Постанова

від 28.01.2009 по справі 11/510

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ

СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 28.01.2009

р.                                                         

                                           №

11/510 

Окружний адміністративний суд міста

Києва у складі: головуючого судді   

Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.

розглянув у відкритому судовому

засіданні адміністративну справу

За позовом    ОСОБА_1

до                   Військової частини НОМЕР_1

про                 виплату грошової компенсації

за продовольчий час

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся

до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1(далі

відповідач) про визнання дій відповідача про не надання довідки-розрахунку

грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення неправомірними та

стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення за період з 11

березня 2000 року по 30 жовтня 2006 року в сумі 60 756,11 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

відповідачем було порушене право позивача, яке гарантоване державою, на

отримання за рахунок держави продовольчого забезпечення чи грошової компенсації

замість нього, що призвело до утворення заборгованості перед позивачем.

Ухвалою суду від 10.12.2008 було

відкрито провадження у справі № 11/550 та призначено попереднє судове

засідання. У судовому засіданні 28.01.2009 р. за згодою сторін розпочато

судовий розгляд.

Відповідач надав заперечення проти

позову, в якому зазначив про відсутність законодавчих підстав для видачі

продовольчого пайка чи грошової компенсації замість нього, а відтак і підстав

для задоволення позову.

Крім того, представником

відповідача заявлено клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем

процесуального строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України.

Розглянувши подані документи і

матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно

з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши

докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по

суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи,

згідно з наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 30.10.2006

рокуНОМЕР_2 пм позивач був звільнений у запас з лав Збройних Сил України за

станом здоров'я та згідно з наказом НОМЕР_3 від 08.11.2006 року виключений із

списків особового складу військової частини НОМЕР_1.

Позивач в обґрунтування розміру

грошового відшкодування заборгованості відповідача, що утворилася внаслідок

порушення його права на продовольче забезпечення та на отримання грошового

забезпечення замість нього, надав суду відповідні розрахунки.

Позивач зазначив, що відповідач не

видає продовольчого забезпечення чи грошової компенсації замість нього,

починаючи з 11.03.2000 р. по 30.10.2006 р.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України

“Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”

передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше

забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у

військовій службі.

Дію ч. 2 ст. 9 Закону України “Про

соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з

якою передбачалось, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове

забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням

військовослужбовця грошову компенсацію замість них, було призупинено на

підставі Закону України “Про деякі заходи економії бюджетних коштів” від

17.02.2000 р.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону України

“Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”

передбачено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення

військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків

встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації

грошових доходів.

Відповідно до Постанови Кабінету

Міністрів України від 12.03.1996 р. № 316 “Про норми забезпечення продовольчими

пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань,

утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і

начальницького складу Міністерства внутрішніх справ” було визначено порядок

здійснення продовольчого забезпечення та грошового відшкодування замість нього.

Згідно з п. 1 зазначеної постанови

було передбачено затвердити та ввести у дію з 1 березня 1996 р. норми

забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил,

Прикордонних військ, Національної гвардії, Служби безпеки, Цивільної оборони,

Управління державної охорони, військовослужбовців та осіб рядового і

начальницького складу Міністерства внутрішніх справ, а також норми годування

штатних тварин військових частин і установ, а також органів внутрішніх справ

згідно з додатком № 1.

Згідно з п. 2 цієї ж постанови 2

було встановлено, що з 01.03.1996 розмір грошової компенсації за продовольчі

пайки, яку одержують військовослужбовці Збройних Сил та інших військових

формувань, а також військовослужбовці та особи рядового і начальницького складу

Міністерства внутрішніх справ визначається у встановленому порядку згідно з

додатком № 2.

29.03.2002 року з прийняттям

Постанови Кабінету Міністрів України № 426 “Про норми харчування

військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового,

начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної

служби спеціального зв'язку та захисту інформації” постанова Кабінету Міністрів

України № 316 втратила чинність.

Таким чином, позивачі мали право на

отримання продовольчих пайків або грошового забезпечення замість них до

29.03.2002 року.

Під час судового розгляду

представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропущення

позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Як вбачається з наданих позивачем

розрахунків, останній просить суд стягнути заборгованість, починаючи з

11.03.2000 р. по 30.10.2006 р.

Моментом, з якого позивач вважає,

що було порушено його право, є 11.03.2000 року.

Позивач звернувся до суду з адміністративним

позовом за захистом своїх прав 06.02.2008 року.

Відповідно до ст. 99 КАС України

для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів

особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється

з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх

прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового

порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення

строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач

дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його

скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Отже, позивачу станом на 11.03.2000

р. було відомо про порушення його права, проте перше звернення до суду мало

місце лише у 2007 році, тобто з порушенням встановленого ст. 99 Кодексу

адміністративного судочинства України строку.

Під час судового розгляду позивач

пояснив, що звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва у

листопаді 2007 року (позовна заява б/н від 29.11.2007 року), однак суд повернув

йому позовні матеріали на підставі ухвали про повернення позову з підстав того,

що позивач відкликав позовну заяву. Таким чином, позивачем не наведено суду

наявності поважних та обґрунтованих причин пропуску строку на звернення до суду

за захистом порушених прав та законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 Кодексу

адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Заперечуючи проти позову,

відповідач звертав увагу на пропуск позивачем строку на звернення до суду та

наполягав на тому, щоб у зв'язку з цим суд відмовив позивачеві у задоволенні

позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає

обґрунтованим клопотання відповідача про застосування до позивача наслідків

пропуску строків на звернення до адміністративного суду.

Враховуючи те, що факт пропуску

строку звернення до адміністративного суду є встановленим, а також наявність

клопотання відповідача про застосування вимог закону щодо пропущення такого

строку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст.

105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної

скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства

України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки,

встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                                            

        К.С. Винокуров

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі

-02.02.2009.