Ухвала

від 13.05.2015 по справі 826/16932/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.05.2015р. м. Київ К/800/12687/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014

у справі № 826/16932/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" (далі - Товариство)

до Інспекції

та головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Панкулича В.І.,

відповідача - Катамай Г.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.10.2013 № 0002702203, № 0002712203, № 0002732203, № 0002722203, а також стягнути з Державного бюджету України бюджетне відшкодування з ПДВ у сумі 2 219 673 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду від м. Києва 13.12.2013 у позові відмовлено з посиланням на незаконне відображення платником у податковому обліку номінально оформлених господарських операцій, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що допущені контрагентами платника правопорушення не можуть слугувати свідченням недобросовісності такого платника у сфері оподаткування та необґрунтованості його податкової вигоди.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що апеляційний судом не надана належна оцінка обставинам, установленим податковим органом у ході перевірки, які свідчать про неможливість виконання спірними постачальниками поставок товару позивачеві у заявлених обсягах, тоді як формально складені первинні документи не можуть підтверджувати право платника на податковий кредит.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Інспекції з урахуванням такого.

Так, судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що Інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Інтелпромсервіс» за березень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Б.І.К. Будівельно-індустріальна компанія» за січень 2012 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Вторметекекспорт» за травень, червень 2013 року, товариством з обмеженою відповідальністю «Ферко» за лютий, березень, квітень, травень 2013 року, та з питання правомірності формування від'ємного значення з ПДВ за 01.11.2011 по 31.07.2013, оформлену актом від 27.09.2013 № 816/26-53-22-03-21/30579869.

Під час цієї перевірки податковим органом встановлено факти формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання сої у названих контрагентів, які фактично не могли виконати поставки сільськогосподарської продукції у задекларованих обсягах в силу відсутності провадження фактичної господарської діяльності та належності до категорії фіктивних суб'єктів господарювання, оскільки зазначені постачальники не мають матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, не виконують обов'язку з подання податкової звітності та сплати податків до бюджету.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень від 17.10.2013:

№ 0002702203, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 223 448 грн. за основним платежем та 305 862 грн. за штрафними санкціями;

№ 0002712203, за яким позивачеві зменшено задекларовану суму бюджетного відшкодування за липень 2013 року на 1 682 950 грн. із нарахуванням 841 475 грн. штрафу та за серпень 2013 року - на 2 219 673 грн. із нарахуванням 1 109 837 грн. штрафних санкцій;

№ 0002732203 про визначення позивачеві суми завищення від'ємного значення ПДВ за липень 2013 року на 7 756 872 грн.;

№ 0002722203, відповідно до якого Товариству визначено суму заниження бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3 165 055 грн.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених законодавчих положень свідчить на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість на суму понесених (нарахованих) витрат по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

Слід зазначити, що самі по собі не можуть слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди такі обставини: нещодавне (до моменту вчинення господарської операції) створення підприємства; взаємозалежність учасників операції; неритмічний характер господарських операцій; порушення податкового законодавства; здійснення господарської операцій не за місцезнаходженням платника; проведення транзитних платежів між учасниками взаємопов'язаних господарських операцій; використання посередників при здійснення господарських операцій; відсутність у постачальника об'єктивної можливості виконати операції в силу браку майна, основних фондів, трудового персоналу тощо. Однак наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з іншими можуть свідчити про отримання платником недобросовісної податкової вигоди.

Таким чином, доводи податкового органу про одержання платником необґрунтованої податкової вигоди повинні ґрунтуватися на сукупності доказів, які безспірно підтверджують наявність обставин щодо недобросовісності платника.

Втім, як вірно зазначив апеляційний суд, у даному разі Інспекцією відповідних доказів не представлено.

При цьому апеляційний суд, повно та всебічно вивчивши залучені до матеріалів справи, як позивачем, так і Інспекцією, докази, дійшов об'єктивного висновку, що подані позивачем договори поставки, рахунки, податкові накладні, видаткові накладні, складські квитанції, довіреності про прийняття товарно-матеріальних цінностей, договори зберігання, сертифікати якості на сільськогосподарську продукцію містять необхідні для цілей оподаткування відомості про операції з придбання позивачем сої у названих постачальників та підтверджують їх виконання.

Доводи Інспекції про відсутність у заявлених контрагентів основних фондів, виробничих активів та трудового персоналу не є достатнім доказом неможливості виконання ними поставок в адресу Товариства. Адже підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань. Специфікою поставки сільськогосподарської продукції за участю транзитних постачальників є те, що даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам, у тому числі попередніми перепродавцями товару.

Зафіксовані в акті перевірки факти невідповідності даних податкового обліку позивача та його контрагентів у зв'язку з невиконанням останніми обов'язку з декларування податкових зобов'язань з ПДВ також не можуть бути підставою для висновку про недобросовісність Товариства у сфері оподаткування. Адже податкове законодавство не пов'язує право платника на податкову вигоду з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків, з наявністю у платника інформації про взаємовідносини його постачальників з податковими органами. Чинне законодавство не надає покупцеві товару (робіт, послуг) необхідних повноважень по контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті, а також за сплатою ними податку до бюджету і поданням до податкового органу будь-яких документів. Податковий орган, на відміну від платника, є єдиним учасником податкових правовідносин, який має законодавче право контролювати дотримання фізичними та юридичними особами вимог законодавства у сфері оподаткування. Відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом; наведене також унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій Товариства та його контрагентів, спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.

За таких обставин слід погодитися з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для відмови позивачеві в отриманні податкової вигоди за операціями з придбання сої у названих контрагентів.

Також суд першої інстанції незаконно відмовив позивачеві в отриманні бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 2 219 673 грн. з посиланням на особливості механізму взаємодії податкових органів та органів державної казначейської служби. Адже питання взаємодії суб'єктів владних повноважень не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником права на отримання податкової вигоди за умови дотримання ним, зокрема, положень статті 200 Податкового кодексу України.

Оскільки апеляційний судом правильно застосовано норми матеріального права, порушень процесуальних норм допущено не було, то підстави для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду зі спору відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 у справі № 826/16932/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько