Рішення

від 26.05.2009 по справі 20/114

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

20/114

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  20/114

26.05.09

За позовом         Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»

до                         Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АТЛАНТА

                             ЦЕНТР»

про                       спонукання до укладення договору майнового страхування предмету

                            лізингу, стягнення 5677,21грн.

                                                                                                                          Суддя Палій В.В.

                                                                                               Секретар Молочна Н.С.

Представники:

від позивача        Локшин А.В.- предст. (дов. від 01.07.2008р.)

від відповідача    не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про спонукання до укладення договору майнового страхування предмету лізингу, стягнення 5590,00грн.-штрафу, 87,21грн.-збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2009р. судом порушено провадження у справі №20/114 прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 20.05.2009р.

У судовому засіданні 20.05.2009р. представник позивача на вимогу суду надав письмові пояснення щодо підстав, викладення п. 7.1.5 договору прохальній частині позовних вимог у іншій редакції. Так, позивач посилається на те, що  в п. 7.1.5 договору фінансового лізингу відображена сума франшизи в доларах США. 775 доларів США х 5,05грн. = 3 913,75грн., що є 7% від загальної вартості майна (55900,00грн.). В прохальній частині позовної заяви відображена франшиза за ризиком «Незаконне заволодіння»-7% від загальної вартості майна, що є 3 913,00грн. Тобто, п. 7.1.5 договору в прохальній частині позовних вимог викладається в більш конкретній редакції.

Представник відповідача надав суду докази  того, що зборами засновників відповідача прийнято рішення про самоліквідацію, про що розміщено оголошення у газеті «Урядовий кур'єр»від 17.02.2009р. №28 (3934). В оголошенні зазначено, що претензії кредиторів приймаються ліквідаційною комісією протягом двох місяців з дня опублікування оголошення. Позивач з претензіями до ліквідаційної комісії відповідача не звертався.

Представник позивача надав суду витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача станом на 14.05.2009р. відповідно до якого відповідач значиться у Єдиному державному реєстрі та не вилучений з нього.

У судовому засіданні 20.05.2009р. судом оголошено перерву до 26.05.2009р., з метою ознайомлення з наданими сторонами поясненнями та документами.

У судовому засіданні 26.05.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 26.05.2009р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву по суті заявлених позовних вимог не надав.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.10.2006р. між сторонами укладено договір №18/10/06-01 фінансового лізингу, предметом якого є надання лізингодавцем (позивачем) в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу (відповідачу) предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору, яка наведена в специфікації, далі за текстом договору –майно, або предмет лізингу, для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності  лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових  платежів.

Відповідно до п. 4.3 договору приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформляється шляхом складання Акту приймання-передачі майна, що підтверджує якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору.  Акт приймання-передачі підписується повноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про фінансовий лізинг»з моменту передачі предмета лізингу у володіння лізингоодержувачу ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача, якщо інше не встановлено договором.

Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором.

Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 7.1 договору лізингоодержувач зобов'язаний самостійно та за власний рахунок здійснити страхування майна (укласти відповідний договір страхування) на наступних обов'язкових умовах:

-          страхова компанія обирається лізингоодержувачем за погодженням з лізингодавцем;

-          страхові ризики: пошкодження, втрата або знищення майна (сукупність вказаних ризиків), спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пожежею, вибухом, ударом блискавки, падінням предметів або їхніми уламками; стихійними лихами; протиправними діями третіх осіб, викраденням або іншим незаконним заволодінням майном та/або його розукомплектуванням.

-          призначення лізингодавця вигодонабувачем протягом всього періоду страхування;

-          період страхування: з 07 листопада 2006р. (але в будь-якому випадку не пізніше моменту передачі майна лізингоодержувачу відповідно до п. 4.1 цього договору) по 07 грудня 2009р.

-          максимальний розмір франшизи: сума у гривнях, яка еквівалентна 775 доларів США.

-          страхова сума: не менша ніж загальна вартість майна на момент укладення цього договору, вказана в п. 3.2 цього договору (55900,00грн. з ПДВ), чи остаточна загальна вартість майна –якщо вона буде визначена сторонами за цим договором.

-          місце страхування: вся територія України.

-          лізингоодержувач зобов'язаний належним чином, своєчасно та в повному обсязі сплачувати відповідні страхові внески. Лізингоодержувач  не має права без відповідної письмової згоди лізингодавця страхувати майно у декількох страховиків. Протягом 3 робочих днів з моменту укладення, лізингоодержувач зобов'язаний надати лізингодавцю копію такого договору страхування майна.

На виконання умов зазначеного договору, 13.11.2006р. відповідач, як страхувальник,  уклав договір №2800-01Р-362/06 добровільного страхування транспортного засобу із Закритим акціонерним товариством «ВіЕйБі Страхування», як страховиком.

Відповідно до п. 6 договору строк дії цього договору починається з дня початку періоду страхування, але не раніше дня, наступного за днем сплати страхового платежу, і діє до закінчення періоду страхування, за який сплачено страховий платіж.

При цьому, згідно з п. 5.2 договору розмір страхового платежу складає 1788,80грн. (на один рік).

Відповідно до платіжного доручення №25 від 07.11.2007р. відповідач сплатив 2862,30грн. страхового платежу на користь страховика. Таким чином, період страхування закінчився 13.11.2008р.

Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, починаючи з 13.11.2008р. відповідач зобов'язання за договором щодо страхування предмету лізингу не виконує.

У зв'язку з необхідністю безперервного майнового страхування предмету лізингу, та невиконанням зазначеної умови договору відповідачем, позивач застрахував предмет лізингу від свого імені та за свій рахунок.

Так, 25.02.2009р. позивач уклав з ЗАТ «ВіЕйБі Страхування»договір №280001-010-0157/09 добровільного страхування наземного транспорту, який знаходиться у фінансовому лізингу. п. 14 договору визначено, що страховий платіж складає 87,21грн. за 3 місяці. Період страхування –з 02.04.2009р. по 01.04.2010. Відповідно до платіжного доручення №1578 від 01.04.2009р. позивач сплатив на користь страховика 87,21грн. страхового платежу.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині зобов'язання здійснити страхування майна (укласти відповідний договір страхування), позивач просить суд спонукати відповідача  укласти договір майнового страхування предмету лізингу; стягнути з відповідача штраф у розмірі 5590,00грн., що передбачено п. 11.2.5 договору, стягнути з відповідача 87,21грн. завданих позивачу збитків, а саме, витрат позивача на оплату страхового платежу.

Відповідач відзиву по суті спору не надав, проте, зазначив, що зборами засновників відповідача прийнято рішення про самоліквідацію, про що розміщено оголошення у газеті «Урядовий кур'єр»від 17.02.2009р. №28 (3934). В оголошенні зазначено, що претензії кредиторів приймаються ліквідаційною комісією протягом двох місяців з дня опублікування оголошення. Позивач з претензіями до ліквідаційної комісії відповідача не звертався.

Суд приходить до висновку, що даний спір підлягає розгляду по суті, у зв'язку з тим, що оголошення у газеті було  здійснено не у межах справи про визнання банкрутом відповідача, відповідно на дане рішення зборів засновників відповідача та розміщене оголошення у газеті не поширюється положення ст. 14 Закону «України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними.

Стаття 60 Господарського кодексу України містить загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання ліквідаційною комісією.

Стаття 61 Господарського кодексу України визначає, що претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання, претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

          Зазначена норма закону не містить положення про те, що у випадку, якщо кредитор не звернувся з претензією до ліквідаційної комісії суб'єкта господарювання протягом двомісячного строку з дня розміщення оголошення, то така претензія вважається погашеною та спір не може бути вирішений у судовому порядку.

Представник позивача надав суду витяг з ЄДРПОУ щодо відповідача станом на 14.05.2009р. відповідно до якого відповідач значиться у Єдиному державному реєстрі та не вилучений з нього.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач вилучений з державного реєстру, відповідно ліквідований у встановленому законом порядку, суд вирішує даний спір по суті за правилами позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 806 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Таким чином, Договір лізингу за своєю правовою природою є договором прямого лізингу, оскільки положення Договору лізингу відповідають приписам частини 1 статті 806 ЦК України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Згідно з п.7 ст.179 Господарського кодексу України (далі по тексту –ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Порядок укладення договорів встановлений главою 53 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а  також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ст.639 ЦК України).

Згідно зі ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ст.642 ЦК України).    

Відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Оскільки договором фінансового лізингу передбачено обов'язкове страхування майна лізингоодержувачем, яке останнім, починаючи з 13.11.2008р.  не здійснено, суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про зобов'язання відповідача укласти договір майнового страхування предмету лізингу.

Проте, у позовній заяві позивач виклав у іншій редакції, ніж встановлено п. 7.1.5 договору, умову щодо максимального розміру безумовної франшизи. При цьому суд враховує різницю між курсом долара США станом на 13.11.2008р. та станом на час прийняття судового рішення у даній справі.

Доказів внесення сторонами змін до зазначеного пункту договору сторонами не надано. За наведених обставин, договір майнового страхування предмету лізингу підлягає укладенню відповідачем у відповідності до умов, які визначені у п. 7.1 договору (зокрема, з урахуванням  редакції п. 7.1.5 договору).

Відповідно до п. 11.2.5 договору за порушення процедури вилучення майна, порушення положень, зокрема, ст. 7 договору, - штраф у розмірі 10% загальної вартості майна на момент укладення цього договору за кожен випадок такого порушення.

За наведених обставин, суд визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача про стягнення з відповідача 5590,00грн. - штрафу.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У п. 1 роз'яснення президії ВАСУ від 01.04.1994р. №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди»зазначено, що  вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладання на винну особу  зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Позивач просить суд стягнути з  відповідача прямі збитки, а саме, витрати позивача на оплату страхового платежу у розмірі 87,21грн.

Відповідно до ст. 623 ЦК України  боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов‘язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб‘єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.

Лише за наявності зазначених чотирьох умов  настає відповідальність за порушення зобов'язання.

Так позивач зазначає, що завдані йому збитки, пов'язані із неналежним виконання відповідачем умов договору №18/10/06-01 фінансового лізингу від 18.10.2006р. в частині укладення договору страхування, у зв'язку з чим, позивач самостійно застрахував предмет лізингу, що підтверджується договором  №280001-010-0157/09 від 25.02.2009р. та сплатив 87,21грн. страхового платежу.

За наявності причинного зв'язку між бездіяльністю відповідача (ухилення від укладення договору страхування, що є обов'язковою умовою договору фінансового лізингу) та заподіяними позивачу збитками (необхідність самостійного страхування позивачем предмету лізингу та сплата 87,21грн. страхового платежу), наявності вини відповідача, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача 87,21грн. збитків.

За наведених обставин, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст.49 ГПК України  покладаються  на  відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АТЛАНТА ЦЕНТР»(м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. №43, код ЄДРПОУ 33237062) укласти договір майнового страхування предмету лізингу на наступних умовах, які викладені у п. 7.1 Договору №18/10/06-01 фінансового лізингу від 18.10.2006р.:

- страхова компанія обирається лізингоодержувачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АТЛАНТА ЦЕНТР») за погодженням з лізингодавцем (Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»);

- страхові ризики: пошкодження, втрата або знищення майна (сукупність вказаних ризиків), спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пожежею, вибухом, ударом блискавки, падінням предметів або їхніми уламками; стихійними лихами; протиправними діями третіх осіб, викраденням або іншим незаконним заволодінням майном та/або його розукомплектуванням.

- призначення лізингодавця (Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг») вигодонабувачем протягом всього періоду страхування;

- період страхування: з 01 липня 2009р. по 07 грудня 2009р.

- максимальний розмір франшизи: сума у гривнях, яка еквівалентна 775 доларів США.

- страхова сума: не менша ніж загальна вартість майна на момент укладення цього договору, вказана в п. 3.2 цього договору (55900,00грн. з ПДВ), чи остаточна загальна вартість майна –якщо вона буде визначена сторонами за цим договором.

- місце страхування: вся територія України.

    3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «АТЛАНТА ЦЕНТР»(м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2, кв. №43, код ЄДРПОУ 33237062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг»(м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, код ЄДРПОУ 33880354) 5590,00грн. - штрафу, 87,21грн. –збитків, 187,00грн. - державного мита, 118,00грн.- витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

    4.  Після набрання рішенням законної сили видати накази.

    5. В іншій частині позовних вимог –відмовити.

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

Суддя                                                                                                                                  В.В. Палій