Постанова

від 17.03.2014 по справі 914/2089/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2014 р. Справа № 914/2089/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Скрипчук О.С.

Якімець Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Гера-Медика» (надалі ПП «Гера-Медика») б/н від 20.12.2013р. (вх. № 05-05/2871/13 від 24.12.2013р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.08.2013р.

у справі № 914/2089/13

за позовом: Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу: Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс»

до відповідача: ПП «Гера-Медика»

за участю третьої особи: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та зобов'язання повернути приміщення,

за участю:

від прокуратури: Покора К.В. (посвідчення № 024280);

від позивачів: не з'явились;

від відповідача: Орищин О.А. - представник (довіреність б/н від 10.12.2013р.);

від третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 05.08.2013р. у справі №914/2089/13 (суддя Березяк Н.Є.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 65,1 кв.м., яке знаходиться у м. Львові, вул. Стрийська, 61 від 29.11.2007р., укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі «Управління торгівлі Західного оперативного командування» та ПП «Гера-Медика». Зобов'язано ПП «Гера-Медика» повернути до державної власності в особі Міністерства України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нежитлові приміщення, загальною площею 65,1 кв.м., які знаходяться у м. Львові, вул. Стрийська, 61, загальною вартістю 114 474,00 грн. Стягнуто з ПП «Гера-Медика» в дохід державного бюджету України - 1147,00 грн. судового збору по немайновій вимозі та 2289,48 грн. - судового збору по майновій вимозі.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що оспорюваний договір укладений без згоди Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна України, з порушенням порядку відчуження державного майна, що в силу ст.ст.203, 215 ЦК України є підставою для визнання такого договору недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, неповно з'ясував та не довів всі обставини, які мають значення для справи. Вказує, що висновки суду про те, що спірний договір було укладено без згоди Міністерства оборони України та погодження Фонду державного майна, суперечать дійсним обставинам справи. Стверджує, що при укладенні оспорюваного договору начальник Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерський Г.М. діяв на підставі чинного і не скасованого дозволу начальника Головного управління торгівлі Тилу МОУ Пукіра П.Н. за № 140/6/1466/9 від 12.11.2004р., виданого в межах дії довіреності Міністерства оборони України та в його інтересах. Звертає увагу на те, що дозвіл начальника ГУТТ МОУ Пукіра П.Н. за №140/6/1466/9 на відчуження нежитлового приміщення, що знаходиться по вул. Стрийській,61 у м. Львові був виданий 12.11.2004р., тобто за три роки до прийняття КМУ Порядку відчуження об'єктів державної власності, яким передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна України. Покликається на те, що в розумінні ст. 330 ЦК України відповідач є добросовісним набувачем. Зазначає, що відсутність повноважень в Концерну «Військторгсервіс» та порушення ним Порядку № 803 при укладенні оспорюваного договору не може мати жодних юридичних наслідків для ПП «Гера-Медика». Придбавши майно та оплативши його вартість у повному обсязі, чого не заперечують прокурор та позивачі, ПП «Гера-Медика» не може нести відповідальність за недогляд Міністерства оборони України чи інших органів, в тому числі, і прокуратури, при здійсненні контролю за діяльністю Концерну «Військторгсервіс» та розпорядженням державним майном. Зазначає, що ПП «Гера-Медика» не могло знати про обмеження Концерну «Військторгсервіс» щодо відчуження нерухомого майна, в тому числі з огляду на продаж майна за посередництва нотаріуса, на якого законом покладено обов'язок перевіряти повноваження продавця тощо. Окрім того, вказує на те, що Міністерство оборони України схвалило спірний правочин, в тому числі шляхом прийняття платежу за даним договором та подальшим використанням цих коштів. Вважає, що, пред'явивши позов про визнання недійсним договору, прокурор обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки Міністерство оборони України не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, відтак звернення прокурора з позовом про визнання такого договору недійсним є безпідставним. Стверджує, що спірні приміщення перебували в його користуванні на підставі договорів оренди впродовж кількох років, під час дії яких ПП «Гера-Медика» істотно покращило дане майно. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.08.2013р. у справі № 914/2089/13, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, позивач - Міністерство оборони України та третя особа не надали витребуваних судом письмових, документально обґрунтованих відзивів на апеляційну скаргу.

Позивач Концерн «Військторгсервіс» в письмових поясненнях по справі за №10/334 від 12.02.2014р. (вх. № 05-04/922/14 від 17.02.2014р.) зазначає, що попереднім керівництвом Концерну було незаконно реалізовано державне нерухоме майно загальною площею 65,1кв.м (м. Львів, вул. Стрийська, 61), а саме: за відсутності погодження Фонду державного майна.

В судовому засіданні прокурор просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивачі та третя особа не забезпечили явки в судове засідання уповноважених представників, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлені, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 19.02.2014р. та ознайомлення під розписку з датою наступного судового засідання від 17.02.2014р. В письмовому клопотанні за № 10/333 від 12.02.2014р. (вх. № 05-04/922/14 від 17.02.2014р.) представник Концерну «Військторгсервіс» за довіреністю № 263 від 08.01.2014р. просив розглянути справу без його участі.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, письмові пояснення по справі та заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 05.08.2013р. у справі № 914/2089/13, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2007р. між Державним господарським об'єднанням Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., діючого на підставі довіреності, посвідченої 12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованої в реєстрі за № 4165 (продавець) та ПП "Гера-Медика" в особі Ткаченка Т.В. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність у відповідності до чинного законодавства України нежитлове приміщення, загальною площею 65,1 кв.м, яке знаходиться у м. Львові, вул. Стрийська, 61 (надалі нерухомість), таким, яке воно виставлялось на продаж (а.с.41-43).

Розділом 1 оспорюваного договору, серед іншого, передбачено, що право власності на нерухомість підтверджується Наказом Міністерства оборони України № 188 від 08.07.1996р. Про заходи щодо забезпечення умов діяльності підприємств та організацій військової торгівлі у Збройних силах України.

Згідно розділу 2 договору продажна ціна нерухомості становить 114474,00 грн., в тому числі ПДВ - 19079,00 грн.

Відповідно до розділу 4 договору покупець зобов'язаний: у встановлений цим договором термін сплатити продажну ціну нерухомості; у встановлений цим договором термін прийняти нерухомість та необхідну документацію і підписати акт прийому-передачі; взяти на себе витрати, пов'язані з укладенням цього договору, його нотаріальним посвідченням, реєстрацією і виконанням.

В розділі 5 договору вказано, що продавець зобов'язаний: передати покупцю нерухомість та необхідну документацію у встановлений в договорі термін; вимагати від покупця виконання належним чином своїх обов'язків.

За згодою сторін покупець проводить оплату за придбану нерухомість протягом 5-ти банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору (розділ 6 договору).

Розділом 7 договору передбачено, що передача нерухомості покупцю засвідчується актом прийому-передачі нерухомості, який підписується уповноваженими представниками сторін та власника нерухомості. Право власності на нерухомість переходить до покупця з моменту державної реєстрації, повного розрахунку за цим договором та підписання акта прийому-передачі нерухомості.

Відповідальність сторін договору передбачена розділом 8 договору.

Згідно розділу 10 усі спори, що виникають при виконанні, зміні та розірванні цього договору, або у зв'язку з тлумаченням його положень вирішуються сторонами відповідно до ст. 11 ГПК України.

У відповідності до п. 12.1 договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір купівлі-продажу нежитлове приміщення, загальною площею 65,1 кв.м. від 29.11.2007р. підписаний і скріплений печатками його сторін, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за № 4089.

Факт виконання сторонами договору своїх зобов'язань не оспорюється ні прокурором, ні його сторонами.

Матеріали даної справи містять копію Статуту Концерну "Військторгсервіс", (додаток до наказу Міністра оборони України від 27.12.2006р. № 754), згідно якого позивач 2 є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній формі власності, та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п. 1.1 Статуту). До складу Концерну "Військторгсервіс" входить, зокрема, Державне підприємство Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (п. 1.5 Статуту). Концерн відповідно до чинного законодавства України та Статуту має право укладати угоди, договори (контракти) (п. 5.1 Статуту). Майно Концерну перебуває у державній власності і закріплене за ним на праві господарського відання (п.7.3 Статуту). Відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою Органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.7.5 Статуту) (а.с.18-40).

Як видно зі змісту позовної заяви, Прокуратурою Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері проведено перевірку законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну "Військторгсервіс" Пукіром П.Н.

04.10.2004р. Міністр оборони України довіреністю № 220/2071 уповноважив начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на надання підприємствам військової торгівлі дозволів на відчуження закріпленого за ними державного майна (а.с.98).

12.02.2005р. окремим дорученням Міністра оборони України вказану довіреність визнано недійсною та відкликано, а 17.02.2005р. Пукір П.Н. повернув довіреність до адміністративного департаменту Міністерства оборони України (а.с.99-100).

Листом № 140/3/1969/17 від 18.10.2004р. «Про надання дозволу на відчуження основних засобів» у відповідності до «Положення про Головне управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України» на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України № 220/2071 від 04.10.2004р., начальник Головного управління торгівлі Пукір П.Н. дозволив начальнику ДП Міністерства оборони України «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Свідерському Г.М. здійснити відчуження, зокрема, нежитлового приміщення (приміщення магазину), розташованого за адресою: м.Львів, вул.Стрийська, 61, площею 65,1 кв.м. (а.с.46).

12.09.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 4165 довіреність, видану Концерну «Військторгсервіс» в особі Генерального директора Пукіра П.Н., діючого на підставі Статуту Концерну, якою уповноважено начальника Філії «Управління торгівлі Західного оперативного командування» Концерну «Військторгсервіс» Свідерського Г.М. укладати від імені Концерну «Військторгсервіс» будь-які договори (господарські, цивільно-правові) щодо відчуження належного Концерну будь-якого нерухомого майна (в тому числі будівлі, приміщення, споруди), а також договори оренди (в тому числі цілісних майнових комплексів) з дозволу органу управління майном Концерну - Міністерства оборони України (а.с.47).

Підставою звернення заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну «Військторгсервіс» до місцевого господарського суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.11.2007р. та повернення державного майна до управління Міністерства оборони України слугувало незаконне відчуження державного майна, що порушує економічні інтереси держави, позбавляє її права користування належним майном.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення при укладенні спірного договору вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. Одночасно, звертає увагу на те, що в силу вимог п.6 названого Порядку необхідною умовою вчинення правочину є наявність погодження Фонду державного майна України на відчуження майна. Відсутність такого погодження підтверджується листом Фонду державного майна України № 10-24-3491 від 20.03.2013р.

22.07.2013р. заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся в місцевий господарський суд з заявою про уточнення позовних вимог за № 05/2-417вих-13 від 15.07.2013р., в якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 65,1 кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 61 у м. Львові від 29.11.2007р., укладений між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Управління Західного оперативного командування» та ПП «Гера-Медика». Зобов'язати ПП «Гера-Медика» повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну «Військторгсервіс» нежитлове приміщення загальною площею 65,1 кв.м., розташоване по вул. Стрийській, 61 у м. Львові, загальною вартістю 114474,00 грн. (а.с.81-82).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

В частині 7 статті 179 ГК України зазначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до матеріалів справи предметом спору в даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 65,1кв.м., розташованого по вул. Стрийській, 61 у м. Львові від 29.11.2007р., укладеного між Концерном «Військторгсервіс» в особі Філії «Управління Західного оперативного командування» та ПП «Гера-Медика».

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватись законом (ч.5 ст.656 ЦК Ураїни).

Відповідно до положень частини 1 ст.317 ЦК України право володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить власникові.

В ході розгляду справи суд встановив, що нерухоме майно, яке являється предметом оспорюваного договору, на момент його укладення було загальнодержавною власністю та перебувало на праві господарського відання Концерну «Військторгсервіс».

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 326 ЦК України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

В статті 74 ГК України зазначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ч.1 ст.136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Приписами ч.5 ст. 75 ГК України встановлено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» № 185-V від 21.09.2006р. відповідно до Конституції України визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» об'єктами управління державної власності є: майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; майно, яке передане державним господарським об'єднанням; корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави); державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Пунктом 1.1 статуту Концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Оскільки майно, яке являється предметом оспорюваного договору є загальнодержавною власністю, тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України.

У відповідності до п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (надалі Порядок) (діючого на момент укладення оспорюваного договору), відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу (далі - згода) відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами (далі - суб'єкт управління). Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

Згідно п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

Чинним на момент виникнення спірних правовідносин Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим Указом Президента України № 888 від 21.08.1997р. передбачено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку у межах своїх повноважень функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів колегія суддів, констатує, що в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що відповідно до законодавства, чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 29.11.2007р., суб'єкт управління таким майном повинен був погодити дозвіл власника майна на його відчуження з Фондом державного майна України.

В матеріалах справи відсутні й суду не надано докази про погодження відчуження спірного майна Фондом Державного майна України, яке є обов'язковим відповідно до Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р., що діяв на момент укладення спірного договору.

Вказані обставини підтверджуються письмовим поясненням Фонду державного майна України за № 10-24-3491 від 20.03.2013р. (а.с.48-58).

Одночасно, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, погодившись з прокурором, дійшов правомірного висновку про те, що оскаржуваний договір купівлі-продажу укладено без згоди Міністерства оборони України, з огляду на таке.

В позовній заяві прокурор покликається на ту обставину, що на час укладення спірного правочину був відсутній дозвіл Міністерства оборони України на відчуження нежитлового приміщення, площею 65,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 61, а лист начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. №140/3/1969/17 від 18.10.2004р. «Про надання дозволу на відчуження основних засобів» не може вважатись належним дозволом Міністерства оборони України на відчуження нерухомого майна.

Відповідно до п.8 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 803 від 06.06.2007р. (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта.

Пунктом 50 даного Порядку передбачено, що рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Отже, однією з обов'язкових умов при укладенні договору купівлі-продажу від 29.11.2007р. була наявність рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження нежитлового приміщення, площею 65,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 61, з терміном дії не більш як 12 місяців з дати його прийняття.

Проте, таке рішення в матеріалах справи відсутнє.

Вищеописаний лист, датований задовго до укладення спірного договору купівлі-продажу, не є розпорядчим актом та не відповідає вимогам, встановленим у п.50 Порядку відчуження об'єктів державної власності.

З наведеного, апеляційний господарський суд вважає доведеним факт порушення при укладенні договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.11.2007 року, який є предметом спору в даній справі, вимог Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №803 від 06.06.2007р.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частинами першою - п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

14.03.2014р. представник відповідача за довіреністю б/н від 10.12.2013р. подав до суду апеляційної інстанції заяву про застосування строку позовної давності б/н від 14.03.2014р. (вх. № 01-04/1509/14 від 14.03.2014р.) з додатками, в якій просить застосувати наслідки спливу позовної давності, у зв'язку з чим скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.08.2013р. у справі № 914/2089/13, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до ПП «Гера-Медика» про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.11.2007р.

Присутній в судовому засіданні прокурор заперечив щодо вимог і доводів відповідача, зазначивши, що строк позовної давності не пропущено, оскільки прокуратурі стало відомо про укладення спірного договору в ході проведення перевірки законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну «Військторгсервіс» Пукіром П.Н., а саме, з листа Фонду державного майна України №10-24-3491 від 20.03.2013 року.

Колегія суддів, порадившись, вирішила відхилити заяву відповідача про застосування строку позовної давності з наступних підстав:

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

На думку апелянта, при заявленні даного позову пропущено строк позовної давності, оскільки позивачу-2 було відомо про спірний договір з моменту його укладення, так як він є стороною даного правочину. В ЗМІ загальнопоширеною є інформація про те, що Міністерству оборони України та органам прокуратури було відомо про фактичне порушення права влітку 2009 року, що вбачається з численних публікацій за 2009 та 2010 роки, акту службового розслідування, затвердженого 24.09.2009 р. т.в.о. Міністра оборони України В.В.Іващенко та інших документів. Тоді як позовна заява датована 29.04.2013р., а подана до суду 30.05.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 29.04.2013р. №05/2-316вих.13 (вх. № 2617 від 30.05.13р.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна подана заступником прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері. За твердженням прокурора, не спростованого належними та допустимими доказами, йому стало відомо про порушення порядку відчуження спірного державного майна у березні 2013 року в ході проведення перевірки законності реалізації нерухомого майна Міністерства оборони України колишнім директором Концерну «Військторгсервіс» Пукіром П.Н., а саме, з листа Фонду Державного майна України за № 10-24-3491 від 20.03.2013р.(а.с.48-58).

Публікації в ЗМІ та акт службового розслідування, на який посилається апелянт, не містять жодної інформації про спірний договір, а тому суд не може прийняти їх до уваги.

Зважаючи на те, що прокурор, яким заявлено позов, не є стороною оспорюваного договору, початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли він дізнався про порушення порядку відчуження нерухомого майна Міністерства оборони України.

За таких обставин, позов заявлено в межах загального строку позовної давності тривалістю в три роки.

Вказана правова позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду України, наведених в постанові від 20.08.2013 року у справі господарського суду Одеської області №6/17-4949-2011.

Відповідно до ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Проаналізувавши вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності слід відмовити.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача також і на те, що заява про застосування строку позовної давності подана всупереч положенням частини 3 ст. 101 ГПК України, відповідно до яких в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що вищевказана заява не була подана в суд першої інстанції з тих підстав, що відповідач не брав участі у розгляді справи, оскільки не отримував кореспонденції суду по тій причині, що юридична та фактична адреси місцезнаходження ПП «Гера-Медика» не співпадають.

Вказані пояснення відповідача є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, всі процесуальні документи надсилались судом першої інстанції на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві, яка відповідає відомостям про місцезнаходження юридичної особи згідно Витягу з ЄДРЮОФОП станом на 27.06.2013р. (а.с.83, 84).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч вимог ст.33 ГПК України апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Львівської області від 05.08.2013р. у справі №914/2089/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Скрипчук О.С.

Якімець Г.Г.