Постанова

від 12.03.2014 по справі 910/8038/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2014 року Справа № 910/8038/13

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. (головуючий суддя Тарасенко К.В., судді Корсакова Г.В., Сулім В.В.) у справі№ 910/8038/13 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Інтер'єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дейнфорд Інвестментс Лімітед" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Малениця", простягнення грошових коштів і майна та розірвання правочину, за участю представників позивачаКондратенко Т.О., відповідачівБабенко С.С., третьої особиПисьменна Н.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2013 р. у справі № 910/8038/13 скасовано та постановлено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 100.000,00 грн. в рахунок лізингових платежів за Договором оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. за період з березня 2012 року по лютий 2013 року включно; розірвано Договір оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., укладений між Дочірнім підприємством "Інтер'єр" приватної компанії з обмеженою відповідальністю "Дейнфорд інвсетментс лімітед" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф"; стягнуто з відповідача на користь позивача майно (обладнання для ресторану, вказане в специфікаціях № 1, 2 до Договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., на загальну суму 1.498.697,77 грн.).

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судом апеляційної інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 4-2, 4-3, 16, 43, 79, 82 ГПК України, ст.ст. 181, 193 ГК України, ст.ст. 509, 526, 651, 806 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не взято до уваги того, що в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами у письмовій формі погодженого графіку здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року. Також скаржник стверджує, що суди розглянули дану справу з порушенням правил виключної підсудності. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав відповідачу достатньо часу для ознайомлення з додатковими доказами у справі, безпідставно залишив без задоволення клопотання відповідача про призначення у справі судових експертиз та зупинення провадження у справі.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.05.2010 р. між Дочірнім підприємством "Інтер'єр" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф" (лізингоодержувач) було укладено Договір оперативного лізингу № 01-05/10 (далі - Договір).

Відповідно до п. п. 1.1, 1.2 Договору лізингодавець передає лізингоодержувачу в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, належне йому на праві власності, а лізингоодержувач приймає майно та проводить оплату лізингодавцю лізингових платежів в порядку, передбаченому діючим законодавством та договором.

Згідно з п. 3.1 Договору з урахуванням додаткової угоди від 01.05.2012 р. строк дії Договору становить з 01.05.2010 р. по 01.05.2014 р.

Відповідно до п. 4.1 Договору розмір щомісячного лізингового платежу визначається графіком здійснення лізингових платежів, який є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 10.3 Договору сторони погодили, що у випадку несплати лізингоодержувачем лізингових платежів протягом 2-х чергових термінів на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку.

На виконання умов Договору позивачем було передано відповідачу визначене за Договором лізингу в Додатку № 1 Специфікаціях №№ 1, 2 майно, що підтверджується актами прийому-передачі від 01.05.2010 р. та від 30.05.2010 р. Зазначене не заперечується сторонами.

Позивачем 28.02.2013 р. на адресу відповідача була направлена претензія № 28-02/01 з вимогою про погашення боргу з посиланням на отримання в травні 2012 року директором відповідача графіку лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року та вимогою надати підписаний з боку відповідача примірник графіку здійснення лізингових платежів, однак відповідач вимоги претензії не виконав та відповіді на неї не надав.

Супровідним листом від 19.03.2013 р. № 19-03-2013 відповідачу було направлено акт звірки взаєморозрахунків та повторно направлено підписаний з боку позивача графік здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 року по квітень 2013 року. В супровідному листі було зазначено, що у разі не отримання від відповідача підписаного екземпляру Графіку здійснення лізингових платежів (за період з травня 2012 року по квітень 2013 року) та/або акту звірки взаєморозрахунків за Договором протягом 10 днів з дня отримання підприємством даного листа, буде вважатися, що дані документи є погодженими відповідачем. Зазначений лист було отримано відповідачем 26.03.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відповідач не надав відповіді на зазначений лист.

Позов мотивовано тим, що відповідач з березня 2012 року перестав сплачувати лізингові платежі, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 100.000,00 грн., а у позивача виникло право вимагати розірвання Договору в односторонньому порядку та повернення належного йому майна.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Положеннями п. 1.2 Договору сторони погодили, що відповідач зобов'язався здійснювати оплату лізингових платежів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. З огляду на положення п. 1.4 Договору лізингові платежі мали сплачуватися відповідачем щомісячно.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України якщо розмір плати не встановлений договором він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Додатками № 3 сторонами погоджено графіки здійснення лізингових платежів в період з травня 2010 року по квітень 2012 року.

Однак позивач передбачені графіком здійснення платежів платежі за березень 2012 та квітень 2012 року не вніс, крім того, суду не надано доказів, що графік здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 по квітень 2013 року не був підписаний з поважних причин, як не надано і доказу розірвання договору чи визнання його недійсним та повернення майна, отриманого на підставі Договору.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено надсилання відповідачу графіку здійснення лізингових платежів за період з травня 2012 по квітень 2013 року лише 05.03.2013 р., а посилання на передачу підписаного зі сторони позивача графіку платежів уповноваженому представнику відповідача - директору не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак з матеріалів справи вбачається, що відповідач продовжує безоплатно користуватись належним позивачу майном, що порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи те, що відповідач ухиляється від виконання умов Договору в частині сплати лізингових платежів, а також в частині підписання графіку здійснення лізингових платежів, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 100.000,00 грн. за користування майном позивача у період з березня 2012 року по лютий 2013 року включно.

Нормами ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як встановлено апеляційним судом, відповідач зобов'язання за Договором в частині повного та своєчасного внесення лізингових платежів не виконав, що є істотним порушенням умов Договору, а тому колегія суддів погоджується з, що Договір оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. підлягає розірванню. Крім того, у зв'язку з розірванням Договору оперативного лізингу №01-05/10 від 01.05.2010 р., відповідно до п. 10.3 Договору об'єкт лізингу підлягає поверненню позивачу.

Відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно твердження скаржника про порушення судами правил підсудності колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент подання позову місцезнаходженням відповідача - ТОВ «ПК «Стаканофф» була наступна адреса: м. Київ, вул. Жилянська, 97. Таким чином, з огляду на положення ст. 15 ГПК України, позовна заява була подана з дотриманням територіальної підсудності - за місцезнаходженням відповідача у справі.

В подальшому, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідач змінив своє місцезнаходження (м. Чернівці, вул. Шевченка, 28). Представником відповідача заявлялось клопотання про направлення справи до господарського суду за місцезнаходженням відповідача. Але суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні зазначеного клопотання відповідача, керуючись положенням ч. 3 ст. 17 ГПК України, відповідно до якої справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Що стосується наведеної в касаційній скарзі ст. 16 ГПК України, якою встановлені правила виключної підсудності окремих категорій справ, із посиланням на те, що майно, яке було передано за спірним договором, нібито знаходиться саме за адресою місцезнаходження відповідача (Чернівецька область, м. Чернівці, вул. Шевченка, 28), а тому, з огляду на положення ч. 5 ст. 16 ГПК України, дана справа має розглядатися за місцезнаходженням майна, є хибним.

По-перше, ч. 5 ст. 16 ГПК України передбачає, що справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. Разом з тим, вимога про стягнення майна з ТОВ «ПК «Стаканофф» на користь ДП «Інтер'єр» не підпадає під випадки, зазначені в. ч. 5 ст. 16 ГПК України, оскільки даний спір не є спором про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

З огляду на положення ст. 387 ЦК України під чужим незаконним володінням розуміється випадок, коли особа у володінні якої знаходиться спірне майно, заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави. В даному випадку ТОВ «ПК «Стаканофф» отримало майно у користування на підставі договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. А отже, суди попередніх інстанції розглянули дану справу за належною територіальною підсудністю.

Крім того, твердження відповідача в касаційній скарзі про те, що майно, нібито знаходиться за адресою місцезнаходження відповідача, є хибним, спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Як вбачається з матеріалів справи, майно, яке підлягає стягненню, перебуває за адресою: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 101. Вищезазначена адреса є адресою закладу ресторанного господарства «Пролетарская пивная «У станка». Відповідно до інформації із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за адресою: 01135, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 101 діяльність здійснює Товариство з обмеженою відповідальністю «Малениця», ідентифікаційний код 38621143. Саме на цій підставі ТОВ «Малениця» за його власним клопотанням було залучено ухвалою Київського апеляційного суду до справи в якості третьої особи на стороні відповідача.

Що стосується посилання скаржника на безпідставне залишення апеляційний судом без задоволення клопотання відповідача про ознайомлення з додатковими доказами, які були долучені до матеріалів справи позивачем, колегія суддів відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд не перешкоджав відповідачу завчасно ознайомитися з матеріалами справи (в тому числі, додатковими документами, що були надані позивачем завчасно, а саме за три дні до судового засідання). Крім того, суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання відповідача, зробивши перерву в судовому засіданні з метою надання часу для ознайомлення з матеріалами справи. Будь-яких коментарів, відносно наданих позивачем додаткових документів, відповідач не наводить в касаційній скарзі.

Стосовно клопотання відповідача про призначення в справі судової експертизи, на вирішення якої останній просив поставити питання «Яка залишкова вартість майна з переліку, який зазначається у специфікаціях № 1 та № 2 до договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., з урахуванням амортизації за 2010-2013 роки?» колегія суддів вважає, що апеляційний суд підставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки в рамках даної справи вирішується позовна вимога про повернення (стягнення) не вартості спірного майна, а власне самого майна. Крім того, як вірно відзначив суд апеляційної інстанції, відповідач не обґрунтував, чому дане клопотання не було заявлено під час вирішення даної справи в суді першої інстанції.

Що стосується клопотання відповідача про призначення судової експертизи, на вирішення якої останній просив поставити питання «Чи має майно, зазначене у специфікаціях № 1 та № 2 до договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р., індивідуальні ознаки, які б дозволили його безпомилково відрізнити його від іншого майна?» колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки поставлені відповідачем на вирішення судових експертів питання не впливають на факт отримання відповідачем майна за договором оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. та на обов'язок його повернення. Крім того, індивідуальні ознаки майна (його найменування, артикул, країна походження, виробник тощо) зазначались у правовстановлюючих та інших первинних документах на майно, які були надані суду (копії наявні в матеріалах справи).

Скаржник також зазначає, що представником відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 28.01.2014 р. було заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи - господарської справи № 910/23981/13 за позовом ТОВ «ПК «Стаканофф» до ДП «Інтер'єр» про визнання договору оперативного лізингу № 01-05/10 від 01.05.2010 р. недійсним.

На думку колегії суддів, апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, вірно встановив, що справа № 910/23981/13 не має відношення до вирішення справи № 910/8038/13.

Крім того, відповідно до п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» з урахуванням змісту статті 236 ЦК України і частини третьої статті 207 ГК України зобов'язання за визнаним недійним договором оренди припиняються на майбутнє.

Згідно з положенням ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо зі змісту зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Договір оперативного лізингу № 01-05-10 від 01.05.2010 р. (що оспорюється відповідачем в рамках іншої справи № 910/23981/13) належить до категорії договорів, за яким відновити сторони в первинне становище неможливо, оскільки використання майна - річ безповоротна, тобто повернути користування майном в натурі неможливо.

Отже, навіть у разі визнання вищевказаного Договору оперативного лізингу недійсним, наслідки припинення такої угоди можуть бути застосовані виключно на майбутні періоди. Господарське зобов'язання, що виникло між сторонами на підставі договору від 01.05.2010 р., може бути припинене лише на майбутнє, коли рішення у справі № 910/23981/13 набере сили. Це означає, що порушені права ДП «Інтер'єр» (як щодо стягнення коштів за користування майном, так і щодо повернення належного йому майна) підлягають судовому захисту в загальному порядку - незалежно від рішення у справі № 910/23981/13.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановленої у справі постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивний клуб "Стаканофф" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. у справі № 910/8038/13 - без змін.

Головуючий суддяГ.К. Прокопанич судді І.В. Алєєва О.О. Євсіков