Постанова

від 24.12.2013 по справі 807/2137/13-а

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2013 рокум. Ужгород№ 807/2137/13-а

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання - Петричкович К.І.

за участю сторін:

представника позивача - Салада Тараса Миколайовича;

представника відповідача - Ліуша Богдана Богдановича;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Даниїл" до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 24 грудня 2013 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 грудня 2013 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даниїл" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області Державної податкової служби, якою просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області Державної податкової служби: № 000038/22-0/36182336 від 14 березня 2013 року з податку на додану вартість на суму 80758,75 грн.; № 000039/22-0/36182336 від 14 березня 2013 року з податку на додану вартість на суму 75853 грн.; № 000080/22-0/36182336 від 29 квітня 2013 року з податку на прибуток на суму 281540 грн.; № 9/17-2/36182336 від 29 квітня 2013 року з податку на доходи фізичних осіб на суму 10017,24 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що висновок контролюючого органу про порушення податкового законодавства позивачем, зроблено відповідачем без об'єктивного врахування всіх обставин встановлених під час перевірки, а також без належної оцінки первинних документів, які були надані позивачем під час проведення такої перевірки.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги за обставин викладених у позовній заяві та додатково поданих письмових поясненнях підтримав повністю, надав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позовну заяву повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю з мотивів, викладених у запереченнях проти позову. Зокрема представник відповідача пояснив, що висновки, зроблені під час проведення перевірки та висвітлені в акті перевірки, відповідають дійсності, а відтак прийняті за результатами перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Тому просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 25 січня 2013 року по 14 лютого 2013 року відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16 грудня 2010 року по 30 вересня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 347/22-00/36182336 від 28 лютого 2013 року, яким встановлено, в тому числі: - заниження позивачем податку на прибуток за період з 30 травня 2011 року по 30 вересня 2012 року на загальну суму 229327 грн., в тому числі по періодах: за І-й квартал 2012 року на суму 133716 грн., за II-й квартал 2012 року на суму 75443 грн. та за III-й квартал 2012 року на суму 20169 грн.; - заниження суми позитивного значення по деклараціях: за лютий 2012 року в розмірі ПДВ 64607 грн., за квітень 2012 року в розмірі ПДВ 29160 грн., за червень 2012 року в розмірі ПДВ 1996 грн., за вересень 2012 року в розмірі ПДВ 13250 грн., а також встановлено, що позивачем завищено суму від'ємного значення за: травень 2012 року в розмірі 3303 грн., червень 2012 року в розмірі 11129 грн., липень 2012 року в розмірі 11250 грн., серпень 2012 року в розмірі 5765 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті - на загальну суму 64607 грн., в тому числі за лютий 2012 року у сумі 64607 грн. також встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду: за квітень 2012 року в сумі 29160 грн., за травень 2012 року в сумі 29160 грн., за червень 2012 року в сумі 32463 грн., за липень 2012 року в сумі 45588 грн., за серпень 2012 року в сумі 56838 грн., за вересень 2012 року в сумі 75853 грн.; - порушення статті 168 пункту 168.1 підпункту 168.1.1 ПК України, внаслідок чого перевіркою донараховано до сплати податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 24925 грн.; порушення статті 119 пункту 119.2 ПК України, а саме у звітах відсутні дані про нараховані та виплачені доходи суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам (Т. 1 а.с.а.с. 10-86, 129-166).

На підставі вказаного акту перевірки та за результатами розгляду скарг позивача були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме: від 14 березня 2013 року за № 000038/22-0/36182336, відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80758,75 грн., в тому числі за основним платежем 64607 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 169151,75 грн. (Т. 1 а.с. 173); від 14 березня 2013 року за № 000039/22-0/36182336, відповідно до якого позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75853 грн. (Т. 1 а.с. 174); від 29 квітня 2013 року за № 000080/22-0/36182336, відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 281540 грн., в тому числі за основним платежем 225232 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 56308 грн. (Т. 1 а.с. 168); від 29 квітня 2013 року за № 9/17-2/36182336, відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 10017,24 грн., в тому числі за основним платежем 7605,79 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 2411,45 грн. (Т. 1 а.с.а.с. 169, 170).

Щодо взаємовідносин позивача з Приватним Підприємством "АТМ"

01 червня 2012 року між позивачем, як Довірителем та Приватним підприємством "АТМ" (далі по тексту ПП "АТМ"), як Повіреним був укладений договір за № 1-6/12-Д про надання послуг на проведення робіт щодо сертифікації дорожньо-транспортних засобів. Відповідно до цього договору, Повірений за дорученням Довірителя в інтересах останнього, за його дорученням та за його рахунок зобов'язується здійснювати юридичні дії відносно проведення робіт щодо сертифікації ДТЗ та послуг, що надає Довіритель.

Фіксуючи обставини, що встановлені під час перевірки, відповідач вказав на те, що в ході перевірки встановлено , що на виконання умов договору за № 1-6/12-Д про надання послуг на проведення робіт щодо сертифікації дорожньо-транспортних засобів, ПП "АТМ" надано на користь позивача послуг з сертифікації ДТЗ , згідно заявок, на загальну вартість 200750 грн., в тому числі ПДВ 33458 грн.. Відповідач також вказав на те, що позивачем під час перевірки було надано податкові накладні, рахунки на оплату та акти здачі-приймання послуг на проведення робіт щодо сертифікації ДТЗ, тобто первинні документи, що свідчать про господарську операцію.

Крім того, відповідач вказує на те, що згідно бази ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ, ПП "АТМ" не знаходиться за податковою адресою. Останні декларації з податку на прибуток та податку на додану вартість подані, відповідно за 2010 рік та за грудень 2010 року. Таким чином за час дії договору від 01 червня 2012 року за № 1-6/12-Д про надання послуг на проведення робіт щодо сертифікації дорожньо-транспортних засобів, контрагент позивача - ПП "АТМ" не подавало відповідну звітність. Крім того, відповідач вказав, що ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ПП "АТМ", що зафіксовано в матеріалах перевірки, зокрема в акті перевірки № 7198/22-4/24606641 від 21 грудня 2012 року. У зв'язку з цим відповідач вказує на те, що позивачем не було здійснено придбання товарів (робіт, послуг) від ПП "АТМ", а відтак не було підстав для податкового обліку відповідної операції, а саме: включення до складу витрат, що враховуються у визначенні об'єкта оподаткування витрат у сумі 167292 (без ПДВ) по послугах, придбаних від ПП "АТМ", у тому числі за II-й квартал 2012 року у сумі 71250 грн. та за III-й квартал 2012 року у сумі 96042 грн.. У зв'язку з цим відповідач вказує, що вищевказані порушення податкового законодавства, вплинули на розрахунок податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, відповідач зробив висновок про те, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП "АТМ" не направлені на здійснення реальних господарських операцій. При цьому відповідач зробив такий висновок лише на підставі акта № 7198/22-4/24606641 ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21 грудня 2012 року.

Реальний характер вказаного вище договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій згідно з предметом договору від 01 червня 2012 року за № 1-6/12-Д про надання послуг на проведення робіт щодо сертифікації дорожньо-транспортних засобів, про що свідчать наявні в матеріалах справи підтвердні документи, а саме: акти здачі-приймання послуг на проведення робіт щодо сертифікації ДТЗ: № 781 від 08 червня 2012 року, № 927 від 18 червня 2012 року, № 928 від 22 червня 2012 року, № 973 від 27 червня 2012 року, № 1217 від 07 липня 2012 року, № 1391 від 13 липня 2012 року, № 1517 від 20 липня 2012 року, № 1559 від 27 липня 2012 року, № 1672 від 03 серпня 2012 року, № 1949 від 10 серпня 2012 року, № 1948 від 10 серпня 2012 року, № 2181 від 17 серпня 2012 року, № 2232 від 23 серпня 2012 року, № 2337 від 31 серпня 2012 року, № 2987 від 07 вересня 2012 року, № 2991 від 14 вересня 2012 року; податковими накладними: № 28 від 06 червня 2012 року, № 95 від 18 червня 2012 року, № 97 від 22 червня 2012 року, № 142 від 27 червня 2012 року, № 23 від 07 липня 2012 року, № 59 від 13 липня 2012 року, № 121 від 20 липня 2012 року, № 164 від 27 липня 2012 року, № 5 від 03 серпня 2012 року, № 37 від 10 серпня 2012 року, № 38 від 10 серпня 2012 року, № 83 від 17 серпня 2012 року, № 136 від 23 серпня 2012 року, № 242 від 31 серпня 2012 року, № 62 від 07 вересня 2012 року, № 66 від 14 вересня 2012 року; рахунками на оплату: № 22/6-4 від 18 червня 2012 року, № 18/6-1 від 18 червня 2012 року, № 08/6-5 від 08 червня 2012 року, № 07/7-1 від 07 липня 2012 року, № 13/7-2 від 13 липня 2012 року, № 20/7-2 від 20 липня 2012 року, № 27/7-2 від 27 липня 2012 року, № 03/8-2 від 03 серпня 2012 року, № 10/8-2 від 10 серпня 2012 року, № 10/8-1 від 10 серпня 2012 року, № 17/8-4 від 17 серпня 2012 року, № 23/8-1 від 23 серпня 2012 року, № 31/8-4 від 31 серпня 2012 року, № 7/9-1 від 07 вересня 2012 року, № 14/9-2 від 14 вересня 2012 року (Т. 2 а.с.а.с. 77-123). Про реальність господарських відносин між позивачем та ПП "АТМ" також свідчить рух коштів, що стверджується банківською випискою за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року (Т. 2 а.с.а.с. 123-129).

Всі представлені первинні документи відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують реальний характер господарських операцій між позивачем та ПП "АТМ" по придбанню товару (послуги).

Таким чином судом встановлено, що господарські відносини позивача з його контрагентом - ПП "АТМ" є реальними, а придбані позивачем товари (роботи, послуги) використані ним в господарській діяльності.

Разом з тим, суд вважає, що за наявності всіх вищевказаних первинних документів, які підтверджують реальний характер спірного договору, укладеного між позивачем та ПП "АТМ", наявність акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21 грудня 2012 року № 7198/22-4/24606641, на який посилається відповідач у своєму акті перевірки (Т. 1 а.с.а.с. 223-246), не є достатньою підставою для визначення спірних правовідносин такими, що не мали місця бути.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідачем суду не надано будь-якого рішення відповідного суду, яким би був визнаний недійсним вищевказаний договір.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року, що ухвалена в адміністративній справі № 804/1268/13-а за позовною заявою Приватного підприємства "Атм" до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "АТМ", за результатами якої складено акт № 7198/22-4/24606641 (Т. 2 а.с.а.с. 129-134).

Відповідно до ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року, вищевказана постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2013 року, що ухвалена в адміністративній справі № 804/1268/13-а, залишена без змін (Т. 2 а.с.а.с. 135-137).

Таким чином, посилання контролюючого органу (відповідача) на акт, який складений в результаті протиправної перевірки, а також у зв'язку з протиправністю дій контролюючого органу щодо відображення обставин в акті перевірки, є безпідставним. Такий акт, на думку суду, не носить доказової інформації.

Відповідно до статті 14 пункту 14.1 підпункту 14.1.181. Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту визначені статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 198 пункту 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2. цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 198 пункту 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, вказана норма Податкового кодексу України пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Позивачем такі податкові накладі були надані контролюючому органу під час проведення перевірки, що не заперечує відповідач.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно із пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Із наведеного випливає, що несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Так, відповідно до статті 15 пункту 15.1 ПК України, платниками податків визнаються, зокрема, юридичні особи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Відповідно до статті 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку. Згідно зі статтею 109 ПК України, податковими правопорушеннями платників податків є їх протиправні діяння (дія чи бездіяльність), та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. Таким чином ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників. Не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідачем не вказано жодних відомостей та обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача як платника податку при укладенні та виконанні вищевказаного договору. Суд вважає, що недобросовісна поведінки контрагента, якщо така мала місце, не може впливати на права та обов'язки позивача, як отримувача відповідних товарів (робіт, послуг) від такого контрагента. Аналогічну позицію займає Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Булвес" АД проти Болгарії (скарга № 3991/03), де вказує: "оскільки компанія-заявник в повному обсязі і своєчасно виконала свої зобов'язання по дотриманню встановлених державою норм по відношенню ПДВ, не мала способів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх зобов'язань, то вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на вирахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику".

Таким чином висновки контролюючого органу, висловлені ним в акті перевірки № 347/22-00/36182336 від 28 лютого 2013 року щодо правовідносин позивача з ПП "АТМ" є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи, що встановлені судом під час судового розгляду справи.

Щодо взаємовідносин позивача із Приватним підприємством "Стар Кар" та ОСОБА_3.

Позивачем придбано від ПП "Стар Кар" один сідельний тягач DAF шасі 713031. Придбання даного транспортного засобу підприємством підтверджується наступними документами: рахунок-фактура № СФ-2411 від 12 лютого 2012 року на сідельний тягач DAF шасі 713031 вартістю 42500 грн. (в т.ч. ПДВ - 7083,33 грн.) (Т. 1 а.с. 185); видаткова накладна № РН-0002441 від 29 лютого 2012 року на сідельний тягач DAF шасі 713031 вартістю 42500 грн. (в т.ч. ПДВ - 7083,33 грн.); податкова накладна № 85 від 29 лютого 2012 на сідельний тягач DAF шасі 713031 вартістю 42500 грн. (в т.ч. ПДВ - 7083,33 грн.).

Вищевказані фактичні обставини не заперечуються сторонами.

Однак, відповідачем зроблено висновок, що ще задовго до придбання позивачем сідельного тягач DAF, останній був реалізований позивачем фізичній особі ОСОБА_3. Зокрема відповідач вказав, що відповідно до вищевказаних документів позивач придбав у ПП "Стар Кар" сідельний тягач DAF 29 лютого 2012 року (видаткова накладна № РН-0002441 та податкова накладна № 85 від 29 лютого 2012), а 14 лютого 2012 року вже цей тягач був реалізований фізичній особі ОСОБА_3 (довідка-рахунок № 167106 від 14 лютого 2012 року) (Т. 1 а.с. 183). В цей же день сідельний тягач DAF був отриманий ОСОБА_3. Таким чином відповідач вважає, що реалізація тягача позивачем відбулася раніше його придбання у ПП "Стар Кар".

Відповідно до статті 3 пункту 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі по тексту Закон України № 996-ХІV), фінансова, податкова, статистична та інші види звітності ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону України № 996-ХІV, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до листа Стрийського ЦПН, пов'язаних з використанням АТЗ по обслуговуванню м. Стрий, Стрийського, Миколаївського, Жидачівського та Сколівського районів при ГУ МВС України у Львівській області від 20 серпня 2013 року за № 1820, який направлений на адресу позивача у відповідь на його лист від 16 серпня 2013 року за № 11-3, позивачеві було надано журнал реєстраційних операцій та копію облікової картки на автомобіль марки DAF CF 85.430, 2006 року випуску, шасі № НОМЕР_2, зареєстрованого за громадянином ОСОБА_3 (Т. 2 а.с. 139).

Відповідно до копії облікової картки (Т. 2 а.с. 140), 17 лютого 2012 року Феодосійським МРЕВ АР Крим був виданий тимчасовий талон на автомобіль DAF CF 85.430, № шасі № НОМЕР_2, власником якого є громадянин ОСОБА_3.

Відповідно до копії облікової картки та копії витягу з журналу реєстраційних операцій (Т. 2 а.с. 140 та 140 (на звороті)), 03 травня 2012 року була здійснена реєстрація вказаного вантажного автомобіля привезеного із-за кордону на підставі ВМД 12/002411.

Відповідно до копії ВМД 205060000/2012/002441, яка надана представником відповідача, одержувачем вказаного вантажного автомобіля значиться ПП "Стар Кар".

Враховуючи вищевказане суд вважає, що у контролюючого органу не було підстав вважати, що реалізація позивачем сідельного тягача DAF громадянину ОСОБА_3 була проведена після 14 лютого 2012 року.

Ця позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного України, яка висловлена в ухвалі від 05 липня 2012 року у справі № К/9991/35026/12, де ВАСУ зазначив, що у разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат та на формування податкового кредиту. Адже власне неправильність зазначених у первинних документах відомостей є непрямою ознакою недостовірності відомостей про факт поставки, що містяться у таких документах, однак не може розглядатися як беззаперечне свідчення відсутності поставки, позаяк документальне оформлення є лише формою представлення інформації про юридичний факт.

Виходячи з вищенаведеного, висновок відповідача про те, що позивачем протиправно включено до складу витрат за І квартал 35417 грн. та до складу податкового кредиту 7083,33 грн. є безпідставним та не відповідає фактичним обставинам справи, що встановлені судом під час судового розгляду справи.

Щодо взаємовідносин позивача із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5.

01 січня 2012 року між позивачем як Замовником та Фізичною особою-підприємцем як Експедитором був укладений договір про надання послуг транспортного експедирування за № 01012012 (Т. 2 а.с.а.с. 141, 142).

Відповідно до умов цього договору, такий регулює взаємовідносини сторін при виконанні Експедитором доручень Замовника по наданню транcпортно-експедиційних послуг, а також інших послуг, визначених за домовленістю сторін у цьому договорі, які безпосередньо пов'язані з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу залізничним, автомобільним та іншими видами транспорту по території України та інших держав (пункт 1.1. договору).

Під час перевірки відповідачем зафіксовано в акті перевірки, що позивачем надано до перевірки лише первинні документи, оформлені від імені ФОП ОСОБА_5 згідно таблички, що знаходиться в акті перевірки на сторінках 9-12 акту. На сторінці 15 акту відповідач зазначив, що аналізуючи копії документів, надані ФОП ОСОБА_5 та співставивши документи по взаємовідносинах з вказаним суб'єктом господарювання, надані посадовими особами ТОВ "Даниїл", в ході перевірки встановлено, що ТОВ "Даниїл" (Замовником) та ФОП ОСОБА_5 (Експедитором) не надано документів, які безпосередньо підтверджують доручення Замовника та взяття Експедитором на себе зобов'язань надати транспортно-експедиційні послуги, на умовах і за цінами, узгодженими сторонами письмово у Додатках, які є невід'ємною частиною Договору про надання послуг транспортного експедирування № 01012012 від 01 січня 2012 року. Відповідач описав надані послуги ФОП ОСОБА_5 лише з точки зору надання транcпортно-експедиційних послуг, посилаючись на норми чинного законодавства України, що регулюють сферу вищезазначених послуг.

У судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами, що під час проведення перевірки відповідачеві були надані акти про виконання робіт і надання послуг відповідно до кількості транспортних засобів вказаних в актах № ОУ здачі-прийняття робіт (надання послуг) з чітким визначенням послуг наданих ФОП ОСОБА_5. Відповідно до даних актів про виконання робіт і надання послуг Експедитор надав наступні послуги: проводив візуальний огляд транспортного засобу, який слідував через митний кордон України, перевіряв відповідність ТЗ товаротранспортним документам (технічний паспорт, сертифікація), організовував оформлення сертифікату відповідності, проводив збір необхідних документів, перевірку повноти сплати митних платежів для подальшого розмитнення транспортних засобів. До перевірки позивачем було надано акти № ОУ здачі-прийняття робіт (надання послуг), якими об'єднано факти виконання робіт, зазначених у актах про виконання робіт і надання послуг (Т. 2 а.с.а.с. 143-250, Т. 3 а.с.а.с. 1-52).

Вказані акти № ОУ здачі-прийняття робіт (надання послуг) суд розцінює як додатки до Договору про надання послуг транспортного експедирування № 01012012 від 01 січня 2012 року відповідно до положень підпункту 2.2.2. цього договору.

Вищезазначені документи підтверджують факт надання послуг позивачеві його контрагентом ФОП ОСОБА_5 у відповідності до положень пункту 1.1 договору про надання послуг транспортного експедирування № 01012012 від 01 січня 2012 року.

Відповідно до статті 44 пункту 44.1 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України № 996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу .

Так, згідно зі статтею 138 пунктом 138.2 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат,

обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до статті 139 пункту 139.1 підпункту 139.1.9 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Під час перевірки позивачем були надані розрахункові, платіжні та інші первинними документами, що підтвердили реальність виконання умов Договору про надання послуг транспортного експедирування № 01012012 від 01 січня 2012 року, про що вказано в самому акті перевірки та зафіксовано облікування кредиторської заборгованості позивача перед ФОП ОСОБА_5 у сумі 200 грн..

Сертифікат відповідності, організацію якого забезпечував ФОП ОСОБА_5, про що сторонами зазначено в акті про виконання робіт і надання послуг, який є додатком до договору в порядку, визначеному пунктом 2.2.2. договору, використовувався позивачем при розмитненні автотранспортних засобів, що додатково підтверджує факт надання ФОП ОСОБА_6 послуг, відповідно до укладеного сторонами договору.

Контролюючим органом під час здійснення перевірки, на думку суду, не вірно надано оцінку актам про виконання робіт і надання послуг, які є обумовленими в пункті 2.2.2. договору додатком до цього договору, конкретизують обсяги та вартість робіт. Також суд вважає, що акти про виконання робіт і надання послуг були підставою і передумовою складення актів № ОУ здачі-прийняття робіт (надання послуг) за конкретний період.

Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору, відповідно до статті 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому виконання договору відбувається відповідно до умов договору, а не до його назви/найменування, оскільки відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 637 ЦК України зазначає, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 Цивільного Кодексу, яка в свою чергу встановлює, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

Таким чином, виходячи із вказаного вище, висновок відповідача щодо зменшення витрат позивачеві на загальну суму 456000 грн. є протиправним.

Щодо взаємовідносин позивача із Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7.

В акті перевірки зазначено, що позивачем включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати у сумі 409550 грн. по товарно-матеріальних цінностях, придбаних від ФОП ОСОБА_7 без документального підтвердження використання їх у господарській діяльності підприємства за І квартал 2012 р у сумі 409550 грн..

Контролюючим органом зроблено висновок, що позивачем порушено вимоги статті 14 пункту 14.1 підпункту 14.1.27, статті 44 пункту 44.1, статті 138 пункту 138.1 підпункту 138.1.1 Податкового кодексу України, а тому перевіркою зменшено витрати позивача на загальну суму 429050 грн., у тому числі за І квартал 2012 року у сумі 429050 грн., що призвело до донарахування податку на прибуток.

Як зазначено контролюючим органом в акті перевірки, з метою підтвердження використання у господарській діяльності, позивачем в ході перевірки надано акти списання по місцю зберігання: "Стоянка-Стрий" по бух рахунку 91 "Загальновиробничі витрати", підписані членами комісії. Вказані акти містять такі реквізити та відомості: №№ СПТ-…/…., дата складання, номенклатуру використаних матеріалів, їх кількісні та вартісні показники, підсумкову суму по акту. Водночас, зроблено висновок про те, що позивачем включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування витрати по товарно-матеріальних цінностях, придбаних від ФОП ОСОБА_7 без документального підтвердження використання їх у господарській діяльності підприємства, так як в актах списання по місцю зберігання не зазначено конкретної дати їх встановлення на автотранспортні засоби, а також не містить ідентифікаційних ознак автотранспортного засобу (номеру кузову, шасі, року випуску), на який безпосередньо вони встановлені.

Відповідачем було подано заперечення на адміністративний позов та додано ряд документів, серед яких акти на списання матеріальних цінностей, які були отримані позивачем від ФОП ОСОБА_7 (Т. 1 а.с.а.с. 205-222). Дані акти на списання містять наступні реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції одиницю виміру господарської операції, найменування, одиницю виміру, ціну, кількість та суму яких по асортиментно вказано в кожному акті на списання; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані акти були затверджені керівником позивача та скріплені печаткою та повністю відповідають вимогам статті 9 Закону України № 996-XIV.

При цьому до кожного акту на списання додавались акти про списання запасних частин та мастильних матеріалів, які були передумовою складання актів на списання та конкретизували на транспортний засіб якої марки та моделі було встановлено ту чи іншу запчастину чи використано в якій кількості(об'ємі ) мастильні матеріали (Т. 1 а.с.а.с. 188-204).

Перевіркою встановлено, що позивач протягом 2011 року здійснював господарську діяльність та отримував доходи від продажу транспортних засобів згідно довідок-рахунків на загальну суму понад 300000 грн., внаслідок чого зобов'язаний був не пізніше ніж до 10 січня 2012 подати заяву відповідної форми для реєстрації платником податку на додану вартість .

Оскільки, за твердженнями, викладеними в акті перевірки, позивачем не подало до 10 січня 2012 року заяви до податкового органу про реєстрацію його платником ПДВ і в період з 11 січня 2012 року по 25 січня 2012 року реалізувало 10 транспортних засобів, то, за твердженням відповідача, позивачем занижено податкові зобов'язання з ПДВ за лютий 2012 року в сумі 57524 грн., а тому відповідачем було донараховано позивачеві податк на додану вартість в сумі 57524 грн..

Дані твердження відповідача є безпідставними оскільки позивачем 10 січня 2012 року було подано через канцелярію відповідача реєстраційну заяву платника податку на додану вартість форми № 1-ПДВ, яка була прийнята відповідачем, про що свідчить відтиск штампу від 10 січня 2012 року (Т. 3 а.с.а.с. 53). Оригінал другого примірника був оглянутий судом під час судового розгляду.

Відтак і в цій частині висновок відповідача про порушення позивачем статті 181 пункту 181.1, статті 183 пунктів 183.2 та 183.10, статті 185 пункту 185.1, статті 186 пункту 186.1, статті 187 пункту 187.1, статті 188 пункту 188.1.Податкового кодексу України та про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 57524 грн. в т.ч. за лютий 2012 року в сумі 57524 грн. є безпідставним.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивач здійснював реалізацію ТМЦ попередньо імпортованих на митну територію України (транспортних засобів) нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом по контрактах наведених в додатку 1 до акта перевірки, згідно ВМД, перелік яких наведений в самому акті (сторінки 46 та 47 акту) .

В акті перевірки відповідач зазначив, що враховуючи вищезазначене та норми статті 188 пункту 188.1.Податкового кодексу України, для позивача при реалізації попередньо імпортованих ТМЦ базою оподаткування з ПДВ є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. Внаслідок цього відповідач зробив висновок, що в результаті допущеного порушення позивачем невірно визначено базу оподаткування податком на додану вартість.

Відповідачем не вірно визначено статус позивача у правовідносинах, що виникли внаслідок поставки товарів за ВМД № 3438 від 29 вересня 2011 року, ВМД № 6241 від 21 березня 2012 року, ВМД № 7815 від 03 квітня 2012 року, ВМД № 2485 від 13 лютого 2012 року та ВМД № 7174 від 29 березня 2012 року.

Як вбачається з наведених в акті перевірки ВМД, імпортерами товарів за ними були:

по ВМД № 3438 від 29 вересня 2011 року ФОП ОСОБА_9; по ВМД № 6241 від 21 березня 2012 року ПП "Стар Кар"; по ВМД № 7815 від 03.04.2012 ПП "Стар Кар"; по ВМД № 2485 від 13.02.2012 ПП "Стар Кар"; по ВМД № 7174 від 29.03.2012 ПП "Стар Кар". (Т. 3 а.с.а.с. 54-69).

Позивачем як дилером дані транспортні засоби були реалізовані, такий не був імпортером згідно вказаних ВМД, а відтак норми статті 188 пункту 188.1. Податкового кодексу України до даних операцій купівлі-продажу транспортних засобів не можуть бути застосовані.

Таким чином, порушення вимог п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 29 467,35 грн. в тому числі: за квітень місяць 2012 року в сумі 29160,46 грн., за травень місяць 2012 року в сумі 306,89 грн. зі сторони позивача відсутні.

Щодо ввезення позивачем транспортних засобів згідно ВМД 1200 від 10 травня 2012 року та ВМД 1201 від 10 травня 2012 року, то такого ввезення позивач не заперечує.

В ході проведення перевірки встановлено, що позивачем було виписано податкові накладні, які не включені до податкових зобов'язань з ПДВ у відповідних податкових періодах, а саме за липень на суму 25000 (в тому числі ПДВ у розмірі 4166,67 грн.) грн. (податкова накладна за № 253.1 від 20 липня 2012 року та за серпень на суму 34589 (в тому числі ПДВ у розмірі 5764,83 грн.) грн. (податкові накладні за №№ 2911 та 3081 від 06 серпня 2012 року та 21 серпня 2012 року). Таким чином, перевіркою зроблено висновок про порушення позивачем вимог статті 185 пункту 185.1, статті 186 пункту 186.1. та статті 187 пункту 187.1 Податкового кодексу України, чим занижено податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 9932 грн. в т.ч.: за липень місяць 2012 року в сумі 4167 грн.; за травень місяць 2012 року в сумі 5765 грн..

20 грудня 2012 року позивачем було подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень 2012 в якому проведено коригування суми податку на додану вартість в сумі 4167 грн., включивши зобов'язання по податковій накладній № 253.1 від 20 липня 2012 року на суму 25000,грн. в тому числі ПДВ 4166,67 грн.. В цей же день позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2012 року, в якому провів коригування суми податку на додану вартість в сумі 5765 грн. включивши зобов'язання по податковій накладній № 2911 на суму 2000 грн., в тому числі ПДВ 333.33 грн. та податковій накладній № 308.1 від 21 серпня 2012 на суму 32589 грн., в тому числі ПДВ 5431,50 грн. (Т. 3 а.с.а.с. 74-97).

Виходячи з того, що позивачем 20 грудня 2012 року було самостійно здійснено коригування вказаних вище сум ПДВ та включено їх по зобов'язаннях до сплати за грудень 2012 року, про що свідчать уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість, донарахування таких сум під час проведення перевірки позивачеві є безпідставними.

Перевіркою також встановлено, що в порушення статті 168 пункту 168.1 підпункту 168.1.1 ПК України, позивачем, відповідно до банківських виписок, що були надані під час перевірки, перераховано 22 червня 2012 року суму в розмірі 146115,80 грн. громадянину ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1) на картковий рахунок № НОМЕР_3 з призначенням платежу: "оплата за автомобілі згідно договорів купівлі-продажу № б\н від 20 березня 2012 року, без ПДВ". Однак, позивачем, як податковим агентом, не було проведено відповідних нарахувань та, відповідно, перерахування податку на доходи фізичних осіб. Внаслідок виявленого порушення позивачеві донараховано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 24625,09 грн..

Відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 № 535263, а також копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_4 - ОСОБА_7 29 травня 2003 року був зареєстрований як Фізична особа-підприємець (Т. 3 а.с.а.с. 98, 99).

20 березня 2012 року між позивачем та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 були укладені договори купівлі-продажу, відповідно до яких позивачем придбано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 сідловий тягач DAF за ціною 71 149,65 грн. та сідловий тягач IVECO за ціною 74 966,15 грн. (Т. 3 а.с.а.с. 100, 102).

Вказані транспортні засоби були передані позивачеві Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 відповідно до актів приймання-передачі транспортного засобу від 20 березня 2012 року (Т. 3 а.с.а.с. 101, 103).

Як вищевказані договори купівлі-продажу від 20 березня 2012 року, так і акти приймання-передачі транспортних засобів від 20 березня 2012 року були скріплені печаткою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7.

Відповідно до статті 177.8 ПК України, під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем не правомірно донараховано позивачеві податок на доходи фізичних осіб на суму 24625,09 грн., застосовано статус податкового агента по відношенню до ФОП ОСОБА_7.

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем положень статті 168 пункту 168.1 підпункту 168.1.1 ПК України, внаслідок чого позивачем не було проведено нарахування та, відповідно, перерахування податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходу ФОП ОСОБА_7, є протиправним та не ґрунтується на фактичних обставинах справи, що встановлені в під час судового розгляду.

Суд констатує, що позивачем у позовній заяві та представником позивача у судовому засіданні жодних підстав для задоволення позову у відповідній частині позовних вимог не зазначено. Також представник позивача під час судового розгляду не заперечував наявності таких порушень.

Відповідно, позовні вимоги в цій частині є повністю не обґрунтованими, безпідставними, не ґрунтується на законі та є такими, що не підлягають до задоволення.

За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржені податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню частково.

Згідно зі статтею 94 частиною 1 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. А відтак, оскільки позовна заява задоволена частково, слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору у розмірі 2271 (2294 (сплачений судовий збір)-23(1,0026% до задоволених вимог) грн..

Керуючись статтями 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Даниїл" до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2012 року за № 000038/22-0/36182336.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2012 року за № 000080/22-0/36182336 в частині 224334,27 грн. основного платежу та в частині 56083,57 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2012 року за № 000039/22-0/36182336 в частині 72856,46 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 квітня 2012 року за № 9/17-2/36182336 в частині 7305,79 грн. основного платежу та в частині 2336,45 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Стягнути з Державного (місцевого) бюджету України (м. Ужгорода) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даниїл" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2267 грн., що сплачений відповідно до платіжного доручення № 414 від 10 червня 2013 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя С.Є. Гаврилко