Постанова

від 09.04.2014 по справі 906/1848/13

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2014 року Справа № 906/1848/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Мулявка М.П.

за участю представників сторін:

позивача: представники Соболєв М.М., Хіміч І.В.,

відповідача: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_5 на рішення господарського суду Житомирської області від 06.02.14р. у справі № 906/1848/13 (суддя Прядко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення 334842,98 грн.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1848/13 від 06.02.14р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" 147147,96грн боргу; 2943,00грн судового збору;

В решті позовних вимог відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 971,95грн, сплачений згідно платіжного доручення №1 від 27.11.2013.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на законності та обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача 147147,96 грн. заборгованості за оренду приміщення за період грудень 2010 року - квітень 2011 року та необґрунтованості вимог про стягнення 139097,43грн основного боргу за договором №010/О від 09.01.2009 у зв'язку з відсутністю належних доказів направлення рахунків (вимог про оплату), які б свідчили про настання строку проведення розрахунків за період травень - листопад 2010.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 06.02.14р. у справі 906/1848/13 в частині стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елім-Партнер" з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 147147,96 грн. боргу та 2943,00 грн. судового збору та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що неповно було з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Також на думку скаржника, обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, недоведені та не відповідають обставинам справи.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 06.02.14р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 06.02.14р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІМ-ПАРТНЕР" (орендодавець/позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар/відповідач) був укладений договір оренди нежилого приміщення №010/О з додатками до нього (далі - договір, а.с.11-21), згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне користування (оренду) без права викупу нежиле приміщення загальною площею 495,80 кв.м в будівлі за адресою: м. Житомир, майдан Перемоги, 10, з метою розміщення підприємства громадського харчування - кафе-ресторану (з реалізацією горілчаних виробів), а також необхідне для цього розміщення відповідної техніки та обладнання.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що цей договір укладений строком на 35 місяців. Відлік строку розпочинається з моменту підписання акту приймання передачі приміщення, але не пізніше 09.01.09 року.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі від 15.01.2009 року, який підписаний сторонами договору та скріплений печатками (а.с.22).

01 червня 2009 року була укладена Додаткова угода до договору №010/О від 09.01.2009 року, відповідно до умов якої сторони змінили порядок та суму нарахування вартості оренди та збільшили розмір приміщення, що орендується відповідачем до 498,2 кв.м, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься акт приймання передачі від 01 червня 2009 року (а.с.23-25).

Додатковою угодою від 27.05.2010 року до договору №010/О від 09.01.2009 року сторони погодили схему нарахування платежів по орендній платі та компенсації витрат за комунальні послуги на період 01.01.2010-31.12.2010 р.р., зазначивши при цьому про зменшення орендованої відповідачем загальної площі приміщення до 494,2 кв.м (а.с.168-169), що також підтверджується актом приймання-передачі нежилого приміщення від 31.12.2009 року (а.с.164).

Повідомленням від 15.04.2011 року позивач відмовився від договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009 року, у зв'язку з несплатою відповідачем орендної плати за користування майном, тому вказаний договір припинив свою дію з моменту отримання орендарем даного повідомлення - 18.04.2011 року (а.с.29-30).

Актом приймання-передачі від 21.04.2011 року (а.с.32) відповідач повернув з оренди орендоване приміщення. Підписанням даного Акту сторони підтвердили, що усі умови договору №010/О оренди нежилого приміщення від 09.01.2009 року, які пов'язані з передачею об'єкта оренди, виконані належним чином і в установлений строк, тому жодних претензій з цього приводу сторони одна до одної не мають.

За умовами пункту 10.7 договору, припинення дії даного договору, незалежно від підстав такого припинення, не звільняє орендаря від обов'язку виконати в повному обсязі зобов'язання щодо орендної плати за користування приміщенням, що орендується за весь період фактичного використання (до дня підписання Акту передачі) приміщення що орендується. Аналогічні положення містяться і в п.22.5 договору.

Згідно ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Житомирської області від 20.07.2011 року у справі №2/106-Д (а.с.203-209), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2011 року (а.с.211-216) та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012 року (а.с.217-220), частково задоволено позовні вимоги ТОВ "ЕЛІМ-ПАРТНЕР" до ФОП ОСОБА_5 про розірвання договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009 року та стягнення 385873,40 грн. боргу по орендній платі, 15920,30 грн. пені, 4870,62грн 3% річних та 1679,40 грн. інфляційних.

Зокрема, в частині вимоги про розірвання договору провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України; в частині стягнення комунальних платежів за період з грудня 2009 року по липень 2010 року включно відмовлено за безпідставністю; щодо позовних вимог про стягнення орендної плати за період з листопада 2009 року по серпень 2010 року включно, то позовні вимоги задоволено частково на суму 122630,30 грн. Також стягнуто з відповідача 2795,63 грн. пені та 1282,50 грн. 3% річних. В решті позовних вимог відмовлено. При цьому, суди, в т.ч. Вищий господарський суд України, зазначили, що враховуючи дату отримання відповідачем листа від 16.04.2010 року, у останнього виник обов'язок провести розрахунки по договору за період з жовтня 2009 по квітень 2010 року (а.с.219 абз.3 на звороті); на час звернення до суду по решті нарахувань, у зв'язку з відсутністю доказів направлення рахунків (вимог про оплату), строк проведення розрахунків не настав (а.с.219 абз.10 на звороті).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними твердження відповідача про неправомірність повторного заявлення позивачем до стягнення у даній справі заборгованості з орендної плати за період травень-серпень 2010 року.

Як вбачається з позовної заяви, з урахуванням письмових пояснень від 28.01.2014 року та заяви про зменшення позовних вимог від 06.02.2014 року (а.с.110-111,142), підставою звернення позивача до суду є неналежне виконання відповідачем умов договору та Додаткових угод в частині сплати орендної плати за тимчасове користування належним позивачу приміщенням загальною площею 494,2кв.м. за період з травня 2010 року - по 21 квітня 2011 року (по день фактичного повернення орендованого приміщення).

Враховуючи, що спір між сторонами виник в частині здійснення нарахувань за договором, колегією суддів проаналізовано умови договору №010/О від 09.01.2009 року та Додаткових угод до нього щодо розміру орендної плати та фактичний порядок проведення розрахунків між сторонами.

Так, п.5.1 договору встановлено, що орендар за користування приміщенням сплачує на користь орендодавця орендну плату.

За п.5.3 договору місячний розмір орендної плати за приміщення розраховується виходячи з базової вартості оренди, який на момент підписання договору становив в еквіваленті 6,5 Євро за один квадратний метр загальної площі, що складає 33790,30 грн., у тому числі ПДВ (20%) 5631,72 грн.

Водночас, у цьому ж пункті договору оговорено, що місячний розмір орендної плати за 1 м.кв. в еквіваленті становить 6,5 Євро, що вказує на зрівняння розміру базової вартості оренди та місячного розміру орендної плати.

До базової вартості оренди включаються компенсації таких витрат орендодавця: за електроенергію: освітлення і забезпечення електроенергією приміщень загального використання; за енергоспоживання системи кондиціювання приміщення, що орендується, і приміщень загального використання в тому числі вентиляційних систем; опалювання приміщення що орендується і приміщень загального використання; за обслуговування рамки опалювання і водопостачання, електрощитової, обслуговування зовнішніх комунікацій (кабельне господарство, водопровідні і труби опалювання та ін.; за прибирання прилеглої до будівлі, де розташовані приміщення, території; за зовнішнє миття вікон; за зовнішню і загальну охорону будівлі, в якій розташовані приміщення; за прибирання місць загального користування; за санобробку від гризунів, від комах; за обслуговування систем ОПЗ і засобів пожежегасіння; за обслуговування ліфтів; за сортування кореспонденції; за підключення до Інтернет; за страхування будівлі.

Місячний розмір орендної плати за користування приміщенням, що орендується, розраховується за формулою, за якою загальна площа приміщення, що орендується множиться на базову вартість оренди, множиться на коефіцієнт, що становить 10,485090 і змінюється прямо пропорційно зміні офіційного курсу купівлі Євро до національної валюти України, який встановлений НБУ на день підписання даного договору, додається відшкодування комунальних платежів, вартість послуг орендодавця за вивіз сміття, вартість послуг орендодавця за прибирання приміщення, вартість послуг орендодавця за підтримання у належному стані комунікаційного обладнання та внутрішніх телекомунікацій, які забезпечують телефонний зв'язок, що становить 50грн, множиться на кількість телефонних ліній (номерів), які використовуються орендарем, множиться на кількість автомобілів, додається вартість оренди додаткових серверів АТС (міні-АТС, автооператор, багатоканальний телефонний номер, тощо), вартість інформаційно-правового забезпечення, вартість оренди сервісів телебачення та вартість послуг орендодавця за підтримання у належному стані комунікаційного обладнання та внутрішніх телекомунікацій, які забезпечують Інтернет зв'язок, що становить 50 грн.

Відповідно до п.5.3.1 договору вартість послуг зазначених вище у розрахунку розміру орендної плати, включаються до її розрахунку лише за умови їх використання орендарем.

Згідно п.5.4 договору, орендна плата за перший місяць користування приміщенням, що орендується, сплачується орендарем протягом трьох банківських днів з моменту підписання даного договору.

Орендна плата за другий та наступні місяці користування приміщенням, що орендується, сплачується не пізніше ніж 5 (п'ятого) числа того місяця, в якому здійснюється користування приміщенням, що орендується (п.5.7 договору).

Пунктом 5.11 договору сторони погодили, що протягом усього строку дії даного договору сторони мають право змінити розмір орендної плати, порядок її обчислення, а також форму і спосіб розрахунку шляхом укладення угоди про внесення змін до даного договору.

Згідно п.5.3 Додаткової угоди від 01.09.2009 року до договору №010/О від 09.01.2009 року (а.с.23-25) сторони домовилися, що місячний розмір орендної плати розраховується виходячи з базової вартості оренди, який становить в еквіваленті 6,5 Євро з 01 червня та 7 Євро з 01 вересня 2009 року за один квадратний метр загальної площі приміщення.

При цьому, судом встановлено, що до базової вартості оренди сторонами включені компенсації витрат аналогічні визначеним в п.5.3 договору.

Згідно Додаткової угоди від 27.05.2010 року (а.с.168-169) сторонами визначено базову вартість оренди за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 р.р. окремо по приміщеннях, що перебували в оренді, та з урахуванням періодів оренди. Також визначено, які послуги включаються до місячного розміру орендної плати.

Тобто враховуючи зміст Додаткових угод від 01.09.2009 року та від 27.05.2010 року, суд встановив, що сторонами було змінено умови п.5.3 договору оренди шляхом встановлення сторонами розміру орендної плати з 01 червня 2009 року у розмірі 6,50 Євро, з 01.09.2009 року по 31.12.2009 року - 7,00 Євро за один квадратний метр; з 01.01.2010 року по 30.04.2010 року - 7597,00 грн., з 01.05.2010 року - 24463,00 грн., з 01.06.2010 року по 31.10.2010 року - 28211,00 грн. При цьому суд зазначає, що оскільки згідно Додаткової угоди від 27.05.2010 року сторонами визначено фіксовану в гривні базову вартість оренди приміщень лише до 31.12.2010 року, з 01.01.2011 року місячний розмір орендної плати розраховується виходячи з базової вартості оренди встановленої Додатковою угодою від 01.09.2009 року в сумі 7 Євро за один квадратний метр загальної площі приміщення.

За ч.1 ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом 5.9 договору сторони погодили, що орендна плата сплачується у національній валюті України.

У відповідності до ст.192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 2 ст.189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

За ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч.1,2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Звідси, зазначення в договорі еквіваленту орендної плати у Євро не суперечить приписам чинного законодавства.

У відповідності з п.5.9 договору, орендна плата сплачується на підставі рахунку-фактури орендодавця, який виставляється в перший календарний день місяця, за який здійснюється оплата з урахуванням нового коефіцієнту К, і є підтвердженням факту належного виконання орендодавцем обов'язків за даним договором.

Тобто, для проведення відповідачем розрахунків за договором, позивач зобов'язаний був виставляти відповідачу рахунки на оплату.

Судом встановлено, що при розрахунку орендної плати за період оренди з січня по квітень 2011 року позивачем застосовані коефіцієнти (офіційний курс євро НБУ по відношенню до гривні) станом на перший календарний день відповідного місяця.

Суд зазначає, що строк проведення розрахунків за оренду приміщення слід обраховувати, виходячи з приписів ст.530 ЦК України.

Так, відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до абз.3 п.п.1.7. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

В матеріалах справи містяться листи №131(а) від 22.10.2010 року (а.с.33), №31 від 28.02.2011 року (а.с.49) та №73 від 24.05.2011 року (а.с.69), які на думку позивача, є належними доказами відправлення (виставлення) позивачем актів та рахунків по орендній платі та комунальних платежах за період травень 2010 року - квітень 2011 року.

Оцінивши всі встановлені обставини справи в їх сукупності згідно поданих до справи доказів, колегія суддів встановила, що лист позивача №131(а) від 22.10.2010 року не може розцінюватись судом як належний доказ надіслання та отримання відповідачем рахунків за період червень-жовтень 2010 року з огляду на наступне.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Відомості, які були внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін (ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Пунктом 22.9 договору оренди передбачено, що сторони невідкладно повідомляють один одного про будь-які зміни в їх контактних адресах і реквізитах банківських рахунків. Виконання зобов'язань сторін по старих адресах і банківських рахунках до повідомлення про їх зміни вважається належним виконанням за винятком конкретного обумовленого в цьому договорі.

Судом встановлено, що лист №131(а) від 22.10.2010 року разом з актами виконаних робіт та рахунками-фактури за період червень-жовтень 2010 року був направлений позивачем ОСОБА_5 на адресу: 10004, АДРЕСА_1, яка значилась як юридична адреса відповідача на момент укладення договору оренди нежилого приміщення №010/О від 09.01.2009 року.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем п.22.9 договору щодо необхідності повідомлення позивача про зміну його контактної адреси, що свідчить про порушення ним своїх зобов'язань в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №7221809 зробленого на запит суду під час розгляду справи №2/106-Д, станом на 11.10.2010 року відповідач (ФОП ОСОБА_5) значилась за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.159).

Разом з тим, суд зазначає, що позивач, як учасник процесу у справі №2/106-Д, мав знати про зміну адреси відповідача згідно вищевказаного Витягу з ЄДР №7221809 станом на 11.10.2010, однак поштове відправлення з переліком рахунків та актів виконаних робіт за період червень - жовтень 2010 року направив 25.10.2010 року за старою адресою місцезнаходження відповідача: 10004, АДРЕСА_1.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем.

Матеріалами справи підтверджено зміну місця проживання фізичної особи-підприємця на: АДРЕСА_2, про що також свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В03 №360299 (а.с.161) та Витяг з ЄДРЮОФОП №17933117 станом на 14.01.2014 року (а.с.101).

Враховуючи зазначене, а також те, що місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на момент надіслання листа №131(а) від 22.10.2010 року було: АДРЕСА_2, суд не розцінює поштову квитанцію №6888 від 25.10.2010 року з описом вкладення та копію електронного витягу (а.с.34-35), як належні докази надіслання відповідачу рахунків на оплату за період червень - жовтень 2010 року.

В матеріалах справи міститься рахунок-фактура №СФ-000585 від 01.11.2010 року за оренду приміщення в листопаді 2010 року на суму 38229,83 грн. Рахунок дійсний до сплати до 08.11.2010 року.

Згідно пояснень позивача вказаний рахунок був отриманий відповідачем особисто 11.11.2010 року, про що свідчить підпис ОСОБА_5 зроблений нею нижче печатки ТОВ "ЕЛІМ-ПАРТНЕР".

За даними позивача, підпис відповідача про отримання ним рахунку особисто міститься і на рахунку-фактури за оренду приміщення за травень місяць 2010 року (№СФ-0000356 від 05.05.2010 року).

У суді апеляційної інстанції представник відповідача заперечує факт отримання відповідачем вказаних вище рахунків.

Оскільки позивачем не було надано до суду належних доказів вручення (надіслання) відповідачу рахунків-фактури від 05.05.2010 року та від 01.11.2010 року, суд апеляційної інстанції вважає, що орендна плата за травень та листопад місяць 2010 року нарахована та заявлена до стягнення безпідставно.

Поряд з цим, суд встановив, що у відповідача виникло зобов'язання щодо проведення розрахунків за договором за період грудень 2010 року - квітень 2011 років на підставі листів №31 від 28.02.2011 року та №73 від 24.05.2011 року, надісланих позивачем на адресу відповідача: АДРЕСА_2, і саме від дати отримання останніх + 7 пільгових днів, керуючись приписами ч.2 ст.530 ЦК України, слід визначати період виникнення заборгованості по орендній платі.

Так, з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення листа №31 від 28.02.2011 року вбачається, що направлені позивачем акти виконаних робіт та рахунки-фактури за період грудень 2010 року - лютий 2011 року були отримані відповідачем 04.03.2011 року (а.с.51).

Отже, враховуючи положення ст.530 ЦК України, у відповідача виник обов'язок розрахуватись за оренду приміщення за вказаний вище період у строк до 11.03.2011 року включно (04.03.2011 року (дата отримання листа з рахунками та актами) + 7 пільгових днів).

Разом з тим, враховуючи дату отримання відповідачем листа №73 від 24.05.2011 року - 28.05.2010 року (а.с.69-71), у останнього виник обов'язок провести розрахунки по договору за період з березня по квітень 2011 року до 07.06.2011 року включно (28.05.2011 + 7 пільгових днів).

Відповідач свої зобов'язання, передбачені пп.7.2.3 п.7.2 договору, не виконав, заборгувавши позивачу за оренду приміщення 147147,96 грн.

Безпідставними є посилання представника на неналежне оформлення опису вкладення з огляду на прийняття органами поштового зв'язку відправлення до пересилання та повідомлення про вручення поштового відправлення з огляду на приписи абз.3 п.п.1.7. п.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 .

У відповідності до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про законність і обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 147147,96 грн. заборгованості за оренду приміщення за період грудень 2010 року - квітень 2011 року та необґрунтованість вимог про стягнення 139097,43 грн. основного боргу за договором №010/О від 09.01.2009 року у зв'язку з відсутністю належних доказів направлення рахунків (вимог про оплату), які б свідчили про настання строку проведення розрахунків за період травень - листопад 2010 року.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати за період травень-грудень 2010 року.

При вирішенні питання щодо застосування позовної давності судом враховується, що відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як зазначалося у цій постанові вище, позивачу відмовлено у стягненні орендної плати за період із травня по листопад 2010 року як таких, що заявлені безпідставно та необґрунтовано.

Однак, зважаючи на те, що підставою відмови у позові в частині стягнення орендних платежів за період травень - листопад 2010 року є необґрунтованість позовних вимог, тому приписи щодо позовної давності, в даному випадку, не підлягають застосуванню та не впливають на результат вирішення спору.

Що стосується нарахувань з оренди за грудень 2010 року.

На думку апелянта, позивач, звернувшись до господарського суду 12.12.13р., пропустив строк позовної давності, оскільки за умовами договору рахунок на сплату орендної плати мав бути виставлений першого числах грудня та оплачений, як зазначено у п.5.9 договору, не пізніше п'ятого числа. За таких обставин сплинув строк позовної давності для стягнення орендної плати за грудень 2010 року.

Колегія суддів дослідивши зазначені обставини, зазначає, що за змістом ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як вбачається із умов договору (пункт 5.9.) орендна плата сплачується в національній валюті України, у безготівковій формі шляхом перерахування Орендарем грошових коштів на поточний рахунок Орендодавця № 26008001308200 У ЗАТ «ОТП Банк» на підставі рахунку-фактури Орендодавця, який виставляється в перший календарний день місяця, за який здійснюється оплата, з урахуванням нового коефіцієнту К, і є підтвердженням факту належного виконання Орендодавцем обов'язків за даним Договором.

А пунктом 5.7 договору визначено, що орендна плата за другий та наступні місяці користування приміщенням, що орендується, сплачується не пізніше, ніж 5 (п'ятого) числа того місяця, в якому здійснюється користування приміщенням, що орендується.

У разі прострочення сплати орендної плати і/або інших платежів більше, ніж десять робочих днів після встановленого терміну, орендодавець має право в односторонньому порядку погасити суму заборгованості по сплаті орендної плати і інших платежів за рахунок гарантійного платежу, направивши орендареві письмове повідомлення про проведення відрахування коштів із суми гарантійного платежу (пункт 9.6 договору).

Таким чином сторони досягли згоди, що для захисту порушеного права орендодавця в частині не оплати орендної плати орендарем по закінченню п'яти денного терміну, якщо такий термін прострочення перевищує як мінімум 10 робочих днів (а у даному випадку це після 20 грудня 2010 року), орендодавець застосовує для захисту свого порушеного права процесуальний інструмент - стягнення коштів за рахунок коштів гарантійного платежу.

Умови формування гарантійного платежу, порядок використання коштів гарантійного платежу, сторони обумовили у розділах 17 та 18 Договору.

Поряд з тим, як вбачається із матеріалів справи, гарантійний платіж орендодавцем був використаний (зарахований) в рахунок погашення заборгованості по сплаті орендної плати за попередній період (встановлено судовим рішенням господарського суду Житомирської області від 20.07.11р. у справі №2/106-Д) - а.с.207(зворотна сторона), т.2.

У подальшому цей гарантійний платіж по новому орендарем не вносився на рахунок орендодавця.

Орендодавець, враховуючи систематичне ухилення орендаря від отримання особисто рахунків, у тому числі і за грудень 2010 року, надіслав такого рахунка поштовою кореспонденцією від 01.03.11р.

Позивачем позов подано до господарського суду Житомирської області 12 грудня 2013 року, що у сукупності із термінами, які визначені пунктами 5.7, 9.6 Договору, не свідчить про пропуск орендодавцем строку позовної давності за захистом порушеного права.

Відтак твердження представника апелянта у судовому засіданні та доводи апелянта у апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строку позовної давності за грудень 2010 року не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника на ту обставину, що не заслуговують на увагу його твердження щодо неналежного підтвердження повноважень представників позивача у судових засіданнях суду першої інстанції після 31 грудня 2013 року. Оскільки, на думку апелянта, представники позивача підтверджували свої повноваження лише довіреностями, які були дійсні саме до 31 грудня 2013 року.

Однак, в матеріалах справи наявні довіреності на ім'я Хіміч І.В. та Шуляк Н.А. - представників позивача (а.с. 138-139) від 13 січня 2014 року та 28 жовтня 2013 року відповідно строком до 31 грудня 2014 року.

На думку колегії суддів, апелянт припустився хибного висновку з огляду на те, що в протоколах судових засідань суду першої інстанції від 14.01.14 р, 03.02.14 р., 06.02.14 р. та оскаржуваному рішенні довіреності представників позивача помилково зазначені саме від 2013 року.

Однак зазначені неточності у даті довіреностей у процесуальних документах місцевого суду (протоколи судових засідань та ухвали суду про відкладення розгляду позовної заяви), не впливають на висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог позивача та законність судового рішення.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та зроблені судом в процесі розгляду справи висновки, колегія суддів вважає позов позивача заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню частково на суму 147147,96 грн.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 19.02.14р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 06 лютого 2014 року у справі №906/1848/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1848/13 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.