Постанова

від 17.03.2014 по справі 914/2280/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа № 914/2280/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Скрипчук О.С.

Якімець Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері за №05/2-586вих-13 від 19.09.2013р. (вх. № 05-05/2066/13 від 01.10.2013р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 21.08.2013р.

у справі № 914/2280/13

за позовом: Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (надалі ТзОВ «Дует-СК»)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду державного майна України

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та зобов'язання повернути приміщення,

за участю:

від прокуратури: Покора К.В. (посвідчення № 024280);

від позивачів: не з'явились;

від відповідача: Орищин О.А. - представник (довіреність б/н від 17.01.2014р.);

від третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13 (суддя Сухович Ю.О.) відмовлено повністю у задоволенні позову, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

В ході розгляду справи суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оспорюваний договір укладений з порушенням порядку відчуження державного майна, а саме ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", що в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним. Водночас, розглянувши заяву відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу позовної давності, суд встановив, що прокурор та позивач при зверненні до суду з даним позовом пропустили передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності тривалістю в три роки та не навели жодних причин поважності його пропуску, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, повно та всебічно не з'ясував всі обставини, які мають значення для справи. Звертає увагу на те, що спірний правочин вчинено без належного дозволу Міністерства оборони України, а тому Міністерство не знало та не могло знати про вчинення даного правочину, так як не було його учасником. Поряд з тим зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність погодження Фонду державного майна, що є підставою для визнання даного договору недійсним. Стверджує, що відраховувати строк позовної давності з моменту вчинення оскаржуваного правочину невірно, так як зацікавлені особи про нього не знали. Вказує, що факти зловживання посадовими особами Концерну «Війсьторгсервіс» були викриті лише під час прокурорської перевірки, за наслідками якої внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Позивач Концерн «Війсьторгсервіс» в письмових поясненнях по справі за № 10/1747 від 28.10.2013р. (вх. № 05-04/6470/13 від 30.10.2013р.) зазначає, що попереднім керівництвом Концерну було незаконно реалізовано державне нерухоме майно загальною площею 68,8кв.м (Львівська обл., м. Самбір, вул. І.Франка, 31), а саме: за відсутності дозволу суб'єкта управління та погодження Фонду державного майна.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною. Вказує, що згідно наявних в матеріалах справи доказів Міністерству оборони України та органам прокуратури стало відомо про оспорюваний договір ще у 2010 році. Відтак, стверджує про голослівність доводів прокурора щодо звернення до суду з даним позовом в межах строку позовної давності. Звертає увагу на те, що для прокурора самостійних строків позовної давності законом не встановлено. ТзОВ «Дует-СК» не могло знати про обмеження Концерну «Військторгсервіс» щодо відчуження нерухомого майна, в тому числі з огляду на продаж майна за посередництва біржі та нотаріуса, на яких законом покладено обов'язок перевіряти повноваження продавця тощо. Крім того, зазначає, що, пред'явивши позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу, прокурор обрав невірний спосіб захисту порушеного права, що навіть у випадку звернення в межах строку позовної давності призвело б до прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки Міністерство оборони України не є стороною оспорюваного договору. Просить залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13, а апеляційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - без задоволення.

Позивач - Міністерство оборони України та третя особа не надали витребуваних судом письмових, документально обґрунтованих відзивів на апеляційну скаргу.

Позивачі та третя особа не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 19.02.2014р. та ознайомлення під розписку з датою наступного судового засідання від 17.02.2014р. В письмовому клопотанні за № 10/1746 від 28.10.2013р. (вх. № 05-04/6470/13 від 30.10.2013р.) представник Концерну «Військторгсервіс» за довіреністю № 123 від 17.06.2013р. просив розглянути справу без його участі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення по справі та заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про наявність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2009р. Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею "Прайс" (далі - РМУТМБ "Прайс") проведено публічні торги по продажу майна: підвального приміщення, площею 68,8 кв.м, що належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Самбір, вул.І.Франка, 31, про що складено протокол про хід публічних торгів № 071-н (а.с. 25, т.1).

Зі змісту протоколу № 071-н від 27.08.2009р. вбачається, що право на укладання договору купівлі-продажу об`єкта - підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., яке належить Концерну "Військторгсервіс" та знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Самбір, вул. І.Франка, 31, отримав відповідач у даній справі - ТзОВ "Дует-СК", одержувач коштів - РМУТМБ "Прайс"; остаточна ціна - 87959,76 грн.

18.01.2010р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., діючого на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрованої в реєстрі за №4165, (продавець) та ТзОВ "Дует-СК" в особі директора Крвавича І.Д. (покупець) укладено договір купівлі-продажу підвального приміщення, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України наступне майно - підвальне приміщення, загальною площею 68,8кв.м, яке позначене за поверховим планом літерою А-2 та знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І.Франка, буд.№ 31 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (а.с.21-23, т.1).

Розділом 1 оспорюваного договору передбачено, що право власності на нерухомість підтверджується Свідоцтвом про право власності на підвальне приміщення від 28.03.2002р., виданим виконкомом Самбірської міської ради народних депутатів Львівської області на підставі розпорядження № 303 від 19.07.2001р. Самбірської міської ради народних депутатів.

Згідно розділу 2 договору ціна продажу нерухомості становить 87959,00 грн., в тому числі ПДВ на підставі протоколу № 071-н про хід публічних торгів від 27.08.2009р.

Відповідно до розділу 4 договору покупець зобов'язаний: у встановлений цим договором термін сплатити продажну ціну нерухомості; у встановлений цим договором термін прийняти нерухомість та необхідну документацію, підписати акт приймання-передавання і взяти на себе витрати, пов'язані з укладенням цього договору, його нотаріальним посвідченням, реєстрацією і виконанням.

Продавець зобов'язаний: передати покупцю нерухомість та необхідну документацію у встановлений в договорі термін; вимагати від покупця виконання належним чином своїх обов'язків (Розділ 5 договору).

Зі змісту п.6.1 договору вбачається, що за згодою сторін покупець провів оплату за придбану нерухомість до нотаріального посвідчення цього договору на розрахунковий рахунок РМУТМБ "Прайс" 26002170000003 в ВАТ «ВІЕЙБІ Банк» м. Київ, МФО 380537, код ЄДРПОУ 25675153.

Розділом 7 договору передбачено, що передача нерухомості покупцю засвідчується актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Право власності на нерухомість переходить до покупця з моменту повного розрахунку за цим договором, підписання акта прийому-передачі та державної реєстрації нерухомості.

Згідно розділу 10 договору усі спори, що виникають при виконанні, зміні та розірванні цього договору, або у зв'язку з тлумаченням його положень вирішуються сторонами відповідно до ст. 11 ГПК України.

У відповідності до п. 12.1 договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010р. підписаний і скріплений печатками його сторін, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 84.

Матеріали даної справи містять копію Статуту Концерну "Військторгсервіс", (додаток до наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. №754), згідно якого позивач 2 є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній формі власності, та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1 Статуту). До складу Концерну "Військторгсервіс" входить, зокрема, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п. 1.5 Статуту). Концерн відповідно до чинного законодавства України та Статуту має право укладати угоди, договори (контракти) (п. 5.1 Статуту). Майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п.7.3 Статуту). Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.7.5 Статуту) (а.с.42-64, т.1).

Як видно зі змісту позовної заяви, Прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проведено перевірку законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну "Військторгсервіс" Пукіром П.Н., в результаті якої встановлено, що 04.10.2004р. Міністр оборони України довіреністю № 220/2071 уповноважив начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна.

12.02.2005р. окремим дорученням Міністра оборони України вказану довіреність визнано недійсною та відкликано, а 17.02.2005р. Пукір П.Н. повернув довіреність до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Листом № 140/6/1466/37 від 12.11.2004р. «Про надання дозволу відчуження» на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004р., начальник Головного управління торгівлі Пукір П.Н. дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерському Г.М. здійснити відчуження нерухомого майна ДП Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування», зокрема, підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м. в м.Самборі на вул. І.Франка, 31 (а.с.26, т.1).

12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 4165 довіреність, видану Концерном «Військторгсервіс» в особі Генерального директора Пукіра П.Н., діючого на підставі Статуту Концерну, якою уповноважено начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну «Військторгсервіс» будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України (а.с.27, т.1).

Підставою звернення заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. та повернення державного майна до управління Міністерства оборони України слугувало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення при укладенні спірного договору вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. Одночасно, звертає увагу на те, що в силу вимог п.6 названого Порядку необхідною умовою вчинення правочину є наявність погодження Фонду державного майна України на відчуження майна. Відсутність такого погодження підтверджується листом Фонду державного майна України № 10-24-3491 від 20.03.2013р.

03.07.2013р. заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в місцевий господарський суд з заявою про уточнення позовних вимог за № 05/2-394вих-13 від 02.07.2013р., в якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір від 18.01.2010р., укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Управління Західного оперативного командування», та ТзОВ «Дует-СК», зобов'язати відповідача повернути спірний об'єкт нерухомості загальною вартістю 87959,00 грн. до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» (а.с.73-74, т.1).

