Постанова

від 28.01.2014 по справі 5011-59/2262-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 5011-59/2262-2012

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі", м. Дніпропетровськ (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2013 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013

зі справи № 5011-59/2262-2012

за позовом Підприємства

до: Е.І. Дюпон де Немур енд Компані (E.I. du Pont de Nemours and Company), Делавер, Сполучені Штати Америки (далі - Компанія),

Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ (далі - Державна служба),

про визнання недійсним патенту України на винахід № 19806.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства - Фурман В.В.,

Компанії - Кудрицької Т.Ю., Подоляк А.В.,

Державної служби - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про: визнання недійсним патенту України від 25.12.1997 № 19806 на винахід (назва винаходу - "Спосіб боротьби з небажаною рослинністю"), власником якого є Компанія (далі - Патент № 19806) від дати публікації відомостей про видачу цього патенту; зобов'язання Державної служби внести до Державного реєстру патентів України на винаходи відомості про визнання Патенту № 19806 недійсним та здійснити публікацію в офіційному бюлетені "Промислова власність" про визнання Патенту № 19806 недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.02.2013 (суддя Картавцева Ю.В.): у позові відмовлено; з Підприємства стягнуто на користь Компанії суму витрат на оплату послуг адвоката 57 129, 75 грн. і суму, що підлягає сплаті за проведення судової експертизи, - 10 002 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 було частково задоволено апеляційну скаргу Підприємства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано частково з викладенням пункту 2 цього рішення в іншій редакції, згідно з якою Компанії відмовлено в задоволенні заяви про відшкодування витрат на послуги адвоката.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013 скасовано зазначену постанову апеляційної інстанції, а справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 (колегія суддів у складі: Шипко В.В. - головуючий, Верховець А.А. і Пантелієнко В.О.) рішення місцевого господарського суду з даної справи від 18.02.2013 залишено без змін, а апеляційну скаргу Підприємства - без задоволення.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2013 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 з даної справи повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а судові витрати покласти на Компанію. Скаргу мотивовано порушенням господарським судом норм матеріального і процесуального права, в тому числі пункту 1.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5, статей 4 6 , 42-44, 48, 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У відзиві на касаційну скаргу Компанія заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального і процесуального права у прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, та просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Державної служби відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Компанія є власником Патенту № 19806, який є чинним з 25.12.1997 (дата офіційної публікації відомостей про видачу патенту).

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що винахід за Патентом № 19806 не відповідає такій умові патентоздатності, як "промислова придатність".

Заявка на винахід № 95320094 (з датою подання 03.08.1993) є перереєстрованою заявкою № 4356645/SU, яку було подано до патентного відомства колишнього СРСР 05.08.1988, а діловодство за заявкою № 95320094 станом на 01.07.1994 ще тривало.

З урахуванням пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3769-ХІІ "Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" умови патентоздатності винаходу за Патентом № 19806 визначаються відповідно до Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України від 18.09.1992 № 479/92, а порядок розгляду заявки на цей винахід встановлюється Законом України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".

Відповідно до пункту 6 згаданого Тимчасового положення винаходу надається правова охорона, якщо він новий, має винахідницький рівень і промислово придатний; винахід визнається промислово придатним, якщо він може бути використаний у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях народного господарства.

Для з'ясування відповідності винаходу за Патентом № 19806 умові патентоздатності "промислова придатність" у справі було призначено судову експертизу. Відповідно до її висновку від 25.12.2012 № 854: матеріали заявки містять посилання на призначення заявленого об'єкта винаходу; первинні матеріали заявки містять у достатньому обсязі інформацію щодо засобів і методів, за допомогою яких можливе здійснення винаходу відповідно до незалежного пункту його формули; первинні матеріали заявки містять у достатньому обсязі інформацію, яка підтверджує ефективність застосування способу боротьби з небажаною рослинністю за Патентом № 19806; винахід за цим патентом відповідає умові патентоздатності "промислова придатність".

Також у матеріалах справи містяться подані Державною службою письмові пояснення державного підприємства "Український інститут промислової власності", згідно з якими Патент № 19806 відповідає умові патентоздатності "промислова придатність".

Підприємством не подано доказів на спростування цих обставин.

Відтак відсутні підстави для визнання Патенту № 19806 недійсним, а отже, й для зобов'язання Державної служби вчиняти дії, зазначені в позовній заяві.

У заяві про відшкодування витрат, сплачених за послуги адвоката, Компанія зазначила, що вона є іноземною юридичною особою з місцезнаходженням у США, а відтак змушена була звернутися по правову допомогу до адвоката українського адвокатського об'єднання.

16.12.2010 адвокатам Адвокатського об'єднання "Юридична фірма "Василь Кісіль і Партнери" (далі - Юрфірма), зокрема Кудрицькій Т.Ю., Компанія видала довіреність на представництво її інтересів в господарських судах України, в тому числі і в даній справі. Згодом Юрфірмі було видано нову довіреність (29.11.2012), дійсну до 31.12.2014.

Згідно з довідкою Юрфірми від 02.07.2012 № 290 Кудрицька Т.Ю. є працівником Юрфірми. Кудрицька Т.Ю. має свідоцтво на права заняття адвокатською діяльністю від 21.12.2010 № 4301.

За надані Компанії юридичні послуги, що стосуються даної справи, Юрфірмою було виставлено Компанії рахунки №№ 14523 і 14633 на загальну суму 5 306 євро 61 цент, оплачені Компанією в повному обсязі, що підтверджується довідкою "Райффайзен Банк Аваль".

Зазначені обставини підтверджуються також актом про надання послуг від 26.12.2012, підписаним Компанією і Юрфірмою, відповідно до якого Юрфірма надала належним чином, а клієнт (Компанія) прийняв та оплатив згідно з рахунками №№ 14523, 14633 послуги з представництва інтересів клієнта у даній справі № 5011-59/2262-2012, а саме йдеться про підготовку процесуальних документів, участь у судових засіданнях, розробку правової позиції клієнта та процесуальної стратегії ведення справи в суді, збирання доказів, зокрема подання та отримання до/від органів державної влади і місцевого самоврядування будь-яких документів, запитів, листів, витягів у зв'язку з веденням даної судової справи.

З урахуванням наведеного, а також тривалості розгляду й складності справи, викликаних, зокрема, необхідністю спеціальних знань у галузі хімії, місцевий господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення згаданої зави Компанії.

Разом з висновком судової експертизи Науково-дослідним інститутом інтелектуальної власності НАПрНУ до суду надіслано рахунок від 25.12.2012 № 45 для оплати витрат за проведення судової експертизи у справі.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду. При цьому апеляційною інстанцією додатково з'ясовано, що: експертне дослідження в даній справі було проведено Дорошенком О.Ф. - заступником директора названого інституту з експертної роботи, який має вищу технічну освіту, вищу освіту у сфері інтелектуальної власності, науковий ступінь кандидата юридичних наук, кваліфікацію судового експерта з питань інтелектуальної власності, в тому числі за спеціальністю 13.3 "Дослідження, пов'язані з винаходами і корисними моделями", стаж роботи в галузі інтелектуальної власності з 1997 року, стаж судово-експертної роботи з 2001 року; а також Петренком С.А. - керівником Центру експертних досліджень того ж інституту, який має вищу технічну освіту, спеціальну вищу освіту у сфері інтелектуальної власності, науковий ступінь кандидата юридичних наук, кваліфікацію судового експерта за тією ж спеціальністю 13.3, стаж роботи у сфері інтелектуальної власності та стаж судово-експертної роботи з 2002 року. Відтак, за висновком апеляційного господарського суду, безпідставними є твердження Підприємства про те, що експертизу зі справи проводили експерти, які не мають спеціальних знань стосовно предмета дослідження.

Відповідно до положень ГПК України:

- судові витрати складаються, зокрема, з сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, оплати послуг адвоката (частина перша статті 44);

- суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги адвоката, покладаються при відмові в позові - на позивача (частина п'ята статті 49).

З огляду на наведені вище приписи названих Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 № 3769-ХІІ і Тимчасового положення та згаданих норм ГПК України попередні судові інстанції, з'ясувавши відповідність винаходу за Патентом № 19806 умові патентоздатності "промислова придатність" (на відсутності якої наполягав позивач), дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку щодо відмови в позові та покладення на позивача сум відповідних судових витрат у справі.

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, позивачем (Підприємством) у розгляді даної справи не виконано передбаченого частиною другою статті 4 3 , статтями 33 і 34 ГПК України процесуального обов'язку щодо доведення ним належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Вищим господарським судом України не береться до уваги посилання скаржника на порушення господарським судом пункту 1.12 згаданої Інструкції про призначення та проведення судових експертних досліджень, яким передбачено, що у випадку несплати вартості експертизи в порядку, передбаченому чинним законодавством, матеріали справи повертаються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу. Оскільки установа, якій судом було доручено проведення судової експертизи в даній справі, не повернула матеріали справи суду, а провела експертизу і лише потім виставила рахунок за таке проведення, суд правомірно, з урахуванням наведених приписів статей 44 і 49 ГПК України, поклав відповідні судові витрати на позивача, якому відмовлено в позові.

Положення Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", на який посилається скаржник, не застосовуються щодо господарських справ, що розглядаються господарськими судами. Довід скаржника про те, що "норми встановлені Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" підпадають під дію норм статті 8 Цивільного кодексу України, які регламентують застосування механізму аналогії закону", - не приймається, оскільки ні названий Закон, ані ГПК України не є актами цивільного законодавства, не регулюють цивільно-правових відносин, а отже, застосування до сфери їх дії будь-якої норми Цивільного кодексу України (в тому числі статті 8) не є можливим.

Решта доводів скарги пов'язана з оцінкою доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення фактичних обставин справи; це стосується й висновку судових експертів, який (за змістом статті 42 ГПК України) також є доказом у справі. Однак згідно з частиною другою статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому перевірка відповідних доводів перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, визначеними згаданою статтею ГПК України.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 ,111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 18.02.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 зі справи № 5011-59/2262-2012 залишити без змін, а касаційну скаргу іноземного підприємства "Брітіш Еко Сістем Текнолоджі" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов