Ухвала

від 13.03.2014 по справі 232/4671/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 232/4671/12

Провадження №11/772/72/2014 Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2014 р.

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

Головуючого-судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянула 13 березня 2014 року у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці кримінальну справу за апеляцією прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 , апеляцією зі змінами захисника ОСОБА_6 , апеляціями захисника ОСОБА_10 , потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , засудженого ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року, яким

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Юхимівка

Шаргородського району Вінницької області,

українця, громадянина України, директора ПП «ТІС»,

проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 286, ч.2 ст.222 КК України та призначено покарання:

-за ч. 4 ст. 190 КК України у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

-за ч. 2 ст. 286 КК України у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки;

-за ч.2 ст. 222 КК України у виді п`яти років позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності на строк три роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на три роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженку с. Кислицьке

Томашпільського району Вінницької

області, українку, громадянку України,

непрацюючу, жительку

АДРЕСА_1 ,

раніше несудиму,

засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 358 (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину), ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 190 КК України та призначено покарання:

-за ч. 1 ст. 366 КК України у виді двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на один рік; на підставі п. 5 ст. 74,ст. 49 КК України звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності;

- за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) у виді штрафу у розмірі 850 гривень; на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності;

- за ч. 2 ст. 191 КК України у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на один рік;

- за ч. 3 ст. 191 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на два роки;

-за ч. 4 ст. 190 КК України у вигляді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання у виді п`яти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Відповідно до ст. 76 ч.1 КК України покладено обов`язки: не виїжджати за межі України на постійне місця проживання без дозволу кримінально виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні матеріальних вимог потерпілого ОСОБА_12 про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 матеріальної шкоди в розмірі 1 410769,37 гривень відмовлено.

Стягнуто з засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з кожного по 1500 грн. на користь ОСОБА_12 в рахунок оплати праці адвоката ОСОБА_14 .

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 - 293563,70 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з кожного по 1500 грн. на користь ОСОБА_11 в рахунок оплати праці адвоката ОСОБА_14 .

Цивільний позов ОСОБА_15 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_15 - 75 000 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати по справі на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області - 525,84 гривень, на користь ВД КНДІСЕ -3 910,40 гривень за проведення судових експертиз.

Стягнуто з ОСОБА_8 судові витрати по справі на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області - 2392,80 гривень, на користь ВД КНДІСЕ -703,20 гривень за проведення судових експертиз.

Долю речових доказів вирішено.

Згідно вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнані винними та засуджені за вчинення ряду злочинів.

04 квітня 2008 року близько 22.00 год. ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «Субару Легасі», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Келецькій у м. Вінниці в напрямку просп. Юності, в порушення вимог п.п. 8.7.3-а та п 12.3 Правил дорожнього руху на перехресті вул. Келецької та просп. Космонавтів проїхав світлофор на червоний забороняючий колір світлофору та допустив зіткнення з автомобілем марки «Мерседес Бенц», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_15 , в результаті якого ОСОБА_15 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми струсу головного мозку, забитої рани потиличної ділянки, різаних ран ділянки правої вушної раковини, садно лівої гомілки, закритої хребетно-спинномозкової травми перелому дужки та суглобового відростку С5 хребця зліва, вивиху С5 хребця, травматичних кил міжхребцевих дисків С5-С6, С6-С7 зліва із стисненням корінців спинного мозку, верхнього лівостороннього монопарезу.

31 травня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою змовою шляхом обману та зловживання довірою заволоділи чужим майном, а саме транспортними засобами: сідловим тягачем-Е марки Reno Premium, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 114L380, напівпричепами марки METACO та VAN HOOL, належними ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 на загальну суму 684106, 93 грн., спричинивши останнім матеріальну шкоду на зазначену суму, що перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257,5 грн.), що є особливо великим розміром, за наступних обставин.

Згідно Статуту (зі змінами та доповненнями) ПП «ТІС» (код ЄДРПОУ 24903468), зареєстрованого за адресою: село Юхимівка Шаргородського району Вінницької області, затвердженого 11 листопада 2004 року засновником підприємства ОСОБА_7 , який став у 2004 році єдиним його власником, управління підприємством здійснює його засновник, всі рішення засновника є обов`язковими для виконання працівниками підприємства (п.6.1. Статуту). Одним з предметів діяльності ПП «ТІС» (п.п. 2.2.19 Статуту) є міжнародні та внутрішні перевезення пасажирів та вантажів у тому числі автомобільним транспортним. З метою здійснення даного виду підприємницької діяльності, у січні 2008 року ПП «ТІС» отримало в Територіальному управлінні Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (Головавтотрансінспекція) ліцензію серії АВ № 400910 на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В середині весни 2008 року ОСОБА_7 став відомий спосіб щодо можливості придбання у ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 у власність вантажних автомобілів без наявного стартового капіталу з умовою, що у подальшому необхідно отримати кредит в одній з банківських установ під заставу даних автомобілів, а кредитні кошти передати продавцям автомобілів як оплату за отримані автомобілі.

У травні 2008 року ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 яка працювала на посаді заступника директора Вінницького Центрального регіонального відділення ВАТ "Мегабанк", за попередньою змовою, з метою незаконно, шляхом обману заволодіти чужим майном, через ОСОБА_16 звернулися до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 з пропозицією оформлення на ПП «ТІС» двох вантажних автомобілів, маючи на меті отримати кредит у банківській установі під заставу вказаних автомобілів та в подальшому передачі отриманих коштів продавцям, як оплату за отримані автомобілі.

При цьому, ОСОБА_16 , який раніше придбав у такий спосіб автотранспорт у ОСОБА_11 , представив ОСОБА_7 , як надійного платоспроможного покупця, а ОСОБА_8 , як заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», особу, яка забезпечить отримання кредиту під заставу автотранспорту, що вони підтвердили. Тим самим, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 створили умови довіри та вигідності переоформлення на них вантажних автомобілів, чим завірили ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 про свої нібито дійсні наміри на правомірне придбання автотранспорту.

У тому ж місяці ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на території АТП, розташованого в м. Вінниці по вул. Пирогова, 109, вибрали два автомобіля з напівпричепами: сідловий тягач-Е марки Reno Premium номер шасі НОМЕР_3 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_4 , напівпричеп бортовим-Е марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_5 та напівпричеп марки METACO, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_6 , після чого домовились з ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 про вартість транспортних засобів. Зокрема, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 погодились придбати сідловий тягач-Е марки Reno Premium за 27000 євро (208005, 49 грн.), напівпричеп марки METACO за 12000 євро (92446, 88 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 за 36000 євро (277340, 65 грн.), напівпричеп марки VAN HOOL за 13800 євро (106313, 91 грн.), хоча кошти віддавати не збирались.

Далі, 19.05.08 р. ОСОБА_8 оформила кредит у відділенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниця, де отримала готівкою грошові кошти в сумі 300 000 грн.

Проте, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 приховали факт наявності готівки на оплату транспортних засобів, повідомлення про який мало б суттєве значення для поведінки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .

Після цього, 31.05.08 р. зазначені транспортні засоби за домовленістю між ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 добровільно перереєстровані на ПП «ТІС», в результаті чого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 заволоділи майном ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 на загальну суму 684106, 93 грн., чим спричинили збиток останнім на зазначену суму.

Крім того, у липні-серпні 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за попередньою змовою шляхом обману та зловживання довірою, повторно, заволоділи майном ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , а саме: сідловим тягачем-Е марки SKANIA 124L420, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 114L380, сідловим тягачем-Е марки SKANIA 124L420 шасі № XLER4X20004441143, напівпричепом бортовим-Е, марки ПР, модель KOEGEL, напівпричепом бортовим-Е, марки VAN HOOL, які належали ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 на загальну суму 1 157 126, 84 грн., з яких виплатили кошти в сумі 805 875, 28 грн., чим спричинили збиток останнім на суму 351 251, 56 грн., що більш ніж у 1364 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257, 5 грн), що є особливо великим розміром.

З цією метою ОСОБА_7 , як директор ПП «ТІС» та ОСОБА_8 , як заступник директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» повторно звернулись до ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 з проханням переоформити ще три вантажних автомобіля та три напівпричепів до них, створивши умови довіри та вигідності переоформлення вантажних автомобілів та напівпричепів на ПП «ТІС» та їх підставних осіб. ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , будучи введеними в оману, дали згоду на оформлення ще трьох вантажних автомобілів та напівпричепів до них на ПП «ТІС» та на необхідних осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Тоді, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 домовились про марки транспортних засобів, характеристики та їх вартість. Зокрема, сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420, 2002 року випуску вартістю 40700 євро (313549, 01 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380, 2000 року випуску вартістю 35000 євро (269636, 74 грн.), сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420, 2000 року випуску вартістю 36000 євро (277340, 65 грн.), напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL вартістю 15000 євро (115558, 6 грн.), напівпричеп бортовий-Е, марки VAN HOOL, модель 3В2010 вартістю 13500 євро (104002, 74 грн.), напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12 вартістю 10000 євро (77039, 07 грн.), на загальну суму 1157 126, 84 грн.

При цьому, 04.07.08 р. ОСОБА_7 для створення обставин довіри написав розписку на загальну суму 239 000 євро (1841233, 77 грн.), відповідно до якої зобов`язався повернути кошти за отримані транспортні засоби до 30.08.08 р., хоча ОСОБА_7 та ОСОБА_8 кошти платити не збирались.

23.07.08 р. за сприянням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , як директор ПП «ТІС» уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 17-01/2008-МК-USD, на підставі якого отримав грошові кошти готівкою в сумі 130 000 доларів США (629 200 грн.).

На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 17-01/2008-МК-USD, ОСОБА_7 у тому числі надав банку, як предмет застави рухоме майно: сідловий тягач-Е марки Reno Premium номер шасі НОМЕР_3 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_4 , напівпричеп бортовим-Е марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_5 та напівпричеп марки METACO, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_6 , у зв`язку з чим уклав договір № 17-01/2008-МК-USD- з застави рухомого майна, про що достовірно знала ОСОБА_8 .

Проте, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 приховали факт отримання кредиту під заставу транспортних засобів, отриманих від ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 та не розрахувались з останніми, чим приховали відомості, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілих.

Після цього, у липні-серпні 2008 року ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , будучи введеними в оману щодо істинних намірів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , добровільно переєстрували наступні транспортні засоби: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_7 та напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL шасі № НОМЕР_8 за ПП «ТІС», сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_9 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_10 , напівпричеп бортовий- НОМЕР_11 , марки VAN HOOL, модель 3В2010 шасі № НОМЕР_12 , напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12 шасі № НОМЕР_13 за ОСОБА_17 . У подальшому, 02.09.08 р. за сприянням ОСОБА_8 , яке виразилося у тому числі у виступі останньої поручителем, ОСОБА_7 , як директор ПП «ТІС» уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 29-01/2008-МК-UАН, на підставі якого отримав грошові кошти в сумі 528 700 грн.

На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 29-01/2008-МК-UАН, ОСОБА_7 у тому числі надав банку, як предмет застави рухоме майно: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_7 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_9 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_10 , напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_8 напівпричеп бортовий- НОМЕР_11 , марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_12 , напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12, номер шасі НОМЕР_13 , у зв`язку з чим уклав з даним відділенням банку договір № 29-01/2008-МК-UАН-з застави рухомого майна.

У той ж день за сприянням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , як фізична особа уклав з ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» кредитний договір № 30-01/2008-МК-UАН, на підставі якого отримав грошові кошти в сумі 382 000 грн.

На забезпечення виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 30-01/2008-МК-UАН, ОСОБА_7 у тому числі, надав банку, як предмет застави те саме рухоме майно, що по договору № 29-01/2008-МК-UАН, а саме: сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_7 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 114L380 шасі № НОМЕР_9 , сідловий тягач-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_10 , напівпричеп бортовий-Е, марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_8 напівпричеп бортовий- НОМЕР_11 , марки VAN HOOL, модель 3В2010, номер шасі НОМЕР_12 , напівпричеп марки FLOOR, модель FL0 12, номер шасі НОМЕР_13 , у зв`язку з чим уклав з даним відділенням банку договір № 30-01/2008-МК-UАН-з застави рухомого майна.

В подальшому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 частково розрахувалися з ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 .

Так, 02.09.08 р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 передали ОСОБА_11 кошти в сумі 10000 євро (70867, 99 грн.), 73000 євро (517336, 33 грн.), 70000 грн.; 03 вересня ОСОБА_8 передала 16000 євро (112646, 48 грн.), 04 вересня ОСОБА_7 та ОСОБА_8 передали 5000 євро (35024, 48 грн.). Більше ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розрахунків умисно не проводили.

10.11.08 р. ОСОБА_7 у присутності ОСОБА_8 , а також у присутності ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 написав розписку на загальну суму 132280 євро, як заборгованість перед ОСОБА_12 , яку не виплатив у зв`язку з нібито неотриманням кредитів відповідно до усної домовленості, укладеної між ними.

Проте, ОСОБА_7 , як директор ПП «ТІС» та, як фізична особа у ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» за кредитними договорами № 17-01/2008-МК-USD від 23.07.2008 р., № № 29-01/2008-МК-UАН та 30-01/2008-МК-UАН від 02.09.2008 р. отримав кредитні кошти під заставу всіх перереєстрованих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 транспортних засобів.

Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , сховали факт отримання кредитів під заставу всіх п`яти вантажних автомобілів та напівпричепів до них, чим ввели в оману ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та написанням розписки від 10.11.08 р. склали умови довіри щодо нібито істиних намірів щодо повернення коштів.

Продовжучи свою злочинну діяльність ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з метою повторно, шляхом обману та зловживання довірою заволодіти майном ОСОБА_11 в грудні 2008 року позичили кошти в сумі 30 000 євро за наступних обставин.

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , пояснивши ОСОБА_11 , що дану суму необхідно для погашення заборгованості, що залишалась за кредитними договорами №№ 29-01/2008-МК-UАН та 30-01/2008-МК-UАН. завірили його, що після погашення заборгованості оформлять кредит у ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», коштами якого повністю розрахуються з ним, а також із ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . ОСОБА_11 , будучи введеним в оману, погодився та, немаючи коштів, позичив 30 000 євро у ОСОБА_18 та ОСОБА_19

ОСОБА_11 домовився з ОСОБА_7 та ОСОБА_18 , що останній передасть ОСОБА_7 кошти в сумі 30000 євро навпроти головного входу ринку «Урожай» в м. Вінниці.

В середині грудня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під`їхали до головного входу ринку «Урожай» на автомобілі «Мітсубісі Л 200», де зустрілися із ОСОБА_18 , який, впевневшись у особі ОСОБА_7 , добровільно передав ОСОБА_7 кошти в сумі 30 000 євро (299073, 45 грн.), якими останній разом з ОСОБА_8 заволодів.

17.03.09 р. ОСОБА_8 повернула ОСОБА_11 кошти в сумі 2000 євро (20008, 47 грн.)., після чого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розрахунків із ОСОБА_11 умисно не проводили.

Таким чином, у середині грудня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знаходячись навпроти входу до ринку «Урожай» Ленінського району міста Вінниця, за попередньою змовою між собою, шляхом обману та зловживання довірою, повторно, заволоділи майном ОСОБА_11 в сумі 299 073, 45 грн., з яких частково виплатили кошти в сумі 2008, 47 грн., чим спричинили збиток останньому на суму 279 064, 98 грн., що більш ніж у 1153 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (257, 5 грн), що є особливо великим розміром.

Крім того, ОСОБА_8 23.09.05 р., як фізична особа уклала із ВАТ «Мегабанк» в особі директора ВФ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_20 кредитний договір № 173/П/2005, відповідно до якого отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 4 200 доларів США.

У той же день, на забезпечення зобов`язань за даним кредитом, ОСОБА_8 надала банку, як предмет застави нерухоме майно належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим, у той же день уклала іпотечний договір б/н з Вінницьким ЦРВ ВАТ «Мегабанк», засвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_21 .

На підставі повідомлення про реєстрацію іпотеки за вих. № 01-11/254 від 23.09.05р., квартиру АДРЕСА_3 , внесено запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек. Восени 2006 року збільшено розмір кредитування ОСОБА_8 із 4 200 доларів США до 30 000 доларів США.

Так, ОСОБА_8 у травні 2008 року вирішила отримати кредит у відділенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниці, розташованого за адресою: місто Вінниця, вулиця Київська, 17. З цією метою, у травні 2008 року ОСОБА_8 , як фізична особа звернулась до зазначеного відділення банку з проханням оформити кредит в сумі 300 000 грн. 19.05.08 р. ОСОБА_8 , з метою отримання кредиту, будучи службовою особою, достовірно знаючи про наявність заборгованості за кредитним договором № 173П/2005 від 23.09.05 р. у сумі понад 27 000 доларів США перед ВАТ «Мегабанк», в порушення п. 8.1 «Положення про здійснення заставних операцій у ВАТ «Мегабанк»», затвердженого 08.06.07 р. головою правління ВАТ «Мегабанк», умисно з корисливих мотивів, склала завідомо неправдивий лист на ім`я приватного нотаріуса ВМНО ОСОБА_22 за вих. № 02-11/700 від 19.05.08 р., в якому зазначила повне виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором № 173П/2005 та проханням зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_3 , належну їй на праві приватної власності, проте фактично, станом на 19.05.08 р. заборгованість ОСОБА_8 перед ВАТ «Мегабанк» складала 27 986 доларів США (141 329, 3 грн.) та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек за вих. № 02-11/699 від 19.04.08 р., які власноручно підписала від імені директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_20 , підробивши її підпис, та скріпила печаткою відділення банку, чим придала даним документам вид офіційних. Вказані завідомо неправдиві документи, зокрема: лист за вих. № 02-11/700 від 19.05.08 р. та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек за вих. № 02-11/699 від 19.04.08 р., ОСОБА_8 надала приватному нотаріусу ВНМО ОСОБА_22 , на підставі яких останній вилучив записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек щодо заборони на відчуження нерухомого майна ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_3 . 19.05.08 р. ОСОБА_8 , як фізична особа уклала із відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_23 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300 000 грн., а на виконання зобов`язань за даним кредитним договором ОСОБА_8 уклала іпотечний договір б/н, засвідченого приватним нотаріусом ВМНО ОСОБА_22 , відповідно до якого передала в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_3 .

Крім того, у травні 2008 року ОСОБА_8 з метою отримання кредиту в сумі 300000 грн. у відділенні АБ «Укргазпромбанк» м. Вінниці,, працюючи заступником директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк», будучи службовою особою, умисно з корисливих мотивів, склала завідомо неправдиві документи, зокрема: довідку ФГ «Струмок» за вих. № 04/4 від 25.04.08 р. про нібито отримані нею дивіденди члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2007 року по березень 2008 року в сумі 10 800 грн., довідку ФГ «Струмок» за вих. № 14/2 від 23.04.09 р. про нібито отриманий нею дохід члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року в сумі 10200 грн., які скріпила печаткою ФГ «Струмок», чим придала даним документам вид офіційних, хоча фактично ОСОБА_8 відповідно до зданої до УПФУ у Томашпільському районі та Томашпільського відділення Крижопільської МДПІ звітності дивіденди та дохід у ФГ «Струмок» не отримувала.

Таким чином, ОСОБА_8 , як фізична особа, знаходячись в приміщенні АБ «Укргазпромбанк» у місті Вінниці, розташованому за адресою: місто Вінниця, вулиця Київська, 17 , з метою отримання кредиту, умисно, з корисливих мотивів, використала завідомо неправдиві документи, зокрема: довідку ФГ «Струмок» за вих. № 04/4 від 25.04.08 р. про нібито отримані нею дивіденди члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2007 року по березень 2008 року в сумі 10800 грн. та довідку ФГ «Струмок» за вих. № 14/2 від 23.04.09 р. про нібито отриманий нею дохід члена ФГ «Струмок» за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року в сумі 10200 грн., в результаті чого відділенням банку з нею укладений кредитний договір № 260-Ф-К/08.

19.05.08 р. ОСОБА_8 , як фізична особа уклала з відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_23 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300 000 грн.

Працюючи заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_8 , будучи службовою особою, шляхом зловживання своїм службовим становищем, умисно, з корисливих мотивів, привласнила належні ФГ «Ганзій» грошові кошти в сумі 15 000 грн. та повторно привласнила в сумі 9800 грн., заподіявши фермерському господарству матеріальну шкоду.

Так, ОСОБА_8 , як заступник директора Вінницького ЦРВ ПАТ «Мегабанк», діючи на підставі службової інструкції від 20.05.08 р. та будучи службовою особою, уклала з ВАТ Мегабанк договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 20.05.08 р., згідно якого зобов`язана обережно поводитися з переданими їй на зберігання або на інші цілі матеріальними цінностями і вживати заходів щодо запобігання шкоди, своєчасно повідомляти Банк про усі обставини, що загрожують безпеці зберігання довірених їй цінностей.

06.08.08 р. ВАТ «Мегабанк», в особі заступника директора ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_8 уклало із фермерським господарством «Ганзій» в особі голови ОСОБА_24 кредитний договір № 15г/2008, відповідно до якого останній отримав грошові кошти в сумі 374 000 грн. на придбання сільськогосподарської техніки.

На протязі 2008 -початку 2009 року ФГ «Ганзій» не виконувало умови кредиту щодо погашення тіла кредиту та відсотків по ньому, у зв`язку з чим, неодноразово ОСОБА_8 та начальник служби безпеки ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» ОСОБА_25 телефонували ОСОБА_24 з проханням погасити заборгованість за наявним кредитом.

У березні 2009 року ОСОБА_8 , зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про проведення касових операцій в національній валюті України» від 15.12.04 р., умисно, з корисливих мотивів, не внесла грошові кошти в сумі 15 000 грн., отримані від ОСОБА_24 як оплату за кредитним договором № 15г/2008 від 06.08.08 р. в касу відділення банку, а привласнила і використала їх надалі за власним розсудом.

У червні 2009 року ОСОБА_8 , зловживаючи своїм службовим становищем, в порушення вимог постанови Правління НБУ «Про затвердження положення про проведення касових операцій в національній валюті України» від 15.12.04 р., умисно, з корисливих мотивів, повторно привласнила грошові кошти в сумі 9 800 грн., отримані від ОСОБА_24 як оплату за кредитним договором № 15г/2008 від 06.08.08 р., які не внесла в касу відділення банку.

Крім того, ОСОБА_8 12.09.2008 року, з метою отримання кредиту ОСОБА_7 , неставлячи до відома про свої наміри власників будинку по АДРЕСА_4 ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , отримала довідку - характеристику № 140 від 11.09.2008 року, видану КП «Вінницьким обласним об`єднанням бюро технічної інвентаризації» на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 . Після цього, ОСОБА_8 , з метою отримання кредиту ОСОБА_7 та укладення договору іпотеки, як забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 9-01/2008-МК-ІІАН, неставлячи до відому ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , надала довідку - характеристику № 140 від 11.09.2008 року приватному нотаріусу та в послідуючому приєднала її до матеріалів кредитної справи у ВАТ «Мегабанк», чим використала завідомо підроблений документ. В результаті цього, 28.09.2008 року, без відома власників, з використання підроблених документів, було укладено договір іпотеки № 29-01/2008-МК-ІІАН-з/3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_4 , як забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 9-01/2008-МК-ІІАН.

Не погодившись з вироком суду першої інстанції, прокурор, який приймав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_9 подав апеляцію, просив вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року скасувати у зв`язку із м`якістю призначеного засудженим покарання. Постановити свій вирок, яким засудити: ОСОБА_28 за ч. 1 ст. 172 ККУкраїни до штрафу у розмірі 850 гривень, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 1 ст. 222 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до 2 (двох) років обмеження волі, на підставі п. 5 ст. 74, ст.49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 222 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до штрафу у розмірі 51 000 гривень з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком-на 3 (три) роки; за ч. 4 ст. 190 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки; на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з позбавленням права займати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки. ОСОБА_8 засудити за ч. 1 ст. 366 КК України до 1 (одного) року обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 3 ст. 358 КК України (в редакції статті, що діяла на момент вчинення злочину) до 2 (двох) років обмеження волі, на підставі п. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнити від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 191 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 1 (один) рік; за ч. 3 ст. 191 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 2 (два) роки; за ч. 4 ст. 190 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна; на підставі ст. 70 КК України остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності строком на 2 (два) роки.

Вимоги мотивовані тим, що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особам засуджених, поскільки при призначенні ОСОБА_29 та ОСОБА_8 покарання суд не врахував те, що вони вчинили ряд умисних злочинів серед яких є тяжкі злочини, свою вину у вчиненому визнали частково, завданої злочинами шкоди не відшкодували, що протиріче вимогам ст.65 КК України.

Потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 подали апеляцію в якій просили вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначення засудженим покарання за ч. 4 ст. 190 КК України, в зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених, внаслідок м`якості, постановити новий вирок, в частині призначення покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч.4 ст.190 КК України, призначити покарання ОСОБА_7 за ч.4 ст.190 КК України у вигляді 10 ( десяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна, ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 190 КК України покарання у вигляді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.

Вимоги мотивовані тим, що судом першої інстанції, при призначенні покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не взято до уваги, що злочини за ч. 4 ст. 190 КК України по двом епізодам, вчинені засудженими за попередньою змовою, відповідно до положень ч. 5 ст. 12 КК України є особливо тяжкими, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до дванадцяти років, є корисливими злочинами, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності осіб, які їх вчинили. Також, як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 не визнали себе винними у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, не сприяли розкриттю злочину, окрім того, судом не виявлено жодної обставини, яка б пом`якшувала призначене їм покарання, що свідчить про те, що судом першої інстанції за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 призначено менш суворе покарання, ніж те, яке б відповідало тяжкості вчинених ними особливо тяжких злочинів та їх особам.

Крім того, для сторони потерпілих є абсолютно незрозумілою обставина, на підставі якої суд прийшов до висновку про істотне зниження ступені небезпечності ОСОБА_8 для суспільства, що утворює підставу для висновку суду про те, що виправлення та попередження нових злочинів обвинуваченою можливе без ізоляції від суспільства, поскільки судом не визначено, якої саме поведінки та, яких саме моральних принципів під час розгляду справи дотримувалась ОСОБА_8 , що так вплинули на рішення суду.

При цьому зауважують на тому, що судом проігноровано вимоги суду апеляційної інстанції, які є обов`язковою для виконання судом першої інстанції під час нового розгляду, вимоги ч. 2 ст. 375 КПК 1960 року, поскільки оскаржуваним вироком підсудним призначено невідповідне покарання скоєним злочинам, зокрема, ОСОБА_8 засуджена до покарання меншого терміну із застосуванням ст. 75 КК України, тобто без його реального відбуття.

Тому, вважають, що всі доводи свідчать про те, що судом першої інстанції за вчинення злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 призначено менш суворе покарання, ніж те, яке б відповідало тяжкості вчинених ними особливо тяжких злочинів та їх особам, тобто є невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засуджених.

Захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляцію зі змінами, просив вирок Вінницького міського суду від 9 вересня 2013 року в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України змінити, у відповідності до ст.1 Закону України Про амністію у 2011 році», ст.6-1 КПК України звільнити від відбування покарання; за ч. 4 ст. 190 КК України (привласнення транспортних засобів та грошових коштів) скасувати, закрити кримінальні справи у відповідності до ст.6 п.2 КПК України за відсутністю в діяннях складу злочину; за ч. 2 ст. 222 КК України закрити у зв`язку із закінченням строків давності; в частині стягнення з ОСОБА_7 сум матеріальної та моральної шкоди скасувати та відмовити в позовах ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , позов ОСОБА_15 залишити без розгляду.

Свої вимоги мотивував тим, що вирок підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування кримінального закону, невідповідністю висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи.

Так суд, засуджуючи ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, не прийняв до уваги, що 28 липня 2011 року набрав чинності Закон України "Про амністію у 2011 році", в свою чергу ОСОБА_7 дав в судовому засіданні згоду на застосування амністії, з приводу цього було заявлено клопотання захисту, поскільки останній підпадає під дію ст.1 Закону України "Про амністію у 2011 році» і суд повинен був у відповідності до вимог ст.6-1 КПК України звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання за злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, чого зроблено не було. Та обставина, що останній обвинувачується ще в ряді злочинів, вчинених пізніше, на думку захисту не є підставою для відмови в застосуванні амністії.

В порушення ст.62 Конституції України, ст. 327 КПК 1960 року вирок в частині засудження ОСОБА_7 за ч.4 ст.190 КК України ґрунтується на припущеннях, усі сумніви щодо доведеної вини ОСОБА_7 тлумачаться не на його користь, захисник вважає, що вина його підзахисного в інкримінованому нічим не підтверджується.

Так, на підтвердження вини ОСОБА_7 у скоєнні даного злочину суд у вироку суд послався на показання ОСОБА_11 (аркуш вироку 13 - 18); ОСОБА_30 (аркуш вироку 17) ; ОСОБА_31 (аркуш вироку 17 - 18); ОСОБА_32 (аркуш вироку 18); ОСОБА_16 (аркуш вироку 18-19), проте такі показання вищевказані особи не давали в судовому засіданні, що підтверджується технічним записом судового засідання та протоколом судового засідання.

Крім того, не відповідають дійсності матеріали виїмки: зокрема в УДАІ ГУМВС України у Вінницькій області, де під „матеріалами вказані лише назви 10 транспортних засобів ( 5 автомобілів та 5 напівпричіпів) без зазначення безпосередньо матеріалів виїмки документів та їх правової оцінки, в той же час, в матеріалах виїмки в УДАІ ГУМВС України у Вінницькій області знаходяться документи лише два автомобілі та два напівпричіпи перереєстровані за ОСОБА_17 ; матеріали виїмки в Вінницькій митниці в яких вказані лише назви 8 транспортних засобів ( 4 автомобілів та 4 напівпричіпів) без зазначення безпосередньо матеріалів виїмки документів та їх правової оцінки, в той же час, в матеріалах виїмки в Вінницькій митниці знаходяться документи на 10 транспортних засобів ( 5 автомобілів та 5 напівпричіпів); матеріали виїмки у приміщенні ВЦРВ ПАТ документів кредитних договорів, зокрема в них зазначається перелік документів, щодо отримання кредиту під заставу транспортних засобів, але в цих документах не міститься жодних даних щодо розпорядження кредитними коштами, проте суд, посилаючись на них, робить висновок, що з кредитних коштів ОСОБА_7 «виплатив кошти в сумі 805 875, 28 грн».

Такий висновок суду на думку захисту є незрозумілим, таким, що не грунтується на фактичних обставинах справи. Також, не відповідають дійсності матеріали виїмки у приміщенні відділення АБ «Укргазпромбанк» на які у вироку суд послався «документів щодо укладення кредитного договору № від 02 вересня 2008 року відповідно до якого ОСОБА_8 отримала кошти в сумі 300000 грн., а факт отримання даного кредиту ОСОБА_7 та ОСОБА_8 сховали від потерпілих. а.с. 106-157 т. 6» (аркуш вироку 20), проте в дійсності, кредитного договору № від 02 вересня 2008 року відповідно до якого ОСОБА_8 отримала кошти в сумі 300000 грн.- не існує, є договір банківського кредиту № 260-Ф-К/08 від 19 травня 2008 року про надання ОСОБА_8 кредитних коштів в сумі 300 000 грн.

Так, згідно вироку суду « 19.05.08 року ОСОБА_8 як фізична особа уклала із відділенням АБ «Укргазбанк» міста Вінниці в особі начальника ОСОБА_23 кредитний договір № 260-Ф-К/08, відповідно до якого отримала споживчий кредит в сумі 300000 грн»(аркуш вироку 5), отже, ОСОБА_8 отримала кредитні кошти до купівлі-продажу транспортних засобів і цейкредит ніяким чином не пов`язаний з купівлею автомобілів, та ОСОБА_8 ніяк не могла щось «сховали від потерпілих».

Вважає, хибним висновок суду про те, що «загальна сума яку отримали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в банківських установах складає 1 735 075, 28 грн., з яких передано за отримання транспортних засобів 805 875, 28 грн., що підтверджує наявність умислу на заволодіння майном ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 » (аркуш вироку 20) та зазначає, що відповідає обставинам справи висновок лише в тій частині, що стосується отримання кредитних коштів, проте невідомо чим керувався суд, коли вказав, що « передано за отримання транспортних засобів 805 875, 28 грн.».

Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги те, що транспортні засоби належали ОСОБА_30 , ОСОБА_33 та приватному підприємству «Бріанна», які не заявили жодних майнових претензій з приводу купівлі-продажу транспортних засобів, збитків їм не завдано. Судом залишено поза увагою те, що в дійсності ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 не належать транспортні засоби та вони відповідно ст.49 КК України не можуть вважатися потерпілими особами, їхні вимоги до ОСОБА_28 не грунтуються на правових засадах, поскільки ні на досудовому слідстві, ні в судовому засіданні не здобуто жодного доказу на підтвердження цього, всі докази в матеріалах справи та пояснення в судовому засіданні ОСОБА_30 вказують на те, що, реєструючи автомобілі на своє імя, укладаючи договори щодо купівлі - продажу транспортних засобів в атомагазині, ОСОБА_30 діяла самостійно і особисто. Зазначив, що ОСОБА_12 виступив як перевізник та довірена особа ОСОБА_33 і його повноваження щодо транспортних засобів, які належали ОСОБА_33 , вичерпалися підписанням біржових договорів купівлі-продажу транспортних засобів і в подальшому його вимоги щодо доплат поза умовами біржових договорів та при подальшому перепродажі ОСОБА_30 транспортних засобів ПП «ТІС» - не грунтуються на законі. ОСОБА_13 за дорученням ПП «Бріанна» ввіз в Україну один автомобіль з напівпричепом, і в даному випадку виступив як довірена особа перевізник ПП «Бріанна», його повноваження щодо автомобіля з напівпричіпом вичерпалися доставкою автомобіля в ПП «Бріанна», тому він не має і не може мати жодних відношень до наступної перепродажі ПП «Бріанна» автомобіля з напівпричіпом ПП «ТІС». Щодо ОСОБА_11 , то він не значиться ані довіреною особою власників транспортних засобів, ані здійснював будь-які дії щодо транспортних засобів, тому не має і не може мати жодних відношень як до власників транспортних засобів, так і до самих транспортних засобів. ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 не зазначили, які конкретно кошти кожним із них, або загалом, затрачено на придбання транспортних засобів та не надали на підтвердження цього жодного доказу. Захисник зауважив, що при відсутності належних реєстраційних документів на транспортні засоби або документів, які підтверджують витрати на придбання транспортних засобів, висновок досудового слідства, а потім і суду про приналежність транспортних засобів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 - є таким, який не відповідає обставинам справи та зазначив про те, що виниклі спірні правовідносини між ОСОБА_7 та останніми стосуються не передачі транспортних засобів, а розрахунків за них, що виключає обвинувачення за ст.190 КК України, поскільки закон, зокрема зазначена стаття КК України, захищає не продавця товару, а його власника.

Поза увагою, безпідставно, на думку захисника судом залишено його клопотання та ОСОБА_7 про призначення почеркознавчої експертизи щодо розписки на 132 280 євро від 10.11.2008 року, проте зауважив, що, оскільки законодавчо встановлено, що сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи, тому дана розписка підтверджує показання ОСОБА_7 про те, що станом на листопад 2008 року заборгованість становила 32 280 євро та наявність факту підробки в даній розписці - доказ того, що штучно створювалися докази наявності боргу.

Також, зазначив, що судом визначено розмір майна (транспортних засобів), заволодіння яким інкримінується ОСОБА_7 , не відповідно до справжньої (реальної) вартості майна, чим не дотримано вимоги кримінального закону, крім цього, вартості окремих транспортних засобів, які вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого - не ґрунтуються на домовленості між останнім і ОСОБА_30 . Вартість автомобілів, з огляду на ціни їх придбання, які зазначені при ввезенні в Україну та розмитненні становлять -38 200 євро, але в постанові про пред`явлення обвинувачення ціни цих автомобілів уже значаться - 174 700 євро, тобто в п`ять раз більше, саме на обставинах ймовірного доходу ОСОБА_34 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , на думку захисника сформована кримінальна справа стосовно ОСОБА_28 за ст. 190 КК України, що вважає незаконним, але суд і на це не звернув увагу.

Захисник ОСОБА_6 в апеляції також звертає увагу на те, що твердження у вироку суду про те, що свідки ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_35 впевнено вказали на підсудних, як на тих осіб, яким були передані на прохання ОСОБА_11 30 000 євро, а також в своїх показаннях в судовому засіданні вказали, за якими ознаками впізнали підсудних на досудовому слідстві, не відповідає дійсності, поскільки, як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_36 та ОСОБА_19 не працюють, не підприємці, сума в 30 тис.євро для них є значною, отже, на думку захисника ОСОБА_6 в дійсності у них не могла бути така сума коштів, щоб вони могли її могли позичати. Також вважає хибним посилання суду на впізнання цими особами в судовому засіданні підсудних, так як в судовому засіданні їм були задані питання з приводу цього і вони не могли сказати, за якими ознаками впізнали ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на досудовому слідстві, крім цього суд не прийняв до уваги, що ОСОБА_19 , ОСОБА_36 , ОСОБА_35 в добрих, навіть, дружніх відносинах з ОСОБА_11 -цією обставиною і можуть пояснюватися їх показання.

Щодо стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_15 75 000 гривень у відшкодуванні матеріальної шкоди та 50 000 гривень у відшкодуванні моральної шкоди, також вважає , що судом ці кошти стягнуто помилково, поскільки експертиза, на яку у вироку посилається суд відсутня, а наявний лише висновок спеціаліста № 522Е-06 від 27.06.2008 року, який не с доказом у справі відповідно до ч.2 ст.57 ЦПК України. Крім цього, згідно даного Висновку - вартість матеріальної шкоди, завданої власнику транспортного засобу складає 28 850,96 грн., проте автомобіль Мерседес Бенц, яким керував ОСОБА_15 , не належить останньому, а належить ОСОБА_37 .

Крім цього в судовому засіданні встановлено, що автомобіль Субару д.№ НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_7 належить на праві власності приватному підприємству «ТІС» та знаходився в заставі банку, він застрахований і страхова компанія має обов`язок відшкодування шкоди, пов`язаної з експлуатацією автомобіля. ОСОБА_15 та його представник зверталися в страхову компанію, проте не письмово, а лише усно. Також з врахуванням того, що ОСОБА_7 підпадає під дію амністії, цивільний позов ОСОБА_15 підлягає залишенню без розгляду.

Також, зазначив, що ОСОБА_7 засуджений за ч.2 ст. 222 КК України до 5 років позбавлення волі, що суперечить вимогам ч.2 ст.222 КК України, яка відповідно до закону від 15.11.2011 року № 4025-VІ не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, тому, враховуючи те, що даний злочин, який було вчинено в серпні 2008 року, є злочином середньої тяжкості, відповідно закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачений п.п. 3 ч.1 ст.49 КК України.

Захисник ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 подав апеляцію, просив вирок Вінницького міського суду від 9 вересня 2013 року в частині засудження ОСОБА_8 за ч.1 ст.366 КК України по епізодах складання завідомо неправдивих рішень власника ПП ТІС № 10 від 19.08.2008 року і № 11 від 19.08.2008 року скасувати та закрити кримінальну справу на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діяннях складу злочину; за ч.4 ст.190 КК України (привласнення транспортних засобів та грошових коштів) скасувати та закрити кримінальну справу на підставі п.2 ст.6 КПК України за відсутності в діяннях складу злочину; за ч.2 та ч.3 ст.191 КК України змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 на ч.1 та ч.2 ст.190 КК України, призначити їй мінімальне покарання та звільнити від його відбування з урахуванням перебування ОСОБА_8 під вартою на підставі ч.5 ст.72 КК України; в частині стягнення з ОСОБА_8 сум матеріальної і моральної шкоди скасувати та відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .

Вимоги мотивовано тим, що вирок суду першої інстанції в частині визнання вини ОСОБА_8 у заволодінні транспортними засобами шляхом зловживання довірою, постановлений з порушенням ч.4 ст.190 КК України, та ґрунтується на висновках, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_8 не має жодного відношення до придбання транспортних засобів, твердження у вироку про наявність попередньої змови між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не підтверджується матеріалами справи, оскільки відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт попередньої змови між ними, спрямованої на вчинення спільної злочинної діяльності взагалі та спрямованої на заволодіння транспортними засобами, ОСОБА_8 не брала участі в переговорах та домовленостях про купівлю транспортних засобів, всі питання щодо придбання транспортних засобів ОСОБА_7 вирішував самостійно, з наявних у матеріалах справи документів, особи визнані у справі потерпілими, тобто ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 не являються власниками транспортних засобів, якими нібито шахрайським шляхом заволоділи ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не набула ні прав власності, ні прав володіння, ні жодних інших повноважень щодо транспортних засобів.

Відсутність в матеріалах справи доказів заволодіння ОСОБА_8 транспортними засобами свідчить про відсутність в її діях такої ознаки об`єктивної сторони злочину як протиправне діяння, одже в даному випадку відсутні ознаки шахрайства, тобто ознаки складу злочину передбачено ст.190 КК України.

Крім того захисник в апеляції вказує на те, що суд у вироку недостовірно виклав зміст доказів та залишив поза увагою, що вказані докази не підтверджують вини ОСОБА_8 , зокрема зазначені в вироку показання потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 не відповідають тим показам, які вказані особи давали під час судового розгляду, що підтверджується технічним записом судового засідання.

Судом в основу вироку покладено пояснення ОСОБА_11 , які він змінював та які містять істотні суперечності порівняно з іншими доказами, так само щодо поясненнь свідка ОСОБА_31 та ОСОБА_32 , які не відповідають обставинам справи.

Крім того, суд обґрунтовує вину ОСОБА_8 матеріалами виїмки у приміщенні відділення АБ «Укргазпромбанк», зокрема документами щодо укладення кредитного договору № від 02 вересня 2008 року, відповідно до якого ОСОБА_8 отримала кошти в сумі 300 000 грн., проте самого договору 02.09.2008 року взагалі не існувало. Між ОСОБА_8 та АБ «Укргазбанк» укладався договір банківського кредиту №260-ф-К/08 від 19.05.08 грн., який не має відношення до придбання транспортних засобів.

Захисник ОСОБА_10 в апеляції зазначає, що судом, попри усі порушення, не було встановлено дійсного розміру вартості транспортних засобів, що є обов`язковим для кваліфікації дій за ч.4 ст.190 КК України, судом порушено вимоги ст.49 КК України, так як не може бути потерпілою по справі особа, якій не належали грошові кошти, якими ніби-то заволоділа ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , отже ОСОБА_11 не може бути визнаний потерпілим у справі, поскільки жодних доказів, які б підтверджували факт належності йому коштів в матеріалах справи не має.

Відсутні у матеріалах справи будь-які докази того, що ОСОБА_8 підробляла документи як службова особа, твердження суду про визнання нею вини по факту підробки рішень власника ПП «ТІС» не відповідає дійсності.

Дії засудженої щодо заволодіння коштів ОСОБА_24 слід кваліфікувати за ч.1 та ч.2 ст. 190 КК України, поскільки в службові обов`язки ОСОБА_8 не входило приймати гроші від боржників банку, доручення від банку на отримання коштів від ОСОБА_24 вона не мала, а діяла як приватна особа, поскільки ОСОБА_24 звертався до неї як до знайомої приватної особи з проханням внести кошти замість нього в касу банку на погашення кредиту.

Вирок суду в частині задоволення цивільних позовів про стягнення матеріальної та моральної шкоди за ОСОБА_8 є незаконним.

Засуджений ОСОБА_7 подав апеляцію, в якій просив задовольнити вимоги апеляції захисника адвоката ОСОБА_6 , яку він повністю підтримує, речові докази транспортні засоби повернути приватному підприємству „ТІС.

В доповнення до апеляції захисника ОСОБА_6 зазначив, що він придбавав транспорт для свого приватного підприємства „ТІС один, а його дружина ОСОБА_38 до цього не має ніякого відношення. За транспортні засоби ним було сплачено 222 тис. євро. На вересень 2008 року усі розрахунки були проведені повністю, оскільки ціна на автомобілі була зменшена з 239 тис Є до 222 тис. Є, так як пригнані автомобілі не відповідали тим, про які була домовленість, про що було погоджено з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , крім того ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не були власниками автомобілів, приховали реальну суму грошей, яку він їм сплатив, і на основі, як він вважає, їх лже - претензій його заарештовано та обвинувачено у непроведенні розрахунків.

Щодо позики в 30 000 Є, ОСОБА_7 у своїй апеляції додав, що це не відповідає дійсності, поскільки починаючи з листопада 2008 року між ним та ОСОБА_11 виникли неприязні відносини через непроведення розрахунків за автомобілів по 80 євро щоденно, що визнав і сам ОСОБА_11 . А, отже, мови про те, щоб ОСОБА_11 сприяв йому у позиці 30 тис. не могло бути .

Звернув увагу суду на те, що ОСОБА_19 , ОСОБА_36 , ОСОБА_35 друзі та родичі ОСОБА_11 та його сина, що вони самі визнавали в суді, саме тому, на його думку, вони свідчать проти нього.

Також, засуджений не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо передачі ОСОБА_12 автомобілів: сідлового тягача-Е марки SKANIA 114L380 номер шасі № НОМЕР_4 д.н.з НОМЕР_14 , напівпричепа марки МЕТАСО, модель SD 3.34, номер шасі НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_15 , сідлового тягача-Е марки SKANIA 114L380 номер шасі № НОМЕР_16 , д.н.з. НОМЕР_17 , напівпричепа бортового-Е марки VAN HOOL, модель ЗВ2010, номер шасі НОМЕР_18 , д.н.з. НОМЕР_19 , сідлового тягача-Е марки SKANIA 124L420 шасі № НОМЕР_20 , д.н.з. НОМЕР_21 , напівпричепа бортового- НОМЕР_11 , марки VAN HOOL, модель ЗВ2010, номер шасі НОМЕР_22 , д.н.з. НОМЕР_23 ; ОСОБА_39 автомобіля: сідлового тягача-Е марки SKANIA 124L420, шасі № НОМЕР_24 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_25 та напівпричепа бортового-Е марки ПР, модель KOEGEL, номер шасі НОМЕР_8 , колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_26 , поскільки гроші за дані автомобілі сплачені, відповідно вони мають бути повернені ПП „ТІС.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_5 , який підтримав частково апеляцію прокурора, що приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_9 , звернув увагу на неправильне застосування судом кримінального закону, а саме призначення покарання з додатковим покаранням у виді конфіскації майна при застосуванні ст.75 КК України, що є зайвим, призначення за ч.2 ст.222 КК України покарання, яке не відповідає редакції даної статті, що діяла на момент вчинення злочину, також прокурор зазначив, що в порушення вимог ч.7 ст.375 КПК України 1960 року судом першої інстанції не виконано вказівки апеляційного суду щодо м`якості призначеного засудженим покарання, мотивувальна частина вироку суду не відповідає вимогам ст.334 КПК України 1960 року, так як має місце невідповідність викладених показів осіб, допитаних у судовому засіданні, показам, які вони давали, у вироку містяться посилання на докази, які не досліджувались, просив вирок скасувати, повернути справу на новий судовий розгляд, захисника ОСОБА_6 , який підтримав свою апеляцію зі змінами в повному обсязі, просив її задоволити, не погодився з думкою прокурора, оскільки вважає, що порушення, на які вказує прокурор не є підставою для повернення справи на новий судовий розгляд, засудженого ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляцію та апеляцію зі змінами захисника, засуджену ОСОБА_8 , яка підтримала апеляцію захисника ОСОБА_10 , дослідивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 365 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Відповідно ст. 367 КПК України 1960 року підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону.

Вирок суду у відповідності до вимог ст.ст. 323, 324 КПК України 1960 року має бути законним та обґрунтованим.

Частина 2 статті 323 КПК України 1960 року передбачає, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні. Це означає, що суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні. Це означає, що суд не вправі покласти в обґрунтування вироку факти і обставини, які хоч і були встановлені на попередньому розслідуванні, але не перевірені у судовому розгляді, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні.

Згідно ст.334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою підстави для цього.

У мотивувальній частині вироку суд, сформулювавши обвинувачення, яке визнав доведеним, повинен викласти докази, в яких міститься обґрунтування відповідних висновків.

Висновки суду щодо оцінки доказів мають бути викладені у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключають сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу.

Прийняття одних і відхилення інших доказів судом має бути мотивовано.

Вирок суду цим вимогам не відповідає.

В порушення вимог ст.334 КПК України 1960 року мотивувальна частина вироку не містить формулювання обвинувачення ОСОБА_8 за ч.1 ст.366 КК України, визнаного судом доведеним з зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини, мотивів по епізодам службового підроблення завідомо неправдивих рішень власника ПП «ТІС» ОСОБА_40 від 23 червня 2008 року №5, від 19 серпня 2008 року № 10, від 19 серпня 2008 року № 11 про звернення до ВЦРВ ВАТ «Мегабанк» з клопотанням про надання кредитів в сумі, відповідно 130000 доларів США, 528 700 грн., 382 000 грн.

Викладені у вироку покази потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_41 , ОСОБА_36 , ОСОБА_19 , ОСОБА_35 , потерпілого ОСОБА_24 не відповідають показам, зафіксованим у протоколі судового засідання. При цьому у вироці містяться посилання на покази під час досудового слідства, зокрема свідка ОСОБА_36 (т.9 а.с.126-127), ОСОБА_19 (т.9 а.с.133-134), потерпілого ОСОБА_24 (т.16 а.с.48-50), хоча в суді вони не оголошувались.

Незважаючи на роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», суд не дав аналіз всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків ОСОБА_32 , ОСОБА_27 , обмежившись лише зазначенням прізвища свідків, з показань засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вироку не наведено ті, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваних обставин вчинення злочинів, суд обмежився лише вказівками щодо визнання чи не визнання вини.

У вироку мають місце посилання на докази, які в порушення вимог ст.257 КПК України 1960 року, безпосередньо не досліджувались під час судового розгляду, а саме:

т.2 а.с.14-17- т.3 а.с. 242-244, т.6 а.с.213-215 - протоколи допиту на досудовому слідстві ОСОБА_7 ;

т.3 а.с.250-252 - протокол допиту на досудовому слідстві ОСОБА_8 ;

т.3 а.с. 169 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_42 ;

т.9 а.с.111-113 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_20 ;

т.9 а.с.39-42 - протоколи очних ставок між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 і ОСОБА_8

т.9 а.с.126-127 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_36 ;

т.9 а.с.133-134 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_19 ;

т.9 а.с.140 - протокол допиту на досудовому слідстві свідка ОСОБА_35 ;

т.9 а.с.166 - копія рішення № 5 від 23 червня 2008 року про клопотання до ВАТ «Мегабанк» про надання кредиту ПП «ТІС» в сумі 130 000 доларів США підписане від імені ОСОБА_40 вилучена в приміщенні ВЦРВ ПАТ «Мегабанк»;

т.9 а.с. 167 - копія рішення № 10 від 19 серпня 2008 року про клопотання до ВАТ «Мегабанк» про надання кредиту ПП «ТІС» в сумі 528700 грн. підписане від імені ОСОБА_40 вилучена в приміщенні ВЦРВ ПАТ «Мегабанк»;

Крім того, наявна невідповідність зазначених у вироку та у протоколі судового засідання аркушів справи, томів, які оголошувались під час судового розгляду, що ставить під сумнів достовірність того чи іншого доказу.

Так, у протоколі вказано про оголошення протоколу допиту свідка ОСОБА_26 від 21.02.2011 року т.22 а.с.44 (т.25 а.с.16), у вироку зазначено про оголошення показів ОСОБА_26 т.1 а.с.44; протоколу допиту від 15.09.2009 року свідка ОСОБА_16 т.3 а.с. 114-115 (т.25 а.с.21), у вироку зазначено про оголошення показів свідка ОСОБА_16 т.11 а.с.114-115.

Також, у протоколі судового засідання зафіксовано, що ОСОБА_42 , яка визнана органами досудового слідства потерпілою, допитувалась в якості потерпілої, однак у вироці суд посилається на її показання, зазначаючи, що остання є свідком.

В порушення вимог кримінально-процесуального законодавства потерпілий ОСОБА_24 судом допитаний в якості свідка, через що допущено порушення прав та інтересів останнього, хоча суд у вироку зазначає його потерпілим.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог ст.334 КПК України 1960 року є істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, які є підставою скасування вироку відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повернення справи на новий судовий розгляд.

В матеріалах кримінальної справи наявна постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2013р. про часткове задоволення клопотання захисника ОСОБА_6 в частині закриття у зв`язку із закінченням строків давності кримінальної справи №232/4671/12 відносно ОСОБА_7 за ознаками злочинів, передбачених ст. 172 ч. 1, ст. 222 ч. 1, ст. 358 ч. 3, ст. 366 ч. 1 КК України.

Однак, згідно протоколу судового засідання постанова суду про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_7 проголошена після виходу з нарадчої кімнати 15.03.13 р. (т.25 а.с. 3).

Дані обставини ставлять під сумнів законність винесення зазначеної постанови.

Крім того, в порушення вимог ст. 273 КПК України 1960 року судом не винесено у нарадчій кімнаті та не викладено у вигляді окремого документа рішення щодо клопотання заявленого 05.04.13 р. захисником ОСОБА_10 про закриття у зв`язку із закінченням строків давності кримінальної справи відносно ОСОБА_8 за ознаками злочинів, передбачених ст. 358 ч. 3, ст.366 ч. 1 КК України.

Внаслідок допущених судом першої інстанції істотних порушень кримінально-процесуального закону при апеляційному розгляді даної кримінальної справи, неможливо належним чином перевірити законність і обгрунтованість вироку та наявність підстав для задоволення чи відхилення поданих апеляцій, оскільки обставини, наведені в них не можуть бути належним чином перевірені, підлягають перевірці під час нового судового розгляду.

Також, при розгляді справи після скасування першого вироку у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м`якості, суд першої інстанції в порушення вимог ст. 375 КПК України 1960 року застосував більш м`яке покарання в порівнянні з попереднім.

Крім того, при призначенні покарання судом першої інстанції допущено неправильне застосування кримінального закону.

Так, призначаючи покарання за ч. 2 ст. 222 КК України ОСОБА_7 , суд визначив покарання, яке не відповідає редакції даної статті, що діяла на момент вчинення злочину.

При призначенні покарання ОСОБА_8 , застосовуючи ст. 75 КК України, суд в порушення вимог ст. 75, ст. 77 КК України, незважаючи на роз`яснення, викладені в п. 19 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 12.06.2009 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», що, якщо додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то у разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст. 77 КК України передбачано вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня, призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна, що є недопустимим.

За таких обставин вирок підлягає також скасуванню через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених.

Під час нового судового розгляду слід усунути допущені судом першої інстанції порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, якщо під час нового розгляду буде встановлено необхідність кваліфікації дій засуджених за статтями Кримінального кодексу, які охоплюють пред`явлене їм обвинувачення, то призначене їм постановленим вироком покарання слід вважати таким, що не відповідає тяжкості вчиненого внаслідок м`якості.

Керуючись ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.10 розділу ХІ «Перехідних положень» КПК України, суд

У х в а л и в :

Апеляцію прокурора, який приймав участь під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_9 задоволити частково.

Апеляцію потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 задоволити частково.

Апеляцію зі змінами захисника ОСОБА_6 , апеляції захисника ОСОБА_10 , засудженого ОСОБА_7 задоволити частково.

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 09.09.2013 року скасувати через істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених.

Справу повернути на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

Судді:/підпис/

Згідно з оригіналом:

Суддя: