Ухвала

від 15.10.2015 по справі 2а-3723/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2015 року м. Київ К/800/18371/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014

у справі № 2а-3723/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Талан-М"

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Талан-М" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення податкові повідомлення - рішення: № 0000342301/0, № 0000352301/0 від 13.04.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0000342301/0, № 0000352301/0 від 13.04.2010.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2009 та складено акт № 73/23-420/13935548 від 26.03.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000352301/0 від 13.04.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 361417, 50 грн.; № 0000342301/0 від 13.04.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 1642957, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток на загальну суму 255945 грн.; пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 9.4 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість з лютого 2007 року по вересень 2009 року на загальну суму 1132712 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2007 році позивачем укладено з фізичними особами договори про дольову участь у будівництві, за якими позивач виступав забудовником, а громадянин - дольовиком на будівництво квартири певної площі, розташованої за адресою. вул.Кашинського, 4, м. Миргород, та певної вартості (за 33 договорами - отримання квартир, за 5 - вбудованих приміщень офісів та магазинів).

Відповідно до умов даних договорів дольовик брав на себе зобов'язання внести грошові кошти на будівництво будинку, а забудовник - використати отримані грошові кошти для будівництва житлового будинку та після завершення будівництва видати дольовику документи, які є підставою для оформлення права власності на приміщення квартири.

Як вбачається з матеріалів справи, договори на дольову участь у фінансуванні будівництва житла у встановленому порядку недійними не визнавались, факт виконання зазначених договорів сторонами не оспорювався.

Зокрема, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, зазначені договори не передбачали переходу права власності на майно внаслідок отримання коштів.

При одержані коштів від пайовиків для фінансування будівництва житлового будинку у позивача виникли перед ними боргові зобов'язання по використанню цих коштів для будівництва будинку, які погашені передачею дольовикам після завершення будівництва документів для оформлення права власності на відповідну частину житлового будинку.

Різниця між сумою коштів, одержаних позивачем від дольовиків для фінансування житлового будинку згідно договору, і розміром фактичних витрат, пов'язаних з будівництвом будинку, була комісійною винагородою позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за укладеними між позивачем та дольовиками договорами про дольову участь у фінансуванні будівництва житла кошти передавались не як компенсація вартості квартир (приміщень) внаслідок переходу права власності на них, а для використання цих коштів при організації ТОВ „Талан-М" робіт з будівництва житлового будинку.

Підпунктом 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Також суди попередніх інстанцій цілком правомірно зазначили, що згідно пп. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України „Про податок на додану вартість" не є об'єктом оподаткування операції, в тому числі із залучення коштів за договорами.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржених податкових повідомлень-рішень

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 2а-3723/10/1670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 2а-3723/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С .Е. Острович О.І. Степашко