Ухвала

від 28.11.2013 по справі 826/258/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Київ К/800/31529/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 826/258/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Мегабуд»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Мегабуд» (надалі також - позивач; ТОВ «БК Мегабуд») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 вересня 2012 року №00003532250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року адміністративний позов задоволено повністю; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 17 вересня 2012 року №00003532250 визнано протиправним і скасовано.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року - без змін.

Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «БК Мегабуд».

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням від 17 вересня 2012 року №00003532250 (сума грошового зобов'язання 348711 грн., в тому числі 232474 грн. - за основним платежем; 116237 грн. - за штрафними санкціями) з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27 серпня 2012 року № 322/22-511/37332363 (а.с. 9-33), про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року внаслідок здійснення господарських правовідносинам ТОВ «БК «Рембудтранс».

Наведені в акті обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для отримання необґрунтованої податкової вигоди, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «БК «Рембудтранс» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «БК Мегабуд», дотрималися правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що 12 вересня 2011 року між ТОВ «БК Мегабуд» (підрядник) та ТОВ «БК «Рембудтранс» (субпідрядник) укладено договір № 912 (надалі також - Договір № 912; том 1, а.с 28), згідно з умовами якого, підрядник доручає, а субпідрядник приймає на себе зобов'язання щодо виконання ремонтно-будівельних робіт, як це описано у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору, в приміщенні будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заньковецької 5/2; та додаток №1 до вказаного договору (том 1, а.с. 31).

Право ТОВ «БК «Рембудтранс» на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (за переліком робіт згідно з додатком) підтверджується ліцензією серії АВ № 556187, виданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 9 березня 2011 року.

За результатами виконання ремонтно-будівельних робіт між сторонами підписано наступі первинні документи, які містяться в матеріалах справи: довідка про виконання підрядних робіт за грудень 2011 року (том 1, а.с. 33), акти приймання-передачі виконаних робіт за грудень 2011 року (том 1, а.с.34-36), платіжні доручення (том 1, а.с. 37-41); податкові накладні (том1, а.с. 46-51); акти прийому-передачі матеріалів (том 1, а.с. 143).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідні ремонтно-будівельні роботи в приміщенні будівлі, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Заньковецької, 5/2 були замовлені у ТОВ «БК Мегабуд» ТОВ «Крістіан Діор Кутюр Юкрен», що підтверджується договором генерального підряду від 10 травня 2011 року № 100511 (том 1, а.с. 153), укладеним між останнім як замовником та позивачем як генеральним підрядником. Фактичне виконання робіт згідно умов вказаного договору підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме: довідкою про виконання підрядних робіт і витрат за грудень 2011 року (том 1, а.с.97), актами прийому-передачі виконаних/наданих робіт/послуг за грудень 2011 року (том 1, а.с. 98- 121), банківськими виписками (а.с.122-142), звітом № 5 про виконання додаткових робіт.

За таких обставин, на підставі наведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БК «Рембудтранс».

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Також, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений статтею 61 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Так, у підпункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» ЄСПЛ зазначив , що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі № 826/258/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко