Постанова

від 10.01.2014 по справі 243/7647/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Кузнецов Р. В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2014 року справа №243/7647/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Борисовій А.А.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 (довіреність від 14.03.2013 р.),

представника третьої особи Лазарєвої Д.О. (довіреність від 24.12.2012 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_5 до Святогірської міської ради Донецької області, треті особи - відділ Держземагентства у м. Слов'янську Донецької області Головного управління Держземагентства у Донецькій області, ОСОБА_4, про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати рішення Святогірської міської ради № 17-Х-5 від 18.12.2006 р. щодо укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,3557 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, між Святогірською міською радою та ОСОБА_4, ОСОБА_6; скасувати рішення Святогірської міської ради № 9LI-5 від 29.10.2010 р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку».

Постановою Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року позов задоволено.

З цим рішенням не погодилась третя особа ОСОБА_4 і подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позовна заява не може розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки в ній по суті оскаржується договір оренди земельної ділянки, а також рішення Святогірської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто заявлені вимоги, які повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства, згідно п. 7 Постанови № 3 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і адміністративних справ від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ». Крім того, апелянт зауважує на тому, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про поважність причин порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду або наявність обставин, що унеможливлювали звернення позивача із позовом в межах строків, визначених положеннями статті 99 КАС України. Апелянт, також, зауважує на тому, що спірні рішення ради не порушують законних прав та інтересів позивача, оскільки: по-перше, власником нерухомості, розташованої на зазначеній земельній ділянці згідно за договором дарування, позивач став лише 17.08.2007 р., а сам факт відчуження частини нерухомості не є підставою для скасування рішення про передачу земельної ділянки в оренду, по-друге, дозвіл на розробку проекту землеустрою ще не свідчить про надання земельної ділянки в оренду, оскільки, проект ще необхідно розробити та затвердити, погодивши кордони із суміжними землекористувачами, в тому числі з позивачем. Також, апелянт, зазначає, що, скасовуючи спірне рішення від 18.12.2006 р., суд не врахував того, що спірне рішення Святогірської міської ради стосується, серед іншого, інтересів ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які не були залучені до участі у справі.

В судовому засіданні представник третьої особи доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду представник відповідача до суду не прибув, надав клопотання про розгляд справи у відсутність його представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Так, судом установлено , що 17 серпня 2007 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір дарування 19/100 ідеальних часток нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, а також договір дарування 18/100 ідеальних часток нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, який укладено з ОСОБА_6.

04 лютого 2008 року ОСОБА_5 зареєстрував за собою право власності на вищевказане майно в КП «БТІ» м. Слов'янська.

Згідно рішення Святогірської міської ради № 20-ХХІІІ-5 від 31 березня 2008 року позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,6000 га для функціонування їдальні по АДРЕСА_2 із земель рекреаційного призначення Святогірської міської ради, на виконання якого позивачем підготовлено проект відведення земельної ділянки та 20 грудня 2012 року направлено його для розгляду на засіданні Святогірської міської ради.

Проте, листом Відділ Держземагентства у м. Слов'янську ГУ Державземагентства у Донецькій області від 28 грудня 2012 року ОСОБА_5 відмовлено в розгляді звернення у зв'язку з відсутністю погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачем - ОСОБА_4

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Як зазначає позивач, після відвідування Святогірської міської ради 24 грудня 2012 року йому стало відомо, що 29 жовтня 2010 року рішенням Святогірської міської ради № 9-LI-5 ОСОБА_4 надана згода на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку загальною площею 1,0725 га, для обслуговування нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, із земель рекреаційного призначення Святогірської міської ради, яким, як вважає позивач, порушуються його законні права власника.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Апелянт, по-перше, наполягає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки, як зазначає сам позивач, про існування спірних рішень він дізнався у грудні 2012 року, проте з даним позовом звернувся лише в серпні 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Колегія суддів, проаналізувавши ухвалу суду від 25.10.2013 року, якою визнані поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом і поновлення цього строку, погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, оскільки суду не надано доказів отримання копій оскаржуваних рішень позивачем своєчасно.

Щодо доводів апелянта стосовно непідвідомчості даного позову адміністративному суду, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.І ст.З КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Апелянт наголошує на тому, що Святогірська міська радау спірних правовідносинах виступає не як суб»єкт владних повноважень, а як власник землі, тобто є рівним учасником земельних відносин з іншими його учасниками, а тому спори, що виникають з таких правовідносин, повинні розглядатися в загальних чи господарських судах, а не в адміністративних судах, при цьому, посилається на ч.І ст.15 ЦПК України, якою визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із земельних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Однак, такі доводи не заслуговують на увагу з огляду на нижченаведене.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Держава відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантувала право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної власності, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно Закону України від 21.05.97 р. N 280/97 "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальної громади, відповідно на території сіл, селищ, міст.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Земельним кодексом України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими нормативно-правовими актами Держава делегувала органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади розпорядження землями відповідних територіальних громад, землями комунальної чи державної власності, та делегувала їм вирішення у встановленому законом порядку інших питань в галузі земельних відносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.04.2010 р. N 10-рп/2010, положення ч. 1 ст. 143 Конституції України, згідно з якою органи місцевого самоврядування "вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції", слід розуміти так, що при вирішенні цих питань органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень. Органи місцевого самоврядування відповідно до Земельного кодексу України вирішують питання про розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, та при вирішенні таких питань ці ради виступають як суб'єкти владних повноважень. Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція, адміністративних судів належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, виходячи з приписів норм чинного законодавства та зазначеного рішення Конституційного Суду України, даний спір щодо оскарження рішень міської ради є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, оскаржуючи спірні рішення ради, обрав невірний спосіб захисту.

Як наголошувалось вище, позивач набув право власності на нерухоме майно на підставі договорів дарування від 17.08.2007 року.

Разом з тим, земельна ділянка, на якій розташовано це майно, перебуває в користуванні ОСОБА_4 відповідно до договору оренди від 26.12.2006 року, укладеного на підставі рішення Святогірської міської ради від 18.12.2006 року.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди земельної ділянки № 18 від 26 грудня 2006 року суттєво порушує права та інтереси позивача, у зв'язку з чим рішення Святогірської міської ради № 17-Х-5 від 18 грудня 2006 року підлягає скасування.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, при цьому, згідно з п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Таким чином, приймаючи рішення від 18.12.2006 року про передачу земельної ділянки в оренду, Святогірська міська рада діяла на підставі та в межах повноважень, тобто, правомірно, до того ж, вказане рішення було виконано, оскільки договір оренди земельної ділянки укладено..

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що перехід права власності на нерухоме майно є підставою для припинення або внесення змін до договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано це майно, і не тягне за собою скасування рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого такий договір оренди укладено.

Щодо висновків суду першої інстанції в частині скасування рішення Святогірської міської ради № 9-LI-5 ради від 29 жовтня 2010 року «Про надання згоди на розробку проекту землеустрою для складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку» як такого, що порушує права позивача, судова колегія вважає їх також помилковими і погоджується з доводами апелянта, що надання такого дозволу само по собі не свідчить про передачу земельної ділянки в оренду, яка має здійснюватись після узгодження з суміжними землекористувачами, у тому числі з позивачем.

Судовому захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і, відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України, є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст.195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року в адміністративній справі № 243/7647/13-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов ОСОБА_5 до Святогірської міської ради Донецької області, треті особи - відділ Держземагентства у м. Слов'янську Донецької області Головного управління Держземагентства у Донецькій області, ОСОБА_4, про скасування рішення - залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини, постанова в повному обсязі складена 15 січня 2014 року.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко