Ухвала

від 12.12.2013 по справі 2а-13167/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/800/20521/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.12.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013

у справі № 2а-13167/12/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства „Русанівка"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Русанівка" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001212305 від 14.05.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2012 скасовано, прийняте нове рішення, яким визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001212305 від 14.05.2012.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з його контрагентами за весь період діяльності та складено № 677/23-522-03062252 акт від 24.04.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 301212305 від 14.05.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1015083 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 253771 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп. 7.4.1, п.7.4, ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено податковий кредит по податку на додану вартість за період 01.11.2008 по 31.12.2008 на загальну суму податку на додану вартість 171833 грн.: за листопад 2008 на суму 80000 грн., грудень 2008 року на суму 91833 грн.; пп. 7.4.1, п.7.4, ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищено позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість за період 01.01.2009 по 30.06.2010 на загальну сумі податку на додану вартість 1015083 грн.; п.1, п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655. ст. 658, ст. 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ „Русанівка" із постачальниками ТОВ „Преображеніє", ТОВ „Корнест", ТОВ „Тібурон", ТОВ „Вестком - Груп".

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що між позивачем та ТОВ „Преображеніє", ТОВ „Корнест", ТОВ „Тібурон", ТОВ „Вестком-Груп" за період з 01.11.2008 по 30.06.2010 існували договірні відносини.

За фактом створення зазначених підприємств порушені кримінальні справи, і станом на момент написання акту згідно БД АІС „Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" значаться розбіжності.

Відповідач вважає, що оскільки договори між ПАТ „Русанівка" та контрагентами є безтоварними, то не можуть бути прийняті до уваги податкові накладні, виписані від імені контрагентів.

Угоди, укладені між позивачем та ТОВ „Преображеніє", ТОВ „Корнест", ТОВ „Тібурон", ТОВ „Вестком-Груп" мають протиправний характер, суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

На думку відповідача вказане призвело до завищення податкового кредиту підприємства на загальну суму 1186916 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"). Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Варто також зазначити, що на момент вчинення господарських операцій усі контрагенти позивача були зареєстровані та перебували в ЄДРПОУ та були зареєстровані як платники податку.

Судом апеляційної інстанції досліджені податкові накладні які виписані контрагентами позивача,

Також, судова колегія зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій. За висновками перевіряючих такі документи не були визнані недійсними. При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

Станом на день прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідного судового рішення по кримінальній справі, яке б набрало законної сили, не було прийнято.

Враховуючи це, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції про наявність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі № 2а-13167/12/2670 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 у справі № 2а-13167/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко