Ухвала

від 04.12.2013 по справі 2а-8871/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2013 р. м. Київ К-42137/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю секретаря Гончарук І.Ю.

представників позивача Пронченкова І.О.

відповідача Скапоущенка О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 по справі №2а-8871/10/2670 за позовом Акціонерного товариства закритого типу - проектно-розвідувального та конструкторсько-технологічного інституту з дослідним виробництвом «Київський Будпроект» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про скасування та визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, позовні вимоги Акціонерного товариства закритого типу - проектно-розвідувального та конструкторсько-технологічного інституту з дослідним виробництвом «Київський Будпроект» (далі-АТЗТ ПРКТІДВ «Київський Будпроект», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі-ДПІ у Шевченківському районі м.Києва, відповідач) задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.12.2009 №0008572312/0, від 30.12.2009 №0008572312/1, від 31.03.2010 №0008572312/2.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва 23.12.2010 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 21.01.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акта перевірки від 25.11.2009 №2043/23-12/01273763, складеного за результатом документальної невиїзної перевірки з питань правильності визначення податку на додану вартість , що підлягає сплаті до державного бюджету АТЗТ ПРКТІДВ «Київський Будпроект» при взаємовідносинах з ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг» за період з 01.01.2006 по 30.04.2009, та за результатом адміністративного оскарження, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 07.12.2009 №0008572312/0, від 30.12.2009 №0008572312/1, від 31.03.2010 №0008572312/2 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 441717,78грн., у тому числі 294478,52грн. основного платежу та 147239,26грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем, зокрема п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок неправомірного формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг» з огляду на їх нікчемність, як таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з правомірності формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг», яке на час укладення та виконання договорів з АТЗТ ПРКТІДВ «Київський Будпроект» не мало ознак фіктивності, було платником податку на додану вартість та подавало податкову звітність, мало ліцензію щодо діяльності у будівництві. При цьому, судом зазначено про наявність документів, зокрема, податкових накладних та актів прийому-передачі робіт, які у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, що підтверджують господарські операції.

Проте, такий виносок судів є передчасним та помилковим, оскільки встановлене законодавцем правило, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку (частина друга ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») не означає, співпадання правил щодо ведення податкового і бухгалтерського обліків.

В силу вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Отже, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

З'ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції слід ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції -умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Зокрема, факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум податкового кредиту, відповідач звертав увагу на пояснення керівника ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг» - Хміля Ю.Д., гр.ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6, зафіксовані протоколами допиту, щодо непричетності до діяльності вказаного товариства.

Наведені доводи податкового органу судами не прийнято до уваги з огляду на відсутність вироку суду щодо вказаних осіб.

Разом з тим, судом залишено поза увагою, що правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Разом з тим, оцінка доказів у справі зроблена судом без з'ясування обставин, з якими відповідач пов'язує фіктивне підприємництво ТОВ «Т.А.В. Інжиніринг», обізнаності позивача щодо вказаних обставин, а також його участі у створенні податкової звітності в цілях отримання податкової вигоди. Таким чином, судом порушено вимоги статті 86 КАС України, згідно якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Крім того, обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами ст. 7, частин 4 та 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий:

---

Т.М. Шипуліна

Судді:

---

Л.І. Бившева

---

А.М. Лосєв