Рішення

від 20.02.2014 по справі 914/2328/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2014 р. Справа № 914/2328/13

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах Держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України (м. Київ)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир-Гал» (с. Малехів, Львівська обл.)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» (м. Львів)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд»

(с. Малехів, Львівська обл.)

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м. Львів)

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (м. Львів)

третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Виконавчий комітет Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (с. Малехів, Львівська обл.)

про: визнання права власності та витребування майна

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Пшеничній В.С.

Представники:

від прокуратури: Покора К.В. - прокурор відділу Прокуратури Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, посвідчення №024280 від 30.01.2014 року.

від позивача: Не з'явився.

від відповідача: Кедор Р.П. - довіреність №5/06-03 від 03.06.2013 року.

від третьої особи 1: Не з'явився.

від третьої особи 2: Нагайчук М.М. - довіреність №62 від 06.02.2014 року..

від третьої особи 3: Не з'явився.

від третьої особи 4: Долішний І.І - довіреність №18-11-0021 від 09.01.2014 року.

від третьої особи 5: Не з'явився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах Держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир-Гал» (с. Малехів, Львівська обл.), третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» (м. Львів), третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (с. Малехів, Львівська обл.), третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м. Львів), третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (м. Львів), третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчого комітету Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (с. Малехів, Львівська обл.) про визнання права власності та витребування майна, а саме: будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Лесі Українки 45, у с. Малехів Жовківського району Львівської області.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.06.2013 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 20.06.2013 року. Ухвалою суду від 20.06.2013 року розгляд справи відкладено до 27.06.2013 року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою суду від 27.06.2013 року розгляд справи відкладено до 02.07.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін і третіх осіб. Ухвалою суду від 02.07.2013 року розгляд справи відкладено до 05.08.2013 року, у зв'язку з відсутністю представників сторін і третіх осіб. Ухвалою від 05.08.2013 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області по справі №914/2656/13.

21.08.2013 року за вх.№1103/13-01 прокурор подав апеляційну скаргу на Ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.08.2013 року про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду Львівської області по справі №914/2656/13.

10.09.2013 року Постановою Львівського апеляційного господарського суду Ухвалу Господарського суду Львівської області від 05.08.2013 року у справі №914/2328/13 скасовано, а справу передано на розгляд до місцевого господарського суду.

21.11.2013 року ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» подало касаційну скаргу на Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року по справі №914/2328/13.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.12.2013 року касаційну скаргу ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» повернуто скаржнику.

Ухвалою суду від 31.01.2014 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду на 05.02.2014 року. Ухвалою суду від 05.02.2014 року розгляд справи відкладено до 12.02.2014 року, в зв'язку з відсутністю представників третіх осіб та для надання доказів по справі. Ухвалою суду від 12.02.2014 року розгляд справи відкладено до 17.02.2014 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, третьої особи 1, третьої особи 2. Ухвалою суду від 17.02.2014 року розгляд справи відкладено до 20.02.2014 року, для надання доказів та в зв'язку з відсутністю представників третьої особи 1 та третьої особи 3.

Прокурор вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконав повністю, явку поважного представника в судове засідання забезпечив.

02.07.2013 року за вх.№25825/13 прокурор подав клопотання про продовження строку розгляду справи понад такий, що встановлений ст. 69 ГПК України, з метою надання можливості представлення у судове засідання додаткових доказів.

03.07.2013 року за вх.№26023/13 прокурор подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

24.07.2013 року за вх.№29527/13 прокурор подав клопотання про об'єднання справ, згідно якого просить суд об'єднати провадження у справі №914/2328/13 з провадженням у справі №914/2656/13.

05.02.2014 року в судовому засіданні прокурор подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи

12.02.2014 року за вх.№685/14 прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог, у якому просить суд визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, на користь Держави в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд».

17.02.2014 року за вх.№6838/14 прокурор подав пояснення по справі.

17.02.2014 року за вх.№6839/14 прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог, в якому просить визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області на користь Держави в особі Міністерства оборони України.

17.02.2014 року за вх.№6840/14 прокурор подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

20.02.2014 року за вх.№7285/14 прокурор подав пояснення по справі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконав повністю, явку поважного представника в судове засідання не забезпечив хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконав повністю, явку поважного представника в судове засідання забезпечив.

26.06.2013 року за вх.№24599/13 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

05.08.2013 року за вх.№31420/13 відповідач подав відзив на позовну заяву.

04.11.2013 року за вх.№46485/13 відповідач подав клопотання про надання копії Постанови Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року у справі №914/2328/13.

05.02.2014 року в судовому засідання відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

12.02.2014 року за вх.№6332/14 відповідач подав додаткові пояснення по справі.

17.02.2014 року за вх.№6874/14 відповідач подав заяву про сплив позовної давності.

20.02.2014 року за вх.№7286/14 відповідач подав клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

Третя особа 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконала повністю, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

20.02.2014 року за вх.№7304/14 третя особа 1 подала додаткові докази по справі.

Третя особа 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконала повністю, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

17.02.2014 року за вх.№6837/14 третя особа 2 подала пояснення по справі.

20.02.2014 року за вх.№7226/14 третя особа 2 подала пояснення по справі.

Третя особа 3 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконала повністю, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, а явка третьої особи 3 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Третя особа 4 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.06.2013 року, про відкладення від 20.06.2013 року, від 27.06.2013 року, від 02.07.2013 року, про зупинення від 05.08.2013 року, про поновлення провадження у справі від 31.01.2014 року, про відкладення від 05.02.2014 року, від 12.02.2014 року, від 17.02.2014 року не виконала повністю, явку поважного представника в судове засідання забезпечила.

05.08.2013 року за вх.№31312/13 третя особа 4 подала пояснення по суті справи.

17.02.2014 року третя особа 4 подала пояснення по справі.

Третя особа 5 вимог ухвали суду про відкладення від 17.02.2014 року не виконала повністю, явку поважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, а явка третьої особи 5 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивні частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 20.02.2014 року, у відсутності представників позивача, третьої особи 1, третьої особи 3 та третьої особи 5.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві прокурор зазначив, що 30 травня 2012 року Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс», яким позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15 жовтня 2003 року №19, укладений між відповідачами щодо відчуження нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м. у с. Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Лесі Українки, 45.

18.10.2012 року Львівським апеляційним господарським судом Апеляційну скаргу ТзОВ "Захід-Буд-Сервіс" задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року - скасовано, прийнято нове рішення, в якому в позові Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України - відмовлено.

25 лютого 2013 року постановою Вищого господарського суду України Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2012 року - скасоване, а вказане рішення господарського суду Львівської області від 30 травня 2013 року залишено без змін.

Прокурор зазначає, що підставою прийняття такого рішення судами першої та касаційної інстанції стало те, що при укладенні вказаного Договору купівлі - продажу Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (надалі - підприємство) допустило порушення норм Закону України «Про власність», який діяв на момент укладення спірного Договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477 та пункту 4.4 Статуту вказаного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його відчуження в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки.

Прокурор наголошує, що 20 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вамир-Гал» укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв.м. по вул. Лесі Українки, 45 в с. Малехів Жовківського району Львівської області. Таким чином, зазначене нерухоме майно на час звернення з позовом перебуває у добросовісного набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал».

Частиною 1 статті 388 ЦК визначено, що у випадку якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Прокурор звертає увагу на те, що судом у ході розгляду справи №5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід - Буд - Сервіс» про визнання договору купівлі - продажу недійсним встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - Міністерства оборони України поза його волею.

Таким чином, за твердженням прокурора, факт вибуття нерухомого майна поза волею власника - Міністерства оборони України встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.

У зв'язку з цим, на думку прокурора, спірне нерухоме майно підлягає поверненню вказаному оборонному відомству.

Прокурор зазначає, що внаслідок невжиття господарським судом заходів забезпечувального характеру під час розгляду даної справи, існує загроза знищення відповідачем (третьою особою) вказаного нерухомого майна або передачі його третім особам.

У зв'язку з цим, перший заступник прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до суду з клопотанням заборонити до вирішення справи по суті вчиняти будь-які дії, що стосуються спірного нерухомого майна, оскільки відсутність на даний час правових підстав використання спірного майна створює всі передумови для його знищення чи реалізації третім особам.

12.02.2014 року за вх.№685/14 прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог, у якому просить суд:

1) визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за державою Україна в особі Міністерства оборони України.

2) витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області на користь держави в особі Міністерства оборони України на праві повного господарського відання державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд».

17.02.2014 року за вх.№6839/14 прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог, в якому просить визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Прокурор зазначає, що в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 19 листопада 2013 року №01-06/1657/2013 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» (п. 7) зазначено, що оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали спірні правочини, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт відсутності у представника сторони необхідного обсягу дієздатності.

Прокурор звертає увагу на те, що 30 травня 2012 року Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 5015/1204/12 за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід - Буд -Сервіс», яким позов задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15 жовтня 2003 року №19, що укладений між відповідачами щодо відчуження нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв. с. Малехів, Жовківського району Львівської області по вул. Лесі Українки, 45. 25 лютого 2013 року постановою Вищого господарського суду України вказане рішення господарського суду Львівської області від 30 травня 2013 року залишено без змін. Підставою прийняття такого рішення судами першої та касаційної інстанції стало те, що при укладенні вказаного договору купівлі - продажу державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» допустило порушення норм Закону України «Про власність», який діяв на момент укладення спірного договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477 та пункту 4.4 Статуту вказаного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його відчуження в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки.

Саме з цього моменту, за твердженням прокурора, у нього виникло законне право на звернення до суду з зазначеним віндикаційним позовом до ТОВ «Вамир - Гал» про витребування майна в останнього (на підставі договору купівлі - продажу від 20 лютого 2006 року).

Прокурор звертає увагу на те, що не є тим органом, що надає юридичну оцінку законності дій (правочинів), наявності чи відсутності юридичних фактів тощо (функція правосуддя). Такими повноваженнями наділено виключно суди (ст. 124 Конституції України).

Однак, відповідачем, на думку прокурора, не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що прокурор чи позивач знав чи міг знати про порушення своїх прав поза 3-річним строком звернення до суду з зазначеним позовом. А тому, на думку прокурора, безпідставними та необгрунтованими є твердження відповідача про те, що прокурором подано позов з пропуском строків позовної давності. Таким чином, прокурор у справі підтримує позовні вимоги та просить суд задоволити позов повністю.

Також, прокурор зазначає, що у матеріалах справи №914/2328/13 міститься реєстраційна справа щодо нерухомого майна (в т.ч. і щодо спірного майна, що є предметом судового розгляду по даній справі) ДП МОУ «Західвійськбуд», в якій знаходиться рішення виконкому Малехівської сільської ради №41 від 19.09.2002 року. На підставі вказаного рішення визнано право загальнодержавної власності на об'єкти нерухомого майна, що належить на праві повного господарського відання ДП МОУ «Західвійськбуд» (в т.ч. і на будівлю складу №5, що знаходиться по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського р-ну, Львівської обл.) та доручено ОДК БТІ оформити відповідне право (Згідно додатку №1 до рішення). Вказаний документ є належним та допустимим доказом того, що прокурор звернувся з позовом в інтересах належного позивача, інтереси та майнові права якого порушено внаслідок незаконного вибуття поза його волею спірного державного нерухомого майна, виходячи з того, що спірне нерухоме майно належало Державі, а від імені Держави, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції власника, наділено Міністерство оборони України, як орган управління майном, яке перебуває у його віданні, та засновник ДП МОУ «Західвійськбуд». Зазначене підтверджується Статутом ДП МОУ «Західвійськбуд» як і те, що відчуження спірного державного нерухомого майна можливе лише за згодою Міністерства оборони України. Рішення виконкому Малехівської сільської ради №41 від 19.09.2002 року є чинним та ніким не скасовано.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що підставою заявленого Прокурором позову є п.3.ч.1. ст. 388 ЦК України, відповідно до якого, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідач зазначає, що для застосування положень п.3.ч.1. ст. 388 ЦК України необхідно встановити в чиєму володінні знаходилося майно та чи була ВОЛЯ на вибуття майна з володіння. Нерухоме майно - будівля складу площею 405,9 кв.м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів, до моменту укладення договору купівлі-продажу № 19 від 15.10.03р. між ДП «Західвійськбуд» та ТОВ «Захід-Буд-Сервіс» перебувало на праві повного господарського відання ДП «Західвійськбуд». Передача спірного майна у повне господарське відання передбачало перехід права володіння від Міністерства оборони України до Державного підприємства «Західвійськбуд».

Відтак, на думку відповідача, станом на момент укладення 15.10.2003 р. Договору купівлі-продажу №19 спірне майно не перебувало у володінні Міністерства оборони України.

Відповідач наголошує, що з Постанови ВГСУ від 25.02.2013 р. по справі №5015/1204/12 вбачається, що ДП «Західвійськбуд» при відчуженні майна по договору купівлі-продажу №19 від 15.10.2003 р. порушило право розпорядження майном Міністерством оборони України, оскільки ДП «Західвійськбуд» на законних підставах володіло майном.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.01.2013 р. N 24-150/0/4-13, під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей. Міністерство оборони України не здійснювало права володіння майном. Право володіння здійснювало Державне підприємство «Західвійськбуд», так як майно було закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Відповідач зазначає, що термін «воля» використовується в законодавстві і як синонім волевиявлення учасників правовідносин. Психологічно воля суб'єктів виявляється у вольовому опосередкуванні вибору варіанту поведінки в межах права в процесі його реалізації. Відповідність волі особи державній волі, вираженій у нормах права, визначає законність її діяльності. Волевиявлення в праві - передбачений законодавством зовнішній вияв волі дієздатних суб'єктів права, який тягне за собою юридичні наслідки. Становлячи різновид фактів юридичних, волевиявлення може виражатися у діях правомірних і неправомірних. Формою волевиявлення може бути не тільки реальна активна поведінка, а й бездіяльність. Волевиявлення організації виявляється в діях її органів або належним чином уповноважених представників.

Враховуючи вищенаведене, на думку відповідача, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача ТОВ «Вамир-Гал» з підстави, визначеної п.3.ч.1. ст. 388 ЦК України, так як майно не перебувало у володінні Міністерства оборони України. Майно вибуло з володіння ДП «Західвіськбуд» з порушенням законодавчих приписів, однак з ВОЛІ підприємства.

Відповідач зазначає, що відповідно до ч.5 ст. 48 Закону України «Про власність» (в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу №19 від 15.10.2003р.), положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п.8 Листа ВГСУ від 31.01.2001 р. N 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом», підприємство чи організація, яка не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, оперативного управління чи з інших підстав (наприклад, на підставі адміністративного акта), має такі ж права на захист свого права, як і сам власник, а також право на захист свого володіння від власника (пункт 5 статті 48 Закону). Зокрема, такий володілець майна може витребувати його з чужого незаконного володіння з тих же підстав і в такому ж порядку, як і сам власник. У певних випадках він вправі витребувати майно і у власника, який протиправно позбавив його права володіння, у тому числі всупереч умовам договору (наприклад, оренди, застави тощо). Однак в останньому випадку слід керуватися не згаданою нормою Закону, а нормами, які регулюють відносини за відповідним договором. Якщо в разі порушення третьою особою права володіння, користування і розпорядження майном, власник і володілець цього майна набувають однорідного права на подання позову, то у вирішенні питання про те, хто з них може подати позов про захист права, слід виходити з обсягу правомочностей обох названих осіб. Якщо право володіння належить не власникові, то позов вправі подавати володілець майна. Власник може звернутися з таким позовом лише після припинення у володільця згаданого права на володіння.

Відтак, відповідач вважає, що Міністерство оборони України не є належним позивачем по справі.

Відповідач зазначає, що відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. В Постанові Львівського апеляційного господарського суду від 10 вересня 2013 року, якою було скасовано ухвалу господарського суду Львівської області від 05.08.2013 року у справі №914/2328/13, а справу передано на розгляд до місцевого господарського суду, Львівський апеляційний господарський суд зазначив, що судовим рішенням у справі №5015/1204/12 встановленні обставини, які вплинуть на вирішення даної справи. Таким судовим рішенням є Постанова ВГСУ від 25.02.13 р. у справі №5015/1204/12.

Відповідач зазначає, що в цій Постанові від 25.02.13р. у справі №5015/1204/12 ВГСУ встановив такі обставини: судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що, відповідно до частини 3 статті 7 Закону "Про приватизацію державного майна", саме органу приватизації надано право, зокрема, здійснення повноважень власника державного майна у процесі приватизації. Посилаючись на пункт 3 "в" Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, де зазначено, що дія цього Положення не поширюється на майно Збройних Сил України, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутнє рішення Кабінету Міністрів України про відчуження військового майна, як цього вимагає частина 2 статті 6 Закону "Про правовий режим майна у Збройних силах України". Тобто, відчуження нерухомого майна за договором № 19 від 15.10.2003 року , яке належало Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд", не узгоджено ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України чи його територіальними органами.

Отже, на думку відповідача, Вищий господарський суд України встановив, що право здійснення повноважень власника державного майна належить Фонду державного майна України, а Кабінет Міністрів України має право приймати рішення про відчуження військового майна.

Таким чином, на думку відповідача, за державою в особі Міністерства Оборони України не можна визнавати право власності, оскільки це суперечить висновкам зробленим ВГСУ у вказаній вище Постанові від 25.02.2013 р. у справі №5015/1204/12.

Крім цього, відповідач звертає увагу, що Прокурором в позовній заяві вказується, що судом в ході розгляду справи №5015/1204/12 встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - Міністерства оборони України поза його волею. Однак, таке твердження Прокурора, на думку відповідача, не відповідає дійсності, тому, що в Постанові від 25.02.2013 р. у справі №5015/1204/12 ВГСУ тільки в описовій частині зазначає, що в касаційній скарзі заявник вказує на те, що Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" засноване на державній формі власності, а спірне нерухоме майно, згідно статті 1 Закону "Про державну програму приватизації" від 18.05.2000 р. та пункту 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки відноситься до групи "А", повноваження на його відчуження на час укладення спірного договору належить також: Фонду державного майна України, в особі його регіональних управлінь, але останні не повідомлялися про здійснення відчуження нерухомого майна за Договором № 19 від 15.10.2003 року. Оскільки дозволу на відчуження спірного нежитлового приміщення не отримано, то на думку відповідача, за нормами статті 203 Цивільного кодексу України, воно вибуло з державної власності поза волею власника. Але ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині Постанови Вищим господарським судом України не встановлено, що власником є саме Міністерство оборони України, і що майно вибуло поза його волею.

Відповідач звертає увагу на те, що, в розумінні ч.2. ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру прав на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідач зазначає, що в ч.5 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено про те, що рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень). В Інформаційному листі від 08.02.2013 р. N 01-06/319/2013 Вищий Господарський Суд України роз'яснив, що після прийняття Пленумом ВСУ вказаної вище Постанови №9 від 06.11.2009 р. відбулася зміна законодавчого підходу до порядку скасування державної реєстрації прав. Так, на відміну від попередньої редакції Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", за якою державна реєстрація речових прав скасовувалася в разі, зокрема, винесення судом відповідного рішення, про що вносилися дані до Реєстру прав власності на нерухоме майно, відтепер частиною другою статті 26 чинної редакції Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав "у разі скасування, на підставі рішення суду, рішення про державну реєстрацію прав".

Відтак, на думку відповідача, для задоволення позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно за Державою, слід спочатку скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ «ВАМИР-ГАЛ». Однак, це неможливо зробити в рамках цього процесу, бо така позовна вимога Прокурором не заявлялася.

Відповідач наголошує, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача(ів), відносно якої суд повинен прийняти рішення, а не встановлення судом факту, встановлення якого не призводить до поновлення порушеного права позивача, і, відповідно, не може самостійно розглядатися в окремій господарській справі. Така позиція, на думку відповідача, узгоджується із позицією Вищого господарського суду України ( Постанова ВГСУ від 12.12.12р. у справі № 5023/2696/12).

Відповідач наголошує, що вперше спірне майно - будівля складу площею 405,9 м.кв. (склад №5, літ.Т-1) - було зареєстровано 15 липня 2003 р., що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15.07.2003 р., копія якого додається до справи. На час вказаної реєстрації діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що затв. наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 року N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 року N 1692/5) (надалі - Тимчасове положення. В п. 1.2. Тимчасового положення зазначено, що державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідач зазначає, що з Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.07.2003 р., вбачається, що Держава визнала і підтвердила факт права загальнодержавної власності в особі ДП МОУ «Західвійськбуд». Держава не визнавала права власності за Міністерством Оборони України.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

На підставі вищенаведеного, відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Третя особа 2 у своїх поясненнях зазначає, що підтримує позовні вимоги, вважає їх законними та обґрунтованими, виходячи з того, що 15.10.2003 р. між ДП МОУ "Західвійськбуд" (продавець) та ТзОВ "Захід-Буд-Сервіс" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №19 нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів, Жовківського району, Львівської області, відповідно до якого продавець продав, а покупець, як переможець конкурсу, купив будівлю складу, загальною площею 405,9 кв.м. Продане майно належало ДП МОУ «Західвійськбуд» на праві повного господарського відання та являється загальнодержавною власністю, згідно Статуту ДП МОУ «Західвійськбуд». Рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року у справі № 5015/1204/12 позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України задоволено повністю: визнано недійсним договір купівлі-продажу від 15.10.2003 року № 19, укладений між ДП МОУ «Західвійськбуд» та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» щодо відчуження нерухомого майна по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області.

Третя особа 2 зазначає, що, приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 19 від 15.10.2003 року ДП МОУ «Західвійськбуд», в порушення п. 4.4 Статуту ДП МОУ «Західвіськбуд», норм Закону України «Про власність», який діяв на момент укладення спірного договору та п.п. 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999р. №1477, не отримало відповідного дозволу органу управління майном на відчуження майна, а отже вчинило дії по відчуженню майна в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатись законним та породжувати правові наслідки.

Відтак, на думку третьої особи 2, Прокурором в інтересах держави Міністерства оборони України було подано позов до ТзОВ «Вамир-Гал», оскільки на даний момент останнє є власником спірної будівлі складу, яке вибуло з володіння ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» на підставі договору купівлі-продажу та зареєструвало право власності, що підтверджується витягом з державного реєстру та просить визнати право власності та витребувати вказане майно від ТзОВ «Вамир-Гал» на користь Держави, а саме, Міністерства оборони України в особі ДП МОУ «Західвійськбуд, оскільки відповідно до Статуту ДП МОУ "Західвійськбуд", затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998р., дане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю.

Таким чином, на думку третьої особи 2, ТзОВ «Вамир-Гал», придбавши спірне нерухоме майно на даний момент являється єдиним правовласником, що підтверджується Договором купівлі-продажу та витягом з єдиного реєстру, а тому, прокурор звернувся до належного відповідача, з метою його витребування.

Третя особа 2 зазначає, що на момент відчуження будівлі складу від ДП МОУ «Західвійськбуд», останнє належало підприємству на праві повного господарського відання, що підтверджується вище вказаними документами, а також поясненнями колишнього керівника в/ч А-3357, яка ліквідована та утворено 66 УНР, яке було однією з філій ДП МОУ «Західвійськбуд».

Оскільки відповідачем на судовому засіданні оголошено заяву про сплив строку позовної давності, третя особа 2 вважає, що ним недоведено та не надано конкретних доказів та обґрунтувань коли саме позивач дізнався чи міг дізнатися про порушене право.

Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.3 ст.256 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Третя особа 2 наголошує, що відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа (позивач) дізналася або могла довідатися про порушення свого права, або про особу, яка його порушила.

Третя особа 2 зазначає, що таким чином, відповідач стверджує, що позивач в особі Міністерства оборони України, дізналося про порушене право саме при укладені договору купівлі-продажу спірної будівлі складу, площею 405,9 кв.м., в 2003 році, який на даний момент визнаний недійсним, оскільки вибув поза волею органу управління майном - Міністерства оборони України, тобто, без його дозволу, що і підтверджує той факт, що позивач не міг дізнатися і не знав про порушене право. Відтак, прокурор у справі звернувшись з позовною заявою до Господарського суду Львівської області щодо визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між ДП МОУ «Західвійськбуд» та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» від 2003 року, в той час і виявив про порушене право позивача - Міністерства оборони України.

Щодо відшкодування витрат ТзОВ «Вамир-Гал» за придбану ними будівлю складу, в разі зодоволення судом позову прокурора, третя особа 2 заззначає, що літом 2013 року (травень-червень) вказану будівлю складу, було частково пошкоджено представниками ТзОВ «Вамир-Гал». Таким чином, відшкодування витрат, яке понесло ТзОВ «Вамир-Гал» можливе після її повного відновлення та приведення її у первісний стан.

Третя особа 4 у своїх поясненнях зазначає, що Рішенням господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року справі № 5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, яким позов задоволено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2013 у справі № 5015/1204/12 рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2012 залишено без змін.

Третя особа 4 зазначає, що ухвалюючи вищевказані рішення, суди виходили з того, що при укладенні вказаного Договору купівлі - продажу державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" допустило порушення норм Закону України "Про власність", що діяв на момент укладення спірного договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477, та пункту 4.4. Статуту вказаного державного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його продажу в іншому порядку, ніж це передбачено законодавством. Відтак, на думку третьої особи 4, відчуження державного майна відбулось поза волею особи, що уповноважена здійснювати право власності щодо спірного нерухомого майна від імені Держави - Міністерства оборони України, а отже, такі дії не можуть вважатися законним та породжувати правові наслідки.

Третя особа 4 наголошує на те, що згідно із ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті сторони.

Крім цього, третя особа 4 зазначає, що відповідно до п. 2.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", судове рішення про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає такій реєстрації, за позивачем, згідно ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Третя особа 4 зазначає, що твердження ТзОВ "Вамир-Гал" про те, що Вищий господарський суд України у вищевказаній постанові встановив, що право здійснення повноважень власника, у даному випадку, належить Фонду державного майна України, та про відсутність у постанові суду касаційної інстанції висновків про те, що відчуження спірного майна відбувалось поза волею власника, є необгрунтованим та таким, що спростовується тим, що Вищий господарський суд України зазначив, що, відповідно до частини 3 статті 7 Закону "Про приватизацію державного майна", органу приватизації надано право здійснення повноважень власника державного майна у процесі приватизації. Разом з тим, суд не зробив висновку, що відчуження спірного нерухомого майна відбувалось, чи мало відбуватись, виключно шляхом його приватизації, оскільки продаж майна, що належить до державної власності може здійснюватись, в тому числі, щляхом його відчуження відповідним державним підприємством у встановленому законодавством порядку.

За твердженням третьої особи 4, у постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2013 року у справі № 5015/1204/12 містяться наступні висновки.

Згідно з п. 1 Положення "Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1447 (надалі - Положення), в редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, відчуження майна це передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

Пунктом 4 Положення визначено, що відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна або його регіональними відділеннями.

При цьому, п. 6 Положення передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакета документів, зокрема, звернення підприємства; техніко-економічне обгрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку - за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші.

Оскільки матеріали справи № 5015/1204/12 не містять доказів погодження Фонду державного майна чи його територіального відділення на відчуження державного майна за Договором купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003 року, Вищий господарський суд України погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог прокурора та визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003 року.

Крім цього, на думку третьої особи 4, суд касаційної інстанції не взяв до уваги висновки апеляційного господарського суду щодо наявності дозволу Міністерства оборони України на відчуження будівлі складу площею 405.9 кв.м., оскільки, в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, сторонами не доведено спрямування пакету документів до Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна, в тому числі і погодження Фонду державного майна, як цього вимагає пункт 6.8 Положення, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1447. Отже, відчуження спірного майна відбувалось поза волею уповноваженого органу управління - Міністерства оборони України.

Ст. 326 Цивільного кодексу України встановлено, що у державній власності с майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі ст. 317 Цивільного кодексу України лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 статті 388 ЦК України унормовано, що, у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач) власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Враховуючи викладене, Регіональне відділення вважає позов прокурора обгрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Стаття 121 Конституції України передбачає, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або Держави в суді у випадках, визначених законом.

Пред'явлення Першим заступником прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері даної позовної заяви в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України, викликано захистом порушених інтересів Держави та здійснюється відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, оскільки, згідно з вказаними положеннями Конституції та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», однією з функцій, що покладаються на прокуратуру України, є представництво інтересів громадянина або Держави в суді у випадках, визначених законом.

На підставі п. 6 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, Держави, а також підприємств та інших юридичних осіб, при цьому, згідно зі ст. 36-1 зазначеного Закону, прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь - якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 визначено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно із ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В ході розгляду справи судом встановлено, що Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року у справі № 5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави в особі Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.02.2013 року у справі №5015/1204/12 рішення Господарського суду Львівської області від 30.05.2012 року залишено без змін.

Відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР (діючого на момент укладення спірного договору), недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Тому, при прийнятті рішення судом було проаналізовано постанову Вищого господарського суду України від 25.02.2013 р. по справі №5015/1204/12, якою встановлено, що матеріали справи не містять доказів погодження Фонду державного майна чи його територіального відділення на відчуження державного майна за договором купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003 року, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Прокурора та визнання недійсним договору купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003 року. Тобто відчуження нерухомого майна за договором № 19 від 15.10.2003 року, яке належало Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд" не узгоджено ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України чи його територіальними органами.

Зважаючи на те, що ДП МОУ "Західвійськбуд" засноване на загальнодержавній власності, органом управління якою є Міністерство оборони України, основні засоби, закріплені за вказаним підприємством, підлягають відчуженню у встановленому законодавством порядку щодо особливостей відчуження державного майна. Отже, засновником підприємства ДП МОУ «Західвійськбуд» є Міністерство оборони України - орган управління майном. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством.

Так, згідно із вимогами п. 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.04.1999 р. №1477 (в редакції, що діяла на час укладення спірного Договору), відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (надалі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями.

Ухвалюючи вищевказані рішення, суди виходили з того, що при укладенні вказаного Договору купівлі - продажу Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" допустило порушення норм Закону України "Про власність", що діяв на момент укладення спірного Договору, підпунктів 1,4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 року № 1477, та пункту 4.4. Статуту вказаного державного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління майном на таке відчуження та вчинило дії щодо його продажу в іншому порядку, ніж це передбачено законодавством України. Відтак, відчуження державного майна відбулось поза волею особи, що уповноважена забезпечити здійснення право власності щодо спірного нерухомого майна від імені Держави - Міністерства оборони України, а отже, такі дії не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки.

Отже, судом у ході розгляду справи №5015/1204/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах Держави - Міністерства оборони України до Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід -Буд - Сервіс» про визнання Договору купівлі - продажу недійсним встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - Держави в особі органу управління цим майном - Міністерства оборони України поза його волею. Таким чином, факт вибуття нерухомого майна поза волею власника майна встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили.

17.02.2014 року за вх.№6839/14 прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог у даній справі, в якому просить визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області на користь Держави в особі Міністерства оборони України.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України, власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавленим права власності.

Відповідно до статті 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а згідно статті 392 ЦК України - власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Також, частиною 5 ст. 12 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Тобто, добросовісність набувача презюмується .

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, у всіх інших випадках інтереси добросовісного набувача захищаються, тобто, власник не вправі вимагати повернення свого майна. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У цих відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Незаконне добросовісне набуття, у розумінні статті 388 ЦК України, можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно , тому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння. Така позиція підтверджується інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.01.2013 р. №01-06/85/2013 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів".

Також, відповідно до п.2.15. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим, не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину , позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

При цьому суд констатує, що, з врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання, пов'язані з розмежуванням добросовісного і недобросовісного набувача, слід враховувати положення ст. 330 ЦК України, відповідно до якої на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, набуває право власності добросовісний набувач, якщо, відповідно до ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано у нього. Зокрема, набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не має права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.

За змістом ч.5 ст. 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в т. ч. про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для витребування у нього майна.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ТзОВ "ВАМИР-ГАЛ" придбало спірне нерухоме майно за відплатним договором купівлі-продажу від 20.02.2006р. Сплатило повну вартість майна за договором. Здійснило державну реєстрацію права власності у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10040312 від 09.03.2006 р. Доказів недійсності Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід-Буд-Сервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАМИР-ГАЛ" (позивач у справі) учасниками процесу не надано. Укладаючи Договір купівлі-продажу нерухомого майна із ТзОВ "Захід-Буд-Сервіс" - будівлі складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006 р., відповідач не знав і не міг знати про наявність будь-яких обставин, які б перешкоджали набуттю ним відповідного речового права на вказане майно.

Отже, 20 лютого 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вамир-Гал» укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв.м. по вул. Лесі Українки, 45 в с. Малехів Жовківського району Львівської області. В ході судового розгляду справи, судом встановлено, що спірний об'єкт був відчужений відповідачу за відплатним договором, тобто відповідачем за спірний об'єкт було оплачено третій особі 1 - 37765,00 грн., що підтверджується відповідно оригіналом довідки ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс», зареєстрованої у канцелярії суду за вх. №7304/14 від 20.02.2014 року. Таким чином, зазначене нерухоме майно перебуває у добросовісного набувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал».

Таким чином, добросовісність набувача презюмується, а право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача, з використанням правового механізму, встановленого ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, що передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. Тобто, один із основних засобів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі. Віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав.

Факт того, що спірне нерухоме майно перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні ТОВ «Вамир - Гал» (належний відповідач) підтверджуються відповіддю начальника реєстраційної служби Жовківського РУЮ від 20 березня 2013 року за вих. № 10-3-07/157 разом з відповідними витягами з реєстру, які прокурором долучено до матеріалів справи.

Крім того, частиною 2 статті 74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Частиною статті 75 ГК України передбачено, що відчужувати майнові об'єкти, що входять до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом; відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленному порядку з Фондом державного майна України.

Статтею 133 ГК України визначено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Статтею 136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Статтями 4, 37 Закону України «Про власність» (діючого на той час) визначено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном; майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством належить йому на праві повного господарського відання; здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчинячи щодо нього будь - які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

Отже, право господарського відання на майно є похідним від права власності, оскільки виникає після закріплення його власником та залишається таким, що належить саме власнику.

Судом встановлено, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» створено відповідно до наказу Міністра оборони України № 27 від 29 січня 1998 року «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України» на базі розформованих військових частин (військова частина А3357) та організацій квартирно - будівельного комплексу. На підставі вказаного наказу ліквідовано військову частину А3357, а основні фонди та майно передано її правонаступнику - Державному підприємству Міністерства оборони України «Західвійськбуд». Цим же наказом Міністром оборони України 29 січня 1998 року затверджено Статут Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд», в якому зазначено, що вказане підприємство засноване на майні Збройних Сил України.

З положень Статуту підприємства вбачається, що останнє засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (надалі - орган управління майном або засновник). Пунктом 4.2 Статуту передбачено, що майно підприємства є Державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Пунктом 4.4 Статуту визначено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством.

Також, доказом того, що спірне нерухоме майно постійно перебувало на праві повного господарського відання у ДП МО України «Західвійськбуд» з моменту створення підприємства до відчуження зазначеного майна є Статут ДП МО України «Західвійськбуд», а також відповідь Львівського ОКП «БТІ та експертної оцінки» від 22 березня 2013 року вих. № 1470 з додатками у вигляді ксерокопії інвентаризаційної справи на будівлю складу загальної площею 405,9 кв. м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45.

Крім того, вказана обставина також підтверджується відповіддю директора ДП МО України «Західвійсьбуд» на запит Прокуратури регіону від 15 березня 2013 року № 07/1-221 вих. 13.

У постанові Вищого господарського суду України від 25 лютого 2013 року у справі № 5015/1204/12 зазначено, зокрема, що суд касаційної інстанції не може взяти до уваги висновки апеляційного господарського суду щодо наявності дозволу Міністерства оборони України на відчуження будівлі складу площею 405,9 кв.м., оскільки, в силу ст.ст. 33, 34 ГПК України, сторонами не доведено спрямування пакету документів до Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна, а також погодження Фонду державного майна, як цього вимагає п. 6.8 Положення, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1447.

З урахуванням викладеного, слід зробити висновок про те, що судом касаційної інстанції підтверджено факт того, що спірне нерухоме майно вибуло поза волею власника спірного майна - Держави Україна в особі органу управління майном - Міністерства оборони України, оскільки законодавець визначив, що воля вищезазначених осіб може проявлятися у формі надання дозволу на вчинення певних дій, зокрема, відчуження майна.

Отже, при відчуженні спірного нерухомого майна порушено майнові права Держави в особі Міністерства оборони України як органу управління майном та його власника в силу положень ГК України, Статуту ДП МО України «Західвійськбуд» та діючого на той час Закону України «Про власність», а тому безпідставними та необгрунтованими є твердження відповідача про те, що прокурором подано позов в інтересах неналежного позивача, при цьому учасниками процесу не заперечувався факт належності спірного майна Державі України.

Також, у матеріалах справи №914/2328/13 міститься реєстраційна справа щодо нерухомого майна, в т.ч. і щодо спірного майна, повернення якого є предметом судового розгляду по даній справі, ДП МОУ «Західвійськбуд», в якій знаходиться рішення виконкому Малехівської сільської ради №41 від 19.09.2002 року. На підставі вказаного рішення визнано право загальнодержавної власності на об'єкти нерухомого майна, що належать на праві повного господарського відання ДП МОУ «Західвійськбуд», в т.ч. і на будівлю складу №5, що знаходиться по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського р-ну Львівської обл. та доручено ОДК БТІ оформити відповідне право, згідно додатку №1 до рішення. Рішення виконкому Малехівської сільської ради №41 від 19.09.2002 року є чинним та не є ні оскарженим, ні скасованим. Крім того, відповідачем підтверджено, що у відповідному Свідоцтві права власності на спірне майно, яке видано на підставі цього рішення, зазначено, що це майно належить до загальнодержавної власності. Це також є належним та допустимим доказом того, що прокурор звернувся з позовом в інтересах належного позивача, інтереси та майнові права якого порушено внаслідок незаконного вибуття поза його волею спірного державного нерухомого майна, виходячи з того, що спірне нерухоме майно належало Державі, від імені якої, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції власника, встановлено Міністерство оборони України, як орган управління майном, що також є засновником ДП МОУ «Західвійськбуд». Крім того, відповідач звертає увагу на те, що власнику (або на його користь) слід звертатися з відповідним позовом тільки після припинення у володільця права господарського відання, тобто фактичного володіння, що і було вчинено прокурором після того, як майно фактично вибуло з володіння третьої особи 2.

Щодо твердження відповідача про необхідність застосування строків позовної давності, то слід зазначити, що в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 19 листопада 2013 року №01-06/1657/2013 «Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» (п. 7): зазначено, що, оскільки прокурор та позивачі не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які укладали спірні правочини, початок перебігу строку позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваних правочинів, а з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт відсутності у представника сторони необхідного обсягу дієздатності.

Як свідчать долучені до справи докази, підставою прийняття вищезазначених рішень судами першої та касаційної інстанції стало те, що при укладенні вказаного Договору купівлі - продажу Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд» допустило порушення норм Закону України «Про власність», який діяв на момент укладення спірного договору, підпунктів 1, 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477 та пункту 4.4 Статуту вказаного підприємства, оскільки останнє не отримало відповідного дозволу органу управління цим майном, не погодило з відповідним підрозділом Фонду Державного майна України таке відчуження та вчинило дії щодо його відчуження в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, які не можуть вважатися законними та породжувати правові наслідки. Саме з моменту коли прокурор дізнався про набрання законної сили цими судовими рішеннями, у нього виникло законне право на звернення до суду з цим віндикаційним позовом до ТОВ «Вамир - Гал» про витребування майна в останнього, що було набуто ним на підставі Договору купівлі - продажу від 20 лютого 2006 року.

Також, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що прокурор чи позивач знав чи міг знати про порушення своїх прав поза 3-річним строком звернення до суду з зазначеним позовом. А тому, неможна погодитися з твердженням відповідача про те, що прокурором подано позов з пропуском строків позовної давності.

У зв'язку з цим, спірне нерухоме майно підлягає поверненню Державі, в особі вказаного оборонного відомства.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що спірну будівлю влітку 2013 року було частково пошкоджено відповідачем. Учасниками процесу цей факт не заперечувався та не був спростований. Тому, сторони процесу погодилься з тим, що питання відшкодування втрат, у зв'язку з витребуванням майна з володіння від добросовісного набувача, може бути розглянуто в іншому позові після відновлення спірного об'єкту.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх уточнених позовних вимог, суд прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах Держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир-Гал» (с. Малехів, Львівська обл.), третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» (м. Львів), третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (с. Малехів, Львівська обл.), третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м. Львів), третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (м. Львів), третьої особи 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчого комітету Малехівської сільської ради Жовківського району Львівської області (с. Малехів, Львівська обл.) про визнання права власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України та витребування з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» на користь Держави в особі Міністерства оборони України є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Щодо наявності підстав по застосуванню заходів забезпечення позову, то прокурором, незважаючи на вимоги суду, не доведено належними та допуститими доказами, що внаслідок невжиття господарським судом заходів забезпечувального характеру під час розгляду даної справи, існує загроза знищення відповідачем (третьою особою) вказаного нерухомого майна або передачі його іншим особам.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1720,50 грн., та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід стягнути з відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Уточнені позовні вимоги - задоволити.

2. Визнати право власності на нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташована по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області за Державою Україна в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

3. Витребувати з володіння та користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» (80383, Львівська обл., Жовківський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, код ЄДРПОУ 33729587) нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв. м., що розташоване по вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області на користь Держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, код ЄДРПОУ 00034022).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вамир - Гал» (80383, Львівська обл., Жовківський р-н, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, код ЄДРПОУ 33729587) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 2867 (дві тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 50 коп. судового збору.

Суддя : В.М. Пазичев

Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.02.2014 року.