Постанова

від 09.12.2014 по справі 5011-8/16660-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 5011-8/16660-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

від прокуратури: Левицька Н.В. - посв. №002805 від 05.09.2012

від позивача: не з'явились

від відповідача: Діброва Л.С. - дов. №413/03 від 14.08.2014

Ярчук І.С. - дов. №247/03 від 11.06.2014

від третьої особи-1: не з'явились

від третьої особи-2: Шевченко Ю.А. - дов. №09-13156/14 від 11.11.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „AMK LTD"

на рішення господарського суду міста Києва

від 12.03.2014 (суддя Сташків Р.Б.)

у справі №5011-8/16660-2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „AMK LTD"

до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Публічне акціонерне товариство „Київське автотранспортне підприємство 13003"

2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

за участю Генеральної прокуратури України

про визнання недійсним договору застави акцій

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „AMK Ltd" (надалі - позивач, ТОВ „ВКФ „AMK Ltd") до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" (надалі - відповідач, ПАТ „Брокбізнесбанк") про визнання недійсним договору застави.

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.07.2013 у справі №5011-8/16660-2012 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АМК LTD" до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства „Київське автотранспортне підприємство 13003", було задоволено повністю, визнано договір застави №24 від 01.09.2006 недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2013 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 рішення господарського суду міста Києва від 04.07.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №5011-8/16660-2012 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АМК LTD" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №5011-8/16660-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного суду від 12.06.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АМК LTD" задоволено, а рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №5011-8/16660-2012 скасовано і прийнято нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „АМК LTD" задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №5011-8/16660-2012 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 у справі №5011-8/16660-2012 скасовано, а справу передано до Київського апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема апелянт зазначає, що загальними зборами учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" не уповноважувалася жодна особа та не приймалося жодне рішення про укладення договору застави №24 від 01.09.2006 року та про передачу у заставу простих іменних акцій ПАТ „Київське автотранспортне підприємство 13003" номінальною вартістю 0,25 грн. за одну одиницю цінного паперу загальною кількістю - 1326687 штук, код випуску UA1009331000. Позивач заперечує факт існування протоколу засновників №4 від 29.08.2006 року. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач міг бути обізнаний про наявність будь-яких несумісних з підписанням договору застави обмежень, оскільки спірний договір застави містить посилання на те, що від заставодавця договір було підписано генеральним директором, який діяв на підставі статуту товариства. Крім того, позивач заперечує факт подальшого схвалення товариством спірного договору, оскільки рішення зборів учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" від 28.11.2008 року, оформлене протоколом б/н від 28.11.2008 року, яким надано Іржаненко О.М. дозвіл на укладання будь-яких договорів без обмеження сум та строку дії, не має зворотної дії у часі.

03.12.2014 від третьої особи-2 надійшло клопотання, у якому остання просила долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: копію договору про відкриття та обслуговування банківських рахунків №357 від 19.05.1997 та копію статуту ВКФ „АМК ЛТД" ТОВ у редакції чинній на момент відкриття цього рахунку.

Вказані докази долучені судом до матеріалів справи, оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не був учасником судового процесу у даній справі в ході розгляду справи судом першої інстанції, а відтак не мав можливості подати відповідні докази.

Представники відповідача, третьої особи-2 та прокуратури у судовому засіданні 09.12.2014 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивач та третя особа-1 у судове засідання 09.12.2014 не з'явились, поважних причин неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.09.2006 між Акціонерним банком „Брокбізнесбанк" (банк), правонаступником якого є відповідач - Публічне акціонерне товариство „Брокбізнесбанк", та ВКФ ТОВ „АМК LTD" (позичальник) укладено кредитний договір №24-06V, за умовами п. 2.1 якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію у сумі 3500000 доларів США строком з 01.09.2006 по 31.08.2011 із сплатою 13,2% річних для поповнення обігових коштів.

У подальшому до кредитного договору №24-06V від 01.09.2006 сторонами вносилися зміни шляхом укладання додаткових угод: №1 від 11.09.2006, №2 від 17.10.2006, №3 від 17.10.2006, №4 від 02.11.2006, №5 від 20.05.2008, №6/1 від 04.10.2008, №7 від 14.10.2008, №8 від 17.11.2008 та №9 від 04.11.2009. Зазначеними додатковими угодами сторонами змінювався розмір ліміту кредитної лінії, графік повернення суми кредиту, розмір відсоткової ставки річних за користування кредитними коштами, а також вносились зміни в редакцію розділу 5 договору - „Гарантії виконання позичальником зобов'язань по цьому договору".

Положеннями п. 5.1 кредитного договору №24-06V від 01.09.2006 у редакції додаткової угоди №9 від 04.11.2009 передбачено, що в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором позичальник надає банку заставу за договорами іпотеки, переліченими у цьому додатковому договорі, та зокрема згідно договору застави №24/2 від 01.09.2006 року.

Як встановлено судом першої інстанції, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №24-06V від 01.09.2006, між позивачем, як заставодавцем, та відповідачем, як заставодержателем, було укладено договір застави №24 від 01.09.2006, предметом застави яким визначено акції прості іменні Відкритого акціонерного товариства „Київське автотранспортне підприємство 13003", номінальною вартістю 0,25 грн. за одну одиницю цінного паперу загальною кількістю - 1326687 штук, код випуску UA1009331000.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, підставою для визнання договору застави недійсним позивач зазначав укладання його особою - генеральним директором Іржаненко О.М. із перевищенням своїх повноважень, передбачених статутом.

Положеннями ч. 4 ст. 145 ЦК України встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить, зокрема, визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів, визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів, а також затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до витягу з протоколу засновників №4 від 29.08.2006, директора позивача Іржаненко О.М. було уповноважено на підписання спірного договору застави. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що ним не встановлено допущення порушень при складенні вказаного протоколу, у частині, що наведена у наданому суду витязі.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що рішенням проведених 28.11.2008 року зборів учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" було призначено Іржаненка О.М. генеральним директором позивача і надано повноваження укладати та підписувати будь-які договори без обмежень сум та строку дії, тобто, станом на 28.11.2008 генеральний директор позивача Іржаненко О.М. вже був уповноважений зборами учасників на укладення будь-яких договорів. Оскільки 28.03.2011 року, між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду №1 до оспорюваного договору застави, то уповноваженою загальними зборами особою вчинено конклюдентні дії, які свідчать про прийняття до виконання оскаржуваного правочину.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями частини першої - третьої, п'ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до п. 10.5 статуту ТОВ „ВКФ „АМК LTD" збори учасників приймають рішення шляхом голосування та оформляють їх протоколами.

У пункті 10.13 статуту ТОВ „ВКФ „АМК LTD" закріплено, що збори учасників правомочні приймати рішення з будь-яких питань діяльності товариства.

Пунктом 10.14 статуту ТОВ „ВКФ „АМК LTD" встановлено, що повноваження, зокрема, передбачені, зокрема, підпунктом „н" - надання письмової згоди на укладення Генеральним директором правочинів купівлі-продажу, постачання, міни, дарування, застави чи іншого відчуження майна товариства, - належать до виключної компетенції зборів учасників і не можуть бути передані іншим органам товариства.

Відповідно до п. 11.6.3 статуту ТОВ „ВКФ „АМК LTD", укладення генеральним директором правочинів купівлі-продажу, постачання, міни, дарування, застави чи інше відчуження майна товариства можливе лише за наявності письмової згоди на це учасників товариства, що оформлюється протоколом загальних зборів учасників товариства.

За твердженням позивача, загальними зборами учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" не уповноважувалася жодна особа та не приймалося жодне рішення про укладення договору застави №24 від 01.09.2006 року та про передачу у заставу простих іменних акцій ПАТ „Київське автотранспортне підприємство 13003".

Із договору застави №24 від 01.09.2006 року вбачається, що від імені заставодавця на підставі статуту товариства діяв генеральний директор Іржаненко Олексій Мойсейович.

Відповідач доказом наявності повноважень у генерального директора Іржаненка О.М. на підписання спірного договору застави вважає витяг з протоколу засновників №4 від 29.08.2006 року.

Натомість позивач у своїх поясненнях заперечував існування вказаного протоколу.

З матеріалів справи вбачається, що на вимогу суду сторонами не було надано оригінал протоколу засновників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" №4 від 29.08.2006 року, проте було надано пояснення, що вказаний протокол у них відсутній.

Із наявного у матеріалах справи витягу із протоколу №4 від 29.08.2006 неможливо встановити хто був присутній на вказаних зборах, чи був кворум для прийняття рішення про надання повноважень та дозволу для надання в заставу майна та підписання оспорюваного договору застави. Також з витягу вбачається, що результати голосування по другому питанню - дозвіл на надання в заставу майна, не відображені у вказаному витязі.

Таким чином, витяг з протоколу засновників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" №4 від 29.08.2006 не може бути розцінений як належний доказ, який підтверджує надання повноважень та дозволу на укладення договору застави №24 від 01.09.2006 року.

Разом з тим, відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину

Відповідно до п. 3.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11від 29.05.2013 року „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як вбачається з матеріалів справи 28.11.2008 відбулися збори учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD", на яких було вирішено призначити Іржаненка О.М. генеральним директором позивача та надано йому повноваження укладати та підписувати будь-які договори без обмежень сум та строку дії.

У подальшому, 28.03.2011, між відповідачем та позивачем, було підписано додаткову угоду №1 до оспорюваного договору застави №24 від 01.09.2006 року.

Колегія суддів не спростовує доводи апеляційної скарги про те, що рішення зборів учасників ТОВ „ВКФ „АМК LTD" від 28.11.2008 року, оформлене протоколом б/н від 28.11.2008, яким надано Іржаненку О.М. дозвіл на укладання будь-яких договорів без обмеження сум та строку дії, не має зворотної дії у часі.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що додаткову угоду №1 до оспорюваного договору застави №24 від 01.09.2006 було підписано генеральним директором заставодавця Іржавченком О.М, який станом на момент підписання зазначеної додаткової угоди був уповноважений на вчинення таких право чинів.

Та обставина, що додаткова угода підписана Іржаненком О.М., який підписував і оскаржуваний договір застави, не має юридичного значення, оскільки не випливає та не обмежує повноважень Іржаненка О.М. щодо укладання від імені позивача будь-яких договорів без обмеження сум та строку дії.

Таким чином, дії, які свідчать про наступне схвалення та прийняття позивачем до виконання оскаржуваного правочину - договору застави №24 від 01.09.2006 року, були вчиненні уповноваженою загальними зборами особою.

При цьому, така обставина є самостійною підставою, яка в силу положень статті 241 ЦК України унеможливлює визнання договору застави №24 від 01.09.2006 недійсним.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено наявності тих за заявленими вимогами не доведено наявності тих обставин, з яким закон пов'язує визнання право чинів недійсними.

Доводи апеляційної скарги про відсутність факт подальшого схвалення товариством позивача спірного договору спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказана правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог ТОВ „ВКФ „АМК LTD" слід відмовити саме з підстав його необґрунтованості.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „AMK LTD" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №5011-8/16660-2012 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „AMK LTD" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 12.03.2014 у справі №5011-8/16660-2012 залишити без змін.

Матеріали справи №5011-8/16660-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк