Рішення

від 13.03.2014 по справі 201/14135/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2502/14 Справа № 201/14135/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Демидова С. О. Доповідач - Демченко Е.Л. Категорія 6

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Волошина М.П.

при секретарі - Денисенко А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. У червні 2013 року ОСОБА_3, яка мешкає також в даному будинку, почала проводити реконструкцію нежитлового приміщення НОМЕР_1 та будівництво нового об`єкту поруч з будинком.

Зазначав, що відповідач не надала жодних документів, які б надавали їй дозвіл на проведення будівельних робіт, що свідчить про відсутність у неї дозволу на проведення таких робіт. Крім того, нежитлове приміщення НОМЕР_1 не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.

Посилаючись на порушення відповідачкою законодавства у сфері містобудівної діяльності, які також підтверджуються приписами та протоколом про адміністративні правопорушення, складеними Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, просив суд зобов'язати ОСОБА_3 знести нежитлове приміщення НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 та стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 5.000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимоги, зазначаючи, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Однак, зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_3 належить на праві приватної власності нежиле приміщення НОМЕР_1, загальною площею 106,1 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_1 і яке складається з: коридору 8,9 кв.м, кабінету 21,8 кв.м, туалету 1,8 кв.м, кабінету 14,2 кв.м, коридору 2,9 кв.м, котельної 2,7 кв.м, холу 9,5 кв.м, кабінету 12,3 кв.м, кабінет 15,9 кв.м, тераси 16,1 кв.м.

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 5 серпня 2013 року за №Б-872/06, за результатами перевірки ними встановлено, що ОСОБА_3 проводяться будівельні роботи з реконструкції нежитлового приміщення НОМЕР_1 без відповідного документу, який дає право виконувати такі роботи (а.с.9).

З листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області від 11 жовтня 2013 року за №Б-1252/06 видно, що за результатами перевірки ними також встановлено, що ОСОБА_3 не виконала вимогу їх припису від 02 серпня 2013 року щодо зупинення виконання будівельних робіт на об'єкті за адресою: нежитлове приміщення НОМЕР_1 у житловому будинку АДРЕСА_1, та продовжує виконувати будівельні роботи з реконструкції об'єкту без відповідного документа, який дає право виконувати такі роботи. Дані роботи виконувались без відповідного документи, який дає право виконувати такі роботи, чим порушено ч.4 ст.41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». За дане правопорушення на ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення та надано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності (а.с.121).

Згідно листа Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей за №2780/2 від 13 грудня 2013 року будинок АДРЕСА_1 розташований в межах історичного ареалу №1 м.Дніпропетровська, є пам'яткою архітектури місцевого значення №67 «Доходний будинок» (а.с.65).

Відповідно до п.9.1 ДБН А.2.2-3-2004 «Склад, порядок розроблення, погодження, затвердження проектної документації для будівництва» робочий проект погоджується з місцевими органами містобудування та архітектури відповідно до місцевих правил забудови відносно архітектурно-планувальних рішень, розміщення, раціонального використання наміченої для відведення території, відповідності передбачених рішень вимогам архітектурно-планувального завдання, містобудівної документації.

У ст.29 Закону України «Про планування і забудову територій» зазначено, що відповідальність за здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення на зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ст.30 1 цього Закону експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів будівництва забороняється.

Таким чином, ОСОБА_3 влаштоване переобладнання та добудова нерухомого майна за відсутності затвердженої у встановленому законодавством порядку проектної документації, без відповідного дозволу на таке проведення робіт, тобто, зазначене перепланування є самочинним.

Крім того, ст.31 Закону України «Про планування і забудову територій» передбачено, що державний контроль за плануванням, забудовою та іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами.

Відповідно до п.п.1,8,15 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ №466 від 13 квітня 2011 року, будівельні роботи - роботи з нового будівництва, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, реставрації, капітального ремонту. Для отримання права на початок будівельних робіт замовник повинен надати декларацію до дозвільного органу відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Будівництвом об'єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об'єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (ст.19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року N548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» дозвільний документ (ст.ст.35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної ст.ст.1,7 та 8 Закону України «Про архітектурну діяльність», отриманої відповідно до ст.ст.29,31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до ст.ст.27,30 зазначеного Закону.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

п.8 Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст.90 ЗК), землекористувачі (ст.95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (ст.1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених ст.ст.26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

п.9 При розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст.26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

п.21 При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених ст.ст.27,29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ст.ст.34,37 цього Закону).

Згідно зі ст.ст.38,39,40 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Оскільки, переобладнання та добудова нерухомого майна проводиться ОСОБА_3 самочинно, без погоджень та відома власника земельної ділянки - Дніпропетровської міської ради, без дозволу районної адміністрації, дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, проектна документація не була узгоджена з управлінням архітектури, місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 5.000 грн. на правову допомогу, то вони задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст.84,88 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Згідно з п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справ» визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно з цим законом, граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення у цивільній справі, у випадку, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не повинен перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат ОСОБА_5 участь у судових засіданнях не приймав, з матеріалами справи не знайомився, розрахунку компенсації понесених витрат на правову допомогу суду не надано, а тому колегія суддів не вбачає підстав для стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст .303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а: :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_3 знести нежитлове приміщення НОМЕР_1, яке знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді: