Рішення

від 12.03.2014 по справі 914/4843/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2014 р. Справа № 914/4843/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг", м.Київ

до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат", м.Жидачів Львівської області

про стягнення 61 974,80 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Зурова Є.П. - представник (довіреність б/н від 11.03.2014р.);

від відповідача Старенький О.С. - юрисконсульт юридичного відділу (довіреність №23/3854юр від 30.12.2013р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" до Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" про стягнення 71 974,80 грн., з яких 67 285,80 грн. - основний борг та 4 689,80 грн. - пеня. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 1 735,93 грн. судового збору та 800,00 грн. витрат на правову допомогу. В поданому клопотанні (від 22.01.2014р. вх.№2426/14) позивач крім сум заявлених у позовній заяві також просить стягнути з відповідача витрати пов'язані з розглядом справи, а саме витрати пов'язані з явкою представників позивача в судове засідання в розмірі 336,24 грн. (залізничні квитки) та 6,00 грн. (квитки на проїзд в трамваї), а також 487,20 грн. добових витрат. В поданому клопотанні (від 12.02.2014р. вх.№6152/14) позивач також просить стягнути з відповідача 306,00 грн. витрат пов'язаних з явкою представника позивача в судове засідання, а також 243,60 грн. добових витрат. 19.02.2014р. позивачем подано пояснення на відзив (від 19.02.2014р. вх.№7147/14) в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" зазначає, що 23.01.2014р. відповідачем сплачено кошти в розмірі 10 000,00 грн. Судом прийнято вказане пояснення як заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" просить стягнути на його користь з відповідача 57 285,00 грн. основного боргу та 4 689,80 грн. пені, 800,00 грн. витрат на правову допомогу та інші витрати пов'язані з розглядом справи. Отже ціною позову є 61 974,80 грн., з яких 57 285,00 грн. - основний борг та 4689,80 грн. - пеня.

Ухвалою суду від 27.12.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 22.01.2014р. Ухвалою суду від 22.01.2014р. розгляд справи відкладено на 12.02.2014р. з підстав викладених в даній ухвалі суду. 12.02.2014р. в судовому засіданні оголошено перерву до 26.02.2014р. Ухвалою суду від 26.02.2014р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 12.03.2014р.

Представник позивача подав клопотання (від 12.03.2014р. вх.№10693/14) про розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг", однак представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та у поясненні на відзив. Крім того представник позивача подав клопотання (від 12.03.2014р. вх.№10694/14) про долучення до матеріалів справи акту звірки взаєморозрахунків від 31.03.2014р. У вказаному клопотанні зазначено, що акт звірки взаєморозрахунків був надісланий на поштову адресу відповідача.

Представник відповідача подав заяву (від 12.03.2014р. вх.№10697/14) про долучення до матеріалів справи платіжних доручень зазначених у вказаній заяві. Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з підстав викладених у раніше поданому відзиві.

Даний спір розглядається судом з врахуванням поданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд,-

встановив:

20.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" (надалі - виконавець) та Відкритим акціонерним товариством "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (надалі - замовник) укладено договір №5-13 на транспортно-експедиційні послуги, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок здійснення автомобільного перевезення вантажів згідно із заявками, що підписуються уповноваженими особами сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.2.1. договору виконавець зобов'язаний направляти автотранспорт з відповідними параметрами, в технічно-справному стані, на час, дату і за адресою, вказаною у заявці.

Згідно із п.3.3. договору замовник зобов'язаний проводити своєчасну оплату за надані виконавцем послуги в терміни, вказані в заявці.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що вартість послуг виконавця по кожному перевезенню вказуються у заявці, яка підписується уповноваженими представниками сторін.

Платежі і взаєморозрахунки за виконані послуги по перевезенню вантажу здійснюються на підставі рахунку, виданого виконавцем на протязі 20-ти календарних днів після одержання оригіналів документів (СМР, рахунок, податкова, акт виконаних робіт) (п.4.2. договору).

Відповідно до п.4.3. договору оплата за надані виконавцем послуги проводиться замовником.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору, відповідно до отриманих ним від відповідача заявок, ТзОВ Київське відділення "Ерфол Стейт Групп" надало ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" послуги передбачені договором.

В підтвердження надання послуг позивач долучив до позовної заяви акти здачі-приймання робіт.

Однак, відповідач не здійснив повну оплату за надані йому транспортно-експедиційні послуги. Позивач зазначає, що заборгованість відповідача становить 57 285,00 грн.

Згідно із п.5.3. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця згідно із п.4.3. даного договору замовник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми неоплачених коштів за кожен день прострочення платежу.

Отже на підставі п.5.3. договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 4 689,80 грн.

Отже позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути на його користь з відповідача 61 974,80 грн., з яких 57 285,00 грн. - основний борг та 4689,80 грн. - пеня.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" заперечує проти позову та просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема відповідач зазначає наступне.

Між сторонами укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг (організування автомобільних перевезень вантажів), а відповідно до ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані із перевезенням.

Відповідач зазначає, що відповідно до п.1.2. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок здійснення автомобільного перевезення вантажів згідно із заявками, що підписуються уповноваженими особами сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Відтак, на думку відповідача, підписаний між сторонами договір не є договором про транспортно-експедиційні послуги, а є договором перевезення вантажу.

Тобто, відповідач стверджує, що предмет укладеного договору не відповідає змісту ст.316 ГК України, а відповідає змісту ст.307 ГК України (договору перевезення вантажу).

Також відповідач зазначає, що відповідно до поданих позивачем копій накладних CMR вбачається, що послуги по перевезенню були надані іншими суб'єктами господарювання, а не позивачем.

Отже відповідач вважає, що укладеним між сторонами договором не регулюються відносини транспортного експедирування та не досягнуто всіх істотних умов відповідного договору, та укладений між сторонами договір є договором на перевезення вантажів, за яким позивач не здійснював перевезення.

Відтак, на підставі вищенаведеного відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.316 ГК України та ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Щодо відзиву відповідача, в якому ВАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" заперечує проти позову, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, відповідно до ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу .

Відповідно до Закону України від 01.07.2004 N 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. При цьому експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Як вбачається із п.1.2. договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов'язок здійснення автомобільного перевезення вантажів згідно із заявками, що підписуються уповноваженими особами сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Суд вважає, що за умовами укладеного договору у позивача виник обов'язок не особисто доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення (як це передбачено ст.307 ГК України), а обов'язок вчинити дії (здійснити) для того, щоб вантаж був перевезений з точки завантаження до точки розвантаження, відповідно до заявок замовника, тобто виконати або організувати виконання зазначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Отже, укладений між сторонами договір №1-13 від 15.01.2013р. за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, а не договором перевезення вантажу.

Крім того, підтвердженням того, що між сторонами був укладений договір транспортного експедирування, є те, що в актах здачі-прийняття робіт, які підписані обома сторонами, виконавець передав, а замовник прийняв послуги з міжнародних перевезень та експедиційні послуги .

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором №5-13 на транспортно-експедиційні послуги від 20.05.2013р. підтверджується накладними CMR, копії яких містяться в матеріалах справи та наступними актами здачі-прийняття робіт: №ОУ-0000045 від 27.05.2013р. на суму 9 485,00 грн., №ОУ-0000050 від 07.06.2013р. на суму 8 850,00 грн., №ОУ-0000051 від 07.06.2013р. на суму 8 850,00 грн., №ОУ-0000060 від 11.06.2013р. на суму 20 050,00 грн., №ОУ-0000061 від 11.06.2013р. на суму 20 050,00 грн., №ОУ-0000084 від 01.07.2013р. на суму 9 485,00 грн. Отже, враховуючи вищезазначені акти здачі-прийняття робіт позивачем заявлено до стягнення 67 285,00 грн. основного боргу.

Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Платежі і взаєморозрахунки за виконані послуги по перевезенню вантажу здійснюються на підставі рахунку, виданого виконавцем на протязі 20-ти календарних днів після одержання оригіналів документів (СМР, рахунок, податкова, акт виконаних робіт) (п.4.2. договору).

Однак, в порушення умов договору відповідач не здійснив повну оплату за надані йому послуги. Відповідачем долучено до матеріалів справи платіжні доручення на загальну суму 89 170,00 грн. Однак вказані оплати були здійснені відповідачем за послуги, які надавалися позивачу за весь період існування правовідносин між сторонами за договором №5-13 на транспортно-експедиційні послуги від 20.05.2014р. Що стосується актів здачі-прийняття робіт, які зазначалися вище (які є підставою позову у даній справі), то відповідачем здійснено оплату на суму 10 000,00 грн., підтвердженням чого є платіжне доручення №3807 від 23.01.2014р. на суму 10 000,00 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" 57 285,00 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.5.3. договору у випадку несвоєчасної оплати послуг виконавця згідно із п.4.3. даного договору замовник сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми неоплачених коштів за кожен день прострочення платежу.

Статтею 1. Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 вказаного закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено перерахунок розміру пені заявленої до стягнення. Відповідно до здійсненого перерахунку, суд дійшов висновку, що позовну вимогу про стягнення з відповідача 4 689,80 грн. пені слід задоволити частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 4 468,18 грн. пені.

Отже, дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов слід задоволити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 57 285,00 грн. основного боргу та 4 468,18 грн. пені.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору, витрат на правову допомогу, витрат представника позивача на проїзд та добових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як вбачається із платіжного доручення №577 від 19.11.2013р. позивач сплатив 1 735,93 грн. судового збору. Однак, позивачу слід було сплатити 1 720,50 грн. судового збору.

Відповідно до ст.49 ГПК України сплату судового в розмірі 1 720,50 грн. слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позов слід задоволити частково.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 714,32 грн.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.4 ст.49 ГПК України при частковому задоволенні позову cуми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи. До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Як вбачається із протоколів судових засідань та ухвал про відкладення розгляду справи, в судове засідання 22.01.2014р. прибуло два представника позивача (Усатенко Ю.Є. та Усатенко М.С.). Сума витрат пов'язаних із явкою двох представників в судове засідання 22.01.2014р. становить 336,24 грн.

Відповідно до п.6.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи .

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що для представлення інтересів позивача в судовому засіданні достатньо було забезпечити явку лише одного повноважного представника. Сума витрат пов'язаних із явкою одного представника в судове засідання 22.01.2014р. становить 168,12 грн. Докази понесення вказаних витрат містяться в матеріалах справи. Крім того, позивач просить відшкодувати 6,00 грн. витрат понесених представниками позивача на проїзд у трамваї. Однак суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги, оскільки позивачем не надано доказів в підтвердження понесення вказаних витрат. Квитки на проїзд у міському трамваї не є належними доказами.

В поданому клопотанні (від 12.02.2014р. вх.№6152/14) позивач також просить стягнути з відповідача 306,00 грн. витрат пов'язаних з явкою представника позивача в судове засідання. Однак, як вбачається із матеріалів справи сума витрат пов'язаних із явкою представника в судове засідання 12.02.2014р. становить 305,69 грн., а не 306,00 грн.

Отже враховуючи вищенаведене, а також те, що позов слід задоволити частково, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 472,10 грн. витрат пов'язаних із явкою представника позивача в судове засідання.

В задоволенні вимоги позивача про відшкодування добових витрат, суд дійшов висновку відмовити, оскільки позивачем не надано жодних доказів понесення вказаних витрат.

В задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку відмовити, оскільки такі послуги не є послугами адвоката та не входять в склад судових витрат в розумінні ст.44 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (81700, Львівська область, м.Жидачів, вул.Фабрична, 4, код ЄДРПОУ 00278801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСГ Холдинг" (01021, м.Київ, пров.Куренівський, 19/5, код ЄДРПОУ 38398362) 57 285,00 грн. основного боргу, 4 468,18 грн. пені, 1 714,32 грн. судового збору та 472,10 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно вимог ст.116 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 17.03.2014р.

Суддя Петрашко М.М.