Рішення

від 28.01.2014 по справі 910/14120/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14120/13 28.01.14

За позовом Приватного підприємства «Ясака»

до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком»

про стягнення 3 141 875, 00 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Любченко М.О.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Ясака» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (далі - відповідач) про розірвання укладеного між сторонами Договору про участь у будівництві об'єкту нерухомості № 31.07/09 від 31.07.2009 р. та стягнення з відповідача заборгованості за поставлені товари та надані послуги відповідно до спірного Договору в сумі 3 141 875, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором про участь у будівництві об'єкту нерухомості, а саме: не оплатив у повному обсязі поставлені позивачем будівельні матеріали, а також прострочив строки введення в експлуатацію об'єкту. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з вимогами про розірвання укладеного між сторонами договору в судовому порядку та стягнути з відповідача борг за поставлені матеріали.

Разом з позовною заявою позивачем також було подано до суду заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до якої він просить суд накласти арешт на нерухоме та рухоме майно відповідача у межах заявлених позовних вимог. При цьому, також просив суд витребувати від КП "БТІ ДРОНМ", а також відділів державної реєстраційної служби міст Києва та Севастополя відомості наявності у відповідача нерухомого майна та від ВДАІ УМВС України міст Києва та Севастополя відомості щодо наявності у відповідача автотранспорту.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/14120/13 та призначено її до розгляду на 13.08.2013 р.

09.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на два тижні, мотивоване тим, що його представник перебуватиме у службовому відрядженні.

13.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.08.2013 р. розгляд справи було відкладено на 04.09.2013 р.

03.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові заперечення відповідача проти клопотання позивача щодо вжиття заходів до забезпечення позову, в яких він звертає увагу на те, що позивачем заявлено позовні вимоги матеріального характеру, проте як він просить накласти арешт не на кошти відповідача, а на його майно. Також, відповідач зазначає, що не зрозуміло, в чому полягають сумніви позивача в питанні виконання рішення суду.

Крім того, 03.09.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник не може прибути в судове засідання, у зв'язку з перебуванням у службовому відрядженні.

У судовому засіданні 04.09.2013 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2013 р. на підставі клопотання позивача та в порядку ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору та відкладено розгляд справи на 09.10.2013 р.

09.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі, клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням його представника у відрядженні, та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що зважаючи на отримання із запізненням проектної документації від замовника, було зірвано раніше заплановані графіки будівництва, у зв'язку з чим підписуючи договір з позивачем сторони передбачили, що не буде дотримано строків здачі будівлі в експлуатацію, на які вони сподівалися під час підписання договору № 31.07/09. Крім того, згідно з поясненнями відповідача, враховуючи зазначену обставину сторони, підписуючи спірний Договір, не передбачали час (дату), коли сама відповідач має передати позивачу у власність тридцять приміщень, що кореспондує п. 6.1. Договору, відповідно до якого договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

У судовому засіданні 09.10.2013 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що з початку 2008 року він здійснював поставку продукції власного виробництва відповідачу у відповідності до договору про поставку продукції № 3 від 03.01.2008 р. і станом на 31.07.2009 р. відповідач у повному обсязі розрахувався з позивачем. Водночас, починаючи з серпня 2009 року позивач здійснив передачу відповідачу 5 500 куб.м. бетону марки М-350 відповідно до Договору про участь у будівництві об'єкту нерухомості № 31.07/09 від 31.07.2009 р. Вважаючи, що позивачем доведено обґрунтованість заявленого позову, він просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 12.11.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. справу № 910/14120/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Пригунова А.Б.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/14120/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 12.11.2013 р.

12.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю направити в судове засідання свого представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.11.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників сторін, було відкладено на 27.11.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р., у зв'язку з перебування судді Пригунової А.Б. у відпустці, справу № 910/14120/13 було передано для розгляду колегії суддів: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Васильченко Т.В., Любченко М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/14120/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 27.11.2013 р.

27.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд в межах заявлених позовних вимог щодо виконання умов Договору № 31.07/09 від 31.07.2009 р. «Про участь у будівництві об'єкту нерухомості», а саме у місячний термін з моменту набуття рішенням законної сили передати у власність Приватному підприємству «Ясака» тринадцять приміщень для відпочинку № 59 (34, 7 кв.м.), № 60 (34, 7 кв.м.), № 61 (34, 7 кв.м.), № 62 (34, 7 кв.м.), № 76 (39, 3 кв.м.), № 77 (38, 3 кв.м.), № 78 (38, 3 кв.м.), № 79 (38, 3 кв.м.), № 80 (38, 3 кв.м.), № 81 (38, 1 кв.м.), № 82 (38, 1 кв.м.), № 83 (38, 3 кв.м.), № 84 (38, 3 кв.м.) загальною площею 484, 9 кв.м. на суму 3 151 830, грн., розташованих у корпусі № 3 берегоукріплюючих споруд у смт. Кача м. Севастополя АР Крим.

Також, 27.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване проханням надати можливість вирішити спір між сторонами в позасудовому порядку.

У судовому засіданні 27.11.2013 р. від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача 3 141 875, 00 грн. основного боргу. Від вимог про розірвання Договору № 31.07/09 від 31.07.2009 р. позивач відмовляється.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.11.2013 р. було прийнято відмову позивача від позовних вимог про розірвання Договору № 31.07/09 від 31.07.2009 р., у зв'язку з чим позов розглядається в редакції заяви позивача від 25.11.2013 р., поданої до суду 27.11.2013 р.

05.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання, яким він просить позовні вимоги задовольнити, але відстрочити виконання рішення суду на два місяці до 11.02.2014 р., а також розстрочити виконання рішення суду на шість місяців, встановивши наступний порядок сплати грошових коштів: 11.02.2014 р. - 523 645, 91 грн., 11.03.2014 р. - 523 645, 91 грн., 11.04.2014 р. - 523 645, 91 грн., 11.05.2014 р. - 523 645, 91 грн., 11.06.2014 р. - 523 645, 91 грн., 11.07.2014 р. - 523 645, 91 грн.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному, справу № 910/14120/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя Ломака В.С., судді Любченко М.О., Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2013 р. вказаною колегією суддів було прийнято справу № 910/14120/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 11.12.2013 р.

11.12.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає, що погоджується з клопотанням відповідача про відстрочку та розстрочку рішення суду.

У судовому засіданні 11.12.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 28.01.2014 р. При цьому, розгляд заяви відповідача про відстрочку та розстрочку виконання рішення суду відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Представники сторін в судове засідання 28.01.2014 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. судом було розглянуто заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та вирішено залишити її без задоволення.

Так, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, суд звертає увагу, що доказів того, що відповідачем вчиняються або готуються дії, спрямовані на погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, а також відчуження активів, разом із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову суду позивачем надано не було.

Враховуючи зазначене, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, а також заявленого разом з нею клопотання про витребування інформації про наявне у відповідача рухоме та нерухоме майно, оскільки така інформація не стосується предмету спору.

У судовому засіданні 28.01.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2009 р. між позивачем (інвестор) та відповідачем (забудовник) було укладено Договір про участь у будівництві об'єкта нерухомості № 31.07/09, відповідно до п. 1.1. якого його предметом визначено участь інвестора у будівництві корпусу № 3 берегоукріплювальних споруд з приміщеннями для відпочинку, що будується забудовником та знаходиться за адресою: АР Крим, смт. Кача.

Участь інвестора передбачала поставку на об'єкт будівельних матеріалів (бетону), надання послуг будівельної техніки, перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок забудовника, інші взаємоузгоджені дії.

У відповідності до п. 1.2. Договору після закінчення будівництва забудовник мав передати у власність інвестора частину нерухомого майна у зазначеному корпусі.

Згідно з п. 2.1. Договору інвестор мав передати у власність забудовнику на його об'єкті бетонну суміш М-350 у кількості 5 500 куб.м. за ціною 573, 06 грн./куб.м. на суму 3 151 830 грн.

У свою чергу, відповідно до п. 2.2. Договору забудовник по закінченню будівництва, мав передати у власність інвестору тринадцять приміщень відповідно до Додатку № 1 до даного Договору: № 59 (34, 7 кв.м.), № 60 (34, 7 кв.м.), № 61 (34, 7 кв.м.), № 62 (34, 7 кв.м.), № 76 (39, 3 кв.м.), № 77 (38, 3 кв.м.), № 78 (38, 3 кв.м.), № 79 (38, 3 кв.м.), № 80 (38, 3 кв.м.), № 81 (38, 1 кв.м.), № 82 (38, 1 кв.м.), № 83 (38, 3 кв.м.), № 84 (38, 3 кв.м.) загальною площею 484, 9 кв.м. за ціню 6 500 грн./кв.м. на суму 3 151 830, 00 грн.

Пунктом 2.4. Договору його сторони визначили, що введення в експлуатацію об'єкту у відповідності з діючими нормативно-правовими актами України - 1 квартал 2011 р.

Також, пунктом 4.3. Договору сторони встановили, що загальна площа об'єкта нерухомості відповідно до п. 2.2. є проектною та фактично буде визначена після проведення експертизи БТІ. У випадку відхилення фактичної площі від проектної, сторони здійснюють взаєморозрахунок, використовуючи вартісні параметри 1 куб.м. бетону та 1 кв.м. площі, наведені в п. 2.1., 2.2. цього Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору він поставив відповідачу будівельні матеріали на загальну суму 3 596 774, 99 грн.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи додано завірені примірники:

- Видаткової накладної № РН-0000651 від 31.08.2009 р. на суму 691 683, 42 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 708 від 31.08.2009 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000708 від 30.09.2009 р. на суму 308 306, 28 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 778 від 30.09.2009 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000786 від 30.10.2009 р. на суму 317 045, 45 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 867 від 30.10.2009 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000841 від 30.11.2009 р. на суму 269 624,74 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 935 від 30.11.2009 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000917 від 30.12.2009 р. на суму 135 671, 95 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 1026 від 30.12.2009 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000175 від 31.03.2010 р. на суму 347 073, 79 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 221 від 31.03.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000236 від 30.04.2010 р. на суму 58 962, 14 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 297 від 30.04.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000311 від 31.05.2010 р. на суму 183 952,26 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 383 від 31.05.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000374 від 30.06.2010 р. на суму 243 550, 50 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 486 від 30.06.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000433 від 30.07.2010 р. на суму 331 801, 74 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 565 від 30.07.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000519 від 31.08.2010 р. на суму 264 157, 73 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 652 від 31.08.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000570 від 30.09.2010 р. на суму 242 690, 00 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 712 від 30.09.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000655 від 30.10.2010 р. на суму 73 255, 00 грн. (предмет поставки - бетон М-350 (В-25), податкова накладна № 795 від 30.10.2010 р. з визначеною умовою поставки - рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000337 від 24.06.2011 р. на суму 7 350, 00 грн. (предмет поставки - розчин вапняний, послуги з поставки та цемент фасований мішковий, податкова накладна № 47 від 17.06.2011 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000444 від 10.08.2011 р. на суму 5 550, 00 грн. (предмет поставки - розчин вапняний, послуги з поставки, податкова накладна № 15 від 10.08.2011 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-рахунок);

- Видаткової накладної № РН-0000620 від 31.10.2011 р. на суму 9 899, 99 грн. (предмет поставки - пісок сортовий, розчин вапняний, послуги з поставки, податкова накладна № 77 від 31.10.2011 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-накладна);

- Видаткової накладної № МА-0000041 від 14.05.2012 р. на суму 27 000, 00 грн. (предмет поставки - розчин вапняний, податкова накладна № 32 від 14.05.2012 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-накладна);

- Видаткової накладної № МА-0000070 від 31.05.2012 р. на суму 59 400, 00 грн. (предмет поставки - розчин вапняний, податкова накладна № 87 від 31.05.2012 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-накладна);

- Видаткової накладної № ИН-0000038 від 30.06.2012 р. на суму 19 800, 00 грн. (предмет поставки - розчин вапняний, податкова накладна № 4 від 01.06.2012 р. з визначеною умовою поставки - договір поставки-рахунок).

Зі змісту вказаних документів вбачається, що загальна сума поставленого позивачем відповідачу товару перевищує визначену умовами Договору та крім того серед іншого до складу вартості товару включено, окрім бетону М-350, також пісок та вапняний розчин й послуги з поставки відповідних будівельних матеріалів.

Вказаний товар та послуги з його поставки були відповідачем частково оплачені на суму 454 899, 99 грн., що підтверджується випискою банку від 30.07.2013 р. по рахунку позивача в АБ «Південний» за період з 01.08.2009 р. по 30.07.2009 р.

Враховуючи зазначене, у відповідача, згідно з твердженнями позивача утворилась заборгованість в сумі 3 141 875, 00 грн. за отримані товари та послуги з їх поставки, у зв'язку з чим позивач вирішив вимагати погашення такого боргу в судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

За своєю суттю інвестиційний договір є угодою двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиціями можуть виступати більшість об'єктів цивільних прав, перелічених в ст. 177 ЦК, за винятком певних особистих немайнових благ.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект, зокрема: такими цінностями є рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Юридична природа інвестиційного договору полягає в тому, що він являє собою договір простого товариства, оскільки всі істотні умови останнього знаходять своє відображення в ньому: 1) наявність об'єднання вкладів (грошові кошти першої сторони та послуги другої сторони); 2) наявність спільної мети у сторін, наприклад, мети, яка полягає у будівництві об'єкта нерухомості; 3) відповідно мають місце загальні спільні дії сторін.

За договором простого товариства сторони (учасники) зобов'язуються поєднати свої вклади та спільно діяти без утворення юридичної особи для отримання прибутку або досягнення іншої мети, яка не суперечить закону (ст. 1132 ЦК України). Істотними виступають наступні умови договору: про об'єднання вкладів, про спільні дії учасників, про спільну мету, заради якої здійснюються ці дії. Основні права учасників договору простого товариства полягають у правах на участь в управлінні спільними справами, на частку в праві на спільне майно та на отримання прибутку.

Як зазначалось вище, змістом укладеного між сторонами Договору було визначено зобов'язання позивача як інвестора з поставки на об'єкт будівельних матеріалів (бетону), надання послуг будівельної техніки, перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок забудовника, вчинення інших взаємоузгоджених дій, а також зобов'язання відповідача з передачі позивачу у власність частини збудованого об'єкту нерухомості після його введення в експлуатацію.

При цьому, за змістом п. п. 2.1. та 2.2. Договору вартість будівельних матеріалів, які мав поставити позивач відповідачу, мала бути зарахована у вартість частини нерухомості, яку відповідач мав передати у власність позивачу.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами Договору безпосередньо не було передбачено зобов'язання відповідача оплачувати поставлені позивачем на виконання такого Договору будівельні матеріали.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що у позивача відсутні правові підстави визначати укладений між сторонами Договір як правочин, що створює для відповідача грошові зобов'язання на суму поставлених ним за таким Договором будівельних матеріалів.

У той же час, слід зазначити, що як вбачається зі змісту представлених судом первинних документів, які визначають обсяг та вартість поставлених позивачем відповідачу товарів, вони не містять посилань на Договір, а у виданих позивачем відповідачу податкових накладних в якості підстави господарської операції визначено або рахунки або накладні.

Крім того, загальна сума товарів, поставлених за вказаними первинними документами, перевищує суму поставки за Договором, до предмету поставки окрім суміші бетону М-350 включено також пісок, вапняний розчин та послуги з поставки таких матеріалів.

При цьому, частина з таких поставлених позивачем будівельних матеріалів оплачена відповідачем, проте як умови Договору, на який посилається в обґрунтування своїх вимог позивач, не містить, як зазначалось, обов'язку з оплати переданих інвестором забудовнику матеріалів.

Аналізуючи в сукупності зазначені обставини, суд приходить до висновку, що між сторонами в дійсності мали місце відносини з поставки товарів за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну документами, проте як позивач помилково, не вдаючись в зміст укладеного між сторонами Договору про участь у будівництві об'єкта нерухомості визначає його як правову підставу для проведення розрахунків.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Оскільки матеріали справи не містять даних про укладення між сторонами письмового договору поставки як єдиного документу, а надані до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, виписки банку по поточному рахунку позивача містять найменування товару, його кількість та ціну, з урахуванням наведених вище обставин, слід дійти висновку, що між сторонами в цій частині мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується, що збігається з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в його постанові № 5002-8/481-2011 від 28.02.2012 р.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв товар, поставлений позивачем, однак не здійснив повної сплати його вартості, зважаючи на відсутність правових підстав для припинення такого зобов'язання, сума боргу має бути стягнута на користь позивача в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не доведено відсутності спірної заборгованості перед позивачем та крім того визнано позов у повному обсязі.

При цьому, суд враховує, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом невірно зроблено посилання на укладений між сторонами Договір про участь у будівництві об'єкта нерухомості як на правову підставу для проведення розрахунків, однак це не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог за обставин встановлення судом наявності у відповідача перед позивачем дійсних зобов'язань, про виконання яких в примусовому порядку заявлено позовні вимоги у даній справі.

Так, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлені у відповідності до представлених суду видаткових накладних будівельних матеріалів, а отже саме по собі невірне посилання в обґрунтування таких вимог на означений вище Договір, та задоволення при цьому судом таких вимог не є свідченням виходу за їх межі, оскільки рішення в цій частині приймається судом виключно виходячи з визначеної підстави позову - обставин невиконання грошових зобов'язань та предмету - обраного позивачем способу захисту порушених прав та законних інтересів.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про розстрочку та відстрочку виконання рішення суду, слід зазначити наступне.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду допускається лише у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

В даному випадку, оцінюючи значний розмір основного боргу відповідача перед позивачем, суд враховує, що негайне виконання прийнятого рішення, може призвести до негативних наслідків по відношенню до фінансово-господарського стану відповідача, у зв'язку з чим, зважаючи на те, що позивач погодився з заявленим відповідачем клопотання про відстрочку та розстрочку виконання судового рішення, суд вважає за необхідне його задовольнити частково, а саме: розстрочити виконання рішення суду на шість місяців, встановивши наступний порядок сплати грошових коштів: до 11.02.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.03.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.04.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.05.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.06.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.07.2014 р. включно - 523 645, 45 грн.

Так, суд, звертає увагу на те, що загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 3 141 875, 00 грн., а отже кінцевий платіж за представленим відповідачем графіком має становити не 523 645, 91 грн., а 523 645, 45 грн. (3 141 875, 00 грн. - 523 645, 91 грн. х 5 місяців = 523 645, 45 грн.).

При цьому, що стосується клопотання відповідача відстрочити виконання судового рішення до 11.02.2014 р., то зважаючи на строки набрання рішенням законної сили, встановлені ст. 85 ГПК України, дату його прийняття - 28.01.2014 р., а також відсутність в матеріалах справи клопотання відповідача щодо іншого строку, на який він просить відстрочити виконання рішення, - суд не вважає за доцільне його задовольняти.

У свою чергу, що стосується клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позов, відповідно до якого він просив суд в межах заявлених позовних вимог щодо виконання умов Договору № 31.07/09 від 31.07.2009 р. «Про участь у будівництві об'єкту нерухомості», а саме у місячний термін з моменту набуття рішенням законної сили передати у власність Приватному підприємству «Ясака» тринадцять приміщень для відпочинку № 59 (34, 7 кв.м.), № 60 (34, 7 кв.м.), № 61 (34, 7 кв.м.), № 62 (34, 7 кв.м.), № 76 (39, 3 кв.м.), № 77 (38, 3 кв.м.), № 78 (38, 3 кв.м.), № 79 (38, 3 кв.м.), № 80 (38, 3 кв.м.), № 81 (38, 1 кв.м.), № 82 (38, 1 кв.м.), № 83 (38, 3 кв.м.), № 84 (38, 3 кв.м.) загальною площею 484, 9 кв.м. на суму 3 151 830, грн., розташованих у корпусі № 3 берегоукріплюючих споруд у смт. Кача м. Севастополя АР Крим, то таке клопотання залишається без задоволення, оскільки не має під собою правових підстав для задоволення.

Так, позивачем у даній справі заявлено вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача перед позивачем, а не вимоги про передачу у власність відповідних приміщень.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київська будівельна компанія «Київбудком» (01010, місто Київ, Печерський район, вулиця Андрія Іванова, будинок 10; код ЄДРПОУ 24934463) на користь Приватного підприємства «Ясака» (98612, Автономна Республіка Крим, місто Ялта, вулиця Южнобережне шосе, будинок 51 Г, код ЄДРПОУ 20743950) 3 141 875 (три мільйони сто сорок одну тисячу вісімсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп. основного боргу та 62 837 (шістдесят дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 50 коп. судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Розстрочити виконання рішення суду на шість місяців, встановивши наступний порядок сплати грошових коштів: до 11.02.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.03.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.04.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.05.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.06.2014 р. включно - 523 645, 91 грн., до 11.07.2014 р. включно - 523 645, 45 грн.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.02.2014 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді М.О. Любченко

Ю.В. Цюкало