Рішення

від 12.03.2014 по справі 5011-8/16660-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-8/16660-2012 12.03.14 За позовом Виробничо-комерційної фірми «АМК Ltd» Товариства з обмеженою відповідальністю

до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Київське автотранспортне підприємство 13003»

про визнання недійсним договору застави акцій.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - не з'явилися;

від відповідача - Ярчак І.С. (представник за довіреністю);

від третьої особи - Дячок І.О. (керівник).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2013 позов виробничо-комерційної фірми «АМК Ltd» Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - Відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13003», задоволено повністю, визнано Договір застави № 24 від 01.09.2006 недійсним, судові витрати стягнуто з Відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2013, рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням № 04-1/1237 від 26.12.2013 призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу передано для розгляду судді Зеленіній Н.І.

В подальшому, розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 11.02.2014 у зв'язку з перебуванням судді Зеленіної Н.І. на лікарняному справу передано судді Сташківу Р.Б. для подальшого розгляду.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, стверджує, що йому стало відомо про існування Договору застави, укладеного 01.09.2006, із листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестофіс» № 37-1/8 від 01.11.2012, яке надало у відповідь на звернення Позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестофіс» як до особи, що здійснює ведення реєстру власників іменних цінних паперів. А підставою визнання Договору застави недійсним, Позивач зазначає укладання його особою - генеральним директором ОСОБА_3 із перевищенням своїх повноважень, передбачених Статутом.

Третя особа у наданих суду письмових та усних поясненнях підтримувала позицію Позивача.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, зазначаючи, що Позивач був обізнаний з оспорюваним Договором від часу його укладення, на підставі даного Договору застави та згідно наданих самим Позивачем документів було внесено відповідну заборону в єдиний державний реєстр заборон щодо предмету застави. Також, про наявність заборони, внесеної на підставі Договору застави, а отже і про наявність самого Договору застави, Позивач був обізнаний оскільки, затверджував щорічні звіти за результатами господарської діяльності підприємства.

При цьому Відповідач зазначає, що генеральний директор Позивача, ОСОБА_3, діяв у межах наданих йому повноважень, та мало місце подальше схвалення Договору застави Позивачем як юридичною особою.

Представники Позивача в судове засідання 12.03.2014 не з'явилися, хоча судом було вчинено всі належні дії для повідомлення їх про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду була надіслана на адресу місцезнаходження Позивача, яка міститься в матеріалах справи та згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП, та була отримана Позивачем 24.02.2014, про що міститься відмітка на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення, а відтак, будь-які несприятливі наслідки неявки повноважних представників у судове засідання покладаються на Позивача.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні судом не було встановлено. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

При цьому, судом відхиляється заявлене в судовому засіданні 12.03.2014 клопотання Відповідача щодо залишення позову без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки ним не обґрунтовано, які саме витребувані судом документи не було подано Позивачем та чим це заважає вирішенню спору за наявними матеріалами, а також Відповідачем не обґрунтовано, яким чином неявка представника Позивача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в судовому засіданні 12.03.2014 за наслідками розгляду клопотання Позивача від 06.03.2014 про забезпечення позову, судом було оголошено про залишення його без задоволення, оскільки Позивачем, всупереч ст.ст. 66-67 ГПК України, не доведено суду (не надано письмових та інших доказів), що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі, а одні лише припущення Позивача належними доказами не є. При цьому, сума судового збору, сплачена за звернення з заявою про забезпечення позову, покладається на Позивача та йому не відшкодовується.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Відповідача та Третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2006 між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» (Банк), правонаступником якого є Відповідач - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк», та Позивачем (Позичальник) було укладено Кредитний договір № 24-06V, за умовами якого Банк відкриває Позичальнику відкличну кредитну лінію у сумі 3500000 доларів США строком з 01.09.2006 по 31.08.2011 із сплатою 13,2% річних для поповнення обігових коштів.

У подальшому до Кредитного договору № 24-06V від 01.09.2006 сторонами вносилися зміни шляхом укладання додаткових угод: № 1 від 11.09.2006, № 2 від 17.10.2006, № 3 від 17.10.2006, № 4 від 02.11.2006, № 5 від 20.05.2008, № 6/1 від 04.10.2008, № 7 від 14.10.2008, № 8 від 17.11.2008 та № 9 від 04.11.2009. Зазначеними додатковими угодами сторонами змінювався розмір ліміту кредитної лінії, графік повернення суми кредиту, розмір відсоткової ставки річних за користування кредитними коштами, а також вносились зміни в редакцію розділу 5 договору - «Гарантії виконання позичальником зобов'язань по цьому договору».

Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору № 24-06V від 01.09.2006, у редакції Додаткової угоди № 9 від 04.11.2009, в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором Позичальник надає Банку заставу згідно договору застави № 24/2 від 01 вересня 2006 року, а також за договорами іпотеки, переліченими у цьому додатковому договорі.

Так, у забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором № 24-06V від 01.09.2006, було укладено Договір застави № 24 від 01.09.2006 (Договір застави або оспорюваний договір), сторонами якого є Позивач, як заставодавець, та Відповідач, як заставодержатель, а предметом застави визначено акції прості іменні Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13003», номінальною вартістю 0,25 грн. за одну одиницю цінного паперу загальною кількістю - 1326687 штук, код випуску UA1009331000.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, стверджує, що йому стало відомо про існування Договору застави, укладеного 01.09.2006, із листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестофіс» № 37-1/8 від 01.11.2012, яке надано у відповідь на звернення Позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестофіс» як до особи, що здійснює ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

А підставою визнання Договору застави недійсним, Позивач зазначає укладання його особою - Генеральним директором ОСОБА_3 із перевищенням своїх повноважень, передбачених Статутом.

Проте дослідивши надані сторонами письмові докази, суд прийшов до висновку, що не погоджується з доводами Позивача з наступних підстав.

Так, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів, а також затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства (пункти 1, 4 та 5 ч. 4 ст. 145 ГК України).

За приписами ст. 61 Закону України «Про господарські товариства», загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами.

Як зазначалось вище, предметом оспорюваного Договору застави є акції прості іменні Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13003», номінальною вартістю 0,25 грн. за одну одиницю цінного паперу загальною кількістю - 1326687 штук, код випуску UA1009331000.

У разі застави цінних паперів, класифікованих, як поточні фінансові інвестиції, п. 33 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджений наказом Мінфіну України від 31.03.1999 №87, який втратив чинність згідно з наказом Мінфіну України від 07.02.2013 №73, вимагає здійснення в бухгалтерському обліку проведення Д-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» К-т 35 «Поточні фінансові інвестиції», оскільки на весь час застави такі папери втрачають головну ознаку поточних фінансових інвестицій - можливість бути вільно реалізованими у будь-який момент.

Відповідно до витягу з протоколу засновників № 4 від 29.08.2006, директора Позивача ОСОБА_3 було уповноважено на підписання Договору застави. При цьому суд зазначає, що ним не встановлено допущення порушень при складенні вказаного протоколу, у частині, що наведена у наданому суду витязі.

Так, наданий витяг з протоколу ОСОБА_3 завірив як генеральний директор, а не як голова загальних зборів, а зі змісту витягу натомість вбачається, що головою було обрано ОСОБА_4, а ОСОБА_3 - секретарем.

Позивачем також не доведено, що генеральному директору ОСОБА_3 чинним законодавством заборонялося були секретарем та вести протокол зборів, та натомість директору товариства чинним законодавством надано право вирішувати усі питання діяльності товариства, тобто, і надання витягів із документів товариства, якщо це не віднесено до виключної компетенції зборів учасників (зі Статуту Позивача видно, надання витягу з протоколу не є виключною компетенцією зборів учасників).

Підписання витягу з протоколу товариства його бухгалтером, після директора та разом з ним, також не заборонено положеннями чинного законодавства. Протилежного Позивачем суду також не доведено.

Позивач також не обґрунтовує, що саме стало підставою для звернення з запитом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестофіс» як до особи, що здійснює ведення реєстру власників іменних цінних паперів, саме наприкінці 2012 року, та чому Позивач не звертався до нього у будь-який раніший час.

Так, Положенням про Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17.10.2006 за № 1000 (зареєстровано в Мінюсті 22.01.2007 за № 49/13316, далі - Положення), врегульовано процедуру внесення в систему реєстру відомостей щодо обтяження цінних паперів.

Відповідно до п. 20 розділу VII Положення, блокування цінних паперів на особовому рахунку може здійснюватись у разі, зокрема, рішення зареєстрованої особи про обтяження цінних паперів, що обліковуються на її особовому рахунку, зобов'язаннями згідно з умовами цивільно-правових договорів.

За приписами п. 21 розділу VII вказаного Положення, блокування цінних паперів на вимогу зареєстрованої особи - власника здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів: 1) письмового розпорядження зареєстрованої особи - власника про здійснення реєстроутримувачем блокування цінних паперів, що обліковуються на її особовому рахунку; 2) оригіналу або нотаріально засвідченої копії документа, що підтверджує наявність підстав, за якими зареєстрованою особою вимагається здійснення блокування цінних паперів (передається реєстроутримувачу).

У разі, якщо блокування цінних паперів здійснюється за ініціативою зареєстрованої особи, розпорядження про блокування (припинення блокування) має бути засвідчено згідно з вимогами, передбаченими для передавального розпорядження.

Відповідно до п. 2.1 розділу IV Положення, передавальне розпорядження повинно бути підписане зареєстрованою особою або її уповноваженою особою. У випадках передання цінних паперів, що є предметом застави, передавальне розпорядження, крім зареєстрованої особи, повинно бути підписано заставодержателем або його уповноваженою особою.

При цьому, при підтвердженні справжності підпису власника (уповноваженої особи власника) на передавальному розпорядженні уповноважений працівник реєстроутримувача виконує певні дії, та зокрема, установлює в разі підпису передавального розпорядження уповноваженою особою власника її повноваження щодо права заповнення та підпису передавального розпорядження і виконання всіх дій, пов'язаних з унесенням змін до системи реєстру від імені власника.

Відтак, вчинення реєстроутримувачем дії по внесенню запису до реєстру застави цінних паперів на підстави Договору застави, підтверджує, що останньому Позивачем було надано всі документи, згідно необхідного переліку для вчинення такої дії, в тому числі протокол загальних зборів учасників Позивача про заставу цінних паперів на підтвердження повноважень керівника вчиняти заставу цінних паперів. Протилежного Позивачем суду доведено не було.

Також суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 частини 3 ст. 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З сукупної оцінки всіх доказів, суд дійшов висновку, що Позивачем не доведено наявність обмеження повноважень ОСОБА_3 як генерального директора Позивача на підписання оспорюваного Договору застави, та що Відповідач міг бути обізнаний про наявність будь-яких несумісних з підписанням Договору застави обмежень.

Разом з цим, згідно приписів статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину

При цьому, стаття 241 ЦК України не обмежує дії, що можуть свідчити про схвалення правочину, певним вичерпним колом цих дій, та не встановлює обмежень щодо часу здійснення відповідних дій та не унеможливлює вчинення таких дій після подання позову про визнання правочину недійсним. І визначальним у вчиненні дій щодо схвалення правочину, вчиненого з перевищенням повноважень, є зміст таких дій, оскільки вони мають свідчити про прийняття правочину до виконання, та таке схвалення повинно бути до прийняття рішення у справі про визнання правочину недійсним.

Відбуватися схвалення правочину може у різних формах, законодавчо це не обмежено, тобто схвалення можливе і шляхом вчинення конклюдентних дій, які свідчать про прийняття до виконання правочину (виплата контрагенту грошової суми, прийняття або передання майна тощо).

Схвалення правочину особою, яку представляють, свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином з цього моменту.

На думку суду, такими діями з боку Позивача, що свідчили про фактичне схвалення ним Договору застави, було проведення 28.11.2008 зборів учасників цього товариства на яких було призначено ОСОБА_3 генеральним директором Позивача і надано повноваження укладати та підписувати будь-які договори без обмежень сум та строку дії.

Тобто, станом на 28.11.2008 генеральний директор Позивача ОСОБА_3 вже був уповноважений зборами учасників на укладення будь-яких договорів, в тому числі договорів застави.

У подальшому, 28.03.2011, між Відповідачем та Позивачем, при цьому від імені Позивача діяв представник, уповноважений на вчинення таких правочинів, було підписано додаткову угоду № 1 до оспорюваного Договору застави, тобто уповноваженою загальними зборами особою вчинено конклюдентні дії, які свідчать про прийняття до виконання оскаржуваного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Пунктом 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Договір застави в момент його укладення суперечив закону, що особи, які його підписали, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також суд встановив, що оскаржуваний правочин відповідав внутрішній волі сторін, оскільки отримав подальше їх схвалення.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог із наведених Позивачем обґрунтувань позову, та їх відхиляє.

Також, в зв'язку з встановленням судом необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутністю порушення Відповідачем охоронюваних законом прав та інтересів Позивача, у суду відсутні підстави за клопотанням Відповідача застосовувати позовну давність до заявлених вимог. Аналогічну правову позицію викладено в п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів».

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на Позивача та йому не відшкодовується.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.2014

Суддя Сташків Р.Б.