Ухвала

від 14.08.2014 по справі 243/7647/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2014 року м. Київ К/800/6551/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г., Голяшкіна О.В., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014року

у справі №243/7647/13-а

за позовом ОСОБА_4

до Святогірської міської ради Донецької області,

треті особи 1) відділ Держземагентства у м. Слов'янську Донецької області

Головного управління Держземагентства у Донецькій області,

2) ОСОБА_5

про скасування рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до Слов'янського міскрайонного суду Донецької області з позовом до Святогірської міської ради Донецької області (далі по тексту Святогірська міська рада), яким просив скасувати рішення Святогірської міської ради №17-Х-5 від 18.12.2006 року щодо укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,3557 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, між Святогірською міською радою та ОСОБА_5, ОСОБА_6, скасувати рішення Святогірської міської ради № 9LI-5 від 29.10.2010 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку».

Постановою Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року у справі №243/7647/13-а позовні вимоги задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі №243/7647/13-а постанову Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року у зазначеній справі скасовано, прийнято нову постанову, позов залишено без задоволення.

При скасуванні рішення місцевого адміністративного суду та ухваленні нового, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності позивачем своїх вимог, оскільки в процесі розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт протиправності прийняття відповідачем оскаржених рішень.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати вказану вище постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року, постанову Слов'янського міскрайонного суду Донецької області від 28 листопада 2013 року у справі №243/7647/13-а залишити в силі.

ОСОБА_5 подала до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, в якому наголошувало на відповідність судового рішення обставинам справи та вимогам законодавства України. Відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014року - без змін.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні з врахуванням повноважень суду, встановлених частиною 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.08.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 19/100 ідеальних часток нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, а також договір дарування 18/100 ідеальних часток нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми, розташованих за вищезазначеною адресою, який укладено з ОСОБА_6

Рішенням Святогірської міської ради № 20-ХХІІІ-5 від 31.03.2008 року ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,6000 га для функціонування їдальні по АДРЕСА_1 із земель рекреаційного призначення Святогірської міської ради, на виконання якого позивачем підготовлено проект відведення земельної ділянки та 20.12.2012 року направлено його для розгляду на засіданні Святогірської міської ради.

Рішенням Святогірської міської ради № 9-LI-5 від 29.10.2010 року ОСОБА_5 надана згода на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку загальною площею 1,0725 га, для обслуговування нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, із земель рекреаційного призначення Святогірської міської ради.

Відділ Держземагентства у м. Слов'янську ГУ Державземагентства у Донецькій області листом від 28.12.2012 року позивачу відмовлено в розгляді звернення у зв'язку з відсутністю погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачем ОСОБА_5

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з наступного.

Згідно частині 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За нормою частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Святогірською міською радою на виконання наданих їй повноважень територіальною громадою, в рамках повноважень, прийняте рішення від 29.10.2010 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку».

Дослідженими доказами, з врахуванням обставин справи, апеляційним адміністративним судом зроблений правомірний висновок про його законність.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу на те, що згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, у даній адміністративній справі насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача (внаслідок вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного рішення).

Аналогічна позиція підтверджується і змістом окремих рішень Конституційного Суду України, зокрема, рішення № 6-рп/1997 від 25 листопада 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України та рішення № 9-рп/1997 від 25 грудня 1997 року за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України. Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України випливає, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Судом другої інстанції обґрунтовано звернуто увагу, що надання рішенням Святогірської міської ради дозволу на розробку проекту землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, не свідчить про передачу земельної ділянки в оренду. Фактично розпорядження земельною ділянкою не відбулось, тому позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Також судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне вказати на наступне.

Рішення Святогірської міської ради №17-Х-5 від 18.12.2006 року щодо укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,3557 га прийнято до набуття ОСОБА_4 права власності на частину нежитлових будівель бази відпочинку батьків з дітьми, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, а отже оскаржене в даній адміністративній справі рішення відповідача не може порушувати прав позивача.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 наголошує, що до нього, як особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. № 1702-УІ.

В зв'язку з цим, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, питання виникнення, переходу, припинення права тощо, не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_4 покладені доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі та не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, воно ґрунтується на вимогах норм матеріального та процесуального законодавства, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі №243/7647/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Судді: