Рішення

від 29.04.2014 по справі 911/2889/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2014 р. Справа № 911/2889/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

за участю представників:

прокуратури: Івашин О.Є. (посв. № 024909);

відповідача 1: Мельниченко І.В. (дов. № 4-к від 04.03.2014);

відповідача 2: Колосовський Ю.О. (дов. № 3 від 23.08.2013).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні господарського суду Київської області (суддя Т.Д. Лилак) знаходилась справа за позовом Прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки

Рішенням господарського суду Київської області від 10.10.2013 у справі № 911/2889/13 (суддя Т.Д. Лилак), що було залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 позов Прокурора Києво-Святошинського району Київської області задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004 року № 186 «Про надання в оренду земельних ділянок»; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 02.03.2005 року між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ «Базіс-Центр»; зобов'язано ТОВ «Базіс-Центр» повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0032 площею 10,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за межами населеного пункту до земель державної власності; вирішено стягнути з Київської обласної державної адміністрації в доход державного бюджету України 2 647,77 грн судового збору; вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Базіс-Центр») в доход державного бюджету України 2 647,77 грн судового збору.

Постаново Вищого господарського суду України від 05.03.2014 у справі № 911/2889/13 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" задоволено частково; Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013р. у справі № 911/2889/13 господарського суду Київської області та рішення господарського суду Київської області від 10.10.2013 скасовано; справу № 911/2889/13 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.03.2014 справу прийнято до провадження суддею А.Ф. Черногузом, розгляд справи призначено на 01.04.2014.

31.03.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла відповідача про застосування строків позовної давності щодо вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 07.04.2004р. №186 "Про надання в оренду земельних ділянок"; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 02.03.2005 між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Базіс-Центр"; зобов'язання ТОВ "Базіс-Центр" повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0032 площею 10,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за межами населеного пункту, до земель державної власності. В задоволенні вказаної заяви суд відмовляє з наступних підстав.

Відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 20.12.2011 «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. Вказаним Законом, що набрав чинності 15.01.2012, даний пункт було виключено, а п. 5 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Оскільки прокурор звернувся з позовом до суду до спливу вказаного трирічного терміну, то на вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської обласної державної адміністрації строк позовної давності не поширюється. Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку, то на них строк позовної давності не поширюється, оскільки вони є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження та знаходяться у нерозривному причинно-наслідковому зв'язку з останньою, та не можуть розглядатись окремо у даному конкретному випадку.

Ухвалою від 01.04.2014 розгляд справи було відкладено на 15.04.2014.

Ухвалою від 15.04.2014 розгляд справи було відкладено на 29.04.2014.

Ухвалами суду про прийняття справи до провадження та про відкладення розгляду справи суд витребовував документи, на які звертав увагу Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд.

29.04.2014 через канцелярію господарського суду Київської області надійшла заява прокурора про збільшення позовних вимог, якою прокурор додатково просить визнати незаконним та скасувати розпорядження Києво-Святошинської РДА від 01.12.2004 № 509. Вказана заява не приймається судом з наступних підстав. Відповідно до ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 22 господарського суду Київської області права та обов'язки сторін Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки на момент подання прокурором заяви про збільшення позовних вимог розгляд справи розпочався по суті, суд не приймає вказану заяву.

В судовому засіданні 29.04.2014 суд заслухав пояснення представників сторін. Прокурор підтримав позовні вимоги у повному обсязі, відповідачі проти позову заперечували.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 29.04.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації № 186 від 07.04.2004 «Про надання в оренду земельних ділянок» затверджено розроблений державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проект відведення земельної ділянки загальною площею 10,0 га (ріллі - 9,7 га, сіножатей - 0,30 га) за рахунок земель державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща Водиця» на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району та надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Базіс-Центр» в оренду на 49 років земельну ділянку, зазначену у п. 1.2 цього розпорядження для будівництва торговельно-складського комплексу, вилучивши цю ділянку із постійного користування державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Також, з тексту даного розпорядження, прмірник з електронної бази надано представником КОДА, вбачається, що останнім, крім того, надавалась в оренду земельна ділянка ТОВ «Євроінвест».

На підставі зазначеного розпорядження та розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 01.12.2004 № 509 - 02.03.2005 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базіс-Центр» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває в державній власності, загальною площею 10,0 га (ріллі - 9,70 га, сіножатей - 0,30 га), розташовану на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області за межами населеного пункту; цільове призначення - для будівництва торгівельно-складського комплексу; термін дії договору - 49 років з дня підписання його сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що проект землеустрою у порушення ст. 123 Земельного кодексу України розроблявся за відсутності згоди Києво-Святошинської районної державної адміністрації на розроблення проекту землеустрою, на невідповідність проекту відведення земельної ділянки вимогам чинного законодавства. Крім того прокурор посилається на перевищення повноважень Київською обласною державною адміністрацією при вилученні та наданні земельної ділянки в оренду згідно розпорядження від 07.04.2004 №186 "Про надання в оренду земельних ділянок", а також на порушення ТОВ "Базіс-Центр" умов договору та діючого законодавства щодо початку будівельних робіт на земельній ділянці та несплату втрат сільгоспвиробництва та невирішеність проектом землеустрою питання сплати збитків землекористувачу.

Представник ТОВ "Базіс-Центр" заперечував проти позову з підстав викладених у відзиві та поясненнях.

Суд, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідачів, дослідивши подані докази в їх сукупності, норми права, що регулюють спірні правовідносини, зважаючи на рекомендації, викладені в Постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2014 у справі № 911/2889/13, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями Земельного кодексу України в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного розпорядження № 186 від 07.04.2004 та укладення договору оренди землі від 02.03.2005, було передбачено наступний порядок вилучення та надання земельних ділянок.

Статтею 151 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля. Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів проводиться юридичними особами, зацікавленими у їх відведенні. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування зобов'язані в порядку, визначеному законодавством України, надавати інформацію юридичним особам, зацікавленим у відведенні земельних ділянок, щодо можливих варіантів розміщення об'єктів відповідно до затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Погодження місць розташування об'єктів, розмірів передбачуваних для вилучення (викупу) земельних ділянок та умов їх відведення провадиться відповідними сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України відповідно до їх повноважень щодо вилучення цих ділянок, а також Верховною Радою України.

Юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням про погодження місць розташування об'єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо об'єктів, вилучення яких провадиться Кабінетом Міністрів України, подаються до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Севастопольської міської державної адміністрації.

До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахунки. Відповідна сільська, селищна, міська рада чи місцева державна адміністрація згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в п'ятиденний строк з дня реєстрації направляє його разом з матеріалами, передбаченими частиною п'ятнадцятою цієї статті, на розгляд органів земельних ресурсів, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини. Зазначені органи протягом двох тижнів з дня одержання клопотання надають свої висновки відповідній сільській, селищній, міській раді чи місцевій державній адміністрації, які з урахуванням одержаних висновків протягом десяти днів приймають рішення про погодження місця розташування того об'єкта, під який мають право самостійно вилучати земельну ділянку, або мотивоване рішення про відмову.

У разі відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної, міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта ці питання вирішуються у судовому порядку. У разі задоволення позову щодо оскарження відмови власника землі або землекористувача, сільської, селищної міської ради, органів державної влади у погодженні місця розташування об'єкта рішення суду є підставою для розробки проекту відведення земельної ділянки.

Статтею 149 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

При наданні земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний строк подає їх до Кабінету Міністрів України.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Рішення про відмову у наданні земельної ділянки в користування має містити мотивовані пояснення з посиланням на відповідні положення нормативно-правових актів, затвердженої містобудівної документації та документації із землеустрою.

Відповідно до п. 2.1 Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 11.03.1997 № 39, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, одним із головних завдань державної землевпорядної експертизи є перевірка відповідності проектної документації вимогам земельного законодавства України та діючих нормативно-технічних документів.

Пунктом 12 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України було передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності, повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Згідно ч. 7 ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Статтею 150 Земельного кодексу України передбачено вилучення Кабінетом міністрів України особливо цінних земель.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до вимог ст. 151 Земельного кодексу України ТОВ "Базіс-Центр" здійснено попереднє погодження місця розташування об'єкта - земельної ділянки площею 10,0 га на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу.

В матеріалах справи містяться висновки про погодження місця розташування об'єкта від Києво-Святошинської районної державної адміністрації -висновок № 3207/6-10; Державного підприємства „Науково-дослідний виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця"; Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів; Відділу містобудування і архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації; Києво-Святошинською районної санітарно-епідеміологічної станції; Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області; Обласного центру з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва при управлінні культури Київської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації від 24.12.2003 № 863 «Про погодження місця розташування об'єкта» товариству з обмеженою відповідальністю "Базіс-Центр" було погоджено місце розташування об'єкта - земельна ділянка площею 10,0 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського комплексу "Совки" державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу.

В матеріалах справи міститься клопотання ТОВ "Базіс-Центр" №10/02/04-01 від 10.02.2004 про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки, адресованого до Київської обласної державної адміністрації, яка здійснювала повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою.

За вказаним клопотанням Київською обласною державною адміністрацією надано згоду №11-32-10871 на розробку проекту відведення земельної ділянки, копія якої міститься в матеріалах справи. Згода у встановленому порядку зареєстрована Київською ОДА та підписана заступником Голови Київської ОДА.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством „Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на замовлення ТОВ «Базіс-Центр» розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10,0 га на території Софыъвсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу. В складі проекту землеустрою містяться висновки про погодження проекту землеустрою, які згідно ст. 123 Земельного кодексу України отримані від Державного підприємства „Науково-дослідний виробничий агрокомбінат „Пуща-Водиця"; Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; Києво-Святошинської районної ради Київської області; Києво-Святошинської районної державної адміністрації; Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів; Відділу містобудування і архітектури Києво-Святошинської районної державної; Києво-Святошинською районної санітарно-епідеміологічної станції; Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області; Обласного центру з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва при управлінні культури Київської обласної державної адміністрації (копії містяться в матеріалах справи).

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Базіс-Центр», розроблений Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», пройшов експертизу та згідно Висновку державної землевпорядної експертизи №13-44 від 25.02.2004, затвердженого начальником Київського обласного головного управління земельних ресурсів , з урахуванням додатково наданих висновків, визнано таким, що відповідає вимогам земельного законодавства та оцінюється позитивно.

Суд також зазначає, що постановою Вищого адміністративного суду України від 13.06.2007 у справі № К-34721/06 за позовом ТОВ "Базіс-Центр" до Київської обласної державної адміністрації, за участю прокуратури Київської області та Генеральної прокуратури, встановлена наявність позитивного висновку експертизи №13-44 від 25.02.2004.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. А відтак вказана постанова Вищого адміністративного суду України має преюдиційне значення для даної справи.

Прокурором не надано доказів оскарження або скасування висновку державної землевпорядної експертизи №13-44 від 25.02.2004 та постанови Вищого адміністративного суду України від 13.06.2007 у справі № К-34721/06.

Таким чином, висновком державної землевпорядної експертизи № 13-44 від 25.02.2004 підтверджується відповідність вимогам законодавства України проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ «Базіс-Центр» розробленого Державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Розпорядженням Київської обласної державної адміністрації №186 від 07.04.2004 було затверджено розроблений державним підприємством "Київський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" проект відведення земельної ділянки загальною площею 10га (рілля - 9,7 га, сіножатей - 0,3 га) та надано ТОВ "Базіс-Центр" вказану ділянку в оренду на для будівництва торгівельно-складського комплексу.

З розпорядження Київської обласної державної адміністрації №186 від 07.04.2004 та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10 га на території Софіївсько-Борщагівської сільської Ради, Києво-Святошинського району Київської області вбачається, що ділянка знаходилась за межами населеного пункту, а тому повноваження щодо розпорядження ділянкою відносились до повноважень органів виконавчої влади згідно п. 12 розділу 10 Земельного кодексу України

Розпорядження ділянкою не відносилось до повноважень районної державної адіміністрації, оскільки ділянка не вилучалась та не надавалась для цілей, передбачених ч.5 ст.149, ч.3 ст.122 Земельного кодексу України.

З тексту розпорядження № 186 вбачається, що земельна ділянка площею 10га складається з ріллі площею 9,7 га та сіножатей площею 0,3га, а тому повноваження щодо розпорядження такою ділянкою не відносились до повноважень Кабінету міністрів України згідно ч.9 ст.149 Земельного кодексу України.

Згідно висновку Державного підприємства "Київський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" №16-05, ґрунти земельної ділянки не можуть бути віднесені до особливо цінних земель у відповідності до ст. 150 Земельного кодексу України, а тому зімельна ділянка не відносилась до особливо цінних земель, які вилучаються у порядку ст.150 Земельного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що, повноваження на вилучення та надання такої ділянки відносились до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в своїй постанові від 05.03.2014, направляючи справу на новий розгляд.

З огляду на вищенаведене, Розпорядження Київської обласної державної адміністрації №186 від 07.04.2004 "Про надання в оренду земельних ділянок" прийнято в межах повноважень обласної державної адміністрації, передбачених п.12 розділу 10, ч.4 ст.122, ч.6 ст.149 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла на дату прийняття розпорядження.

Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься згода №11-32-10871 на розробку проекту відведення земельної ділянки, надана Київською обласною державною адміністрацією, яка здійснювала повноваження на розпорядження земельною ділянкою площею 10,0 га на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для будівництва торговельно-складського комплексу.

Згода у встановленому порядку зареєстрована Київською ОДА та підписана заступником Голови Київської ОДА.

Твердження прокурора про те, що земельна ділянка 10га є ділянкою землі дослідних полів державної науково-дослідних установи та є особливо цінними землями, які згідно ст.150 Земельного кодексу України вилучаються Кабінетом міністрів України, при розгляді справи не підтверджено.

Суд також враховує, що згідно висновку Державного підприємства "Київський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" № 16-05, ґрунти земельної ділянки не можуть бути віднесені до особливо цінних земель, які вилучаються у порядку ст.150 Земельного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог прокурор також посилається на порушення ТОВ "Базіс-Центр" вимог земельного законодавства, а саме щодо відстуності у проекті землеустрою розрахунку збитків та їх невідшкодування ТОВ "Базіс-Центр".

Статтею 207 Земельного кодексу України встановлено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В матеріалах справи міститься розрахунок розміру втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь з земель ДП "НДВК "Пуща-Водиця", затверджений Київською обласною державною адміністрацією 25.02.2004, згідно з яким розмір втрат складає 663489,00 грн.

В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень № 112, 113, 114 від 21.12.2004, якими ТОВ "Базіс-Центр" було сплачено втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва у загальній сумі 663489,00 грн.

Відтак, твердження прокурора про порушення ТОВ "Базіс-Центр" вимог ст. 207 Земельного кодексу України є безпідставними.

Крім того, в проекті землеустрою містяться висновки Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів №1789, №6808, висновок Києво-Святошинської РДА №3207/6-10 від 19.04.2004 року та інші.

У вказаних висновках зазначено, що відшкодування збитків землекористувачу має бути закладено у кошторис будівництва.

Таким чином, твердження прокурора про те, що питання обчислення розмірів збитків, заподіяних вилученням земельних ділянок проектом землеустрою не вирішено суперечить матеріалам справи, оскільки проектом землеустрою передбачено закладення збитків у кошторисі на будівництво та подальше їх відшкодування ТОВ "Базіс-Центр", що не заборонено законодавством України.

Посилання прокурора на невиконання ТОВ "Базіс-Центр" умов договору оренди щодо початку будівельних робіт також не приймаються судом з наступних підстав.

Згідно оскаржуваного договору оренди, земельна ділянка під будівництво торгівельно - складського комплексу передана ТОВ «Базіс-Центр» на 49 років, при цьому ні розпорядженням КОДА від 07.04.2004 року № 186, ні договором оренди землі від 02.03.2005 року не встановлено строків щодо початку та завершення будівництва об'єкту.

Суд також приймає до уваги, що для будівництва торгівельно-складського комплексу ТОВ «Базіс-Центр» вже здійснено виконано комплекс проектних, вишукувальних робіт, отримано ряд погоджень, технічних умов, дозволів, які необхідні для виконання будівельних робіт (копії підтверджуючих документів містяться в матеріалах справи).

Отже, оскільки судом встановлено, що оскаржуване розпорядження прийнято у цілковитій відповідності з вимогами чинного на момент такого прийняття законодавства повноважною особою, суд вважає вимоги про його скасування безпідставними, необґрунтованими, відповідачами спростованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 02.03.2005 між Київською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Базіс-Центр"; зобов'язання ТОВ "Базіс-Центр" повернути земельну ділянку кадастровий номер 3222486200:04:001:0032 площею 10,0 га, що знаходиться на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинського району, Київської області за межами населеного пункту, до земель державної власності, то вони не підлягають задоволенню з підстав того, що прокурором не доведено факту порушення ТОВ "Базіс-Центр" умов оскаржуваного договору, а також оскільки вказані вимоги є похідними від основної вимоги та ґрунтувались на визнанні розпорядження недійсним, яка, як вже зазначалося задоволенню не підлягає.

Крім того, з огляду на те, що похідні вимоги ґрунтувались лише на наслідках, що настають після задоволення основної вимоги про визнання розпорядження недійсним, факт неподання сторонами на вимогу суду розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 01.12.2004 №509 та довіреності, посвідченої Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою 26.03.2004 за реєстровим №1-439 не вплинули на результат розгляду справи по суті, оскільки не входили в предмет доказування, який був покладений в основу позову прокурора.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повний текст рішення складено 08.05.2014.

Суддя А.Ф. Черногуз