Постанова

від 03.03.2014 по справі 28/5005/5628/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2014 року Справа № 28/5005/5628/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Подобєда І.М., Дарміна М.О.

при секретарі судового засідання : Погорєлова Ю.А.

представників сторін:

від позивача: Колотович Д.О. представник, довіреність №29 від 28.10.13;

від позивача: Колотович Н.О. представник, довіреність №30 від 28.10.13;

від відповідача: Григоріва О.Ю. представник, довіреність №2 від 14.01.14;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 року у справі №28/5005/5628/2012

за позовом приватного підприємства "ВВ-ПЛЮС", м. Попасна, Луганська область

до публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг ,

про стягнення 2 979 144 грн. 69 коп. заборгованості за договором поставки,

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Приватне підприємство "ВВ-Плюс" до Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" про стягнення заборгованості за договором №0401-001 від 04.01.2011р. у сумі 2 290 198,4грн., пені за невиконання умов цього договору на суму 423 417,38грн., інфляційних нарахувань за вказаним договором на суму 102 470,25грн., 3% річних за невиконання умов цього договору на суму 163 058,66грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 року (суддя Назаренко Н.Г.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" м. Кривий Ріг на користь Приватного підприємства "ВВ-Плюс" Луганська область, м. Попасна 2 290 198 грн. 40 коп. - основного боргу, 290 692 грн. 16 коп. - пені, 70 244 грн. 74 коп. - інфляційних втрат, 112 526 грн. - 3% річних та 55 273 грн. 22 коп. - витрат по сплаті судового збору, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вмотивовуючи рішення, суд послався на те, що позивачем було здійснено поставки товару, які відповідачем було оплачено не у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Публічне акціонерне товариство "Дизельний завод", м. Кривий Ріг звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому скаржник посилається не те, що господарським судом під час нового розгляду справи не виконано вказівки Вищого господарського суду України, а саме не досліджено обставини, що свідчать про передачу позивачем відповідачу обумовлених у п. 8.2 договору документів, зокрема: паспортів (сертифікатів якості) виробника продукції; сертифікатів відповідності РСФЖТ (при необхідності) на даний товар, жодних нових доказів з цього приводу позивачем надано не було.

Крім того, на думку скаржника, відповідач був позбавлений можливості скористатись своїм правом брати участь в судових засіданнях, у зв'язку з чим справу було розглянуто взагалі без участі представника відповідача.

Позивач Приватне підприємство "ВВ-Плюс" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки п. 7.1 Договору не передбачає спеціального (особового) порядку передачі паспортів (сертифікатів якості) виробника продукції; сертифікатів відповідності, натомість це положення Договору передбачає, що покупець (Відповідач) сплачує кошти за отриманий товар лише після отримання документів, передбачених п. 8.2 Договору. Таким чином, на думку позивача, здійснивши оплату за товар, Відповідач фактично погодився з тим, що отримав від Позивача документи, передбачені п. 8.2 Договору. Також, позивача вважає наявним та очевидним факт фальсифікації доказів з боку ПАТ "Дизельний завод" в даному судовому процесі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач) суддів: Березкіної О.В., Подобєда І.М.,) прийнято апеляційну скаргу до розгляду.

31.01.2014 року розпорядженням секретаря судової палати відповідно до пунктів 3.1.6, 3.1.7 Положення про автоматичну систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 28/5005/5628/12 у зв'язку з перебуванням головуючого судді - доповідача Березкіної О.В. у відпустці.

В судовому засіданні 03.03.2014 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 04.01.2011 року між Приватним підприємством "ПП-Плюс" ( постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Дизельний завод" (покупець) було укладено договір поставки № 0401-001 (т. 2 а.с. 14-17).

Згідно п.1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов договору.

Відповідно п. 2.1. Договору якість товару, що постачається, повинна відповідати ГОСТУ, ТУ на даний товар.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат (сертифікати) якості .

Згідно п. 2.3. договору, покупець має право повернути постачальнику неякісний товар.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у рахунку-фактурі, погодженому у специфікаціях, зазначених у додатках до даного договору.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов'язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом попередньої інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору, відповідно до накладних на поставку товару, приймальних актів, податкових накладних, актів звірки розрахунків між сторонами та рахунків - фактур позивачем на адресу відповідача за період дії договору з 31.01.2011 року по 17.01.2012 року було поставлено товар на суму 22 683 988 грн. 80 коп.

Сума поставки за вказаний період підтверджується висновком судово-економічної експертизи № 8936 від 02.10.2012 року (т. 4 а.с. 2-15).

За товар, отриманий у зазначений період, відповідач розрахувався з позивачем перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок на суму 4 149 040 грн. що підтверджується (платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку(т.2 а. с. 44, 45, 88, т.3 а. с.49, 109, 110, 111).

Крім того, між сторонами було складено двосторонні акти заліку взаємних зобов'язань від 09.03.2011 року, 31.05.2011 року та 31.08.2011 року на суму 16 244 750,4 грн. (відповідно по кожному акту заліку - 2 591 880 грн., 6 731 516,4 грн. та 6 921 354 грн. (т.2 а. с. 70, 112, т.3 а. с. 51).

З урахуванням проведених платежів та актів заліку взаємних зобов'язань заборгованість відповідача перед позивачем складає 2 290 198,4 грн.

Погашення заборгованості по договору між сторонами визначалось з дотриманням черговості в календарній послідовності поставок по відвантаженому товару: в актах взаємозаліків вказані періоди та суми, якими погашався борг проведеними взаєморозрахунками, а проведені поточні платежі, в яких визначена підстава платежу - договір № 0401-001 від 04.01.2011 року, без зазначення дати, номеру та серії конкретної видаткової накладної, зараховані в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше.

У зв'язку з чим, суд вважає, що невиконаними є ті зобов'язання відповідача, які виникли на підставі документів, що мають більш пізню дату в загальній сумі, еквівалентній сумі заборгованості з оплати товару.

Отже, заборгованість, яка згідно позовної заяви заявлена до стягнення, утворилась з поставок товару згідно накладних:

- №3110.6 від 31.10.2011 року в частині суми 126 831,2 грн.

- №0812.2 від 08.12.2011 року на суму 1 053 378 грн.

- №2012.2 від 20.12.2011 року на суму 362 065,2 грн.

- №1701.1 від 17.01.2012 року на суму 747 924 грн.

Таким чином, поставки товару, здійснені позивачем до 31.10.2011 року, оплачені відповідачем у повному обсязі.

Крім того, сума заборгованості за договором № 0401-001 від 04.01.2011 року у сумі 2 290 198,4 грн. підтверджена також висновком судово-економічної експертизи (т. 4 а.с. 2-15).

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що господарським судом під час нового розгляду справи не виконано вказівки Вищого господарського суду України, а саме не досліджено обставини, що свідчать про передачу позивачем відповідачу обумовлених у п. 8.2 договору документів, зокрема: паспортів (сертифікатів якості) виробника продукції; сертифікатів відповідності РСФЖТ (при необхідності) на даний товар, жодних нових доказів з цього приводу позивачем надано не було, виходячи з наступного.

Так, відповідач у апеляційній скарзі та у своїх запереченнях на позов зазначив, що позивачем всупереч умовам Договору разом з товаром не були передані відповідачу сертифікати на "Упор передній" та "Балку надресорну 4СБ", що поставлені згідно з видатковими накладними від 07.02.2011року №0702.1, від 28.02.2011р. № 2802.1, від 18.03.11р. №1803.1 та від 25.03.2011року №2503.6, від 29.04.2011р. №2904.2 та від 04.05.2011року №0405.1, від 05.07.2011року №0507.1, від 15.07.2011року №1507.1, від 21.07.2011року №2107.1, від 31.10.2011року №3110.6, від 08.12.2011року №0812.2 та від 20.12.2011року №2012.2.

Отже, предметом доказування у даному господарському спорі є факт передачі чи не передачі позивачем відповідачу паспортів (сертифікатів якості) виробника продукції та сертифікатів відповідності.

У відповідності до п. 8.2 Договору поставки № 0401-001 від 04.01.2011 року сторони передбачили, що на кожну партію товару, що постачається, постачальник повинен надати покупцю разом із продукцією наступні товаросупроводжувальні документи: видаткову накладну на кожну партію товару; податкову накладну на кожну партію товару; рахунок-фактуру, паспорт (сертифікат якості) виробника продукції; сертифікат відповідності РСФЖТ (якщо необхідний на даний товар).

В той же час, жодним пунктом Договору не передбачено спеціального (особового) порядку передачі вказаних документів, як то складання будь-яких актів, тощо.

Згідно приписам статті 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Оскільки Договором не передбачено спеціального (особового) порядку передачі вказаних документів, то ні позивач, ні відповідач не може за допомогою відповідних письмових доказів (актів приймання передачі товаросупроводжувальних документів) довести факт їх передачі чи не передачі. Отже, доказами передачі позивачем відповідачу паспортів (сертифікатів якості) виробника продукції та сертифікатів відповідності є відповідні конклюдентні дії сторін, які можуть свідчити про належне виконання зобов'язань за договором поставки.

У зв'язку з чим, виходячи з положень ст. 666 ЦК України господарський суд повинен дослідити поведінку сторін після поставки товару а саме, чи звертався покупець до продавця з вимогою у розумний строк передати недостаючи товаросупроводжувальні документи, чи прийняв покупець товар або відмовився від договору купівлі-продажу та повернув товар продавцеві.

В підтвердження своїх намірів відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві відповідач посилається на те, що ним не було використано в своїй господарській діяльності запчастини, поставлені ПП «ВВ-Плюс» через ненадання останнім сертифікатів якості на товар, з огляду на що відповідач був вимушений прийняти цей товар на відповідальне зберігання.

Також, в підтвердження неодноразових звернень до продавця з вимогою у розумний строк передати недостаючи товаросупроводжувальні документи, відповідачем до справи надано листи-вимоги від 12.04.2011 року, 11.07.2011 року, 20.10.2011 року, 06.02.2012 року, якими він витребував у позивача недоотримані сертифікати, передбачені п. 8.2 договору, та лист від 20.03.2012 року, яким він повідомив позивача про розірвання Договору та пропонував останньому забрати товар, поставлений без сертифікатів.

З метою доведення фактичного надіслання вказаних листів відповідач надав до справи описи вкладення до цінних листів, зазначивши про відсутність у нього розрахункової квитанції поштового відправлення. Обґрунтувань щодо неможливості надати квитанції відповідач суду не надав.

Разом з тим, пунктом 36 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 р. № 1155 визначено, що про прийняття для пересилання реєстрованого поштового відправлення (поштового переказу) відправникові з додержанням вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" видається розрахунковий документ, що підтверджує надання такої послуги (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Крім того, згідно відповіді Луганської Дирекції УДППЗ "Укрпошта" від 25.01.13 № 02-51/87 на запит ПП "ВВ-Плюс" вбачається, що за вказані періоди (12.04.11, 11.07.11, 20.10.11, 06.02.12, 20.03.12) листів з оголошеною цінністю, які відправлялися з м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на адресу ПП "ВВ Плюс" (93300, Луганська область, м. Попасна, пров. Транспортний, 1-а) в надходженні та видачі не значиться.

Недостовірність наданих додаткових доказів підтверджується також і змістом бланків цих листів.

Так, наявний в матеріалах справи лист ПАТ "Дизельний завод", датований 12.04.2011 року за №08-1204 виготовлено на бланку публічного акціонерного товариства "Дизельний завод".

Однак, запис 20 довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців, який було зроблено 19.05.2011року, засвідчує, що тільки з цієї дати Державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи відбулася зміна назви та форми власності відповідача - відкрите акціонерне товариство "Дизельний завод" було змінено на публічне акціонерне товариство "Дизельний завод".

Крім того, в бланку цього ж листа ПАТ "Дизельний завод" від 12.04.2011 року за №108-1204 в реквізитах зазначено номер свідоцтва платника ПДВ - "100339225". Але, згідно наданих позивачем даних Державної податкової служби України дата початку дії свідоцтва платника податку на додану вартість № 100339225 визначена 14.06.2011 року, з цієї ж дати було анульовано попереднє свідоцтво відповідача як платника ПДВ № 3306876.

Таким чином, до 14.06.11 відповідач мав свідоцтво платника ПДВ № 3306876, а лише з 14.06.11 - № 100339225.

Тобто, 12.04.2011року (дата листа) відповідач використав на бланку свого листа реквізити, які були йому присвоєні лише 19.05.2011 року та 14.06.2011 року, тобто через 1 місяць і 6 днів та через 2 місяці відповідно.

Вказане свідчить про недостовірність наданих відповідачем відомостей про направлення позивачу листа від 12.04.2011 року відповідного змісту.

Всі наступні листи, які надані апелянтом до матеріалів справи, які за твердженням відповідача були направлені на адресу позивача: від 11.07.11 №08-1107, від 20.10.11 № 08-2010, від 06.02.12 № 08-602 та від 20.03.2012 року № 08-2003, мали в собі посилання на вказаний вище лист від 12.04.11, якого не існувало та не направлялося позивачу.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що відповідач не надав належних та допустимих доказів витребування ним у позивача документів, передбачених умовами п.8.2. Договору.

Стосовно доводів відповідача про намір відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві, колегія суддів встановила наступне.

Згідно п. 5.2. Договору представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний перевірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі, накладній, акту приймання.

Пунктом 5.3. Договору встановлено, що датою поставки вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної та акту приймання

Наявні в матеріалах справи первинні документи: видаткові накладні та приймальні акти, які підписані повноважними представниками відповідача, з проставлянням печатки підприємства, свідчать про прийняття відповідачем товару належної якості та в узгодженій кількості.

Відповідно до Актів звірок від 09.03.2011 року, 01.04.2011 року, від 31.05.2011 року та 31.08.2011 року позивач та відповідач визнавали заборгованість на відповідні дати без будь-яких претензій.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що розрахунок за даним договором здійснюється у безготівковій формі в національній валюті України на протязі 3 банківських днів з дати поставки товару покупцю, при умові своєчасного надання постачальником документів, зазначених у п. 8.2 Договору.

Оскільки положення п. 7.1 Договору передбачає, що покупець (Відповідач) сплачує кошти за отриманий товар лише після отримання документів, передбачених п. 8.2 Договору, а з матеріалів справи вбачається, що поставки товару, здійснені позивачем до 31.10.2011 року, оплачені відповідачем у повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку, що здійснивши оплату за товар, відповідач фактично погодився з тим, що отримав від позивача документи, передбачені п. 8.2 Договору.

У відповідності до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За умовами розділу 2 Договору №0401-001 від 04.01.2011 року якість товару, що постачається, повинна відповідати ГОСТУ, ТУ, на даний товар. Підтвердженням якості товару з боку постачальника є сертифікат (паспорт).

Згідно п. 8.1. Договору прийом товару здійснюється покупцем за кількістю у відповідності з кількістю, вказаною у видатковій накладній, за якістю у відповідності з документами, зазначеними у п. 8.2 Договору.

Так, у п. 8.2 договору сторони передбачили, що на кожну партію товару, що постачається, постачальник повинен надати покупцю разом із продукцією наступні товаросупроводжувальні документи: видаткову накладну на кожну партію товару; податкову накладну на кожну партію товару; рахунок-фактуру, паспорт (сертифікат якості) виробника продукції; сертифікат відповідності РСФЖТ (якщо необхідний на даний товар).

Окрім того, згідно п. 8.4 Договору № 0401-001 від 04.01.11 Покупець має право пред'явити Постачальнику претензії по кількості на підставі видаткової накладної, і за якістю, упродовж гарантійного терміну, згідно п. 4.1. цього Договору.

У випадку наявності претензій по якості, товар не підлягає використанню до взаємного врегулювання питань (п.8.5 Договору).

Згідно п. 4.2. вищезгаданого Договору при виявленні товару, який не відповідає нормативним документам, а також при виявленні виробничих дефектів в гарантійний період експлуатації, виклик представника постачальника є обов'язковим.

Всупереч цьому, відповідачем не надано жодних доказів повернення товару позивачу або виклику представника постачальника, а надані додаткові докази: наказ №214 від 16.04.2012 року та акт приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 16.042012 року складені в односторонньому порядку, у зв'язку з чим не мають доказової сили.

Підтвердження товару сертифікатами здійснюється згідно Порядку сертифікації ISO 9001. Цим Порядком регламентується робота відділу технічного контролю (ВТК). У разі забракування продукції (товару), на підставі вимог Порядку сертифікації ISO 9001, відділ технічного контролю складає акт про заборону використання у виробництві цієї продукції, у тому числі і у разі відсутності сертифікатів на цей товар.

Акти оформляються, нумеруються і реєструються в журналі реєстрації актів про заборону використання продукції у виробництві в день виписки такого акту. Журнал реєстрації актів про заборону використання продукції має бути пронумерований, прошнурований, з вказівкою кількості листів в цьому журналі, скріплений підписом посадовця і печаткою підприємства.

Один екземпляр Акту забракування вручається постачальникові в обов'язковому порядку.

В той же час, відповідачем не був зроблений виклик представника ПП "ВВ-ПЛЮС", а також не було надано ні претензії, як того вимагають умови Договору, ні єдиного акту забракування. Відповідач також не надав суду ні актів бракування продукції, ні журналу реєстрації актів про заборону використання продукції, поставленої позивачем.

Використання в господарській діяльності ПАТ «Дизельний завод» товару, придбаного у позивача, підтверджується прибутковими накладними, приймальними актами, отриманими ПП "ВВ-ПЛЮС" від постачальників, накладними на відпустку товару ПП "ВВ-ПЛЮС" відповідачу.

Крім того, даний факт підтверджується актами про технічне приймання нових вантажних вагонів в остаточному виді (Форма ВУ-1), переданими відповідачем ПП "ВВ ПЛЮС" при передачі вагонів, виготовлених ПАТ «Дизельний завод».

А саме, при виготовленні вантажних вагонів моделі 12-9790 за Договором № 2101 від 21.01.2011 року для ПП "ВВ-ПЛЮС" ПАТ «Дизельний завод» був використаний товар (в тому числі автозчеплення, упор передній, балка надресорна, гальмівний циліндр, колісні пари та інш.), раніше поставлений позивачем відповідачу, що підтверджується приймальними актами та накладними від ТОВ "ЮРТОРГПАК", на яких зазначені ідентифікаційні ознаки товару - їх серійні номери.

Таким чином, сам факт використання відповідачем товару, придбаного у позивача, спростовує доводи відповідача про намір відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві, оскільки фактично вказаний товар був використаний ним в своїй господарській діяльності, а саме використаний для побудови вагонів, які в подальшому в т.ч. були поставлені і позивачу.

Окрім вже приведеного, про цей факт свідчить і те, що скаржником 6ули задекларовано суми податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ПП «ВВ-Плюс».

Так, при зберіганні товару, на яке посилається скаржник в листах № 08-1107 від від 11.07.11 року, № 08-2010 від 20.10.2011 року, № 08-602 від 06.02.2012 року, № 08-2003 від 20.03.2012 року у ПАТ «Дизельни завод» з огляду на положення ч. 1 ст. 936 ЦК України не виникає прав власності на цей товар, оскільки за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно п.п. 196.1.2. п. 196.1 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування операції передачі майна в сховищі (відповідальне зберігання).

У відповідності до п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що якщо платник податків придбаває (виготовляє) товари/послуги і необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, які не е об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку таким придбанням (виготовленням) не відносяться до податкового кредиту вказаного платника.

Натомість, відповідачем задекларовано у своїй податковій звітності операції з ПП «ВВ-Плюс» та віднесено суми по цих операціях до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Про таке свідчить відповідь податкової інспекції від 23.01.13 № 269/15-013/68, з якої вбачається, що за 2011 рік між позивачем та відповідачем відсутні розбіжності у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до змісту листів від 12.10.2011 року, 04.10.2011 року, 01.06.2011 року, 24.05.2011 року, наявних у матеріалах справи, відповідач неодноразово звертався до позивача по врегулюванню питань щодо декларування податку на додану вартість, в яких зазначав, що ПАТ "Дизельний завод" задекларувало податковий кредит на додану вартість за 2011 рік по відносинах з ПП "ВВ-Плюс".

Таким чином, господарський суд прийшов до правильного висновку про те, що відповідно до матеріалів справи відповідачем задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з ПП "ВВ-Плюс", що свідчить про набуття права власності відповідачем на поставлений товар та використання ним цього товару в господарській діяльності та, в свою чергу, спростовує твердження відповідача про прийняття товару на відповідальне зберігання та намір повернути його позивачу.

Отже, такі дії відповідача, як прийняття та часткова оплата товару, використання його у своїй господарській діяльності свідчить про відсутність з боку відповідача претензій щодо якості товару та спростовує доводи відповідача про намір відмовився від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи, що відповідач заперечував проти отримання від позивача сертифікатів якості на отриманий товар, доведення цих обставин покладалось на відповідача, чого останнім належними та допустимими доказами зроблено не було.

За приписами пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати.

З огляду на умови Договору щодо строку оплати поставленого товару, враховуючи недоведеність відповідача неотримання ним сертифікатів якості на товар, строк оплати поставленого товару, є таким, що настав.

Доказів повної оплати поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, його розміру, належними та допустимими доказами не спростував.

За наведеного, господарський суд прийшов до правильного висновку, що є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача сума заборгованості 2 290 198 грн. 40 коп., пеня 290 692 грн. 16 коп., інфляційні втрати 70 244 грн. 74 коп., 3% річних 112 526 грн.

Також, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відповідач був позбавлений можливості скористатись своїм правом брати участь в судових засіданнях, у зв'язку з чим справу було розглянуто взагалі без участі представника відповідача, виходячи з наступного.

Про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 29.10.2013 року, відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 6 а.с. 137).

Відповідач направив заяву про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника (т. 6 а.с. 171). Дане клопотання було відхилено судом з тих підстав, що воно не підтверджено жодним доказом та відповідач, як юридична особа, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до ст. 28 ГПК України, надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

В судовому засіданні 26.10.13р. розпочато розгляд справи по суті позовних вимог, після чого розгляд справи було відкладено до 19.11.2013 року.

В судовому засіданні 19.11.2013 року представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, відповів на запитання, заявляв клопотання, про що зазначено в протоколі судового засідання від 19.11.2013 року (т. 6 а.с. 212-213).

Отже, доводи скаржника про те, що відповідач був позбавлений можливості скористатись своїм правом брати участь в судових засіданнях, не відповідають дійсності.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", м. Кривий Ріг - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2013 року у справі №28/5005/5628/2012 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текс постанови складено 07.03.2014 р.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Подобєд

Суддя М.О. Дармін