Ухвала

від 04.03.2014 по справі 2а-4071/10/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" березня 2014 р. м. Київ К/9991/35932/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.В.,

за участю представника відповідача Сухарського С.С., представники позивача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2012 у справі № 2а-4071/10/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Конкорд-ІФ" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку (з урахуванням уточнень до позовних вимог) оскаржило податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000712301/1, яким позивачу державним податковим органом визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 1 678 412,00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000722301/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 725 397,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено повністю.

На зазначені судові рішення до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної податкової інспекції, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Державну податкову інспекцію у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області.

Розглянувши матеріали справи у присутності представників сторін, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, судова колегія Вищого адміністративного суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.03.2011 фахівцями контролюючого органу було складено акт від 17.08.2010, у висновках якого, зокрема, зазначено, що позивачем внаслідок порушення пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податок на прибуток у сумі 1 118 941,00 грн. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем до складу валового доходу не включена сума кредиторської заборгованості у сумі 1 104 018,00 грн., яка станом на 01.10.2009 згідно даних бухгалтерського обліку обліковується у Товариства перед контрагентами (ТОБ БФ "Придніпровська", ТОВ "Діметрас ЛТД"), державну реєстрацію яких скасовано у 2009 році. Дане порушення на формування податкового зобов'язання з ПДВ у відповідних податкових періодах не вплинуло. В ході перевірки працівники державного податкового органу також встановили, що заниження податку на прибуток відбулося в тому числі внаслідок правочинів між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Модульмонтажгрупп"), які, на думку контролюючого органу, є нікчемними. При цьому державний податковий орган свою позицію обґрунтовує здійсненням реєстрації ТОВ "Модульмонтажгрупп" як юридичної особи на підставних осіб, що підтверджено наданими поясненнями керівництва ТОВ "Модульмонтажгрупп" Риженкова М.В., Сенич Н.Я. щодо непричетності до фінансово - господарської діяльності даної юридичної особи, та відсутністю за місцем реєстрації платників податків у ланцюгу посередників, а також відсутньої можливості встановити місце перебування службових осіб цих суб'єктів господарювання. Перевіркою також встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" занижено податкове зобов'язання з ПДВ, яке виникло внаслідок включення до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 490 340,00 грн. у складі видатків за отримані послуги у межах договорів підряду, укладених між позивачем та ТОВ "Модульмонтажгрупп", вартість яких не відноситься до складу валових витрат та які під час перевірки виключені зі складу валових витрат.

За наслідками висновків вказаного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.08.2010 № 0000712301/0, № 0000722301/0, які за наслідками адміністративного оскарження залишені без змін та, з метою доведення граничних строків, ухвалено оспорювані податкові повідомлення - рішення від 30.08.2010 № 0000712301/1, № 0000722301/1.

Вирішуючи спір щодо висновків державного податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток внаслідок наявної кредиторської заборгованості перед контрагентами, державну реєстрацію яких скасовано, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що до скасування державної реєстрації контрагентів позивача між останніми та Товариством було укладено договори про переуступлення права вимоги. Таким чином суд дійшов висновку, що твердження відповідача про припинення господарського зобов'язання позивача перед постачальниками в розмірі 1 140 018,00 грн. внаслідок ліквідації перших кредиторів та обов'язок позивача збільшити валові доходи на вказану суму є помилковим.

Дійсно, наявність кредиторської заборгованості у позивача свідчить про те, що валові витрати були визначені за оприбуткуванням товарів платником податку без їх оплати.

В силу положень пп. 1.22.1 та пп. 4.1.6 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" після закінчення терміну позовної давності нестягнута сума заборгованості перед іншою юридичною або фізичною особою включається до валового доходу дебітора як сума безповоротної фінансової допомоги.

Разом з тим судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 06.07.2009 позивачем було укладено договір № 07/09 з ТОВ "Деметрос ЛТД" та ТОВ "Технобуд-центр" про переуступки права вимоги, згідно якого ТОВ "Деметрос ЛТД" передало ТОВ "Технобуд-центр" право вимоги виконання позивачем грошового зобов'язання в сумі 724 018,74 грн. (а.с. 221 т. 1).

Аналогічна ситуація склалася і у вересні 2009 року: між позивачем, ТОВ "БФ "Придніпровська" та ТОВ "Інженерно-будівельне об'єднання" було укладено договір переуступлення права вимоги від 30.09.2009 б/н, згідно якого ТОВ "БФ "Придніпровська" доручила позивачу виконати обов'язок щодо розрахунку по заборгованості в розмірі 380 000,00 грн. на користь третьої особи, якою є ТОВ "Інженерно-будівельне об'єднання" (а.с.106-107 т. 1).

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України переуступка права вимоги - це заміна кредитора в зобов'язанні, сторонами у якого є боржник і кредитор. Можливість такої заміни передбачено ст. 512 Цивільного кодексу України. Суть такої заміни полягає в тому, що первісний кредитор передає свої права в зобов'язанні іншому суб'єкту (новому кредитору).

Таким чином, доводи відповідача про те, що в силу припинення господарського зобов'язання позивача перед постачальниками (кредиторами), вартість придбаних, але неоплачених товарів вважається доходом з інших джерел і оподатковується у загальновстановленому порядку відповідно до законодавства, - є безпідставними, оскільки, з огляду на встановлені судами обставини справи, фактично відбулася лише заміна кредитора, а наявна кредиторська заборгованість статусу безповоротної фінансової допомоги не набула.

Цілком правильно судами визнано безпідставними і доводи контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ внаслідок нікчемних правочинів, однією із сторін яких був контрагент позивача - ТОВ "Модульмонтажгрупп".

У п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У відповідності з п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Слід зазначити, що п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже, норми Закону № 334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі, а аналіз Закону № 168/97-ВР та Закону № 755-IV дає підстави зробити висновок, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій було досліджено усі первинні документи (договори підряду, предметом яких є виконання будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку по вул. Стуса в м. Івано - Франківськ, акти приймання виконаних робіт форми КБ-2в, довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, відповідні розрахунки вартості матеріалів, платіжні документи), які відповідно до Закону № 168/97ВР та Закону № 334/94-ВР необхідні для формування податкового кредиту та валових витрат, наявність у контрагента позивача відповідного дозвільного документа (ліцензія серії АВ № 408594 на право здійснення діяльності, пов'язаною із створенням об'єктів архітектури зі строком дії до з 29.08.2008 по 30.12.2012, виданою Державною архітектурно - будівельною інспекцією), а також наслідки, обумовлені договорами підряду, - акт готовності об'єкта до експлуатації.

Також, без правової оцінки судів не залишилось те, що на момент вчинення господарських операцій, за якими Державна податкова інспекція встановила порушення позивачем податкового законодавства, контрагент позивача значився у ЄДР та мав спеціальну податкову правосуб'єктність. Що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним, якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства. А за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

Отже, з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності судами першої та апеляційної інстанцій було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суди дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав у відповідача для висновку про законність визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ по операціях з ТОВ "Модульмонтажгрупп".

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2012 у справі № 2а-4071/10/0970 залишити без змін.

Ухвала (постанова) набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко