Ухвала

від 18.03.2014 по справі 2а-3723/10/1670

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2014 р.Справа № 2а-3723/10/1670 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 2а-3723/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талан-М"

до Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

02 серпня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Талан-М" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Талан-М") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі по тексту - відповідач, Миргородська ОДПІ Полтавської області), в якому просив суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000342301/0, № 0000352301/0 від 13.04.2010.

Протокольною ухвалою від 19.12.2013 Миргородську об'єднаної державну податкову інспекцію у Полтавській області замінено правонаступником Миргородською об'єднаною державною податкової інспекцією Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Миргородська ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 2а-3723/10/1670 адміністративний позов ТОВ фірма "Талан-М" до Миргородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000342301/0, № 0000352301/0 від 13 квітня 2010 року.

Стягнуто з Державного бюджету України в особі Миргородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області на користь ТОВ фірма "Талан-М" витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок, сплачені відповідно до квитанції № 151-1373397/1 від 29 липня 2010 року.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 2а-3723/10/1670 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Талан-М" відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 86, 159 КАС України, пп.4.1.1 п.4.1ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість". Вважає вірними висновки акту перевірки ТОВ "Талан-М", та не вбачає підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень Миргородської ОДПІ від 13 квітня 2010 року № 0000342301/0 про збільшення грошових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 1642957,50 грн., та № 0000352301/0 про збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток на загальну суму 361417,50 грн.

Позивач у надісланих до суду запереченнях на апеляційну скаргу просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 2а-3723/10/1670 залишити без змін. Зазначив, що у договорах з підрядниками ТОВ "Талан-М" виступало замовником капітального будівництва за рахунок грошових коштів дольовиків, а тому для ТОВ "Талан-М" доходом є винагорода за організацію виконання доручень дольовиків, а витратами - витрати, що понесені при організації виконання доручень дольовиків. Зазначив, що позивач повинен був сплачувати податки за надані послуги по організації виробництва, а не за отримані, на виконання доручення кошти від дольовиків. Стверджує, що оскаржувані повідомлення-рішення є протиправними, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Вважає апеляційну скаргу такою, що необґрунтована законодавчими документами та фактичними обставинами справи.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З 15.03.2010 року по 26.03.2010 року посадовими особами Миргородської ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ фірми "Талан - М" з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009.

За результатами перевірки складено акт № 73/23-420/13935548 від 26.03.2010 року, яким зафіксовано порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 255945,00 грн., у тому числі за ІV квартал 2006 року на 15000,00 грн., 2007 рік на 174989,00 грн., 2008 рік на 64616,00 грн., 9 місяців 2009 року на 1340,00 грн.; підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пункту 9.4 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено податок на додану вартість з лютого 2007 року по вересень 2009 року на загальну суму 1132712,00 грн. (а.с.11-16 т.1)

На підставі висновків вказаного акту перевірки Миргородською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 року № 0000352301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 361417,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 240945,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 120472,50 грн.(а.с.10), та податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 № 0000342301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1642957,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 1 091905,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 551052,50 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень-рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що підставою для нарахування податку на прибуток стали висновки ревізора про порушення ТОВ фірми "Талан - М" підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 та підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині невіднесення до складу валового доходу суми коштів у розмірі 5366185,00 грн., отриманої від громадян в якості попередньої оплати за будівництво квартир, та до скоригованих валових витрат - вартості перерахованих з розрахункового рахунку товариства коштів на оплату за підрядні послуги та матеріали, що призвело до заниження скоригованих валових витрат у розмірі 4593008,00 грн.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

У відповідності до п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» №334/94 від 28.12.1994 (далі- Закон № 334/94), господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94 валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до п.5.1 № 334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2. цього закону встановлено, що до складу валових витрат включаються:

Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.11.2.1. цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт і послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з нормами пунктів 1.6, 1.31 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення; продаж товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

Відповідно до ч.2 чт.331 Цивільного кодексу України, право власності на новозбудоване нерухоме майно (житловий будинок, будівля, споруда тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з яким не включається до валового доходу і не підлягає оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з цивільно-правовими договорами, що не передбачають права власності на таке майно.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 визначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що у 2007 році позивачем укладено з фізичними особами договори про дольову участь у будівництві, за якими позивач виступав забудовником, а громадянин - дольовиком на будівництво квартири певної площі, розташованої за адресою. вул.Кашинського, 4, м. Миргород, та певної вартості (за 33 договорами - отримання квартир, за 5 - вбудованих приміщень офісів та магазинів). Відповідно до умов даних договорів дольовик брав на себе зобов'язання внести грошові кошти на будівництво будинку, а забудовник - використати отримані грошові кошти для будівництва житлового будинку та після завершення будівництва видати дольовику документи, які є підставою для оформлення права власності на приміщення квартири(а.с.29-34 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, договори на дольову участь у фінансуванні будівництва житла у встановленому порядку недійними не визнавались, факт виконання зазначених договорів сторонами не оспорювався.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, зазначені договори не передбачали переходу права власності на майно внаслідок отримання коштів. При одержані коштів від пайовиків для фінансування будівництва житлового будинку у позивача виникли перед ними боргові зобов'язання по використанню цих коштів для будівництва будинку, які погашені передачею дольовикам після завершення будівництва документів для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку. При цьому, різниця між сумою коштів, одержаних товариства від дольовиків для фінансування житлового будинку згідно договору, і розміром фактичних витрат, пов'язаних з будівництвом будинку, була комісійною винагородою позивача. (а.с. 49-77, 111-175 т.1, а.с. 109 т.2).

Зі змісту акту перевірки № 73/23-420/13935548 від 26.03.2010 року вбачається, що посадовими особами відповідача досліджено та враховано лише частину договорів- з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Інші договори до уваги не брались. Рух коштів на рахунку в Райфайзенбанк Аваль за № 2600010012785, на якому обліковувалися кошти ТОВ "Талан -М", інспектором не перевірявся, комісійна винагорода товариства окремо не обчислювалась.

Зазначені господарські операції щодо дольової участі у фінансуванні будівництва житлового будинку відносяться до операцій з борговими зобов'язаннями, порядок оподаткування яких регулюється підпунктом 7.9.1 пунктом 7.9 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що сума коштів, перерахованих дольовиками для фінансування будівництва житлового будинку за таким договором, не повинна включатися до валового доходу товариства, а витрати, пов'язані з виконанням підрядних угод, укладених позивачем від свого імені, але за рахунок дольовиків, - не відносяться до валових витрат.

Зокрема, до валових доходів повинна включатися комісійна винагорода - різниця між сумою коштів, одержаних товариством від дольовиків для фінансування житлового будинку згідно договору, і розміром фактичних витрат, пов'язаних з будівництвом будинку.

Таким чином, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість донарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 361417,50 грн.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 13.04.2010 № 0000342301/0, колегія суддів крім вищенаведеного, вважає за необхідне зазначити наступне.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 визначено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі: коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України №168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

В ході судового розгляду підтверджено, що за укладеними між позивачем та дольовиками договорами про дольову участь у фінансуванні будівництва житла кошти передавались не як компенсація вартості квартир (приміщень) внаслідок переходу права власності на них, а для використання цих коштів при організації ТОВ "Талан-М" робіт з будівництва житлового будинку.

Відповідно до вимог пп. 3.2.5.п.3.2 ст. 3 Закону України № 168/97-ВР надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Крім того, відповідно до вимог підпункту 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необгрунтованість висновків відповідача щодо нарахування податку на додану вартість, оскільки донарахування відповідачем суми податку на додану вартість є помилковим в силу приписів пп.3.2.5 п.3.2. та пп.7.3.1. п.7.3 ст. 7Закону України "Про податок на додану вартість" та встановлені судом розрахунки не є операціями, що оподатковуються податком на додану вартість.

Про помилковість донарахування позивачеві податковим органом податку на додану вартість вказано в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.11.2013 (а.с. 61-64 Т.2).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 13.04.2010 року № 0000352301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 361417,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 240945,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 120472,50 грн.(а.с.10), та № 0000342301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1642957,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 1 091905,00 грн. та за штрафними санкціями на суму 551052,50 грн., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Миргородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014р. по справі № 2а-3723/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.