Постанова

від 12.02.2014 по справі 826/16932/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16932/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Епель О.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 року по справі за його позовом до Державної податкової інспекцій у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Аскоп-Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекцій у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013 року № 0002702203, № 0002712203, № 0002732203, № 0002722203 та стягнення бюджетної заборгованості з відшкодуванням податку на додану вартість в розмірі 2 219 673,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав відмовити у задоволенні позову. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 16.09.2013 року по 20.09.2013 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АСКОП-УКРАЇНА» по взаємовідносинах з ТОВ «Інтелпромсервіс» за січень, березень 2012 року, з ТОВ «Б.І.К. Будівельно-індустріальна компанія» за січень 2012 року, з ТОВ «Вторметекспорт» за травень, червень 2013 року, з ТОВ «Ферко» за лютий, березень, квітень, травень 2013 року та з питання правомірності формування від'ємного значення з податку на додану вартість з 01.11.2011 року по 31.07.2013 року, за результатами якої складено акт № 816/26-53-22-03-21/30579869 від 27.09.2013 року.

В ході перевірки контролюючим органом встановлено порушення вимог:

- пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139

Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 1 223

448 грн., а саме: за І квартал 2012 р. на суму 1 223 448 грн.;

- п. п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу

України, що призвело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на

рахунок платника у банку на загальну суму 3 902 623 грн., а саме: за травень 2013 року на

суму 1 682 950 грн., за червень 2013 року на суму 2 219 673 грн.; також встановлено

заниження суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових

зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів за липень

2013 року на суму 3 165 055 грн., та встановлено завищення залишку від'ємного значення

(ряд. 24 декларації з ПДВ) за липень 2013 року на суму 7 756 872 грн.

Наведені вище обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник, податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у

межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

За ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Виходячи з правових приписів п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1,2 ст. 9. Закону).

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені договір, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях, вартості, найменування, дат.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:... при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Колегія суддів не може не зауважити, що позивач як покупець, не може нести відповідальність ні за несплат ' податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Крім того, порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавленню платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Отже, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. б ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. З ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Таким чином, викладені в акті обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угода не визнана недійсна судом.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Також колегія суддів не може погоджується з висновком суду першої інстанції, .та критично відноситься до обґрунтування відповідача відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення бюджетного відшкодування, з огляду на наступне.

Наявні в матеріалах справи договори купівлі-продажу сої з вказаними підприємствами, податкові та видаткові накладні про передачу товару, договори зберігання та складські квитанції про переоформлення зберігання зерна на ТОВ «Аскоп-Україна», товарно-транспортні накладні про відвантаження товару та його перевезення, рахунки на оплат) та платіжні доручення про здійснення оплати товару, сертифікати якості належної продавцям сої, витяги з державного реєстру складських документів на зерно є неналежними доказами у справі та підтверджують реальність здійснення ТОВ «Аскоп-Україна» господарських операцій з придбання сої у ТОВ «Інтелпромсервіс», ТОВ «Б.І.К. Будівельно-індустріальна компанія», ТОВ «Вторметекспорт», ТОВ «Ферко», ТОВ «Глобал-Ресурс.

Колегія суддів не може також погодитися з доводами суду першої інстанції щодо відсутності задоволення позову в частині стягнення бюджетного відшкодування, з огляду на слідуюче.

Відповідно до п. 200.7 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно п. 200.11 ст. 200 Податкового кодексу України за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктом 200.12 ст. 200 Податкового кодексу України закріплено, що орган державної податкової служби зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

За п. 200.13 ст. 200 Податкового кодексу України на підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

У відповідності до п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України джерелом сплати бюджетного відшкодування (в тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються гроші Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування (ст. 25 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до п. 4 ч. 4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1232 від 21.12.2005 року, казначейство відповідно до покладених на нього завдань провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Так, відповідачем не було надано до Головного управління державної казначейської служби України у м. Києві висновок на відшкодування позивачу суми ПДВ у розмірі 2 219 673,00 грн, заявленої у податкових деклараціях з ПДВ за червень 2013 року .

В той же час правомірність заявленої платником податків ТОВ «Аскоп-Україна» до відшкодування суми ПДВ у розмірі 2 219 673,00 грн. за червень 2013 року підтверджена актом перевірки № 816/26-53-22-03-21/30579869 від 27.09.2013 року.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з Державного бюджету України на користь ТОВ «Аскоп-Україна» підлягає бюджетному відшкодуванню сума податку на додану вартість у розмірі 2 219 673,00 грн., заявлена до бюджетного відшкодування у податковій декларації з ПДВ за червень 2013 року.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 29.01.2014 року у справі № К/800/19351/13 та від 23.01.2014 року у справі № К-12773/10.

Крім зазначеного вище, апеляційною інстанцією приймається до уваги лист Міністерства доходів і зборів України від 24.12.2013 року № 18228/6/99-99-20-02-01-15, в якому зазначено, що ТОВ «Аскоп-Україна» за деклараціями з податку на додану вартість за 2012-2013 роки не є платником податків з ознаками ризиковості.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» -

задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.12.2013 року -скасувати.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекцій у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.10.2013 року № 0002702203, № 0002712203, № 0002732203, № 0002722203.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві бюджетну заборгованість з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 2 219 673 (два мільйони двісті дев'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят три) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Епель О.В.