Ухвала

від 05.02.2014 по справі 2а-5030/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/800/62222/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Фоміна А.Ю.,

представників позивача Шляхова В.В., Марченка В.І.,

представника відповідача-1 Рудої Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 2а-5030/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зумос» (далі - позивач, ТОВ «Зумос»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач-1, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ДКС України у м. Києві)

за участю прокуратури міста Києва

про стягнення бюджетного відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Зумос» звернулось у квітні 2011 року до суду з позовом до відповідачів про про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000150702/0 та стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 5 383 612,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року, позовні вимоги в частині оскарження спірного податкового повідомлення-рішення задоволені у повному обсязі.

Ухвалою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року позов в частині стягнення бюджетної заборгованості в сумі 5 383 612,00 гривень залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та справу направлено для продовження розгляду до того ж суду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року (К/9991/67068/12) касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 року (К/9991/67068/12) касаційне провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року у справі № 2а-5030/11/2670 закрито.

Постановою господарського суду міста Києва від 19.09.2006 року по справі № 11/1, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2006 року визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової адміністрації в Київській області від 12.12.2005 року № 279236/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за липень 2004 року у розмірі 382 578,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов ТОВ «Зумос» про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Зумос» бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5 383 612,00 гривень, з яких у розмірі 1 123 907,00 гривень за податковою декларацією з ПДВ за січень 2004 року; у розмірі 795 056,00 гривень за податковою декларацією з ПДВ за лютий 2004 року; у розмірі 1 522 334,00 гривні за податковою декларацією з ПДВ за березень 2004 року; у розмірі 1 128 654,00 гривні за податковою декларацією з ПДВ за квітень 2004 року; у розмірі 392 233,00 гривні за податковою декларацією з ПДВ за травень 2004 року; у розмірі 421 428,00 гривень за податковою декларацією з ПДВ за липень 2004 року.

Не погоджуючись з постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2013 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати зазначені рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 надав суду заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача-1, в якій просив касаційну скаргу відповідача-1 задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Прокуратура міста Києва заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача-1 або заперечень на касаційну скаргу не надала.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби її правонаступником Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Зумос» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва подали у 2004 році декларації з податку на додану вартість за січень-липень 2004 року разом з розрахунками сум бюджетного відшкодування на загальну суму 11 639 288,00 гривень.

В серпні 2004 року відповідачем-1 проведено перевірку правильності формування заявлених і відшкодування з бюджету сум, за результатами якої складено акт № 13/3-23-1/32706781 від 09.08.2004 року та винесено податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 5 085 200,00 гривень. В іншій частині заявлене позивачем бюджетне відшкодування виплачено з бюджету не було.

24.02.2010 року відповідачем-1 проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкові зобов'язань з ПДВ за березень 2004 року, за результатами якої складено акт № 18/-7-02/32706781 від 24.02.2010 року, на підставі якого податковим повідомленням-рішенням форми «ВЗ» № 0000150702 від 26.02.2010 року позивачу відмовлено у бюджетному відшкодуванні на суму ПДВ у розмірі 4 925 100,00 гривень.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року, позовні вимоги в частині оскарження спірного податкового повідомлення-рішення задоволені у повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні про стягнення бюджетного відшкодування, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Порядок повернення надміру сплаченого ПДВ було врегульовано Законом України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» , чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

З огляду на викладені обставини та положення п. 1.8 ст. 1 , пп. 7.7.1, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «Зумос» має право на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 5 383 612,00 гривень по податковим деклараціям з ПДВ за січень, лютий, березень, квітень, травень, липень 2004 року.

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи положення п. 200.13, абз.2 п. 200.15, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України , пп. 7.7.6 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , а також враховуючи те, що позивач виконав всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість» , що податкове повідомлення-рішення Державної податкової адміністрації в Київській області № 279236/0 від 12.12.2005 року скасовано в судовому порядку, дійшли правильного висновку, що з Державного бюджету України на користь ТОВ «Зумос» підлягає відшкодуванню бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5 383 612,00 гривень по податковим деклараціям з ПДВ за січень, лютий, березень, квітень, травень та липень 2004 року.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що позивачем підтверджено право на отримання сум бюджетного відшкодування, а відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

Таким чином колегія суддів касаційної інстанції погожується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність заявленої позивачем вимоги про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування з ПДВ січень, лютий, березень, квітень, травень та липень 2004 року у розмірі 5 383 612,00 гривень.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, якій вірно вважає безпідставними доводи відповідача-1 про порушення строків звернення з посиланням на Закон України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та на Порядок взаємодії органів державної податкової служби України, фінансових органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов`язкових платежів) платникам податків, який розроблено на виконання п. 15.3 ст. 15 Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» , затвердженого наказом Державної податкової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України № 58/78/22 від 03.02.2005 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2005 року за № 247/10527, оскільки Порядок повернення надмірно сплаченого ПДВ було врегульовано Законом України № 168/97-ВР від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає необґрунтованими посилання відповідача-1 на пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки вони спростовуються приписами, викладеними у пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 цього Закону (в редакції чинній на момент виникнення бюджетної заборгованості).

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає безпідставними посилання відповідача-1 на ст. 257 Цивільного кодексу України , тому що згідно ч. 2 ст. 258 цього Кодексу Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Щодо застосування строків звернення до суду, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2012 року ухвалу окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2011 року про залишення позову без розгляду скасовано як таку, що перешкоджає подальшому провадженню. Рішенням суду, що набрало законної сили та є обов'язковим на всій території України встановлено, що позивач строк для звернення до суду не пропустив.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 2а-5030/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько