Постанова

від 17.01.2014 по справі 913/2322/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.01.2014 справа №913/2322/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Попкова Д.О., Татенка В.М. за участю представників: від позивача:Гузєв М.В., довіреність № б/н від 24.09.2013; від відповідача :ОСОБА_5, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2 від 16.08.02012; договір про надання правової допомоги № б/н від 13.09.2013; ОСОБА_6, НОМЕР_1, виданий Слов'яносербський РВ УМВС України в Луганській області 19.06.1997 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРТАЛІНВЕСТ-2000», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) у справі№913/2322/13 (суддя Старкова Г.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПОРТАЛІНВЕСТ-2000», м. Луганськ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, с. Степове, Слов'яносербський район, Луганська область простягнення заборгованості у сумі 155400грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОРТАЛІНВЕСТ-2000», м. Луганськ, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРТАЛІНВЕСТ-2000», м. Луганськ, про стягнення заборгованості у сумі 155400грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) у справі №913/2322/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи. Зокрема, позивачем не надано суду належних доказів здійснення позивачем (замовником) оплати за виконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 робіт за договором підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013, тому вимоги позову про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 заборгованості за договором підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013 в сумі 103600,00 грн. та штрафу в розмірі 51 800,00 грн. на загальну суму 155400 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, що призводить до порушення законних прав і інтересів скаржника, оскільки рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та з невідповідністю висновків обставинам справи.

В апеляційні скарзі скаржник посилається на те що, суд прийшов до помилкового висновку, що обов'язок позивача щодо сплати договору підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013 не був виконаний.

Зокрема, на думку скаржника, посилання суду на те що із квитанцій до прибуткового касового ордера №15 від 11.04.2013 на суму 72520,00 грн. та №23 від 30.05.2013 на суму 31080,00 грн. не вбачається, що вказані суми були перераховані ОСОБА_7 за дорученням замовника-позивача саме на виконання договору підряду є безпідставним, оскільки договором доручення №2 від 11.04.2013 року передбачено, що повірений - ОСОБА_7 здійснює оплату за договором підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013 р.

Вказаний договір надається скаржником в якості додатку до апеляційної скарги, та як стверджує апелянт, договір доручення не надався до суду першої інстанції, оскільки судом жодного разу не витребувався.

Розпорядженням в.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013р. сформовано колегію суддів у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.12.2013р. у справі №913/2322/13 відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги, заявлені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розпорядженням Заступника голови суду Донецького апеляційного господарського суду від 15.01.2014р. змінено склад колегії суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), судді Попков Д.О., Татенко В.М.

Представник скаржника у судовому засіданні пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду залишити без змін.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРТАЛІНВЕСТ-2000" (надалі - Замовник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (надалі - Підрядник, відповідач) 10 квітня 2013 року було укладено договір підряду №2307-13-1933 (надалі - Договір підряду), за пунктом 1.1 якого Підрядник зобов'язався виготовити м'які меблі, а саме: дивани у кількості 28 одиниць з комплектом подушок з 6 шт. до кожного дивану, а Замовник зобов'язався здійснити з Підрядником розрахунки в порядку, встановленому цим договором.

Сума даного договору встановлена у п. 2.1 Договору підряду та складає 103 600,00 грн.

Пунктом 2.2 Договору підряду сторони визначили наступний порядок здійснення оплати за цим договором: передплата в розмірі 70% від загальної вартості, що складає 72520,00 грн. здійснюється протягом 3 банківських дня з моменту підписання договору підряду та всіх додатків до нього, остаточний розрахунок в розмірі 30%, що складає 31080,00 грн. здійснюється протягом 5 банківських дня після підписання сторонами акту приймання - передачі меблі.

Пунктом 3.1 Договору підряду визначено строк, до якого мають бути виготовлені та доставлені меблі на об'єкт замовника - 25.04.2013.

Відповідно до п 7.3. Договору підряду, за яким передбачено, що його може бути розірвано замовником у односторонньому порядку у разі, якщо прострочення виконання Підрядником робіт складає більше ніж один місяць. У такому разі Підрядник зобов'язується не пізніше трьох банківських днів повернути Замовнику усі отримані грошові кошти, а також сплатити штраф у розмірі 50% від отриманих за договором коштів.

Додатком до договору, сторони обумовили розмір та габаритні розміри.

Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України визначено, що у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботи, оплатити кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 ЦК України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст.846 ЦК України).

Статтею 854 ЦК України встановлено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Позивач зазначає, що 10.04.2013 на підставі п.п. 2.2.1 Договору підряду Підрядником було отримано суму попередньої оплати у розмірі 72 520,00 грн. та оплату на виконання договору підряду в сумі 31080,00 грн. В підтвердження цього надав до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордеру №15 від 11.04.2013, виданою підрядником та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 23 від 30.05.2013, виданою підрядником

Також, в матеріалах справи містяться розписки ОСОБА_6 від 11.04.2013 та від 30.05.2013 р. про отримання грошових коштів.

Зазначеними документами позивач підтверджує факт здійснення оплати за виконану підрядником - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 відповідно до договору підряду №2307-13-1933 від 11.04.2013 в повному обсязі, однак, як стверджує позивач, Підрядником роботи за Договором підряду не виконані.

Так, 29.08.2013 р. позивачем на адресу вдповідача було направлено лист з вимогою щодо сплати заборгованості за Договором підряду та повідомлено про його розірвання в односторонньому порядку у відповідності до п. 7.3 цього договору через невиконання Підрядником його умов.

Посилаючись на те, що до теперішнього часу грошові кошти, отримані Підрядником за Договором підряду, не повернуті та штраф на користь замовника не сплачено, позивач звернувся до суду з вимогами стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором підряду № 2307-13-1933 від 10.04.2013 у розмірі 155400,00 грн., з яких грошові кошти отримані Підрядником за Договором підряду 103 600,00 грн. та штраф за невиконання зобов'язань за договором у сумі 51 800,00 грн. (103 600,00 грн. х 50% = 51 800,00 грн.)

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує положеннями ст. ст. 525, 526, 530, 612, 837 Цивільного кодексу України, ст. ст. 188, 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 54-57 Господарського процесуального кодексу України та умовами договору підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані позивачем докази в підтвердження правомірності заявлених в позовній та в апеляційній скарзі вимог, їх документальне та матеріальне обґрунтування; викладені відповідачем заперечення, доводи наведені в оскаржуваному рішенні, колегія суддів визнає правомірність висновків суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки надані позивачем документи не є належними підтвердженнями здійснення оплати за виконання робіт Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 з огляду на наступне.

З тексту наданих квитанцій вбачається, що 11.04.2013 та 30.05.2013 громадянка ОСОБА_7 здійснила перерахування грошових коштів в сумі 72520,00 грн. та 31080,00 грн. відповідно до договору №2307-13-1933 від 11.04.2013. Також міститься вказівка про те, що ці квитанції видано Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 На них міститься підпис головного бухгалтера без зазначення його ім'я та прізвища. Однак в матеріалах справи відсутні відомості про наявність головного бухгалтера у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6

Підпису Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 та відбитку його печатки, які б засвідчили отримання вказаних сум саме Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, на поданих квитанціях відсутні. При цьому, матеріалами справи підтверджена наявність у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 печатки як ознаки статусу фізичної особи - підприємця (а.с. 33-34).

Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 укладеного Договору підряду сторони погодили, що здійснення обов'язків замовника з оплати можливо за дорученням замовника третіми особами, які не є стороною договору підряду, у томі числі, й фізичними особами. Якщо оплата здійснюється третіми особами готівкою, факт отримання підрядником грошових коштів підтверджується виданою підрядником квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Суд першої інстанції досконало вивчив умови договорів та дав об'єктивну оцінку вказаним пунктам, та прийшов до вірнового висновку що здійснення оплати за договором підряду можливо третіми особами, які не є стороною договору підряду, у томі числі, й фізичними особами, лише за дорученням замовника.

Зокрема, за нормами діючого законодавства України, формою такого доручення є укладання відповідного договору доручення.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Пунктом 2 названої статті передбачено, що договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

Відповідно до ст. 1003 Цивільного кодексу України, у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1004 ЦК України, повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту.

Статтею 1006 ЦК України встановлено обов'язки повіреного, зокрема, повірений зобов'язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення;

3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Позивачем до суду першої інстанції не надано та матеріалами справи не підтверджено існування відповідного договору доручення, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРТАЛІНВЕСТ-2000" з громадянкою ОСОБА_7, за яким позивач (замовник за договором) доручив ОСОБА_7 здійснити оплату за виконання робіт Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 на підставі договору підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013.

Отже, оскільки громадянка ОСОБА_7 та Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 не є сторонами зобов'язання, що виникло на підставі договору підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013, судом першої інстанції, на підставі наданих сторонами доказів правомірно встановлено про відсутність правових підстав для виникнення у ОСОБА_7 обов'язку зі сплати вартості робіт за зазначеним договором.

Також, із наданих копій квитанції до прибуткового касового ордера №15 від 11.04.2013 на суму 72520,00 грн. та №23 від 30.05.2013 на суму 31080,00 грн. (а.с. 9, 10) не вбачається, що вказані суми були перераховані громадянкою ОСОБА_7 саме за дорученням замовника - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОРТАЛІНВЕСТ-2000" саме на виконання договору доручення, який має бути укладений між повіреним - ОСОБА_7 та довірителем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОРТАЛІНВЕСТ-2000".

Згідно положень ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У порушення вимог ст.ст.32, 33, 34 ГПК України позивач належними та допустимими доказами не довів факт здійснення позивачем (замовником) оплати за виконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 робіт за договором підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013, тому вимоги позову про стягнення з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 заборгованості за договором підряду №2307-13-1933 від 10.04.2013 в сумі 103600,00 грн. та штрафу в розмірі 51 800,00 грн. на загальну суму 155400 грн. 00 коп. суд першої інстанції обґрунтовано визнав недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги грунтуються на договорі доручення №2 від 11.04.2013 р. та звіті Повіреного, який наданий до апеляційної скарги в якості додаткового доказу підтвердження оплати за договором. Проте колегія суддів не приймає до уваги вказаний договір як доказ, з огляду на наступне.

За приписами наведеної норми ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. Тобто метою суду є не тільки перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а розгляд справи по суті повторно. За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

У п.2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 роз'яснено, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на викладене, заявник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а також не довів, що на час прийняття рішення місцевим господарським судом йому не було і не могло бути відомо про існування договорі доручення №2 від 11.04.2013 р. та звіті Повіреного на виконання договору доручення від 30.05.2013 р.

Твердження апелянта стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо не витребування вказаних документів у позивача не знайшли свого підтвердження, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Саме на позивачеві лежить обов'язок довести суду обґрунтованість свої позовних вимог відповідно до ст. 33 ГПК України. Ні суд, ні відповідач не перешкоджали позивачу користуватися правами, наданими вказаною статтею та надати до суду першої інстанції докази обґрунтованості позовних вимог.

Інші доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) у справі №913/2322/13 колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРТАЛІНВЕСТ-2000», м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) у справі №913/2322/13 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013р. (повний текст підписано 19.11.2013р.) у справі №913/2322/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: Д.О. Попков

В.М. Татенко

Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС