Ухвала

від 09.01.2014 по справі 534/834/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/834/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/81/14

Головуючий у 1-й інстанції Крикливий В. В.

Доповідач Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2014 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Комсомольського міського суду м. Полтави від 15 жовтня 2013 року заяву ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків залишено без задоволення.

Із вказаною ухвалою не погодився відповідач ОСОБА_1, який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на недоведеність (повну відсутність) обставин, якими суд обґрунтовує ухвалу, невідповідність висновків суду обставинам справи внаслідок свідомого істотного порушення судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення заяви внаслідок обґрунтування ухвали завідомо неправдивою інформацією, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Зазначає, що судом свідомо безпідставно викривлено зміст та суть заяви про роз'яснення рішення, оскільки ухвала не містить самого роз'яснення, а стосується виключно розгляду і вирішення питання про відмову роз'яснити судове рішення. При цьому в ній не розглядаються та не вирішуються питання щодо відкриття окремого провадження у справі для встановлення юридично значимих фактів та відкладення апеляційного розгляду справи, зокрема, не міститься повідомлень до відома апеляційного суду щодо отримання клопотання відповідача про відкладення апеляційного розгляду справи до моменту отримання ним ухвали суду з роз'ясненням рішення.

Вказує, що місцевим судом свідомо перевищено повноваження шляхом зміни змісту ст.221 ЦПК України, яка не передбачає будь-яких умов, за яких може бути відмовлено у винесенні ухвали з роз'ясненнями судового рішення за виключенням умов, визначених ч.2 ст.221 ЦПК України, коли рішення вже було б виконане або коли б сплинув строк протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.

Вважає, що у справі відсутні такі умови, а тому суд безпідставно відмовив у роз'ясненні судового рішення.

Зазначає також, що у рішенні суду не наведено даних щодо спричинення збитків, чи матеріальної шкоди від злочину, а тому покладені в обґрунтування ухвали твердження суду про повну зрозумілість рішення вважає завідомо неправдивою інформацією.

Посилається на те, що суд в обґрунтування ухвали поклав передруковані уривки заяви про роз'яснення рішення, тим самим здійснив штучну підміну її змісту і суті, чим свідомо вніс до мотивувальної частини ухвали завідомо неправдиві дані задля штучного створення приводу для ненадання роз'яснень.

Стверджує, що відмова у роз'ясненні рішення перешкодила подальшому провадженню у справі з участю відповідача, оскільки завадила усвідомити зміст предмету цивільного спору, подати нові докази і шляхом подання власної апеляції на означене рішення - прийняти безпосередню участь в апеляційному розгляді справи та реалізувати цим свої встановлені цивільним процесуальним законом права вільно обирати спосіб самозахисту своїх інтересів.

У поданих суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить скаргу відхилити, ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.10.2013 року залишити без змін.

В обгрунтування заперечень посилається на те, що за своїм змістом заява ОСОБА_1 містила посилання про сумніви щодо законності та обґрунтованості рішення суду, висловлювання щодо незгоди відповідача з мотивами прийнятого рішення та його змістом, що фактично є предметом перегляду рішення.

Зазначає, що, висловлюючи в своїй заяві про роз»яснення рішення суду питання щодо суперечності мотивувальної частини рішення окремим нормам матеріального права ОСОБА_1 фактично ставив перед судом питання про зміну змісту рішення шляхом більш детального наведення мотивів прийнятого рішення, що суперечить ст.221 ЦПК України.

Вказує, що в апеляційній скарзі не наводиться жодних мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а апеляційна скарга зводиться до наведення причин, чому ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду від 24.07.2013 року, яким справа вирішена по суті.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали місцевого суду, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Як убачається з матеріалів справи, у березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом ОСОБА_1, в якому просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 1760000,00грн., завдану внаслідок злочину, як з особи, яка застосувала обман.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1, зловживаючи його довірою при наданні послуг з реалізації нерухомості, шляхом обману заволодів належним йому Приватним підприємством «Горнотехсервіс» вартістю 1760000,00 грн., що встановлено судовими рішеннями, ухваленими як в порядку кримінального, так і цивільного судочинства. Вважає, що окрім повернутого йому підприємства «Гортехсервіс» відповідач має відшкодувати йому збитки в розмірі 1760000,00 грн.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 24 липня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування завданих збитків в розмірі 1760000 грн.

Вирішено питання судових витрат (а.с.76-79).

Дане рішення оскаржила представник відповідача ОСОБА_3, яка в поданій апеляційній скарзі просила відстрочити сплату ОСОБА_1 судового збору за подачу скарги до ухвалення судового рішення у справі за результатами апеляційного перегляду справи та скасувати рішення місцевого суду, ухваливши нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Ухвалою судді Апеляційного суду Полтавської області від 13.08.2013 року у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про відстрочення сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 24.07.2013р. відмовлено. Апеляційну скаргу на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 24.07.2013р. залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків не більше ніж п'ять днів з дня отримання копії ухвали.

Роз'яснено, що вразі невиконання вимог ухвали, зокрема, якщо не буде надано оригінали квитанцій про сплату судового збору або інших доказів його оплати, чи копію документів про звільнення від сплати судового збору - апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернута апелянту (а.с.99-100).

Копію ухвали було направлено на адресу представника відповідача - ОСОБА_3 та отримана нею 16.08.2013 року (а.с.101,102).

Ухвалою судді Апеляційного суду Полтавської області від 28.08.2013р. вказану апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто апелянту.

Роз'яснено апелянту право повторного звернення з апеляційною скаргою після усунення недоліків, які стали причиною залишення апеляційної скарги без руху та визнання її неподаною (а.с.103-104).

25 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з заявою, в якій, посилаючись на те, що рішення є незрозумілим, прохав суд роз'яснити його щодо законності і обґрунтованості в питаннях дотримання цивільно-процесуального і цивільного законів при наданні оцінки доказам і постановленні рішення, а саме, мотивувальної частини у відповідності з наступними питаннями:

1. В який спосіб наявне в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК України про відшкодування збитків було обґрунтовано застосуванням п.1 ч.2 ст.22 ЦК саме в тій частині цього пункту, яка встановлює поняття реальних збитків через втрати від знищення та/або пошкодження суто фізичних речей ЄМК? Наявність яких саме втрат позивача від знищення та/або пошкодження фізичних речей ЄМК було встановлено по справі? Які крім цього втрати позивача від знищення та/або пошкодження фізичних речей було встановлено по справі? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення втрат підтверджуються і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? А якщо такі обґрунтування і визначення втрат відбуваються за допомогою судових рішень, що мають преюдиціальне значення. То які саме дані цих рішень (рядки, аркуші та т.і.) прямо стосуються означених тут (саме в цьому пункті) питань?

2. В який спосіб наявне в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК про відшкодування збитків було обґрунтовано застосуванням пункту 1 ч.2 ст.22 ЦК саме в тій частині цього пункту, яка встановлює поняття реальних збитків через суто витрати на відновлення порушеного права власності та /або майнових прав позивача на ЄМК? Які саме витрати позивача на відновлення порушеного права власності та/або майнових прав на ЄМК було встановлено по справі? Які крім цього витрати позивача на відновлення порушених майнових прав було встановлено по справі? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення витрат підтверджуються, і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? А якщо такі обґрунтування і визначення витрат відбуваються за допомогою судових рішень, що мають преюдиціальне значення, то які саме дані цих рішень (рядки, аркуші та т.і.) прямо стосуються означених тут (саме в цьому пункті) питань?

3. В який узагальнюючий спосіб наявне в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК про відшкодування збитків було обґрунтовано застосуванням саме пункту 1 ч.2 ст.22 ЦК стосовно відшкодування суто реальних збитків у цілому? Які саме визначені матеріальним законом реальні збитки позивача було встановлено по даній справі? Яка крім цього зазнана позивачем внаслідок злочину шкода може відповідно з законом бути визнана в справі реальними збитками? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення реальних збитків підтверджуються, і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? А якщо такі обґрунтування і визначення витрат відбуваються за допомогою судових рішень, що мають преюдиціальне значення, то які саме дані цих рішень (рядки, аркуші та т.і.) прямо стосуються означених тут (саме в цьому пункті) питань?

4. В який спосіб, обминаючи застосування ч.1 ст.191 ЦК та ч.2 ст.3 ГК при визначенні звичайних обставин, наявне в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК про відшкодування збитків було обґрунтовано застосуванням саме пункту 1 ч.2 ст.22 ЦК саме в тій частині того пункту, що встановлює поняття збитків у виді упущеної вигоди, як суто тих доходів (прибутку), які позивач не отримав, але реально міг би отримати з 12.10.2010 року по 07.02.2013 року, якби на цей період часу не було порушено його право використовувати ЄМК для підприємницької діяльності? Чи визначає суд звичайними обставинами по даній справі суто такі, за яких право позивача використовувати ЄМК для підприємницької діяльності залишається непорушним? Які крім цього обставини суд встановив по даній справі як звичайні для позивача? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення звичайних обставин підтверджуються, і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? І якщо встановлена по справі преюдиція не містить жодних даних, стосовних застосування ч.1 ст.191 ЦК та ч.2 ст.3 ГК при визначенні звичайних обставин (а вона їх дійсно не містить), то відносно яких саме звичайних обставин в рішенні було встановлено диспозитивність упущеної вигоди та через незастосування яких саме норм матеріального права такі звичайні обставини було визначено?

5. В який спосіб, обминаючи застосування ч.1 ст.8 ЦК і дослідження податкової звітності аналогічного періоду, наявне в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК про відшкодування збитків було обґрунтовано застосуванням саме пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК саме в тій частині того пункту, яка встановлює безумовну обов'язковість існування у позивача реальної можливості отримати суму в розмірі 1 760 000,00 грн. в період з 12.10.2010 року по 07.02.2013 року, якби на цей період не було порушено його право використовувати ЄМК для підприємницької діяльності з метою отримання доходу (прибутку)? Які обставини справи були встановлені судом для визначення ступеню такої реальності? Які крім цього обставини суд встановлює в якості допустимих, достовірних і достатніх для визначення ступеню такої реальності? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення ступеню реальності підтверджуються, і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? І якщо встановлена по справі преюдиція не містить жодних фактичних даних з цього питання (а вона їх дійсно не містить), то чим доказана саме реальність певних можливостей позивача?

6. В який узагальнюючий спосіб при застосуванні в рішенні застосування ч.2 ст.230 ЦК про відшкодування збитків через застосування п.2ч.2 ст. 22 ЦК збитки у вигляді упущеної вигоди було встановлено обминаючи застосування ч. 1 ст. 191 ЦК та ч. 2 ст. 3 ГК без визначення звичайних обставин як можливості позивача використовувати ЄМК для підприємницької діяльності, та обминаючи застосування ч. 1 ст. 8 ЦК без доказування податковою звітністю аналогічного періоду реального існування у позивача можливості отримати рівну з позовом суму, а в цілому без встановлення диспозитивності цієї суми позову відносно саме таких звичайних обставин і відносно доходів аналогічного періоду в саме таких обставинах? Яку саме визначену матеріальним законом упущену вигоду позивача було встановлено по даній справі? Яку крім цього саме визначену матеріальним законом упущену вигоду суд вважає достатньою для застосування п.2 ч.2 ст. 22 ЦК? Та якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування та визначення упущеної вигоди підтверджуються і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження? А якщо такі обґрунтування і визначення упущеної вигоди відбуваються за допомогою судових рішень, що мають преюдиціальне значення, то які саме дані цих рішень (рядки, аркуші та т.і.) прямо стосуються означених тут (саме в цьому пункті) питань?

7. В загальному підсумку, якщо застосування п.1 ч.2 ст.22 ЦК (встановлення реальних збитків) вступає в пряму колізію із встановленою по справі преюдицією через відсутність втрат від знищення або пошкодження суто фізичних речей ЄМК та втрат на відновлення порушеного права власності та/або майнових прав позивача на ЄМК, якщо застосування п.2 ч.22 ЦК (встановлення упущеної вигоди) не обґрунтовується застосуванням ч.1 ст.191 ЦК та ч.2 ст.3 ГК для визначення звичайних обставин як можливості власника (позивача) використовувати ЄМК в підприємницькій діяльності з метою отримання доходу (прибутку) і застосуванням ч.1 ст.8 ЦК та п.5.1 ст.5 ЗУ №2181 для доказування через податкову звітність аналогічного (попереднього та рівно тривалого) періоду відповідності суми позову реальній можливості позивача таку ж суму при саме таких обставинах отримати, то в який спосіб наявне в рішенні стягнення збитків (застосування ч.2 ст.230 ЦК) обґрунтовується без встановлення самого поняття цих збитків у цілому (без застосування ч.2 ст.22 ЦК)? Застосування яких крім цього норм матеріального права суд вважає достатнім підґрунтям для застосування ч.2 ст.30 ЦК? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі обґрунтування і застосування правових норм підтверджуються, і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження?

8. За своїм правовим походженням і предметно-правовою природою збитки є таким різновидом наслідків, які в сукупності із такими наслідками як завдана немайновим правам моральна та інша шкода лише утворюють більш містке поняття шкоди в цілому. Зміст ч.2 ст.22 ЦК, яка встановлює поняття збитків, є вичерпним і додатковому розширенню не підлягає, атому виключає при застосуванні матеріального права допустимість ототожнення поняття збитків з більш містким поняттям шкоди. Адже таке ототожнення штучно розширює поняття збитків, а це в непередбачений законом спосіб звужує майнові права людини і громадянина (відповідача тощо), що суперечить нормам ст.ст.316-319,321,325 ЦК, нормам ст.ст.21,22.64 Конституції України та нормам ч.1 ст.1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як наслідок, коли пораховані в попередньому пункті 1.17 фактичні дані і умови є вичерпними для встановлення збитків, але рішення ними не обґрунтовується - то що є предметом позову, цивільного спору і що саме за рішенням суду з нього стягується? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права та доказами таке визначення предмету цивільного спору (предмету стягнення тощо) підтверджується і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/ або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження?

9. Якщо реальні збитки у виді втрат від знищення або пошкодження суто речей ЄМК та витрат на відновлення порушеного права власності та/або майнових прав позивача на ЄМК відсутні згідно із встановленою по справі преюдицією (а вони дійсно відсутні), якщо зміст п.2 ч.2 ст.22 ЦК є вичерпним і не підлягає розширенню (а він таким і є) та встановлює збитками у виді упущеної вигоди саме реально не отримані позивачем доходи (прибуток, а не суто саму вартість ЄМК), і, якщо інших збитків ч.2 ст.22 ЦК не встановлює (а вона їх не встановлює) - то чи встановив суд предметом позову, цивільного спору і збитками, що стягуються з відповідача за рішенням, саме ті доходи (прибуток), які позивач не отримав, але згідно ч.4 ст.191 ЦК розраховував отримати від сплати ним суми його зобов'язань за правочином купівлі-продажу ЄМК? Якщо ні - то які саме визначені матеріальним законом збитки позивача встановлено по справі? Яку крім цього саме визначену матеріальним законом шкоду позивача було встановлено по даній справі? Якими дослідженими в судовому засіданні нормами матеріального права і доказами такі визначення збитків і шкоди (зокрема - визначення відмінностей між ними) обґрунтовуються і в яких саме аркушах протоколу судового засідання та/або межах цифрового діапазону аудіо-протоколу по справі зафіксовано таке дослідження?

В резолютивній частині у відповідності з такими питаннями:

1. Чи встановив суд в якості юридично значимого факту, що відповідно із встановленою предицією правочин між позивачем та відповідачем є фіктивним правочином купівлі-продажу ЄМК? Якщо ні - встановити цей юридичний значимий факт в порядку окремого провадження.

2. Чи встановив суд предметом цивільного спору і збитками, що стягуються з відповідача за рішенням, саме ті доходи (прибуток) у розмірі 1760000,00 грн. які позивач не отримав, але згідно ч. 4 ст.191 ЦК розраховував отримати від сплати ним суми зобов'язань за правочином купівлі-продажу ЄМК? Якщо ні - встановити цей юридично значимий факт в порядку окремого провадження.

Як зазначено вище, ухвалою Комсомольського міського суду м. Полтави від 15.10.2013 року заяву ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про роз'яснення рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміст рішення суду від 24.07.2013 року є повністю зрозумілим і його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення, а у заяві про роз»яснення рішення відповідач фактично порушує питання про зміну рішення та внесення до нього нових даних, у тому числі й роз»яснення мотивувальної частини ухваленого рішення, що є неприпустимим.

Такий висновок місцевого суду є обґрунтованим та відповідає вимогам закону з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.221 ЦПК України , якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Як роз'яснено у пункті 21 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, відповідно до статті 221 ЦПК (1618-15) роз'яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Роз'яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.

Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз'яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз'ясненні рішення.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 про роз'яснення рішення вбачається, що в ній містяться доводи щодо законності та обґрунтованості ухваленого судового рішення, твердження щодо незгоди з мотивами ухваленого рішення та його змістом, що фактично є предметом перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Порушуючи у заяві про роз'яснення рішення питання щодо суперечності мотивувальної частини рішення окремим нормам матеріального права, ОСОБА_1 фактично ставить питання про зміну його змісту шляхом більш детального наведення мотивів ухваленого рішення, що суперечить положенням статті 221 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ухвала місцевого суду постановлена правомірно, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до оскарження ухваленого судового рішення, яке є чітким та зрозумілим та не потребує роз'яснення.

Керуючись ст.303, п.1 ч. 2 ст.307, ч.1 ст.312, ст.ст.315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.

Ухвалу Комсомольського міського суду Полтавської області від 15 жовтня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ П.М. Карнаух

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області : Т.О. Кривчун