Ухвала

від 10.04.2014 по справі 807/2137/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року Справа № 876/1939/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Багрія В.М., Старунського Д.М.

з участю секретаря судового засідання: Волошин М.М.

представника позивача: Салади Т.М.

представника відповідача: Ліуша Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Даниїл» до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Даниїл» (далі - ТзОВ «Даниїл») звернулося в суд з позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 р. позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано повністю податкове повідомлення-рішення № 000038/22-0/36182336 від 14.03.2012 р., податкове повідомлення-рішення № 000080/22-0/36182336 від 29.04.2012 р. в розмірі 224334,27 грн. за основним платежем та 56083,57 грн. штрафних (фінансових) санкцій, податкове повідомлення-рішення № 000039/22-0/36182336 від 14.03.2012 р. в розмірі 72856,46 грн., податкове повідомлення-рішення № 9/17-2/36182336 від 29.04.2012 р. в розмірі 7305,79 грн. за основним платежем та 2336,45 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, її оскаржила Ужгородська ОДПІ. Апеляційну скаргу мотивує наступним. Зокрема, по операціях з фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_4, податковий орган вказує на відсутність будь-якої інформації, яка б свідчила про участь вказаної особи у операціях з організації перевезень транспортного засобу на митну територію України. Щодо операцій з приватним підприємством (далі - ПП) «АТМ» посилається на акт перевірки державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, вказуючи на те, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом були спрямовані на отримання податкової вигоди. З приводу господарської операції з ПП «Стар Кар», апелянт вказує на те, що реалізація транспортного засобу ОСОБА_5 відбулася раніше, ніж його придбання товариством від ПП «Стар Кар». По ФОП ОСОБА_6, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що позивачу були видані видаткові накладі, проте розрахунки за придбані ТМЦ з ФОП ОСОБА_6 не були проведені, оскільки по бухгалтерському рахунку рахується заборгованість ТзОВ «Даниїл» перед вказаним контрагентом. Вказуючи на порушення позивачем вимог п.181.1 ст.181 Податкового кодексу України (далі - ПК України), апелянт спростовує висновки суду першої інстанції з посиланням на п.187.1 ст.187 цього Кодексу. Щодо реалізації позивачем транспортного засобу на митній території України, апелянт зазначає, що товариство здійснювало реалізацію ТМЦ, попередньо імпортованих на митну територію України нижче митної вартості. Просить апеляційну скаргу задовольнити, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 р. скасувати, та прийняти нову, якою відмовити у задоволені позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта Ужгородської ОДПІ - Ліуша Б.Б., який апеляційну скаргу підтримав, представника позивача ТзОВ «Даниїл» - Саладу Т.М., який просив відхилити апеляційну скаргу, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи видно, що 28.02.2013 р. Ужгородською МДПІ було складено акт № 347/22-00/36182336 про результати виїзної планової перевірки ТзОВ «Даниїл» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2010 р. по 30.09.2012 р., яким встановлено порушення вимог п.14.1.36, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.135.1 ст.135, п.138.2, п.138.6, п.138.8 ст.138 ПК України, пп. 2.13, п.2.16 п.2.4 п.2, ст.4 Наказу Міністерства фінансів України №88 від 25.05.1995 р. «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку», ст.1, ст.2, п.3 та п.7 ст.8, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.181.1 ст.181., п.183.2, 183.10 ст.183, п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186 та п.187.1 ст.187., п.188.1 ст.188, п.198.1., 198.6 ст.198, п.200.1, 200.2, 200.3 ст.200 ПК України, ст.1, ст.3, ст.4, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерського обліку, п.49.18 ст.49 ПК України, пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України, п.119.2 ст.119 ПК України та ст.139.2 ПК України.

На підставі вказаного акту перевірки та за результатами розгляду скарг позивача були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 000038/22-0/36182336 від 14.03.2013 р., відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80758,75 грн., в тому числі за основним платежем 64607 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 169151,75 грн., № 000039/22-0/36182336 від 14.03.2013 р., відповідно до якого позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75853 грн., № 000080/22-0/36182336 від 29.04.2013 р., відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 281540 грн., в тому числі за основним платежем 225232 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 56308 грн., № 9/17-2/36182336 від 29.04.2013 р., відповідно до якого позивачеві визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 10017,24 грн., в тому числі за основним платежем 7605,79 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2411,45 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «АТМ», яке надавало послуги з сертифікації дорожньо-транспортних засобів, позивачем були надані усі необхідні первинні документи, а реальність здійснення господарських відносин між позивачем та вказаним контрагентом свідчить, крім договору, актів здачі-приймання виконаних робіт, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату, також рух коштів, що стверджується банківськими виписками, а висновок податкового органу ґрунтується лише на висновку ОДПІ Бабушкінського району м. Дніпропетровська, який в судовому порядку було визнано протиправним.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТзОВ «Даниїл» було придбано від ПП «Стар Кар» сідловий тягач марки «DAF», шасі 713031, що підтверджується рахунком-фактурою від 12.02.2012 р., видатковою та податковою накладними від 29.02.2012 р. Відповідно до облікової картки та копії витягу з журналу реєстраційних операцій, 03.05.2012 р. була здійснена реєстрація вказаного вантажного автомобіля, привезеного із-за кордону на підставі вантажно-митної декларації 12/002411, відповідно до якої його одержувачем значиться ПП «Стар кар».

Стосовно господарських відносин з ФОП ОСОБА_4, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно протиправності висновків контролюючого органу щодо зменшення витрат позивачеві на загальну суму 456000 грн., оскільки як було встановлено в ході розгляду справи, під час перевірки ТзОВ «Даниїл» були надані розрахункові, платіжні та інші первинні документи, а контролюючим органом не вірно надано оцінку актам про виконання робіт і надання послуг, які є обумовленими в п.2.2.2 договору його додатком, конкретизують обсяги та вартість робіт.

Щодо господарських операцій з ФОП ОСОБА_6, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно безпідставності висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, в якому зазначено, що ТзОВ «Даниїл» не подало до 10.01.2012 р. заяви для реєстрації платником ПДВ, реалізувавши в період з 11.01.2012 р. по 25.01.2012 р. 10 автомобілів, оскільки такі доводи контролюючого органу були спростовані в суді апеляційної інстанції.

Крім того, Ужгородською ОДПІ не вірно було визначено статус позивача, який являвся не імпортером, а дилером транспортних засобів, тому до операцій купівлі-продажу автомобілів положення п.188.1 ст.188 ПКУ не можуть бути застосовані.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч.3 ст.2 цього Кодексу, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності), отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України, ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 цієї статті вважається дата тієї події, що відбулася раніше : дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено заборону віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.203.2 ст.203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого п. 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Із наведеного випливає, що несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Так, відповідно до п.15.1 ст. 15 15.1 ПК України, платниками податків визнаються, зокрема, юридичні особи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Відповідно до статті 16 Податкового кодексу України обов'язок ведення обліку доходів та витрат, складання та подання податкової звітності, сплати податків і зборів покладено на кожного окремого платника податку.

Згідно ст.109 ПК України, податковими правопорушеннями платників податків є їх протиправні діяння (дія чи бездіяльність), та/або їх посадових осіб, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. Таким чином ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників. Не виконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити : назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити : назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.181.1. ст.181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених ст.183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Також, відповідно до п.177.8 ст.178 ПК України, під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до п.п.14.1.195 та 14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 000038/22-0/36182336 від 14.03.2012 р. та скасування в частині податкових повідомлень-рішень № 000080/22-0/36182336 від 29.04.2012 р., № 000039/22-0/36182336 від 14.03.2012 р., № 9/17-2/36182336 від 29.04.2012 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі № 807/2137/13-а - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : В.М.Багрій

Д.М.Старунський

Повний текст ухвали виготовлений 15.04.2014 р.