Рішення

від 06.02.2014 по справі 906/1848/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" лютого 2014 р. Справа № 906/1848/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Прядко О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Хіміч І.В. - довір. б/н від 01.03.2013;

Шуляк Н.А. - довір. б/н від 28.10.2013 (присутня в с/з 28.01.2014, 03.02.2014);

від відповідача: ОСОБА_3 - довір. від 12.07.2013

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІМ-ПАРТНЕР" (м. Житомир)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 АДРЕСА_2)

про стягнення 334842,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У відповідності до ст.77 ГПК України, в судових засіданнях 28.01.2014 та 03.02.2014 було оголошено перерви до 14:30 03.02.2014 та відповідно 14:30 06.02.2014.

Позивач подав до суду позов про стягнення з відповідача 334842,98грн боргу по орендній платі та комунальних платежах згідно договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем п.5.7 договору оренди та Додаткової угоди від 01.06.2009 в частині сплати заборгованості по орендним платежам в розмірі 323086,96грн та комунальних платежах в сумі 11756,02грн, що виникла за період з липня 2010 року по 21 квітня 2011 року.

06.02.2014 на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог до 286245,39грн, за змістом якої позивач фактично зменшив суму заявленої до стягнення орендної плати, збільшив період її нарахування шляхом включення до стягнення заборгованості за травень-червень 2010 року та відмовився в частині стягнення комунальних платежів на суму 11756,02грн (а.с.142).

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки зменшення представником позивача розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, господарський суд розглядає справу в межах розміру зменшених позовних вимог.

Представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, письмових поясненнях від 28.01.2014 та заяві про зменшення позовних вимог від 06.02.2014 (а.с.110-111,142). В судовому засіданні 06.02.2014 надали копію акту взаємозаліку від 29.05.2009, копію акту звірки взаєморозрахунків від 30.05.2010 та заперечення на відзив від 05.02.2014 (а.с.146-150) згідно якого вказали на безпідставність тверджень відповідача щодо неврахування позивачем Додаткової угоди від 27.05.2010 та неправильності проведення розрахунків при визначенні суми боргу з орендної плати, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку суми боргу з орендної плати було виключено погоджені та сплачені відповідачем суми із зазначенням призначення платежу за комунальні послуги; що позивачем було направлено відповідачу засобами поштового зв'язку цінні листи з рахунками та актами виконаних робіт за спірний період оренди з поверненням до позивача повідомлення з відміткою про отримання останніх відповідачем; що у справі №2/106-Д в стягненні заборгованості з орендної плати з травня 2010 року по серпень 2010 року було відмовлено, оскільки обов'язок здійснити розрахунок за договором оренди станом на час подання позовної заяви за цей період ще не настав; що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки позивач довідався про порушення свого права з дня повернення приміщення 21.04.2011, тому початок перебігу строку позовної давності має обраховуватися саме з цієї дати.

Представник відповідача та відповідач проти позовних вимог в судових засіданнях заперечили, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву б/н від 28.01.2014, від 03.02.2014, письмових поясненнях від 03.02.2014, від 06.02.2014 та заяві про застосування позовної давності від 03.02.2014 (а.с.109,132-135,127-131,137,144-145), вказавши, зокрема, що розрахунки позивача щодо спірного періоду оренди та спірного розміру орендної плати безпідставні, тому що включають заборгованість за травень-серпень 2010 року, по яким уже приймалось рішення від 20.07.2011 у справі №2/106-Д; що в матеріалах справи відсутні докази про виставлення позивачем рахунків на оплату орендної плати та комунальних платежів та отримання їх відповідачем; що застосований позивачем в розрахунках курс євро не обґрунтований та не доведений; що виставлення позивачем рахунків після розірвання договору, тобто після 18.04.2011, без відповідних правових підстав для цього не може тягнути за собою виникнення у відповідача будь-яких зобов'язань.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

09.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІМ-ПАРТНЕР" (орендодавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар/відповідач) був укладений договір оренди нежилого приміщення №010/О з додатками до нього (далі - договір, а.с.11-21), згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування (оренду) без права викупу нежиле приміщення загальною площею 495,80 кв.м в будівлі за адресою: АДРЕСА_3, з метою розміщення підприємства громадського харчування - кафе-ресторану (з реалізацією горілчаних виробів), а також необхідне для цього розміщення відповідної техніки та обладнання.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що цей договір укладений строком на 35 місяців. Відлік строку розпочинається з моменту підписання акту приймання передачі приміщення, але не пізніше 09.01.09.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі від 15.01.2009, який підписаний сторонами договору та скріплений печатками (а.с.22).

01 червня 2009 року була укладена Додаткова угода до договору №010/О від 09.01.2009, відповідно до умов якої сторони змінили порядок та суму нарахування вартості оренди та збільшили розмір приміщення, що орендується відповідачем до 498,2 кв.м, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься акт приймання передачі від 01 червня 2009 року (а.с.23-25).

Додатковою угодою від 27.05.2010 до договору №010/О від 09.01.2009 сторони погодили схему нарахування платежів по орендній платі та компенсації витрат за комунальні послуги на період 01.01.2010-31.12.2010, зазначивши при цьому про зменшення орендованої відповідачем загальної площі приміщення до 494,2кв.м (а.с.168-169), що також підтверджується актом приймання-передачі нежилого приміщення від 31.12.2009 (а.с.164).

Повідомленням від 15.04.2011 позивач відмовився від договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009, у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за користування майном, тому вказаний договір припинив свою дію з моменту отримання орендарем даного повідомлення - 18.04.2011(а.с.29-30).

Актом приймання-передачі від 21.04.2011 (а.с.32) відповідач повернув з оренди орендоване приміщення. Підписанням даного Акту сторони підтвердили, що усі умови договору №010/О оренди нежилого приміщення від 09.01.2009, які пов'язані з передачею об'єкта оренди, виконані належним чином і в установлений строк, тому жодних претензій з цього приводу сторони одна до одної не мають.

Слід зазначити, що відповідно до п.10.7 договору, припинення дії даного договору, незалежно від підстав такого припинення, не звільняє орендаря від обов'язку виконати в повному обсязі зобов'язання щодо орендної плати за користування приміщенням, що орендується за весь період фактичного використання (до дня підписання Акту передачі) приміщення що орендується. Аналогічні положення містяться і в п.22.5 договору.

Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 20.07.2011 у справі №2/106-Д (а.с.203-209), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 (а.с.211-216) та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012 (а.с.217-220), частково задоволено позовні вимоги ТОВ "ЕЛІМ-ПАРТНЕР" до ФОП ОСОБА_4 про розірвання договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009 та стягнення 385873,40грн боргу по орендній платі, 15920,30грн пені, 4870,62грн 3% річних та 1679,40грн інфляційних. Зокрема, в частині вимоги про розірвання договору провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України; в частині стягнення комунальних платежів за період з грудня 2009 року по липень 2010 року включно відмовлено за безпідставністю; щодо позовних вимог про стягнення орендної плати за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року включно, то позовні вимоги задоволено частково на суму 122630,30грн. Також стягнуто з відповідача 2795,63грн пені та 1282,50грн 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено. При цьому, суди, в т.ч. Вищий господарський суд України, зазначили, що враховуючи дату отримання відповідачем листа від 16.04.2010, у останнього виник обов'язок провести розрахунки по договору за період з жовтня 2009 по квітень 2010 (а.с.219 абз.3 на звороті); на час звернення до суду по решті нарахувань, у зв'язку з відсутністю доказів направлення рахунків (вимог про оплату), строк проведення розрахунків не настав (а.с.219 абз.10 на звороті).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними твердження відповідача про неправомірність повторного заявлення позивачем до стягнення у даній справі заборгованості з орендної плати за період травень-серпень 2010 року.

Як вбачається з позовної заяви, з урахуванням письмових пояснень від 28.01.2014 та заяви про зменшення позовних вимог від 06.02.2014 (а.с.110-111,142), підставою звернення позивача до суду є неналежне виконання відповідачем умов договору та Додаткових угод в частині сплати орендної плати за тимчасове користування належним позивачу приміщенням загальною площею 494,2кв.м. за період з травня 2010 року - по 21 квітня 2011 року (по день фактичного повернення орендованого приміщення).

Враховуючи, що спір між сторонами виник в частині здійснення нарахувань за договором, судом проаналізовано умови договору №010/О від 09.01.2009 та Додаткових угод до нього щодо розміру орендної плати та фактичний порядок проведення розрахунків між сторонами.

Так, п.5.1 договору встановлено, що орендар за користування приміщенням сплачує на користь орендодавця орендну плату.

За п.5.3 договору місячний розмір орендної плати за приміщення розраховується виходячи з базової вартості оренди, який на момент підписання договору становив в еквіваленті 6,5 Євро за один квадратний метр загальної площі, що складає 33790,30грн, у тому числі ПДВ (20%) 5631,72грн.

Водночас, у цьому ж пункті договору оговорено, що місячний розмір орендної плати за 1 м.кв. в еквіваленті становить 6,5 Євро, що вказує на зрівняння розміру базової вартості оренди та місячного розміру орендної плати.

До базової вартості оренди включаються компенсації таких витрат орендодавця: за електроенергію: освітлення і забезпечення електроенергією приміщень загального використання; за енергоспоживання системи кондиціювання приміщення, що орендується, і приміщень загального використання в тому числі вентиляційних систем; опалювання приміщення що орендується і приміщень загального використання; за обслуговування рамки опалювання і водопостачання, електрощитової, обслуговування зовнішніх комунікацій (кабельне господарство, водопровідні і труби опалювання та ін.; за прибирання прилеглої до будівлі, де розташовані приміщення, території; за зовнішнє миття вікон; за зовнішню і загальну охорону будівлі, в якій розташовані приміщення; за прибирання місць загального користування; за санобробку від гризунів, від комах; за обслуговування систем ОПЗ і засобів пожежегасіння; за обслуговування ліфтів; за сортування кореспонденції; за підключення до Інтернет; за страхування будівлі.

Місячний розмір орендної плати за користування приміщенням, що орендується, розраховується за формулою, за якою загальна площа приміщення, що орендується множиться на базову вартість оренди, множиться на коефіцієнт, що становить 10,485090 і змінюється прямо пропорційно зміні офіційного курсу купівлі Євро до національної валюти України, який встановлений НБУ на день підписання даного договору, додається відшкодування комунальних платежів, вартість послуг орендодавця за вивіз сміття, вартість послуг орендодавця за прибирання приміщення, вартість послуг орендодавця за підтримання у належному стані комунікаційного обладнання та внутрішніх телекомунікацій, які забезпечують телефонний зв'язок, що становить 50грн, множиться на кількість телефонних ліній (номерів), які використовуються орендарем, множиться на кількість автомобілів, додається вартість оренди додаткових серверів АТС (міні-АТС, автооператор, багатоканальний телефонний номер, тощо), вартість інформаційно-правового забезпечення, вартість оренди сервісів телебачення та вартість послуг орендодавця за підтримання у належному стані комунікаційного обладнання та внутрішніх телекомунікацій, які забезпечують Інтернет зв'язок, що становить 50грн.

Відповідно до п.5.3.1 договору вартість послуг зазначених вище у розрахунку розміру орендної плати, включаються до її розрахунку лише за умови їх використання орендарем.

Згідно п.5.4 договору, орендна плата за перший місяць користування приміщенням, що орендується, сплачується орендарем протягом трьох банківських днів з моменту підписання даного договору.

Орендна плата за другий та наступні місяці користування приміщенням, що орендується, сплачується не пізніше ніж 5 (п'ятого) числа того місяця, в якому здійснюється користування приміщенням, що орендується (п.5.7 договору).

Пунктом 5.11 договору сторони погодили, що протягом усього строку дії даного договору сторони мають право змінити розмір орендної плати, порядок її обчислення, а також форму і спосіб розрахунку шляхом укладення угоди про внесення змін до даного договору.

Згідно п.5.3 Додаткової угоди від 01.09.2009 до договору №010/О від 09.01.2009 (а.с.23-25) сторони домовилися, що місячний розмір орендної плати розраховується виходячи з базової вартості оренди, який становить в еквіваленті 6,5 Євро з 01 червня та 7 Євро з 01 вересня 2009 року за один квадратний метр загальної площі приміщення.

При цьому, судом встановлено, що до базової вартості оренди сторонами включені компенсації витрат аналогічні визначеним в п.5.3 договору.

Згідно Додаткової угоди від 27.05.2010 (а.с.168-169) сторонами визначено базову вартість оренди за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 окремо по приміщеннях, що перебували в оренді, та з урахуванням періодів оренди. Також визначено, які послуги включаються до місячного розміру орендної плати.

Тобто враховуючи зміст Додаткових угод від 01.09.2009 та від 27.05.2010, суд встановив, що сторонами було змінено умови п.5.3 договору оренди шляхом встановлення сторонами розміру орендної плати з 01 червня 2009 року у розмірі 6,50 Євро, з 01.09.2009 по 31.12.2009 - 7,00 Євро за один квадратний метр; з 01.01.2010 по 30.04.2010 - 7597,00грн, з 01.05.2010 -24463,00грн, з 01.06.2010 по 31.10.2010 - 28211,00грн. При цьому суд зазначає, що оскільки згідно Додаткової угоди від 27.05.2010 сторонами визначено фіксовану в гривні базову вартість оренди приміщень лише до 31.12.2010, з 01.01.2011 місячний розмір орендної плати розраховується виходячи з базової вартості оренди встановленої Додатковою угодою від 01.09.2009 в сумі 7 Євро за один квадратний метр загальної площі приміщення.

За ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 5.9 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується у національній валюті України.

У відповідності до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

За ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч.1,2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Звідси, зазначення в договорі еквіваленту орендної плати у Євро не суперечить приписам чинного законодавства.

У відповідності з п.5.9 договору, орендна плата сплачується на підставі рахунку-фактури орендодавця, який виставляється в перший календарний день місяця, за який здійснюється оплата з урахуванням нового коефіцієнту К, і є підтвердженням факту належного виконання орендодавцем обов'язків за даним договором.

Тобто, для проведення відповідачем розрахунків за договором, позивач зобов'язаний був виставляти відповідачу рахунки на оплату.

Судом встановлено, що при розрахунку орендної плати за період оренди з січня по квітень 2011 року позивачем застосовані коефіцієнти (офіційний курс євро НБУ по відношенню до гривні) станом на перший календарний день відповідного місяця.

Суд зазначає, що строк проведення розрахунків за оренду приміщення слід обраховувати, виходячи з приписів ст.530 ЦК України.

Так, відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до абз.3 п.п.1.7. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

В матеріалах справи містяться листи №131(а) від 22.10.2010 (а.с.33), №31 від 28.02.2011 (а.с.49) та №73 від 24.05.2011 (а.с.69), які на думку позивача, є належними доказами відправлення (виставлення) позивачем актів та рахунків по орендній платі та комунальних платежах за період травень 2010 року - квітень 2011 року.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, господарський суд встановив, що лист позивача №131(а) від 22.10.2010 не може розцінюватись судом як належний доказ надіслання та отримання відповідачем рахунків за період червень-жовтень 2010 року з огляду на наступне.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Відомості, які були внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Пунктом 22.9 договору оренди передбачено, що сторони невідкладно повідомляють один одного про будь-які зміни в їх контактних адресах і реквізитах банківських рахунків. Виконання зобов'язань сторін по старих адресах і банківських рахунках до повідомлення про їх зміни вважається належним виконанням за винятком конкретного обумовленого в цьому договорі.

Судом встановлено, що лист №131(а) від 22.10.2010 разом з актами виконаних робіт та рахунками-фактури за період червень-жовтень 2010 року був направлений позивачем ОСОБА_4 на адресу: АДРЕСА_1, яка значилась як юридична адреса відповідача на момент укладення договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем п.22.9 договору щодо необхідності повідомлення позивача про зміну його контактної адреси, що свідчить про порушення ним своїх зобов'язань в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7221809 зробленого на запит суду під час розгляду справи №2/106-Д, станом на 11.10.2010 відповідач (ФОП ОСОБА_4) значилась за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.159).

Разом з тим, суд зазначає, що позивач як учасник процесу у справі №2/106-Д мав знати про зміну адреси відповідача згідно вищевказаного Витягу з ЄДР №7221809 станом на 11.10.2010, однак поштове відправлення з переліком рахунків та актів виконаних робіт за період червень - жовтень 2010 року направив 25.10.2010 за старою адресою місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_1.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем.

Матеріалами справи підтверджено зміну місця проживання фізичної особи-підприємця на: АДРЕСА_1, про що також свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 (а.с.161) та Витяг з ЄДРЮОФОП №17933117 станом на 14.01.2014 (а.с.101).

Враховуючи зазначене, а також те, що місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на момент надіслання листа №131(а) від 22.10.2010 було: АДРЕСА_1, суд не розцінює поштову квитанцію №6888 від 25.10.2010 з описом вкладення та копію електронного витягу (а.с.34-35), як належні докази надіслання відповідачу рахунків на оплату за період червень - жовтень 2010 року.

В матеріалах справи міститься рахунок-фактура №СФ-000585 від 01.11.2010 за оренду приміщення в листопаді 2010 року на суму 38229,83грн. Рахунок дійсний до сплати до 08.11.2010.

Згідно пояснень позивача вказаний рахунок був отриманий відповідачем особисто 11.11.2010, про що свідчить підпис ОСОБА_4 зроблений нею нижче печатки ТОВ "ЕЛІМ-ПАРТНЕР".

За даними позивача, підпис відповідача про отримання ним рахунку особисто міститься і на рахунку-фактури за оренду приміщення за травень місяць 2010 року (№СФ-0000356 від 05.05.2010).

Однак, представник відповідача заперечує факт отримання відповідачем вказаних вище рахунків.

Оскільки позивачем не було надано до суду належних доказів вручення (надіслання) відповідачу рахунків-фактури від 05.05.2010 та від 01.11.2010, суд вважає що орендна плата за травень та листопад місяць 2010 року нарахована та заявлена до стягнення безпідставно.

Поряд з цим, суд встановив, що у відповідача виникло зобов'язання щодо проведення розрахунків за договором за період грудень 2010 - квітень 2011 років на підставі листів №31 від 28.02.2011 та №73 від 24.05.2011, надісланих позивачем на адресу відповідача: АДРЕСА_1, і саме від дати отримання останніх + 7 пільгових днів, керуючись приписами ч.2 ст.530 ЦК України, слід визначати період виникнення заборгованості по орендній платі.

Так, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення листа №31 від 28.02.2011 вбачається, що направлені позивачем акти виконаних робіт та рахунки-фактури за період грудень 2010 року - лютий 2011 року були отримані відповідачем 04.03.2011 (а.с.51).

Отже, враховуючи положення ст.530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок розрахуватись за оренду приміщення за вказаний вище період у строк до 11.03.2011 включно (04.03.2011 (дата отримання листа з рахунками та актами) + 7 пільгових днів).

Разом з тим, враховуючи дату отримання відповідачем листа №73 від 24.05.2011 - 28.05.2010 (а.с.69-71), у останнього виник обов'язок провести розрахунки по договору за період з березня по квітень 2011 року до 07.06.2011 включно (28.05.2011 + 7 пільгових днів).

Відповідач свої зобов'язання, передбачені пп.7.2.3 п.7.2 договору, не виконав, заборгувавши позивачу за оренду приміщення 147147,96грн.

Безпідставними є посилання представника на неналежне оформлення опису вкладення з огляду на прийняття органами поштового зв'язку відправлення до пересилання та повідомлення про вручення поштового відправлення з огляду на приписи абз.3 п.п.1.7. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 .

У відповідності до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про законність і обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 147147,96грн заборгованості за оренду приміщення за період грудень 2010 року - квітень 2011 року та необґрунтованість вимог про стягнення 139097,43грн основного боргу за договором №010/О від 09.01.2009 у зв'язку з відсутністю належних доказів направлення рахунків (вимог про оплату), які б свідчили про настання строку проведення розрахунків за період травень - листопад 2010.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати за період травень-грудень 2010 року.

При вирішенні питання щодо застосування позовної давності судом враховується, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Однак, зважаючи на те, що підставою відмови у позові в частині стягнення орендних платежів за період травень - листопад 2010 року є необґрунтованість позовних вимог, тому приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не підлягають застосуванню та не впливають на результат вирішення спору.

Що стосується нарахувань з оренди за грудень місяць, то суд зазначає, що за змістом ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас судом встановлено, що при зверненні до суду позивачем не пропущено строк позовної давності за вимогами грудня 2010 року з огляду на виникнення обов'язку відповідача сплатити заборгованість за грудень 2010 року до 11.03.2011.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов позивача заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню частково на суму 147147,96грн.

Відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що при зверненні позивача до суду останнім було сплачено 6696,86грн судового збору, зважаючи на зменшення позивачем позовних вимог та керуючись абз.5 п.4.6 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.2011, абз.2 п.2.8 Постанови Пленуму ВГС України №7 від 21.02.2013, п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", позивачу слід повернути з Державного бюджету України 971,95грн судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33,34,35,77,49,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" (10003, м. Житомир, пл.Перемоги, 10, код 34394521)

- 147147,96грн боргу;

- 2943,00грн судового збору;

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" (10003, м. Житомир, пл.Перемоги, 10, код 34394521) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 971,95грн, сплачений згідно платіжного доручення №1 від 27.11.2013.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.02.14

Суддя Прядко О.В.

Віддрукувати:

1- в справу