Постанова
від 19.05.2009 по справі 27/69
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

27/69

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.05.2009                                                                                           № 27/69

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:            Верховця А.А.

          Тищенко  А.І.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача: Бондарчук  П. С. – представник за довіреністю.

від відповідача 1 – Дугіль О. Ю. – юрист,

від відповідача 2 – представник не з'явився,

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Інвестсервіс"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.03.2009

 у справі № 27/69 (суддя Дідиченко М.А.)

 за позовом                               Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк"

 до                                                   ТОВ "Інвестсервіс"

                                                  ТОВ "Динамо-Інвест"

              

             

 про                                                   стягнення 2465264,64 дол. США

 

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 27/69 від 02.03.2009 року клопотання ЗАТ «Альфа – банк» про вжиття заходів про забезпечення позову було задоволено, а саме: з метою забезпечення позову було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Динамо - Інвестсервіс» в межах суми позовних вимог 2 465 264, 64 (два мільйони чотириста шістдесят п'ять тисяч двісті шістдесят чотири, 64) доларів США (за курсом НБУ на 14.01.2009 року еквівалентно 18 982 537, 73 (вісімнадцять мільйонів дев'ятсот вісімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять сім, 73) гривень, виявленому органами державної виконавчої служби в ході виконання ухвали про забезпечення позову.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Відповідач 1 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 02.032009. у справі № 27/69

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду була прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме: ст.ст. 33, 66 та 86 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), що є підставами для її скасування.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу не погодився з доводами та вимогами Відповідача, викладеними ним в апеляційній скарзі і просить залишити цю скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

В наступному, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 27/69 від 13.03.2009 року позов Закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестсервіс"  та Товариства з обмеженою відповідальністю "Динамо-Інвест" про стягнення 2465264,64 дол. США за договором відкриття кредитної лінії № 208-В/06 від 03.01.2007р., було припинено провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 33 515, 16 дол. США., припинено провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 27 275, 24 дол. США., решту позовних вимог було задоволено частково, а саме: стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» на користь Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитом у розмірі 2 407 802, 75 дол. США., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 22 878, 05 дол. США, пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 161, 41 дол. США та витрати по сплаті державного мита в сумі 3 302, 10 дол. США, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» на користь Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 847, 33 дол. США, пені за прострочення сплати процентів у сумі 41, 94 дол. США та витрати по сплаті державного мита у розмірі 9,60 дол. США, стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та  Товариства  з  обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» на користь Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 117, 66 грн. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» на користь Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 0, 34 грн.  В позовних вимогах щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 7 087, 25 дол. США, пені за прострочення сплати процентів у сумі 41, 94 дол. США, витрат по сплаті державного мита у розмірі 9,60 дол. США та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 0, 34 грн. було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Відповідач 1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2009р. у справі № 27/69 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права,  а саме: суддею було проігноровано численні клопотання Відповідача 1 про витребування письмових доказів та про відкладення справи, що є підставою для скасування такого судового рішення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення господарського суду м. Києва від 13.03.2009 залишити без змін.

Представник Відповідача 2 в судове засідання з невідомих причин не з'явився, хоча про місце  та час проведення був належним чином повідомлений.

Враховуючи, що у справі достатньо матеріалів, суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу в наявному складі.

Київський апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги Відповідача 1 на ухвалу господарського суду м. Києва від 02.03.2009 у справі № 27/69, заслухавши пояснення представників сторін, встановив.

20.02.2009 року позивач через загальний відділ діловодства господарського суду м. Києва подав клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, у якому просить суд накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» (код ЄДРПОУ 30522991, п/р № 26008102426001 в ЗАТ «Альфа-Банк», МФО 300346; 01001, м. Київ, пров. Музейний, 10) та Товариству з обмеженою відповідальністю «Динамо - Інвестсервіс» (код ЄДРПОУ 20812935, п/р № 26008500053001 в Львівському РУ ВАТ КБ «Надра», МФО 325978; 79000, м. Львів, вул. Замарстинівська, 76) в межах суми позовних вимог 2 465 264, 64 (два мільйони чотириста шістдесят п'ять тисяч двісті шістдесят чотири, 64) доларів США (за курсом НБУ на 14.01.2009 року еквівалентно 18 982 537, 73 (вісімнадцять мільйонів дев'ятсот вісімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять сім, 73) гривень, виявленому органами державної виконавчої служби в ході виконання ухвали про забезпечення позову і ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 27/69 від 02.03.2009 року клопотання ЗАТ «Альфа – банк» про вжиття заходів про забезпечення позову було задоволено.

З таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується в повній мірі, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67 ГПК України встановлює, що заходами забезпечення позову є, зокрема, заборона відповідачеві вчиняти певні дії.

Наведені норми Закону надають право суду вжити заходи щодо забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі лише за відсутності гарантій з боку відповідача забезпечити виконання рішення суду, яке може бути не на його користь. Для вжиття заходів із забезпечення позову заявнику достатньо надати суду обґрунтоване припущення, що майно, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, при цьому законодавство не вимагає від заявника надання достовірних доказів такого зменшення майна.

Звертаючись до місцевого господарського суду із клопотанням про забезпечення позову, Позивач посилалася на певні факти, які на його думку свідчили про існування  небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, а також про можливість утруднення або унеможливлення в подальшому виконання рішення суду у цій справі.

Зокрема, Позивач стверджував, що згідно звіту (форма № 2) про фінансові результати за 9-ть місяців 2008 року Відповідача 1 спостерігається тенденція до зменшення чистих прибутків та чистого доходу, а саме: за звітний період 2008 року чисті доходи становлять 2 435, 90 (два мільйони чотириста тридцять п'ять, 90) тисяч гривень, в той час як за аналогічний звітний період попереднього року 13 962, 30 (тринадцять мільйонів дев'ятсот шістдесят дві, 30) тисяч гривень; за звітний період 2008 року чистий прибуток становить 101, 30 (сто одна, 30) тисяча гривень, в той час як за аналогічний період попереднього року 577, 00 (п'ятсот сімдесят сім, 00) тисяч гривень. При цьому загальні витрати Відповідача1 за вказаний період становлять 2 537, 20 (два мільйони п'ятсот тридцять сім, 20) тисяч гривень, що перевищують його доходи. Викладене свідчить про небезпеку неспроможності Відповідача 1 виконувати свої договірні зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії № 208-В/06 від 03.01.2007 року. Крім того, Відповідач 2 відмовився виконувати свої зобов'язання за договором поруки № 393-П/06 від 03.01.2007 року, відповідно до якого поручитель поручається за виконання позичальником (Відповідач 1) обов'язків, що виникли на підставі вищезазначеного договору про відкриття кредитної лінії. Це також підтверджує наявність простроченої заборгованості за кредитом станом на 01.02.2009 року.

Судова колегія констатує, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно, яке є у Відповідача на момент пред”явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

За змістом вищезазначеної статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з”ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (абзац 1 п. 4 Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006р. “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”).

Таким чином, судова колегія констатує, що вжиті судом першої інстанції (саме оскаржуваною ухвалою) заходи забезпечення позову, а саме: шляхом накладання арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Динамо - Інвестсервіс» в межах суми позовних вимог 2 465 264, 64 (два мільйони чотириста шістдесят п'ять тисяч двісті шістдесят чотири, 64) доларів США (за курсом НБУ на 14.01.2009 року еквівалентно 18 982 537, 73 (вісімнадцять мільйонів дев'ятсот вісімдесят дві тисячі п'ятсот тридцять сім, 73) гривень, відповідає природі позову та знаходиться у безпосередньому зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

З огляду на наведене, беручи до уваги те, що Позивачем вказується на фактичне порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла до висновку про можливість існування небезпеки в заподіянні шкоди правам, свободам та інтересам ЗАТ «Альфа –Банк»  до ухвалення рішення в даній справі.

Отже, висновок суду першої інстанції, про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі є обгрунтованим.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія констатує, що судом першої інстанції було обґрунтовану винесено ухвалу про задоволення заяви Позивача про забезпечення позову.

Проте, в даному випадку, всупереч вимог вказаної норми закону, Відповідачем 1 не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що ухвала господарського суду м. Києва від 02.03.2009р, яка була прийнята по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та відповідністю висновків, викладених в ухвалі суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законною і обґрунтованою.

У зв”язку з цим, оскаржувана ухвала суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Інвестсервіс» – без задоволення.

Також, Київський апеляційний господарський суд розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги Відповідача 1 на рішення господарського суду м. Києва від 13.03.2009, заслухавши пояснення представників сторін, встановив.

03.01.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (надалі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» (надалі - позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 208-В/07 (надалі - Договір), за яким банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у іноземній валюті, та на підставі додаткових угод до договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах визначених договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати всі інші умови договору, та повернути кредит у терміни, встановлені договором.

Відповідно до абзацу 2 п. 1.1 Договору під терміном невідновлювальна кредитна лінія розуміється кредитна лінія, за якої після надання позичальнику одного або декількох траншів у загальній сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, подальше надання кредиту не здійснюється, незалежно від того, чи повернений він банку.

Згідно із умовами розділу 1 Договору про відкриття кредитної лінії позивач відкрив відповідачеві 1 невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті зі строком дії до 26.12.2008 року, з лімітом кредитної лінії - 2 500 000, 00 дол. США та зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12, 7% річних.

Згідно з п. 4.2 Договору, позивач надає відповідачеві 1 кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позивачем та відповідачем 1, у строк не пізніше 2 (двох) днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною цього договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити розмір траншу та реквізити для його надання, якщо вони відрізняються від зазначених у пункті 10.2. договору про надання кредитної лінії.

Пунктом 4.3 договору про надання кредитної лінії визначено, що протягом строку дії кредитної лінії та у межах вільного залишку її ліміту, за умови укладення додаткових угод згідно з пунктом 4.2. договору про надання кредитної лінії позичальник має право необмежену кількість разів отримувати кредит у порядку та на умовах, передбачених договором.

На виконання умов Договору позивач, на підставі додаткової угоди №1 від 12.01.2007 року меморіальним валютним ордером № 48049 від 12.01.2007 року надав Відповідачу 1 кредитний транш у сумі 1 000 000, 00 дол. США під 12, 7% річних.

На підставі додаткової угоди № 2 від 19.01.2007 року позивач, меморіальним валютним ордером № 2406 від 19.01.2007 року надав відповідачу 1 кредитний транш у сумі 750 000, 00 дол. США та на підставі додаткової угоди № 3 від 22.01.2007 року надав кредит у розмірі 7 500 000, 00 дол. США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 19784 від 22.01.2007 року під 12, 7% річних.

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 Договору проценти нараховуються щомісяця на суму кредиту (окремо по кожному виду валют, у яких видано кредит) протягом усього строку користування ним, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році (для кредиту у гривнях чи у російських рублях) або фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році (для кредиту у іноземних валютах, інших ніж російські рублі). При цьому, для цілей нарахування процентів на суму кожного з траншів, день його надання враховується, а день повернення -не враховується при нарахуванні процентів.

Проценти, нараховані за місяць, відповідач 1 зобов'язаний сплатити щомісяця у строк з 25-го числа (включно) по останній робочий день (включно) місяця, за який вони нараховані (крім процентів, строки сплати яких визначені у наступних реченнях цього абзацу). Якщо після сплати процентів кредит був повністю або достроково повернутий у тому ж місяці, за який ці проценти нараховані, внаслідок чого фактично сплачена сума процентів, перевищує розмір процентів, який підлягає сплаті, сума, яка складає різницю між фактично сплаченою сумою процентів та розміром процентів, що підлягає сплаті, вважається направленою на сплату процентів за користування кредитом за наступний місяць.

У разі повного повернення кредиту не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії, проценти, нараховані за місяць, в якому закінчується зазначений строк, повинні бути сплачені не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії. У разі прострочення повернення кредиту або його частини після закінчення строку дії кредитної лінії проценти, нараховані за місяць, в якому відбувається фактичне повне повернення кредиту, повинні бути сплачені не пізніше дня його повернення.

20.12.2007  року між банком та позичальником укладено додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, що проценти, нараховані за місяць, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 1-го (включно) по 5-те число (включно) місяця, наступного за тим, за який вони нараховані (крім процентів, строки сплати яких визначені у наступних реченнях цього абзацу). Якщо після сплати процентів кредит був повністю або достроково повернутий у тому ж місяці, за який ці проценти нараховані, внаслідок чого фактично сплачена сума процентів, перевищує розмір процентів, який підлягає сплаті, сума, яка складає різницю між фактично сплаченою сумою процентів та розміром процентів, що підлягає сплаті, вважається направленою на сплату процентів за користування кредитом за наступний місяць.

Згідно з п. 1.4 договору про надання кредитної лінії строк дії кредитної лінії закінчується 26.12.2008 року.

01.10.2008  року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору про відкриття кредитної лінії № 208-В/06 від 03.01.2007 року, якою збільшили розмір процентів за користування кредитом до 16% річних.

Відповідно до п. 9.1 договору про відкриття кредитної лінії відповідач 1 повинен повернути позивачеві кредит шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії, тобто 26.12.2008 року.

Отже, за Договором відповідач 1 повинен був щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом та у строк до 26.12.2008 року повернути наданий кредит.

З метою часткового погашення заборгованості відповідно до п. 10.6 Договору позивач у порядку договірного списання коштів списав з рахунку відповідача 1 згідно меморіального валютного ордеру № 38477 від 30.12.2008 року кошти у сумі 92 179, 25 дол. США.

Таким чином, станом на день подання позовної заяви до суду першої інстанції у відповідача 1 перед позивачем існувала заборгованість за кредитом у сумі 2 407 802, 75 дол. США, заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 34 362, 49 дол. США та нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 22 878, 05 дол. США, та пеня за прострочення сплати процентів у розмірі 203, 35 дол. США.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Зі змісту ст.ст. 11, 14 та  509 ЦК України вбачається, що договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, згідно змісту ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України, зобов”язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ст. 629 ЦК України також зазначається, що договір є обов”язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 2 вказаної статті, до відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо позики.

Стаття 1049 ЦК України зобов'язує позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем 1 зобов'язань, встановлених договором про відкриття кредитної лінії, заборгованість останнього становить:

- заборгованість за кредитом - 2 407 802, 75 дол. США;

-  заборгованість по процентами за користування кредитом у сумі - 34 362, 49 дол. США. (згідно розрахунку позивача), а саме:

1 000 000, 00 дол. США * 16% * 31 (з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року) / 360 = 13 777, 78 дол. США

750 000, 00 дол. США * 16% * 31 (з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року) / 360 = 10 333, 33 дол. США

750 000, 00 дол. США * 16% * 29 (з 01.12.2008 року по 29.12.2008 року) / 360 = 9 666, 67 дол. США

657 820, 75 дол. США * 16% * 2 (з 30.12.2008 року по 29.12.2008 року) / 360 = 9 666, 67 дол. США.

Крім того, за прострочення платежу позивачем нарахована пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 22 878, 05 дол. США та пеня за прострочення сплати процентів у сумі 203, 35 дол. США, передбачені п. 11.1 договору про відкриття кредитної лінії.

Згідно з частиною 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 11.1 Договору за прострочення повернення кредиту чи його частини та/або сплати процентів та/або за управління кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальний розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту становить 30 301, 42 дол. США.

За твердженням позивача відповідач 1 частково оплатив пеню у сумі 7 423, 37 дол. США. Отже, пеня за прострочення повернення кредиту складає 22 878, 05 дол. США.

Розрахунок пені за прострочення сплати процентів:

34 362, 49 дол. США * 24% * 9 (з 06.01.2009 року по 14.01.2009 року) / 365 = 203, 35 дол. США.

Отже, колегія суддів констатує, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 заборгованості за кредитом у сумі 2 407 802, 75 дол. США, заборгованості по процентами за користування кредитом у сумі 362, 49 дол. США, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 22 878, 05 дол. США та пені у сумі 203, 35 дол. США є обґрунтованими.

Також, судом першої інстанції було вірно встановлено, що відповідачем частково була погашена заборгованість, а саме сплачено 10.02.2009 року 33 515, 16 дол. США, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 10. Пунктом 10.4 Договору встановлено, що якщо коштів, що направляються для погашення заборгованості позичальника за цим договором, недостатньо для її повного погашення, погашення повинно здійснюватися у такій черговості:

прострочені проценти за користування кредитом (за їх наявності); пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом (за їх наявності); пеня за прострочення повернення кредиту (за їх наявності); передбачені цим договором штрафи (за їх наявності); строкові проценти за користування кредитом (за їх наявності); строкове повернення кредиту. Отже, на підставі вищезазначеного пункту Договору відповідачем 1 була частково погашена заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 33 515, 16 дол. США.

Згідно п.1-1 ч.І ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем 1 сплачено заборгованість та спір про стягнення процентів за користування кредиту у сумі 33 515, 16 дол. США відсутній, суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в зазначеній частині у зв'язку з відсутністю предмету спору.

З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача 1 за договором про відкриття кредитної лінії, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» (надалі - поручитель) був укладений договір поруки № 393-П/06 від 03.01.2007 року (надалі - договір поруки), за умовами якого відповідач 2 поручився за виконання відповідачем 1 обов'язків, що виникли або виникнуть у майбутньому у останнього на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 208-В/06 від 03.01.2007 року, а саме:

—  26 грудня 2008 року повернути банку наданий на підставі основного договору кредит у загальній сумі, що у будь-якій момент часу не перевищуватиме ліміт кредитної лінії;

—  сплачувати банку проценти за користування кредитом, наданим за кредитною лінією, у розмірі 12, 7% річних або у будь-якому меншому розмірі , якщо такий буде визначений згідно з основним договором. Проценти, нараховані за місяць, боржник зобов'язаний сплачувати щомісяця у строк з 25-го (включно) по останній робочий день (включно) місяця за який вони нараховані (крім процентів, строки сплати яких визначені у наступних реченнях цього абзацу). У разі повного повернення кредиту не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії, проценти, нараховані за грудень 2008 року, повинні бути сплачені не пізніше дня закінчення строку дії кредитної лінії. У разі прострочення повернення кредиту або його частини після закінчення строку дії кредитної лінії проценти, нараховані за місяць, в якому відбувається фактичне повне повернення кредиту, повинні бути сплачені не пізніше дня його повернення;

—   у випадку, передбачений основним договором або законодавством України, достроково повернути банку кредит, сплатити проценти за користування ним і виконати інші обов'язки, що виникають із основного договору;

— сплатити банку неустойку (пеню, штрафи) та понад суму неустойки (пені, штрафів) відшкодувати збитків, заподіяні банку невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за основним договором.

Пунктом 3.1 договору поруки встановлено, що боржник та поручитель відповідають перед банком за порушення обов'язків, перелічених у ст. 2 договору, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед банком у тому ж обсязі, що і боржник.

Відповідно до п. 5.3 договору поруки, вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань відповідача 1 за договором про відкриття кредитної лінії.

Згідно із статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитет відповідає   перед   кредитором   за   порушення   зобов'язання   боржником.   Статтею Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до п. 5.4 договору поруки передбачено, що у разі збільшення обсягу відповідальності боржника за основним договором передбачена цим договором порука діє тільки у випадку, якщо поручитель надасть свою згоду на таке збільшення.

Позивач докази надання згоди поручителя на збільшення процентів за користування кредитом до 16 % річних не надав, тому суд дійшов висновку, що відповідальність відповідача 2 перед позивачем обмежується 12,7 % річних.

Таким чином, відповідач 2 по процентам за користування кредитом відповідає у межах 27 275, 24 дол. США згідно із наступним розрахунком:

1 000 000, 00 дол. СІЛА * 12,7% * 31 (з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року) / 360 = 10 936, 11 дол. СІЛА

750 000, 00 дол. США * 12,7% * 31 (з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року) / 360 = 8 202, 08 дол. США

750 000, 00 дол. США * 12,7% * 29 (з 01.12.2008 року по 29.12.2008 року) / 360 = 7 672, 92 дол. США

657 820, 75 дол. США * 12,7% * 2 (з 30.12.2008 року по 29.12.2008 року) / 360 = 464, 13 дол. США.

Оскільки, як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем 1 була сплачена заборгованість у розмірі 33 515, 16 дол. США, яка була зарахована у якості оплати по процентам за користування кредитом та спір у даній частині був припинений, тому позовні вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Динамо-Інвест» щодо заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 27 275, 24 дол. США підлягають припиненню.

Крім того, за заборгованістю по пені за прострочення сплати процентів відповідач 2 відповідає в межах 161, 41 дол. США відповідно до такого розрахунку:

27 275, 24 дол. США * 24% * 9 (з 06.01.2009 року по 14.01.2009 року) / 365 = 161, 41 дол. США.

В свою чергу, заперечення відповідача 2 щодо відсутності у договорах строку настання його відповідальність є безпідставними з огляду на наступне.

Так, п. 3.2 договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя настає у випадку, якщо боржник допустить прострочення виконання будь-якого з обов'язків, зазначених у пункті 2.1 договору.

Пункт   9.1   договору  про  відкриття  кредитної лінії  встановлено,   що позичальник повинен повернути банку кредит у день закінчення строку дії кредитної лінії, тобто 26.12.2008 року.

Проценти ж за користування кредитом, позичальник зобов'язаний був сплачувати у строк з 1-го по 5-те число місяця, наступного за тим, за який вони нараховані. Даний строк був встановлений між позивачем та відповідачем 1 додатковою угодою до договору про відкриття кредитної лінії від 20.12.2007 року.

До того ж, на підставі п. 11.1 договору про відкриття кредитної лінії передбачено нарахування пені за прострочення повернення кредиту та сплати процентів.

Отже, договором про відкриття кредитної лінії чітко передбачені: строк повернення кредиту, а саме 26.12.2008 року, строк сплати процентів (до 5-го числа кожного місяця) та строки з якого починається нарахування пені за прострочення повернення кредиту та пені за прострочення сплати процентів (з 27.12.2008 року та з 6-го числа кожного місяця за який була прострочена сплата процентів відповідно).

Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 2 407 802, 75 дол. США, пені за прострочення повернення кредиту у сумі 22 878, 05 дол. США та пені за прострочення сплати процентів у розмірі 161, 41 дол. США суд першої інстанції правомірно задовольнив солідарно з відповідача 1 та відповідача 2. Проценти за користування кредитом у розмірі 847, 33 дол. США та пеня за прострочення сплати процентів у сумі 41, 94 дол. США підлягають стягненню з відповідача 1.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов”язок доказування та подання доказів розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Проте, в даному випадку, Відповідач 1, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Посилання Відповідача 1 в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судовою колегією не приймаються, оскільки, як видно з матеріалів справи, судом неодноразово відкладалися судові засідання у зв'язку з поданими клопотаннями Відповідача 1 про відкладення розгляду справи та неявкою Відповідача 2. Крім того, судом першої інстанції розглядалося кожне подане клопотання апелянта і кожному клопотанню давалася відповідна правова оцінка.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2009р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс», суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2009 у справі № 27/69 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»- без задоволення.

2. Матеріали справи  № 27/69 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Отрюх  Б.В.

 Судді                                                                                          Верховець А.А.

                                                                                          Тищенко  А.І.

  

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення19.05.2009
Оприлюднено28.05.2009
Номер документу3683716
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —27/69

Ухвала від 04.02.2010

Господарське

Господарський суд міста Києва

Дідиченко М.А.

Рішення від 09.08.2010

Господарське

Господарський суд Полтавської області

Солодюк О.В.

Ухвала від 26.08.2014

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 11.04.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Шевчук C. Р.

Ухвала від 26.02.2014

Господарське

Вищий господарський суд України

Шевчук C. Р.

Постанова від 13.01.2014

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Шапран В.В.

Ухвала від 13.12.2013

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Шапран В.В.

Ухвала від 20.11.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 28.10.2013

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 11.12.2012

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні