Постанова

від 12.02.2014 по справі 5011-36/8485-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. Справа№ 5011-36/8485-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Синиці О.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Вінницькій О.В.

за участю представників:

від позивача -Львова І.В.,

від відповідача 1 -Дзюба І.Ю., Сухенько С.В.,

від відповідача 2 -Титич В.М.,

від третьої особи -Огородник Т.І.,

від прокуратури -Некрасов О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства культури України, Національного художнього музею України та заступника прокурора міста Києва

на рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012

у справі № 5011-36/8485-2012

за позовом акціонерного товариства "Градобанк", м. Київ

до 1-Міністерства культури України

2- Національного художнього музею України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національний банк України

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

за участю прокуратури міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2012 повністю задоволено позов АТ «Градобанк» до відповідачів - Міністерства культури України, Національного художнього музею України, третя особа - Національний банк України, за участю прокуратури міста Києва про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору №279 від 22 грудня 2005 р. між позивачем та з іншої сторони Міністерством культури і туризму України і Національним художнім музеєм України щодо передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва, а саме:

- визнання припиненим (відсутнім) права Національного художнього музею України щодо отримання на постійне зберігання творів образотворчого мистецтва у кількості 785 предметів, які були раніше передані товариством «Градобанк» до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05.10.1996;

- визнання припиненим (відсутнім) обов'язку товариства «Градобанк» щодо передачі Національному художньому музею України на постійне зберігання за договором від 22.12.2005 р. з музеєм і Міністерством культури і туризму України;

- визнання припиненим (відсутнім) інших правовідносин (прав та обовязків) за договором №279 від 22.12.2005 між АТ «Градобанк» та Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції.

Позивач у позові і суд першої інстанції у своєму рішенні прийшли до висновку, що передача колекції картин у власність держави та постійне зберігання до державної частини фондів Національного музею України відбулася з недотриманням принципу непорушності права приватної власності АТ «Градобанк». Позивач і суд вказали на те, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №24-рп/2008 від 16.10.2008, за яким визнано, що Законом України від 24.06.2004 «Про передачу колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» у державну власність» хоча і правомірно визнано колекцію об'єктом національного культурного надбання, але в частині застосування другого правового засобу (тобто примусового відчудження колекції) не було потреби, оскільки для досягнення мети закону - забезпечення суспільно важливого інтересу до колекції, як «унікальних скарбів національної культурної спадщини України», могло бути достатнім застосування лише єдиного (першого) правового засобу - визнання колекції об'єктом національного культурного надбання (без викупу колекції і передачі її Національному художньому музею України).

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2012 Національний художній музей України просить скасувати рішення господарського суду міста Києва, вказуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України Закон від 26.04.2012 №1881 був чинним до 16.10.2008, що в свою чергу підтверджує законність договору №279 на момент його укладення від 24 червня 2004року.

З такою позицією погоджується і Міністерство культури України вказуючи також на презумпцію правомірності правочину (договору), згоду АТ "Градобанк" передати Національному художньому музею 785 картин колекції та вважає, що рішення господарського суду від 17.09.2012 підлягає скасуванню.

Прокуратура міста Києва підтримує апеляційні скарги відповідачів та просить прийняти рішення яким відмовити у задоволенні позову. В свою чергу прокуратура не вбачає наміру (вини) відповідачів порушити публічний порядок, оскільки на час його укладення Закон №1881 був чинний повністю. При цьому прокуратура звертає увагу на добровільність укладення договору та наявність господарського інтересу товариства "Градобанк" погасити свої борги перед Національним банком України, що спростовує звинувачення у незаконному заволодінні приватним майном

Позивач - акціонерне товариство "Градобанк" та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Національний банк України проти апеляційних скарг відповідачів заперечують, вважають рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 у справі №5011-36/8485-2012 про захист конституційних прав власника колекції законним, що в судовому порядку договір №279 від 24 червня 2004р. законним не визнавався, що визнання норм Закону №1881 частково неконституційними має наслідком нікчемність договору, тому рішення господарського суду міста Києва про застосування наслідків його нікчемності просять залишити без змін, а скарги без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги відповідачів та прокуратури, заперечення до апеляційних скарг Київський апеляційний господарський суд враховує наступне.

1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ще в 1996 році за договором від 5 листопада акціонерне товариство «Градобанк» з власної волі за отриманий кредит по договору №24 від 04.06.1996 передало в заставу Національнмоу банку України колекцію картин в кількості 785 предметів. В установленому порядку сторони договору провели експертну оцінку колекції, вартість якої склала 5176650 доларів США.

Товариство «Градобанк» свої зобов'язання по кредитному договору не виконало, заборгованість перед Національним банком України склала 9497071 грн. 97 коп., а 14.07.2000 р. АТ «Градобанк» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Отже, передаючи в заставу майно без будь-якого примусу АТ «Градобанк» виявив свою волю на можливе відчуження колекції, що і стало доконаним фактом у зв'язку із неповерненням кредиту.

2. Верховною Радою України 24 червня 2004 року прийнято Закон України «Про передачу колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» у державну власність». Статтею 1 Закону, яка залишилась чинною в частині визначення статусу колекції, встановлено, що колекція образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» є об'єктом національного культурного надбання.

Отже, встановлення такого статусу колекції в нерозривній сукупності картин художників Бовкуна, Далі, Орловського, Пікасо, Пімоненка, Ренуара, Сенченка, Шевченка та інших відомих художників визначає і унікальне загальносуспільне значення колекції.

3. Досліджуючи мету Закону від 24 червня 2004 року №1881-ІV за чинною редакцією преамбули необхідно зазначити, що Закон встановлює засади правовідносин "з метою остаточного вирішення долі цієї колекції та залучення громадян України і світової спільноти до унікальних скарбів національної культурної спадщини України".

Отже, мета Закону і суспільна необхідність полягає в можливості реального доступу громадян до унікальних надбань мистецтва, вирішення культурологічних та патріотично-виховних функцій, укріплення авторитету держави в суспільстві і міжнародному середовищі, що є можливим лише за розбудови музейної структури та музейної справи. Саме тому чинна стаття 3 Закону передбачила державне фінансування завершення будівництва нового та реконструкцію наявного корпусу Національного художнього музею України по вул. Інститутській, 3 у місті Києві. Що стосується механізму передачі колекції до музейних фондів, то це є лише один із можливих способів досягнення мети Закону, а не його метою, як стверджував позивач і суд.

4. Рішенням Конституційного Суду України від 16.10.2008 №24-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними)

- положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва АТ «Градобанк» у державну власність;

- положення статті 2 (повністю), щодо віднесення колекції до державної частини музейного фонду України;

- положення статті 5 (повністю) щодо зобов'язання Кабінету міністрів України встановити механізм відшкодування вартості колекції;

- положення статті 6 (повністю) щодо зобов'язання Національного банку України забезпечити передачу колекції Національному художньому музею України.

Конституційний суд України виходив з того, що для досягнення частини своєї мети Законом встановлено обов'язок примусового відчуження об'єктів права приватної власності, який може бути застосований лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку встановлених законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Конституційний суд дійшов висновку, що положення Закону України від 22 червня 2004 року №1881-IV щодо встановлення саме примусового відчуження колекції не відповідають вимогам частини ч.5 ст. 41 Конституції України і тому є неконституційними.

Специфіка конституційного судочинства полягає в тому, що Конституційний суд України є судом права, а не юридичного факту. Конституційний Суд України оцінював виключно той порядок передачі колекції у власність держави, який передбачався у Законі. Для реалізації механізму, передбаченого Законом, достатньо було прийняття управлінського рішення (постанови, розпорядження), акту передачі, перерахування коштів Держказначейством тощо.

5. Дійсно, визначивши суспільну необхідність у залученні громадян України і світової спільноти до унікальних скарбів національної культурної спадщини, в якості способу реалізації своєї мети, Закон від 24 червня 2004 року в ст. ст. 1,2,5 передбачив адміністративно-правовий порядок оплатної передачі колекції від суб'єкта приватного права до державної власності. Проте Кабінетом Міністрів України такий механізм вилучення майна не був встановлений, а відповідно не був застосований.

Отже, рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року не є перешкодою для сторін визначити остаточну долю картин у інший правовий спосіб, ніж міг встановити Кабінет міністрів України, посилаючись на Закон від 24 червня 2004 року.

6. Оцінюючи юридичний факт (укладення договору) як реальну дію, яка сталася і яка є предметом дослідження суду загальної юрисдикції, необхідно зазначити, що у спірному випадку, на відміну від зазначеного Законом адміністративно-правового способу оплатної передачі колекції образотворчого мистецтва до державної частини музейного фонду, АТ «Градобанк» і Міністерство культури і туризму України та Національний художній музей України встановили інший спосіб передачі колекції, який не був передбачений Законом від 24 червня 2004 року і був реалізований в 2005 році.

Таким способом оплатної передачі колекції до музейних фондів з метою залучення громадян України і світової спільноти до унікальних скарбів національної культурної спадщини України та одночасно погашення заборгованості АТ «Градобанк» перед Національним банком України та іншими кредиторами став цивільно-правовий договір №279 від 22 грудня 2005 року між суб'єктом приватного права і двома державними установами.

Отже, перехід колекції у власність держави здійснювався не в адміністративно-примусовому порядку, передбаченому Законом, а в цивільно-правовому. Державні органи в своїй діяльності не позбавлені можливості у правовідносинах з суб'єктами приватного права використовувати і цивільно-правові механізми.

7. Відповідно до природно-правових принципів (загальних засад) побудови та дії позитивного приватного права визначальним чинником є свобода договору. Принцип свободи договору означає право вільного визначення умов договору незалежно від статусу суб'єкта. На стадії виконання договору сторони вільні діяти на власний розсуд у межах законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Договір не передбачає імперативності волі однієї із сторін і завжди відповідає їх рівності. Закон від 24 червня 2004 року жодною із своїх статей не зобов'язував сторони укладати договір.

Отже, договір від 22 грудня 2005 року №279 є добровільним актом оплатної передачі 785 картин до державної частини музейного фонду. Вартість 445 картин колекції в частині боргу АТ «Градобанк» перед Національним банком України була погашена Національним художнім музеєм України платіжним дорученням №646 від 26.12.2005 в сумі 9497100 грн. Враховуючи нерозривність колекції, як об'єкту національного культурного надбання, сторони договору домовились, що решта 330 картин після оцінки експертної комісії буде оплачена відповідно додаткових угод товариству «Градобанк».

8. Є надуманим висновок суду першої інстанції з посиланням на ст. 11 Цивільного кодексу України, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків сторін за «нікчемним» договором №279 був акт цивільного законодавства - Закон № 1881, який за загальним правилом мав пріоритет у співвідношенні якихось загальних і спеціальних правових норм. Відповідно до вказаної норми самостійною підствою виникнення цивільних прав та обов'язків є безпосередньо сам договір (факт-дія), що і мало місце у даному випадку.

Щодо посилання суду на виникнення прав і обов'язків з актів цивільного законодавства безпосередньо (ч.3 ст. 11 ЦК України), то до таких підстав, що прямо закріплюються в законодавстві, відносяться юридичні факти-події (обставини непереборної сили: військові дії, повені, землетруси, епідемії, епізоотії тощо).

Отже, закон і договір є різними самостійними і самодостатніми підставами виникнення цивільних прав і обов'язків.

9. Постановою Господарського суду міста Києва від 19.06.2007 у справі №18/560-а Національний банк України зобов'язаний передати 785 предметів колекції Національному художньому музею України, а договір № 279 від 22.12.2005 визнано чинним. Вищевказану постанову Національний банк України оскаржував в Київському апеляційному адміністративному суді. Але 28.09.2008 скаргу Національного банку України залишено без задоволення, а постанову суду без змін. У зв'язку з рішенням Конституційного суду України стосовно Закону України № 1881, Національний банк України звертався про перегляд постанови господарського суду міста Києва від 19.06.2007 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2008 за нововиявленими обставинами, але окружний адміністративний суд міста Києва 07.03.2012 відмовив заявнику, оскільки рішення Конституційного суду України не виключає обов'язку Національного банку України виконати умови договору № 279 та не спростовує обов'язку погашення заборгованості та передачі колекції до Національного художнього музею України. Суд встановив, що договір №279 є чинним та його положення відповідають вимогам законодавства.

10. Що стосується формулювання безпосередньо предмету спору «про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину», а саме договору №279 від 22.12.2005 за версією позивача, то необхідно врахувати, що як нікчемний, так і оспорюваний правочин має бути невідповідним законодавству в момент його укладення. Проте за рішенням Конституційного суду України Закон №1881-IV в частині положень, визнаних неконституційними, втратив чинність лише з дня прийняття рішення Конституційним судом від 16.10.2008, тобто на майбутнє, і не має зворотної сили (роз'яснення ВАСУ України від 12-03-1999 №02-5/111 в редакції ВГСУ від 10.12.2004 №04-5/3248, пункт 10).

Крім того, приписи законодавства щодо впливу на дійсність правочину (договору) поділяються на загальні і спеціальні. Перші стосуються всіх без винятку правочинів (договорів). Наприклад, вимоги щодо дотримання публічного порядку вчинення правочинів з так званими «пороками волі» стосуються всіх без винятку правочинів (договорів). Тому згадані приписи поміщені в книгу «Загальні положення» Цивільного кодексу України. Спеціальні приписи стосуються окремих видів правочинів. Проте ст. 254 ЦК України установлює презумпцію правомірності правочину. Звідси будь-який вчинений (укладений) правочин вважається правомірною дією до моменту спростування цієї презумпції судом. Тому нікчемність правочину може визнавати лише суд. Буквальне тлумачення поняття «нікчемний правочин» розуміється як нікчемна дія, тобто дія, яка не зумовлює появу жодного правового наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків. Але констатація нікчемності правочину сама собою теж не матиме жодного наслідку без відповідного рішення суду про недійсність правочину.

Договір №279 від 22.12.2005 недійсним в судовому порядку не визнавався і сам по собі законодавству не суперечить. Отже, застосування негативних наслідків до даного договору є передчасним.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва 17.09.2012 з відмовою у позові.

Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 у справі № 5011-36/8485-2012 скасувати і прийняти нове рішення.

2. В задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Градобанк" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71) на користь Міністерства культури та туризму України (01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, код ЄДРПОУ 00013333) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат за подачу апеляційної скарги.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Градобанк" (01135, м. Київ, вул. Дмитрівська, 71) на користь Національного художнього музею України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 6, код ЄДРПОУ 02224330) 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 50 коп. витрат за подачу апеляційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №5011-36/8485-2012.

Головуючий суддя О.Ф. Синиця

Судді Б.О. Ткаченко

Е.О. Шевченко

Повний текст постанови підписано 07.03.2014