Рішення

від 11.02.2014 по справі 911/4562/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа № 911/4562/13

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив», Київська обл., м. Біла Церква

до спільного підприємства Завод будівельних матеріалів, Київська обл., м. Сквира

про стягнення 671025,58 грн.

за участю представників

від позивача: Кардаш М.О. (дов. від 17.12.2013р.);

від відповідача: Добрівська А.В. (дов. № 2 від 03.01.2014р.);

Обставини справи:

товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до спільного підприємства Завод будівельних матеріалів (далі - відповідач) про стягнення 588729,40 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу запасних частин та будівельних матеріалів, укладеного у спрощений спосіб, в частині зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 588729,40 грн.

08.01.2014 р. до господарського суду Київської області надійшли пояснення відповідача, в яких він зазначив, що між сторонами було укладено в усній формі договір міни (бартеру), відповідно до якого кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. За твердженням відповідача, істотною умовою договору міни була умова поставки запасних частин та будівельних матеріалів позивачем в обмін на поставку будівельної цегли відповідачем. Як зазначив відповідач, позивач в період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р. поставив зазначений в позовній заяві товар на загальну суму 588729,40 грн., а відповідач в період з 30.11.2012 р. по 31.01.2013 р. - будівельну цеглу на загальну суму 1115986,00 грн. Відвантаження товару відповідачем продовжувалось і далі, але вже за договором поставки продукції № 5 від 10.02.2013 р. Таким чином, відповідач не визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 588729,40 грн., а навпаки стверджує про заборгованість за договором міни позивача перед відповідачем у сумі 527256,60 грн.

21.01.2014 р. до господарського суду Київської області надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких відповідач підтвердив своє зобов'язання про прийняття товару, проте зазначив, що отримання ним товару було здійснено на інших умовах, а саме на умовах договору міни, відповідно до яких кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший (ч. 2 ст. 715 ЦК України) з доплатою з боку позивача. Крім того, відповідач зазначив, що між сторонами були укладені також договір поставки будівельної цегли № 5 від 10.02.2013 р., договір оренди транспорту № 1103 від 01.11.2012 р. та № 1104 від 01.11.2012 р., за якими орендодавцем є відповідач. 18.01.2014 р. для з'ясування повноти зустрічних зобов'язань відповідачем було складено та направлено на адресу позивача акт звірки № 2, відповідно до якого дебіторська заборгованість відповідача складає 4726377,14 грн., а кредиторська заборгованість відповідача складає 4331278,70 грн. Тобто, на підставі акта № 2 заборгованість позивача перед відповідачем становить 395098,44 грн. У вказаному акті також було зазначено, що у випадку не направлення позивачем другого екземпляру акта звірки протягом 5 днів з моменту його отримання, то він вважається узгодженим. Враховуючи те, що позивач другий екземпляр акта звірки не повернув, то, за твердженням відповідача, акт вважається узгодженим, в зв'язку з чим відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.

25.01.2014 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначив, що на виконання умов договору купівлі-продажу запасних частин та будівельних матеріалів ним також було передано відповідачу наступний товар: 21.03.2013р. були передані будівельні матеріали за видатковою накладною № РН00146 на суму 58423,26 грн., 22.03.2013р. були передані будівельні матеріали за видатковою накладною № РН0000149 на суму 17092,92 грн., 26.03.2013р. були передані запасні частини за видатковою накладною № РН0000151 на суму 6780,00 грн., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача всього 671025,58 грн. заборгованості за поставлений товар.

Таким чином, господарським судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 671025,58 грн.

28.01.2014 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначає, що оскільки предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, то, виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, надані відповідачем документи не є належними доказами, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та не стосуються встановлення обставин укладення та виконання сторонами договору, в зв'язку з чим суд не повинен їх приймати. Крім того, за твердженнями позивача, відповідачем не доведено і з наданих відповідачем документів не вбачається, що позивач, оплачуючи вартість цегли, здійснював саме доплату за товар більшої вартості відповідно до ч. 3 ст. 715 ЦК України, а надані відповідачем договори поставки, оренди транспорту та копії видаткових накладних на цеглу підтверджують лише наявність між сторонами інших, жодним чином не пов'язаних з обставинами укладення договору купівлі-продажу, господарських відносин. Позивач також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що акт звірки за період з 01.07.2012 р. по 01.07.2013 р. є узгодженим, оскільки вказаного акта позивач не отримав. При цьому, позивач зазначив, що доказом того, що відповідач отримував від позивача товар саме на умовах договору-купівлі продажу є здійснена ним 12.06.2013 р. оплата за отриманий товар в сумі 40000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 28.01.2014 р. продовжено строк розгляду спору у справі № 911/4562/13 до 21.02.2014 р.

03.02.2014 р. до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення відповідача, в яких відповідач відобразив здійснені між сторонами за період з липня 2012 р. по липень 2013 р. товарні та грошові операції та зазначив, що заборгованість позивача перед відповідачем становить 508098,44 грн.

11.02.2013 р. до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення позивача, в яких він зазначив, що відповідно до видаткової накладної № РН-0000226 від 31.05.2013 р. позивач передав відповідачу товар на загальну суму 483500,00 грн., зокрема шлам вугілля МГ 50х25, кількістю 350 т., на суму 173366,66 грн. Для оплати вказаного товару позивачем було виставлено рахунок-фактура № СФ-0000091 від 31.05.2013 р. на суму 483500,00 грн., який був дійсний до оплати до 03.06.2013 р. За твердженням позивача, в зв'язку з неможливістю оплатити всю суму рахунку до 03.06.2013 р., 11.06.2013 р. позивачем на прохання відповідача було виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000096 на оплату шламу вугільного МГ 50х25, кількістю 120 т., на суму 71400,00 грн., який був оплачений відповідачем частково на суму 40000,00 грн. Таким чином, на думку позивача, позов підлягає задоволенню в сумі 631025,58 грн.

В судових засіданнях 14.01.2014 р., 28.01.2014 р., 07.02.2014 р. було оголошено перерву до 28.01.2014 р., 07.02.2014 р. та 11.02.2014 р. відповідно.

Представник позивача у судових засіданнях 24.12.2013 р., 14.01.2014 р., 28.01.2014 р., 07.02.2014 р. та 11.02.2014 р. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представники відповідача в судових засіданнях 14.01.2014 р., 28.01.2014 р., 07.02.2014 р. та 11.02.2014 р. проти позовних вимог заперечували з підстав, викладених у письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

товариством з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» в період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р. було поставлено, а спільним підприємством «Завод будівельних матеріалів» було прийнято товар, а саме запасні частини та будівельні матеріали, загальною вартістю 671025,58 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000006 від 27.09.2012 р. на суму 26460,00 грн., № РН-0000007 від 28.09.2012 р. на суму 600,00 грн., № РН-0000009 від 01.10.2012 р. на суму 7259,00 грн., № РН-0000009 від 12.01.2013 р. на суму 4500,00 грн., № РН-00146 від 21.03.2013 р. на суму 58423,26 грн., № РН-0000149 від 22.03.2013 р. на суму 17092,92 грн., № РН-0000151 від 26.03.2013 р. на суму 6780,00 грн., № РН-0000225 від 31.05.2013 р. на суму 3710,40 грн., № РН-0000226 від 31.05.2013 р. на суму 483500,00 грн. та № РН-0000227 від 31.05.2013 р. на суму 62700,00 грн.

Для отримання товару відповідачем видано довіреності № 17 від 27.09.2012 р. на ім'я Комісарчука Аркадія Валентиновича та № 25 від 01.10.2012 р., № 36 від 20.03.2013 р. на ім'я Бойко Івана Анатолійовича.

Як зазначає позивач, зазначені поставки товару були здійснені на виконання умов укладеного між позивачем та відповідачем в усній формі договору купівлі-продажу запасних частин та будівельних матеріалів, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з положеннями статтей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами, та довіреностями.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи письмових пояснень, відповідач підтвердив факт отримання від позивача в період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р. товару на загальну суму 671025,58 грн., однак в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що між сторонами було укладено не договір купівлі-продажу, а договір міни (бартеру), відповідно до якого кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. За твердженням відповідача, за період з липня 2012 р. по липень 2013 р. між сторонами були здійснені товарні та грошові операції, що підтверджується відповідними видатковими накладними, в результаті яких заборгованість позивача перед відповідачем становить 508098,44 грн.

Відповідно до абз. 4 пп. 3.1. п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у разі недотримання сторонами письмової форми правочину для з'ясування факту його вчинення та змісту слід виходити з приписів частини другої статті 205 ЦК України; поведінка сторін, що засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, може доводитися письмовими доказами та поясненнями сторін.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Згідно з ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За твердженнями відповідача, істотною умовою укладеного між сторонами договору міни (бартеру) являється поставка запасних частин та будівельних матеріалів позивачем в обмін на поставку будівельної цегли відповідачем.

Як вже зазначалось, в матеріалах справи наявні видаткові накладні у кількості 10 шт., за якими відповідачу в період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р. було поставлено запасні частини та будівельні матеріали на загальну суму 671025,58 грн., та видаткові накладні у кількості 162 шт. за якими, за твердженням відповідача, позивачу в період з листопада 2012 р. по червень 2013 р. було поставлено будівельну цеглу та піддони дерев'яні на загальну суму 4489942,60 грн.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 2.1. п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5. п. 2 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту наданих позивачем видаткових накладних за період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р., підписаних представниками сторін, вбачається, що поставка товару (запасні частини та будівельні матеріали) відповідачу на загальну суму 671025,58 грн. була здійснена позивачем на умовах безготівкового розрахунку, а не на умовах міни (бартеру), що свідчить про те, що між сторонами у спрощеній формі було укладено саме договір поставки, а не договір міни (бартеру), як зазначає відповідач.

Водночас, відповідачем не надано суду інших документів, як то листи, факсограми, телеграми, телефонограми тощо, які б підтверджували факт укладення між сторонами саме договору міни (бартеру) та досягнення згоди щодо всіх його істотних умов.

Позивачем на спростування твердження відповідача про укладення між сторонами договору міни також було надано податкові накладні за період з 27.09.2012 р. по 31.05.2013 р., в яких в графі «Вид цивільно-правового договору» зазначено «Договір поставки», а в графі «Форма проведених розрахунків» - «оплата з поточного рахунку».

Крім того, відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог посилається на те, що позивач в порядку ч. 3 ст. 715 ЦК України здійснював доплату за товар, що поставлявся відповідачем, оскільки при укладенні договору міни сторони розуміли, що вартість відвантаженого відповідачем товару буде значно перевищувати вартість товару, поставленого позивачем.

Вказані твердження відповідача не приймаються судом до уваги як необґрунтовані, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували існування між сторонами домовленості щодо доплати позивачем за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, як це передбачено ч. 3 ст. 715 ЦК України.

Крім того, з наданих позивачем платіжних доручень за період з 06.07.2012 р. по 08.02.2013 р. у кількості 35 шт. з призначенням платежів «За цеглу будівельну згідно рах.» вбачається, що часткова оплата здійснювалась позивачем на підставі виставлених відповідачем рахунків за партію поставленого товару (будівельну цеглу), а не в якості доплати за товар більшої вартості, як стверджує відповідач.

При цьому, як вбачається з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 399 від 12.06.2013 р., відповідачем також було здійснено часткову оплату поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-0000226 від 31.05.2013 р. товару, а саме вугілля шлам МГ 50х25, на загальну суму 40000,00 грн.

Твердження відповідача про укладення між сторонами в спрощеній формі договору міни (бартеру) також спростовується наявним в матеріалах справи договором № 5 від 10.02.2013 р. поставки продукції (цегли керамічної будівельної), підписаним позивачем та відповідачем та скріпленим печатками підприємств, відповідно до п. 1.1. якого відповідач зобов'язувався передати у власність позивачу продукцію, визначену п. 1.2. договору, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію, та письмовими поясненнями відповідача № 4 від 06.01.2014 р., в яких він зазначив, що на виконання умов договору міни в період з 30.11.2012 р. по 31.01.2013 р. відповідачем було поставлено позивачу будівельну цеглу на загальну суму 1115986,00 грн., а наступні поставки здійснювалися вже за договором поставки продукції № 5 від 10.02.2013 р.

Водночас, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що на виконання умов договору міни (бартеру) ним за видатковими накладними у кількості 162 шт. в період з листопада 2012 р. по червень 2013 р. було поставлено позивачу будівельну цеглу та піддони дерев'яні на загальну суму 4489942,60 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, за яким позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, на підставі ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар за видатковими накладними № РН-0000006 від 27.09.2012 р., № РН-0000007 від 28.09.2012 р., № РН-0000009 від 01.10.2012 р., № РН-0000009 від 12.01.2013 р., № РН-00146 від 21.03.2013 р., № РН-0000149 від 22.03.2013 р., № РН-0000151 від 26.03.2013 р., № РН-0000225 від 31.05.2013 р., № РН-0000226 від 31.05.2013 р. та № РН-0000227 від 31.05.2013 р. після його прийняття, тобто 28.09.2012 р., 29.09.2012 р., 02.10.2012 р., 13.01.2013 р., 22.03.2013 р., 23.03.2013 р., 27.03.2013 р. та 01.06.2013 р. відповідно.

Як встановлено господарським судом, відповідач за отриманий товар розрахувався частково на загальну суму 40000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 399 від 12.06.2013 р., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 631025,58 грн.

Згідно з приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 631025,58 грн. за товар, поставлений на підставі договору поставки, укладеного між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб, на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 671025,58 грн. підлягає задоволенню частково у сумі 631025,58 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Отже, відповідно до статті 49 ГПК України на відповідача покладається судовий збір у сумі 12620,51 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до господарського суду з позовною заявою майнового характеру було сплачено 13489,54 грн. судового збору, тоді як з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач мав сплатити судовий збір у сумі 13420,51 грн., то господарський суд дійшов висновку про повернення позивачу 69,03 грн. надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з спільного підприємства Завод будівельних матеріалів (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Карла Лібкнехта, 153, код 05521718) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Курсова, 22, кв. 28, код 38168858) 631025,58 грн . (шістсот тридцять одну тисячу двадцять п'ять грн. 58 коп.) боргу та 12620,51 грн. (дванадцять тисяч шістсот двадцять грн. 51 коп.) судового збору.

2. В іншій частині позову відмовити.

3. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Гранд Буд Актив» (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Курсова, 22, кв. 28, код 38168858) 69,03 грн. судового збору, сплаченого до Державного бюджету України згідно з платіжним дорученням № 321 від 10.10.2013 р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 14.02.2014 р.