03.07.2012р. відповідач подав в суд першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, в якій просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності, у зв'язку з чим відмовити у задоволенні даного позову (а.с.81-85, т.1).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

В частині 7 статті 179 ГК України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 68,8кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір від 18.01.2010р., укладеного між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Управління Західного оперативного командування» та ТзОВ «Дует-СК».

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом (ч.5 ст.656 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується факт укладення спірного договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. за результатами проведення публічних торгів, переможцем яких став відповідач та отримав право на придбання нерухомого майна, що відображено у протоколі № 071-н від 27.08.2009р.

Відповідно до положень частини 1 ст.317 ЦК України право володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить власникові.

В ході розгляду справи суд встановив, що нерухоме майно, яке являється предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

В статті 74 ГК України зазначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ч.1 ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Приписами ч.5 ст. 75 ГК України встановлено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» № 185-V від 21.09.2006р. відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Пунктом 1.1 статуту Концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Оскільки майно, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю, тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України.

У відповідності до п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (надалі Порядок), відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

Згідно п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Чинним на момент виникнення спірних правовідносин Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997р. передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів колегія суддів, констатує, що в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що відповідно до законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 18.01.2010р., суб'єкт управління таким майном повинен був погодити дозвіл власника майна на його відчуження з Фондом державного майна України.

В матеріалах справи відсутні й суду не надано докази про погодження відчуження спірного майна Фондом Державного майна України, яке є обов'язковим відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р.

Вказані обставини підтверджуються письмовим поясненням Фонду державного майна України за №10-25-10248 від 13.08.2013р., адресованим господарському суду Львівської області (а.с.161-163, т.1).

Одночасно, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково відхилив покликання прокурора на ту обставину, що на час укладення спірного правочину був відсутній дозвіл Міністерства оборони України на відчуження підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Самбір, вул. І.Франка, 31, а лист начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. №140/6/1466/37 від 12.11.2004р. «Про надання дозволу відчуження» не може вважатись належним дозволом Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна, з огяду на таке.

Відповідно до п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта.

Пунктом 50 даного Порядку передбачено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Отже, однією з обов'язкових умов при укладенні договору купівлі-продажу від 18.01.2010р. була наявність рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження підвального приміщення, площею 68,8 кв.м., що знаходиться за адресою: Львівська обл., м.Самбір, вул. І.Франка, 31, з терміном дії не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Проте, таке рішення в матеріалах справи відсутнє.

Вищеописаний лист, датований задовго до укладення спірного договору купівлі-продажу, не є розпорядчим актом та не відповідає вимогам, встановленим у п.50 Порядку відчуження об'єктів державної власності.

З наведеного, апеляційний господарський суд вважає доведеним факт порушення при укладенні договору купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010 року, який є предметом спору в даній справі, вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою - п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, про який було заявлено відповідачем, з наступних підстав:

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.01.2010р., укладеного між Концерном "Військторгсервіс" та ТзОВ "Дует-СК", слід обчислювати з дати укладення договору 18.01.2010 року, зважаючи на те, що Міністерству оборони України було відомо про факт відчуження спірного нерухомого майна Концерном «Військторгсервіс», а даний позов датований 29.04.2013р., зареєстрований канцелярією суду 10.06.2013р.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 29.04.2013р. №05/2-301 вих.13 (вх.№2813 від 10.06.13р.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна подана заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, якому стало відомо про порушення порядку відчуження спірного державного майна у березні 2013 року в ході проведення перевірки законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну «Військторгсервіс» Пукіром П.Н., а саме, з листа Фонду Державного майна України за № 10-24-3491 від 20.03.2013р.

Оскільки прокурор та Міністерство оборони України не є сторонами оспорюваного договору, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли прокурор дізнався про порушення порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України.

За таких обставин, позов заявлено в межах загального строку позовної давності тривалістю в три роки.

Вказана правова позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду України, наведених в постанові від 20.08.2013 року у справі господарського суду Одеської області №6/17-4949-2011.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому його слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на відповідача згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 21.08.2013р. у справі № 914/2280/13 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити повністю.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення від 18.01.2010р., укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Управління Західного оперативного командування» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дует-СК».

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (79014, вул.І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України (03168, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ) у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» (03151, вул.Молодогвардійська, 28-А, Солом'янський р-н., м. Київ, код ЄДРПОУ 33689922) приміщення магазину загальною площею 68,8 кв.м., розташованого по вул. І.Франка, 31 у м. Самбір Львівської області, загальною вартістю 87959,00 грн.

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Дует-СК» (79014, вул. І.Вільде, 22/2, м. Львів, код ЄДРПОУ 33285493) в дохід Державного бюджету України 2906,18 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 1453,09 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Скрипчук О.С.

Якімець Г.Г.