Ухвала

від 29.01.2014 по справі 2/573

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" січня 2014 р. м. Київ К/9991/9344/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Моторний О.А.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Сперкача С.В.,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012

у справі № 2/573

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Коммерс» (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2008 № 0008782311/0, № 0008772311/0, а також від 12.11.2008 № 0005901750/0.

Постановою окружного адміністративного суду від 24.06.2010 у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 12.11.2008 № 0008782311/0 в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 3 456 615,88 грн. за основним платежем та 1 728 307,94 грн. за штрафними санкціями; в решті постанову окружного адміністративного суду міста Києва зі спору залишено без змін.

Не погоджуючись з окремими висновками суду апеляційної інстанції, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просить скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного суду та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасовану помилково.

Переглянувши судові рішення у межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2008. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 03.11.2008 № 553/23-11/32862717 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 12.11.2008 № 0008782311/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 132 048 597 грн. (у тому числі 88 032 398 грн. за основним платежем та 44 016 199 грн. за штрафними санкціями);

від 12.11.2008 № 0008772311/0 про донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 29 217 934 грн. (у тому числі 17 332 407 грн. за основним платежем та 11 885 527 грн. за штрафними санкціями);

від 12.11.2008 № 0005901750/0, за яким позивача зобов'язано сплатити 40 269 136 грн. податку з доходів фізичних осіб (у тому числі 13 422 766 грн. за основним платежем та 26 846 370 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

А відтак з огляду на касаційні вимоги та доводи розглядуваної касаційної скарги у даному разі предметом касаційного розгляду є питання щодо правомірності донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 3 456 615,88 грн. за основним платежем та 1 728 307,94 грн. за штрафними санкціями за податковим повідомленням-рішенням від 12.11.2008 № 0008782311/0.

Так, підставою для цього донарахування слугував висновок податкового органу про незаконне включення позивачем до податкового кредиту у січні 2008 року ПДВ у сумі 894 298,97 грн., сплаченого митному органові при розмитненні імпортованого дизельного палива вартістю 765 750 дол. США без оригіналу вантажної митної декларації на підставі ксерокопії, затвердженої Регіональною енергетичною митницею. За висновком податкового органу, копія вантажної митної декларації не є документом, який підтверджує право платника на податковий кредит у відповідності з вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, податкова інспекція не визнала право позивача на формування податкового кредиту за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «З КОМ» та закритим акціонерним товариством «УкрРосТранснафтопродукт», через невідповідність цих накладних вимогам чинного законодавства (а саме - невірне зазначення дати виписки та скороченої назви контрагента).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 названого Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, умовами виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операції з придбання товарів (робіт, послуг) та наявність у платника необхідних первинних документів, у тому числі податкової накладної, оформленої у відповідності з вимогами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

А відтак суд апеляційної інстанції по епізоду щодо формування Товариством податкового кредиту за податковими накладними, складеними товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «З КОМ» та закритим акціонерним товариством «УкрРосТранснафтопродукт», дійшов правильного висновку про те, що вказані в акті перевірки недоліки у заповненні цих накладних не позбавляють їх сили первинного документа, не спростовують реальності виконання господарських операцій, а відтак і не можуть слугувати підставою для позбавлення платника права на податковий кредит.

Суд касаційної інстанції, підтримуючи зазначений висновок апеляційного суду, враховує, що Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає в якості самостійної підстави для позбавлення платника права на податковий кредит недоліки у заповненні будь-якого реквізиту податкової накладної. Подані Товариством податкові накладні, як встановили суди, містять необхідні відомості про господарську операцію та її учасників, невірне зазначення скороченої назви постачальника не перешкоджає його ідентифікації; так само як і зазначення у податковій накладній неправильної дати (року її виписки) за наявності інших документів, що дозволяють встановити час здійснення господарської операції, не може бути підставою для висновку про неправомірність формування даних податкового обліку на підставі такої податкової накладної.

У той же час не можна погодитися з наданою судами правовою оцінкою обставин справи по епізоду щодо включення позивачем до податкового кредиту ПДВ на підставі ксерокопії вантажної митної декларації.

Так, згідно з пунктом 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на розміщення товарів та/або транспортних засобів у заявленому митному режимі і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Чинним податковим законодавством (зокрема, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») не передбачено можливості визнання копії ВМД документом, що є підтвердженням сум ПДВ, які відносяться до податкового кредиту.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, залишивши в силі у відповідній частині рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 226, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2/573 скасувати в частині скасування визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.2008 № 0008782311/0 в частині донарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 894 298,97 грн. за основним платежем та 447 149,49 грн. за штрафними санкціями.

У цій частині залишити в силі постанову окружного адміністративного суду від 24.06.2010 зі спору.

3. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18.01.2012 у справі № 2/573 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.А. Моторний