Постанова

від 27.01.2014 по справі 5002-26/3383-2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року Справа № 5002-26/3383-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Фенько Т.П.,

Градової О.Г.,

за участю представників сторін:

прокурор: Махиня Вікторія Валеріївна, посвідчення № 015753 від 21.03.13, прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: не з'явився, Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим;

позивача: не з'явився, Міністерство аграрної політики та продовольства України;

позивача: не з'явився, Державне підприємство "Алушта";

відповідача: Довгаль Марія Володимирівна, довіреність № б/н від 08.01.14, Лучистівська сільська рада;

третьої особи: Латишев Антон Володимирович, довіреність № 01-01/2531 від 12.11.13, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

третьої особи: не з'явився, Державний концерн "Національне виробничо-аграрне об'єднання "Масандра";

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим

на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І. ) від 10 грудня 2013 року у справі №5002-26/3383-2012

за позовом прокурор міста Алушти (вул. Леніна, 44,Алушта,98500) в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим (вул. Кечкеметська, 198,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

Міністерства аграрної політики та продовольства України (вул. Хрещатик, 24,Київ 1,01001) Державного підприємства "Алушта" (пров. Іванова, 3,Алушта,98510)

до Лучистівської сільської ради (вул. Шосейна, 22,Лучисте, м. Алушта,98530)

треті особи:

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)

Державний концерн "Національне виробничо-аграрне об'єднання "Масандра" (вул. Мира, 6,Масандра, м. Ялта,98650)

про визнання недійсним рішення та повернення майна

ВСТАНОВИВ :

Прокурор м. Алушти в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства "Алушта", звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача Лучистівської сільської ради про визнання недійсним рішення Лучистівської сільської ради № 547 від 10.10.2008 та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку площею 273,906 га у користування державного підприємства "Алушта".

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим № 5002-26/3383-2012 від 21.12.2012 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.12.2012 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 у справі № 5002-26/3383-2012 скасовано. Справу направлено до Господарського суду Автономної Республіки Крим на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року у справі №5002-26/3383-2012 у позові відмовлено.

Приймаючи відповідне рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що особи, які були вказані прокурором не є тими, за захистом порушеного права яких, в суд може звернутися прокурор в даному позові.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не представив доказів та документально не доказав суду, що земельна ділянка площею 273, 906 га є державною власністю.

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що прийняте судом першої інстанції рішення, суперечить нормам процесуального та матеріального права.

Зокрема, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у відповідності із діючим законодавством, у прокурора є повноваження звертатись до суду із позовом та самостійно визначати в чому полягають порушення інтересів держави та обґрунтовувати необхідність їх захисту, а також вказувати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, інтереси, яких можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами держави.

Крім того, прокурор, в апеляційній скарзі зазначає, що Лучистівська сільська рада, фактично перевищивши надані їй повноваження, при прийнятті оскаржуваного рішення розпорядилась земельною ділянкою державного підприємства "Алушта" площею 273,906 га, передавши її в землі запасу сільськогосподарського призначення та припинивши право постійного користування держави.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 січня 2014 року, прийнято апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 27 січня 2014 року.

До початку судового засідання, на адресу суду від Державного підприємства "Алушта" надійшли пояснення по справі, відповідно до яких останнє погодилось із рішенням суду першої інстанції.

В судовому засіданні, яке відбулось 27 січня 2014 року, прокурор та представник Ради Міністрів Автономної Республіки Крим підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати рішення суду першої інстанції, представник Лучистівської сільської ради проти доводів апеляційної скарги заперечувала та просила відмовити в її задоволенні, з підстав вказаних у запереченні на апеляційну скаргу, інші представники сторін та представники третіх осіб у судове засідання не з'явилися.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явились.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Рішенням Лучистівської сільської ради №48 від 16.12.1999 радгоспу - заводу "Алушта" надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 604,65 гектарів для ведення товарного сільсько - господарського виробництва.

26.12.2000 радгоспу - заводу "Алушта" виданий державний акт II-КМ № 003767 на право постійного користування землею, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 217.

Листом №01/514 від 26.05.2008 Державне підприємство "Алушта" повідомило Лучистівську сільську раду про те, що відповідно до ст.ст. 141, 142 Земельного кодексу України не заперечує щодо припинення права постійного користування землею загальною площею 275,07 га в межах с. Лучисте та передати дані землі в землі запасу Лучистівської сільської ради для його розвитку.

Рішенням Лучистівської сільської ради 26-ї сесії 5-го скликання "Про передачу земель в запас" №547 від 10.10.2008 вирішено припинити право постійного користування землею ДП "Алушта" площею 273,906 га в межах с. Лучисте на території Лучистівської сільської ради, прийнято в землі запасу сільськогосподарського призначення Лучистівської сільської ради землі загальною площею 273,906 га в межах с. Лучисте на території Лучистівської сільської ради.

Вважаючи, що рішення Лучистівської сільської ради прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, прокурор звернувся із відповідним позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстави для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За умовами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно умов статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи, факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (пункт 2 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів"02-5/35 від 26.01.2000).

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 393 Цивільного Кодексу України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, порушення, у зв'язку з прийняттям відповідних актів прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, а також порушення цими актами права власності.

Незаконність може полягати, як у невідповідності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акту.

Виходячи з правового аналізу наведеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності (або інше титульне право) якого порушене виданням перелічених органами актів, і таке право має вже існувати, тобто безперечно передувати зверненню до суду, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Предметом розгляду в даній справі є визнання недійсними рішення Лучистівської сільської ради 26-ї сесії 5-го скликання "Про передачу земель в запас" №547 від 10.10.2008, яким вирішено припинити право постійного користування землею ДП "Алушта" площею 273,906 га в межах с. Лучисте на території Лучистівської сільської ради, прийнято в землі запасу сільськогосподарського призначення Лучистівської сільської ради землі загальною площею 273,906 га в межах с. Лучисте на території Лучистівської сільської ради, з покладенням обов'язку на Лучистівську сільську раду повернути земельну ділянку площею 273,906 га у користування державного підприємства "Алушта".

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Крім того, відповідно до пункту "ж" частини третьої статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, судова колегія встановила, що ДП "Алушта" відповідно до свого Статуту та на підставі наказу Міністерства аграрної політики України від 26 грудня 2005 року №747 "Про перейменування державних підприємств" є правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства - радгосп-завод "Алушта", якому рішенням Лучистівської сільської ради від 16 грудня 1999 року №48 було передано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 604,65 га, про що видано державний акт на право постійного користування на землю ІІ-КМ № 003767.

ДП "Алушта" засновано на державній власності та підпорядковано Міністерству аграрної політики України, а також на добровільних засадах входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра".

Положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою Конституційний Суд України Рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнав неконституційним та вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, листом №01/514 від 26.05.2008 Державне підприємство "Алушта" звернулось до Лучистівської сільської ради та просило розглянути питання щодо припинення права постійного користування землею загальною площею 275,07 га в межах с. Лучисте та передати дані землі до запасу Лучистівської сільської ради.

На підставі цього листа і було прийнято Лучистівською сільською радою оспорюване рішення.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Частиною другою статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено органи, через які держава набуває і реалізовує свої права на ці землі. Такими органами було визначено Кабінет Міністрів України, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні державні адміністрації, державні органи приватизації відповідно до закону.

Згідно з пунктом "а" статті 16 та частиною восьмою статті 149 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належало розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучала земельні ділянки державної власності, які перебували у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою та дев'ятою цієї статті.

Отже, виходячи із аналізу змісту положень статті 16, частин другої, третьої статті 84, частин третьої, четвертої статті 142, частини восьмої статті 149 та пункту 12 перехідних положень ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судова колегія приходить до висновку, що Лучистівська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла вилучати її з користування ДП "Алушта".

Припинення права постійного землекористування ДП "Алушта" могло бути здійснено власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому не мало значення, чи знаходилась спірна земельна ділянка в межах міста або за його межами.

Аналогічну правову позицію висловлює Верховний суд України, зокрема у постанові від 26 березня 2012 року у справі №5002-24/216-2011.

Правова позиція, якого відповідно до статті 111 28 ГПК є обов'язковою для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Усупереч наведеному застосуванню норм матеріального права, суд попередньої інстанції дійшов висновку, щодо правомірності дій Лучистівської сільської ради щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, тому апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим слід задовольнити, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року у справі №5002-26/3383-2012 скасувати.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що постановою Вищого господарського суду України від 03.09.2013 у справі №5002-26/3383-2012, було встановлено факт неправомірності дій Лучистівської сільської ради. Факти, які були встановлені судом касаційної інстанції, у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування, оскільки мають для суду преюдиціальний характер.

Так скасовуючи рішення та постанову судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що Лучистівська сільська рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою державної форми власності, а тому не могла припиняти право постійного користування землею ДП "Алушта" площею 273,906га та передавати її в землі запасу сільськогосподарського призначення Лучистівської сільської ради.

Проте, суд першої інстанції не звернув на це уваги, чим на думку судової колегії порушив вимоги статі 43 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо висновків суду першої інстанції, щодо недоведеності факту перебування земельної ділянки площею 273, 906 га, яка була вилучена у державній власності, судова колегія вважає їх необґрунтованими та такими, що спростовуюся матеріалами справи.

Стосовно висновків суду першої інстанції щодо невірного обрання осіб в інтересах, яких звернувся прокурор до суду, права яких не є порушеними, судова колегія вважає їх також передчасними та такими, що не ґрунтуються на Законові, оскільки, як встановлено у ході розгляду справи, оскаржуване рішення порушує, як права землекористувача ДП "Алушта" так і права Міністерства аграрної політики та продовольства України, навіть відсутність порушених прав та інтересів Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим не надає права суду першої інстанції для відмови у задоволенні позову саме з підстав, які вказані у оскаржуваному рішенні суду.

За умовами постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23 березня 2012 року № 6 „Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд попередньої інстанції не навів правового обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову, а отже судова колегія вважає рішення суду не відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення підлягає скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104 (пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 грудня 2013 року у справі №5002-26/3383-2012 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

4.Визнати недійсним рішення Лучистівської сільської ради 26-ї сесії 5-го скликання "Про передачу земель в запас" №547 від 10 жовтня 2008 року.

5.Зобов'язати Лучистівську сільську раду повернути земельну ділянку площею 273,906га, в межах с. Лучисте, у користування державного підприємства "Алушта".

6.Стягнути з Лучистівської сільської ради (вул. Шосейна, 22,Лучисте, м. Алушта,98530) (ідентифікаційний код 37252351, з будь якого рахунку виявленого під час виконання судового рішення) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 1218,00грн.

7.Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді Т.П. Фенько

О.Г. Градова

Розсилка:

1.Державна інспекція сільського господарства в Автономній Республіці Крим (вул. Кечкеметська, 198,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95000)

2.Міністерство аграрної політики та продовольства України (вул. Хрещатик, 24,Київ 1,01001)

3.Державне підприємство "Алушта" (пров. Іванова, 3,Алушта,98510)

4.Лучистівська сільська рада (вул. Шосейна, 22,Лучисте, м. Алушта,98530)

5.Рада Міністрів Автономної Республіки Крим (пр. Кірова, 13,Сімферополь,95000)

6.Державний концерн "Національне виробничо-аграрне об'єднання "Масандра" (вул. Мира, 6,Масандра, м. Ялта,98650)

7.Прокурор міста Алушти (вул. Леніна, 44,Алушта,98500)

8.Прокуратура міста Севастополя (м. Севастополь, вул. Павліченко, 1, 99011)

9.Прокуратура Автономної Республіки Крим (вул. Севастопольська, 21,Сімферополь,95000)