Рішення

від 23.01.2014 по справі 5011-6/12204-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-6/12204-2012 23.01.14

Господарський суд міста Києва в складі колегії суддів: Привалова А.І. (головуючий), Бондарчук В.В., Васильченко Т.В., при секретарі Сай А.С.,

розглянувши справу № 5011-6/12204-2012

за позовом Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської

екологічної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Державного агентства земельних ресурсів України;

2. Державної інспекції сільського господарства України;

до Київської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача:1) ОСОБА_3;

2) Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації);

про визнання недійсним та скасування рішення Київської міської ради

Представники сторін:

від прокуратури: Вигівський М.І., посвідчення № 020795 від 01.10.2013р.;

від позивача 1: Хуторянська Н.В., довіреність № 9-28-0.17-17942/2-13 від 16.10.2013р.;

від позивача 2: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третіх осіб: не з'явились.

обставини справи:

До господарського суду звернувся за позовом Київський міжрайонний екологічний прокурор Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України до Київської міської ради про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 29.04.2010р. № 748/4186, яким громадянці ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вулиці АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем положень Земельного кодексу України, Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що є підставою для визнання рішення Київської міської ради від 29.04.2010 р. № 750/4188 недійсним.

Ухвалою суду від 06.09.2012р. порушено провадження у справі № 5011-6/12204-2012, залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 та призначено судове засідання на 01.10.2012р.

Ухвалою суду від 01.10.2012р. розгляд справи відкладено на 18.10.2012р. та залучено до участі у справі третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також повторно зобов'язано Київську міську раду виконати вимоги ухвали суду від 06.09.2012р.

17.10.2012р. до суду надійшов відзив на позов від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому третя особа 2 просить слухати справу за відсутності її представника.

У судовому засіданні представником прокуратури надані документи на виконання вимог ухвали суду від 01.10.2012р.

Ухвалою суду від 18.10.2012р. було відкладено розгляд справи на 08.11.2012р.

У судове засідання 08.11.2012р. представники прокуратури, позивачів, відповідача та третьої особи 2 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з цим розгляд справи було відкладено на 12.11.2012р.

У судовому засіданні 12.11.2012р. представником третьої особи 1 заявлено усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, у зв'язку з неявкою представника Київської міської ради у судовому засіданні.

Клопотання судом задоволено.

Ухвалою суду від 12.11.2012р. було відкладено розгляд справи на 19.11.2012р. та витребувано у Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури докази віднесення спірної земельної ділянки до зони охоронюваного ландшафту, а також продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 19.11.2012р. представником прокуратури були надані витребувані судом документи.

Крім того, у судовому засіданні суд ухвалив здійснювати розгляд справи колегіально.

Розпорядження Голови Господарського суду міста Києва від 19.11.2012р. передано справу № 5011-6/12204-2012 на розгляд колегії суддів у складі: Ковтун С.А. (головуючий), Васильченко Т.В., Бондарчук В.В..

Ухвалою суду від 19.11.2012р. прийнято справу колегією суддів до провадження та розгляд справи призначено на 10.12.2012р.

Представники Державного агентства земельних ресурсів України (позивач 1) та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа 2) у судове засідання 10.12.2012р. не з'явились.

Ухвалою суду від 10.12.2012р. відкладено розгляд справи на 24.01.2013р. та витребувано у Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві відомості: чи входить земельна ділянка площею 0,10га по АДРЕСА_1 (код ділянки 66:016:110п) до складу земель зелених насаджень, визначених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005р. № 806/3381; чи входить вказана земельна ділянка до зони охоронюваного ландшафту, визначеної рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979р. в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002р. № 979.

На адресу суду надійшла відповідь від Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві. Зокрема, останнє повідомило, що ним за період з 2009 року і по теперішній час висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 не надавався, тому неможливо встановити чи відноситься вищевказана земельна ділянка до зеленої зони чи зони охоронюваного ландшафту.

Ухвалами від 24.01.2013р., від 04.02.2013р., від 14.02.2013р., від 21.02.2013р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача 1, відповідача, третіх осіб, а також неподанням витребуваних судом доказів.

Судове засідання, призначене на 07.03.2013р. не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Ковтуна С.А. у відпустці.

З метою дотримання процесуальних строків, на підставі розпорядження Голови Господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 07.03.2013р., справу № 5011-6/12204-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Привалов А.І. (головуючий), Бондарчук В.В., Васильченко Т.В.

Ухвалою від 11.03.2013р. справу № 5011-6/12204-2012 прийнято до провадження колегією суддів та розгляд справи призначено на 04.04.2013р.

02.04.2013р. через загальний відділ діловодства господарського суду від представника третьої особи 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю з'явитись у судове засідання повноважного представника.

Крім того, 03.04.2013р. через загальний відділ діловодства господарського суду від представника третьої особи 1 надійшло клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи. Дане клопотання обґрунтоване тим, що наявні в матеріалах справи документи, що надані державними органами, за своїм змістом протиричать один одному. А отже, встановити правовий статус спірної земельної ділянки та визначити чи належить дана земельна ділянка до складу земель зелених насаджень, до земель охоронюваного ландшафту чи знаходиться в береговій зоні водного фонду не виявляється можливим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2013р. призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинено провадження у справі на час проведення судової експертизи.

13.12.2013р. на адресу господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судової експертизи надійшли матеріали справи № 5011-6/12204-2012 та лист, в якому зазначено про неможливість надання висновку.

Ухвалою від 17.12.2013р. поновлено провадження у справі № 5011-6/12204-2012 на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК України та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 23.01.2014р.

Присутній у судовому засіданні 23.01.2014р. представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та просив задовольнити заяву про забезпечення позову, подану через канцелярію суду 21.01.2014р.

Суд, розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову, відмовив у її задоволенні з огляду на наступне.

Вимогами статті 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Між тим, всупереч положенням статті 66 Господарського процесуального кодексу України, заява прокурора про забезпечення позову нічим не обґрунтована. Заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, прокурор не навів обставин, які б свідчили, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, не підтвердив твердження заяви належними доказами.

Під час розгляду справи присутній у судовому засіданні представник позивача 1 підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Представники позивача 2, відповідача та третіх осіб у судове засідання не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили.

Стоони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 17.12.2013р. була надіслана учасникам судового провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що містяться в матеріалах справи, та отримані останніми, як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, залучені до матеріалів справи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників позивача 2, відповідача та третіх осіб суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників позивача 2, відповідача та третіх осіб, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради № 748/4186 від 29.04.2010р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано останній у приватну власність земельну ділянку площею 0, 10 га на на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель не наданих у власність чи користування.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що рішення Київської міської ради № 748/4186 від 29.04.2010р. «Про передачу громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1» прийняте в порушення норм чинного законодавства України, що тягне наслідком його недійсність.

Також прокурор відзначає, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до зеленої зони міста на підставі рішення Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005р. та до земель водного фонду, оскільки розташована в межах прибережних смуг річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва, а відтак - її забудова є неправомірною.

Нормативно обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на порушення Київською міською радою положень Земельного кодексу України, Закону України «Про основи містобудування», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року, Концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Стаття 15 Земельного кодексу України закріплює повноваження у сфері земельних відносин за центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України № 445/2011 від 08.04.2011р., центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності є Державне агентство земельних ресурсів України.

Згідно з Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, що затверджене Указом Президента України № 459/2011 від 13.04.2011 р. Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державна інспекція сільського господарства України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності.

Тож, приймаючи до уваги повноваження Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України в сфері земельних відносин, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції сільського господарства України до господарського суду з розглядуваним позовом відповідає функціям позивачів направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України вставлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється, зокрема, на принципах: законності, гласності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб: судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Приписами ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

У відповідності до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), одним з основних завдань планування і забудови територій є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Статтею 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

За змістом положень Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10.04.2006р., зеленими зонами є території, які виділяються у встановленому порядку за межами міст та інших населених пунктів, що зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

За приписами п.10.4 ДБН 360-92 (Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992р. розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається, зокрема, на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об'єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Крім того, рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005р. затверджено Програму розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепцію формування зелених насаджень в центральній частині міста відповідно до п. 6 якого заборонено на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням.

В той же час, стосовно тверджень прокурора про приналежність спірної земельної ділянки до зеленої зони міста Києва суд відзначає, що рішенням Київської міської ради № 120/1175 від 19.02.2009р. «Про передачу Дочірньому підприємству "Строй-Маркет-Груп" земельної ділянки для будівництва багатофункціонального готельного та торговельно-розважального центру в районі затоки річки Десенка у Дніпровському районі міста Києва» внесено зміни до Генерального плану міста Києва в частині переведення частини земельних ділянок із зони зелених насаджень загального користування до території житлової та громадської забудови в межах, визначених містобудівним обгрунтованням, а також внесені зміни до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджені рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19.07.2005р.

Також відповідно до висновків Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15018/1 від 23.12.2009р. та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 05-6192 від 19.04.2010р., вбачається, що спірну земельну ділянку було виключено з переліку озеленених територій загального користування міста Києва.

Водночас, у своєму листі від 24.12.2012р. за № 01/3-05/8062 Державне управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві, наданому на запит суду, повідомило, що управлінням за період з 2009 року і по теперішній час висновок щодо погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр.. ОСОБА_3 на АДРЕСА_1 не надавався, тому неможливо встановити чи відноситься спірна земельна ділянка до зеленої зони чи зони охоронюваного ландшафту.

Крім того, не було встановлено і судовою експертизою віднесення спірної земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8 000 000 000:66:016:0110) до складу земель зелених насаджень, або до зони охоронювального ландшафту або знаходиться в прибережній зоні водного фонду, у зв'язку з ненаданням необхідних доказів Київською міською державною адміністрацією.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать, у тому числі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

При цьому, дослідивши схему прибережних захисних смуг водних об'єктів міста Києва у Дніпровському районі міста Києва, проект яких затверджений рішенням Київської міської ради № 365/2434 від 08.10.2009р. та межі яких відкориговані на зауваження постійної комісії з питань екологічної політики Київської міської ради (протокол № 9 від 29.09.2009р.), судом встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги затоки Десенки.

Таким чином, твердження прокурора, що спірна земельна ділянка входить до зони охоронюваного ландшафту, а також до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення спростовуються наявними у справі доказами та встановленими судом обставинами.

Слід відзначити, що пунктом 3.4.6 рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в місті Києві» № 920 від 16.07.1979р. (зі змінами та доповненнями) до складу зон охоронюваного ландшафту включено затоку річки Десенки.

В той же час, зі змісту вказаного рішення не вбачається, що до зони охоронюваного ландшафту віднесено і земельну ділянку по АДРЕСА_1 та, при цьому, прокурором не доведено віднесення спірної земельної ділянку по АДРЕСА_1 до території, що зарезервована для розвитку мережі об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, що затверджена рішенням Київської міської ради №806/3381 від 19.07.2005р.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1, передана громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення Київської міської ради № 748/4186 від 29.04.2010р. відноситься саме до земель житлової та громадської забудови, яку може бути передано у власність громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а відтак - доводи прокурора стосовно порушення цільового призначення спірної земельної ділянки не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи.

Разом з тим, відповідно до ст. 40 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Частинами 6, 7 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

За змістом ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

За приписами ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Випадки обов'язковості проведення державної експертизи, визначені ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), до яких належать, зокрема, проведення експертизи проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені вище висновки суду про приналежність спірної земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови, доводи прокурора про необхідність проведення експертизи проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 є необґрунтованими, а відтак - рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність є правомірним у разі отримання проекту відведення земельної ділянки, що погоджений уповноваженими органами.

З огляду на вищенаведене, доводи прокурора про недотримання при прийнятті спірного рішення вимог закону щодо погодження проекту відведення уповноваженими органами та проведення державної експертизи проекту землеустрою визнаються судом необґрунтованими.

Проте, за приписами ч. 8 ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), повноваженнями щодо погодження проектів відведення земельних ділянок було наділено Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

У відповідності до ст. ч.ч. 1-3, 5 ст. 186-1 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття оспорюваного рішення), для розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, в районах та містах обласного значення, містах Києві та Севастополі функціонують постійно діючі комісії. До повноважень Комісії належить забезпечення погодження документації із землеустрою відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. До складу Комісії входять уповноважені представники районного (міського) органу земельних ресурсів, містобудування та архітектури, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органу, органу охорони культурної спадщини. У разі погодження проектів землеустрою, що розробляються з метою вилучення, надання, зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, водного фонду, земельних ділянок для цілей, пов'язаних із розробкою корисних копалин, до складу Комісії залучається відповідно представник територіальних органів лісового господарства, водного господарства, державного гірничого нагляду. Документація із землеустрою, погоджена Комісією, вважається такою, що погоджена органами, представники яких входять до її складу.

Згідно з приписами п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 186-1 Земельного кодексу України» № 1420 від 23.12.2009р., до затвердження складу комісій висновки про погодження документації із землеустрою надаються органами, зазначеними у ч. 3 ст. 186-1 Земельного кодексу України, в установленому порядку.

Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що Комісію з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою в місті Києві створено у відповідності до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2264 від 05.12.2011 р., а відтак - проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 підлягав затвердженню відповідними органами.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 Апогоджено Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок № 19-15018/1 від 23.12.2009р.), Київською міською санепідемстанцією (висновок № 1301 від 25.02.2010 р.), Державною службою з питань національної культурної спадщини (висновок № 22-523/9 від 10.03.2010 р.) та відкритим акціонерними товариством «Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт» (лист вих. № 8/1-175 від 02.04.2010 р.)

За твердженнями прокурора, всупереч вимогам закону проект відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві та Дніпровським управлінням водних ресурсів.

Крім того, гр. ОСОБА_3 не виконано умови висновку Головного управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15018/1 від 23.12.2009р. щодо отримання позитивних висновків Головного управління екології та охорони природних ресурсів та КО «Центр містобудування та архітектури», у зв'язку з чим вказаний висновок втратив чинність до прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення.

З приводу наведеного, суд відзначає, що відповідно до Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1524 від 02.11.2006р., Міністерство охорони навколишнього природного середовища України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, який, у тому числі, забезпечує в межах своїх повноважень погодження вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів, місць розташування об'єктів та проектів відведення земельних ділянок.

З метою впорядкування процедури погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок наказом № 434 від 05.11.2004р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

За висновками суду, доводи прокурора щодо необхідності погодження проекту відведення земельної ділянки саме з Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в місті Києві Міністерства охорони навколишнього природного середовища України відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки за приписами вказаного порядку проекти відведення земельних ділянок погоджуються саме з природоохоронними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Разом з цим, за змістом листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві вих. № 05-06/172 від 12.01.2012 р. матеріали відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 управлінням не погоджувались та на погодженні не перебувають.

При цьому, третьою особою іншого не доведено, доводів прокурора не спростовано.

Водночас, неправомірними є доводи прокурора про відсутність висновку Дніпровського управління водних ресурсів, приймаючи до уваги, що за змістом ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції залучення органу водного господарства є необхідним лише у разі погодження проекту землеустрою, що розробляється з метою вилучення, земель водного фонду.

Таким чином, судом було встановлено, що спірним рішенням Київської міської ради було затверджено проект відведення земельної ділянки, який не був погоджений уповноваженим природоохоронним органом, що є порушенням ст.ст.118, 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції.

Судом також прийнято до уваги, що матеріали справи не містять доказів виконання гр. ОСОБА_3 висновку Головного управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища № 19-15018/1 від 23.12.2009р. щодо отримання позитивних висновків Головного управління екології та охорони природних ресурсів та КО «Центр містобудування та архітектури», у зв'язку з чим вказаний висновок втрачає чинність до прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення.

За таких обставин, виходячи з того, що матеріалами справи не підтверджується дотримання при прийнятті спірного рішення вимог ст.ст.118, 186-1 Земельного кодексу України у відповідній редакції, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства земельних ресурсів України, м.Київ, Державної інспекції сільського господарства України, м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання недійсним з моменту прийняття рішення №748/4186 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:110п.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збірстягується з відповідача в доход бюджету.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту прийняття рішення № 748/4186 від 29.04.2010р. Київської міської ради, яким громадянці ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою та надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, код земельної ділянки 66:016:110п.

3. Стягнути з Київської міської ради (м. Київ, вул.Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141)в доход Державного бюджету України 1073 грн. судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 28.01.2014р. Головуючий суддя А.І. Привалов Суддя В.В. Бондарчук Суддя Т.В. Васильченко А.І. Привалов