Ухвала

від 13.02.2014 по справі 2а-9194/12/0170/27

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/800/33628/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2013 року

у справі № 2а-9194/12/0170/27

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтекс"

до Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтекс» (надалі також -ТОВ «Інткес», позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (надалі також -ДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 травня 2012 року № 0001472301.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтекс»до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби № 0001472301 від 24 травня 2012 року про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 439391,00 грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 року по справі № 2а-9194/12/0170/27 -без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду..

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 439391,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 7 травня 2012 року №585/22-01/23194277/75, про порушення позивачем вимог пунктів 1.4, 1.7 статті 1 , підпункту 7.4.4 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі також - Закон № 168/97-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (надалі також - Закон № 334/94-ВР; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); підпунктів 14.1.36, 14.1.179, 14.1.181, 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 , пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за листопад 2011 року на суму 439391,00 грн. у зв'язку неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що сплачені у зв'язку з реконструкцією мансардного поверху під офісні приміщення по вул. Чехова/Морська, 2/8 в м. Ялта по договору підряду від 1 квітня 2010 року №02/п-2010 укладеного з ТОВ «Майстер-Строй», без наявності дозвільних документів та без підтвердження їх зв'язку з господарською діяльністю.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 статті 7 вказаного вище Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій фактичне виконання зобов'язань за якими суми податку на додану вартість, що сплачені позивачем ТОВ «Майстер-Строй» в ціні послуг по реконструкції мансардного поверху під офісні приміщення по вул. Чехова/Морська, 2/8 в м. Ялта підтверджується актами здачі-приймання, рахунками фактурами, податковим накладними, актами здавання-передачі будівельних робіт, видатковими накладними. На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Майстер-Строй».

В той же час, суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду. Відтак. З огляду на те, що в матеріалах справи наявні свідоцтва про право власності позивача на нерухоме майно, що виникло у зв'язку реконструкцією мансардного поверху під офісні приміщення по вул. Чехова/Морська, 2/8 в м. Ялта, безпідставними є посилання відповідача про те, що реконструкція мансардного поверху відбулась без мети подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

Функції щодо контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації відповідно до положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» покладені інспекції державного архітектурно-будівельного контролю і не входять до компетенції податкових органів, а відтак останні не наділені повноваженнями щодо встановлення фактів допущення порушень у сфері містобудівної діяльності.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить в залежність право платника податку на включення сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаних послуг будівництва від наявності дозволів на проведення будівельних робіт.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення від 24 травня 2012 року № 0001472301 прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19 вересня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко