Постанова

від 18.01.2007 по справі 9/236-05

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/236-05

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 січня 2007 р.                                                                                   № 9/236-05  

 Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

ГоловуючогоКочерової Н.О.

суддів:Рибака В.В.Черкащенка М.М.

розглянувкасаційну скаргувідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

на постановувід 21.09.2006 Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 9/236-06 господарського суду Сумської області

за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

довідкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

простягнення 2 816 726,10 грн.

за участю представників сторін:

від позивача       Бойка Д.Д. дов. від 29.12.06

від відповідача   Глазунов Д.В. дов. від 20.12.2006 №37/101

ВСТАНОВИВ:

В червні 2005 року Дочірня компанія “Газ України”  Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” пред'явила в суді позов до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” про стягнення боргу на поставлений природний газ в сумі 1364765,40 грн., пені в сумі 227724,75 грн., штрафу в сумі 95533,58 грн., інфляційних  в сумі 866370,15 грн.,  річних в сумі 262332,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28.12.2001 між сторонами було укладено договір № 06/01-810-00000001 про постачання природного газу для потреб населення. На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв газ в обсязі 493720, 624 тис. м3  на загальну суму 64561730,57 грн., проте оплату здійснив лише в сумі 63196965,17 грн.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням господарського суду України від 12.07.2006 (суддя Лиховид Б.І.) позов задоволено частково.

Стягнуто з відкритого акціонерного товариства "Сумигаз" 1364765,40 грн. боргу, 866370,15 грн. інфляційних збитків, 262332,22 грн. 3% річних, 24934,68 грн. держмита,104,46 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

В іншій частині в позові відмовлено.

Задовольняючи позов в частині стягнення боргу господарський суд виходив з того, що обсяги газу, які зафіксовані в актах приймання-передачі природного газу є обсягами газу втраченими відповідачем вже після набуття права власності на ці обсяги, відповідно саме відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві вартість цих втрат.

Задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних і річних господарський суд виходив з обґрунтованості їх нарахування.

Відмовляючи в позові в частині стягнення пені та штрафу, господарський суд виходив з того, що останні суперечать вимогам ст. 231 Господарського кодексу України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 (судді: Істоміна О.А. –головуючий, Карбань І.С., Шутенко І.А.) рішення залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду і прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю, посилаючись на  порушення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2001 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 06/01-810-00000001 на постачання природного газу, відповідно до умов якого дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України"(постачальник) зобов'язалась передати відкритому акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (покупець) природний газ в обсязі 493720,624 тис.куб.м. на загальну суму 64561730,57 грн., а останній в свою чергу зобов'язався прийняти та оплати газ на умовах даного договору.

Пунктом 5.1 цього договору сторони передбачили, що оплата за природний газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки.

Судовими інстанціями встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується актами прийому-передачі природного газу. Проте, відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної та повної оплати виконав частково, сплативши 63196965,17 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 11364765,40 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків від 31.08.2005 року.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, предметом укладеного між сторонами договору від 28.12.2001 № 06/01-810-00000001 є перехід права власності на природний газ в порядку передбаченому договором.

Відповідно до п.1.1 цього договору постачальник передає покупцеві в 2002 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що позивач передає природний газ відповідачеві в загальному потоці газу на газовимірювальних станціях (ГВС), що знаходяться на кордоні України…, або в пунктах виміру газу (ПВГ), які знаходяться в місцях приймання-передачі газу з промислу…".

Затверджене наказом № 209 Тимчасове положення про облік відтоків та притоків природного газу було чинним на момент виконання контрагентами умов договору, оскільки не містило застережень, щодо строку дії і втратило чинність за наказом НАК "Нафтогаз України" від 9 червня 2004 року № 326 у зв'язку з  затвердженням наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 лютого 2004 року № 112 "Положення про порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в газорозподільних мережах".

Встановивши, що відповідач є газозбутовою організацією, господарські суди першої та апеляційної інстанцій врахували положення пункту 3 Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (затверджений наказом НАК "Нафтогаз України" від 19 листопада 1998 року та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 листопада 1998 року за №765/3205), відповідно до якого газозбутовою організацією є підприємство, яке транспортує природний газ по розподільних мережах середнього та низького тиску безпосередньо до всіх споживачів, а також є власником газу, який постачається населенню, комунально-побутовим споживачам та бюджетним організаціям, та дійшли правомірного висновку про те, що відповідач є власником газу, який ним поставлявся для потреб населення.

Водночас, прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості, яка зазначена в актах приймання-передачі з урахуванням комерційних втрат та втрат внаслідок відтоків газу, відповідач, як покупець за договором від 28.12.2001 № 06/01-810-00000001, в силу ст.ст. 4, 128, 130, 161, 162, 245 ЦК УРСР набув як право власності на вказану продукцію, так і риск її випадкової загибелі (знищення), а відтак, зобов'язаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.

Таким чином, висновок судових інстанцій про те, що відповідач є власником газу і повинен відшкодувати комерційні втрати ґрунтується на вимогах закону і обставинах справи.

Відповідно до статті 668 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, випадковою загибеллю або псування речей визначається така загибель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а в силу випадкових причин і обставин. Ризик такої випадкової загибелі або псування лежить на власникові, якщо інше не передбачено законом або договором.

Враховуючи, що договором сторони окремо не обговорили порядок чи момент переходу ризику втрат газу, судові інстанції правильно застосували до відносин з приводу відшкодування вартості комерційних втрат вимоги ст. 668 ЦК України.

Разом з тим, пунктом 3.1 Наказу НАК "Нафтогаз України" від 26.03.2001 № 79 "Про затвердження Порядку доступу до газотранспортної системи" визначено порядок переходу права власності та пов'язаних ризиків на природний газ, відповідно до якого постачальник має законне право на отримання вартості того об'єму природного газу, який був поставлений покупцю та в наступному втрачений ним з тих чи інших підстав.

Отже, об'єми газу, які зафіксовані в актах приймання-передачі природного газу є обсягами газу втраченими відповідачем вже після набуття права власності на ці обсяги і відповідно саме відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" зобов'язано відшкодувати позивачу вартість цих витрат.

Що ж стосується стягнення інфляційних та трьох процентів річних, то касаційна інстанція зазначає, оскільки природний газ в 2002 році поставлявся для потреб населення, на спірні правовідносини поширюється дія п.2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України  від 08 жовтня 1999 року  N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким встановлено, що  цей Закон  не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Застосування положень ст. 625 ЦК України колегія суддів вважає таким, що суперечить  ст. 5 ЦК України, якою встановлено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, при цьому акт цивільного законодавства не має зворотньої дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином виходячи з того, що на момент виникнення спірних правовідносин стягнення інфляційних та трьох процентів річних регулювалося Законом України  від 08 жовтня 1999 року  N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” і на спірні правовідносини в частині поставки природного газу населенню, поширював свою дію п.2 цього Закону, норми ст. 625 ЦК України погіршують цивільну відповідальність відповідача як постачальника комунальних послуг населенню, а отже ст. 625 ЦК України в цій частині спірних правовідносин не підлягає застосуванню щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за поставлений в 2002 році природний газ виключно для потреб населення як така, що погіршує відповідальність особи порівняно з періодом, в якому виникли спірні правовідносини.

Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції задовольняючи позов  про стягнення інфляційних та трьох процентів річних не врахували вимог Закону України від 08.10.1999 № 1136-ХІУ "Про внесення змін до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР", у зв'язку з чим постанова апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2006 в частині стягнення 866 370,15грн. інфляційних збитків та  262 332,22 грн. трьох процентів річних скасувати і прийняти в цій частині нове рішення яким відмовити в позові.

В решті постанову залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати накази.

Головуючий                                                                 Н.Кочерова

Судді:                                                                             В.Рибак                                                                                        

                                                                             М.Черкащенко