Рішення

від 12.02.2014 по справі 911/4591/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2014 р. Справа № 911/4591/13

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Новікова В. Д. (довіреність № 11 від 13.01.2014 р.), Герасименко О. О. (довіреність № 114 від 26.12.2013 р.);

від відповідача-1: Пілягін О. В. (довіреність б/н від 30.08.2013 р.);

від відповідача-2: Медведенко Н. І. (довіреність № 07-27-39 від 09.01.2014 р.);

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Будівельник-14", м. Переяслав-Хмельницький

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю „Бігтур", м. Київ;

2) Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, м. Переяслав-Хмельницький;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, - ОСОБА_5, м. Переяслав-Хмельницький

про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою та здійснення на ній будівництва, визнання недійсним договору оренди землі

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПРАТ „Будівельник-14" звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ТОВ „Бігтур", Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 4 504, 00 кв.м. та 2 096, 00 кв.м. для будівництва НОМЕР_1-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1; визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права користування земельною ділянкою площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування горгівельного центру; визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права здійснення будівництва на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнання недійсним договору оренди землі від 06.04.2009 р., укладеного між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області та ТОВ „Бігтур".

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що рішення № 111-28/2-5 від 24.02.2009 р. Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області було прийняте, а на його підставі договір оренди землі від 06.04.2009 р. між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області та ТОВ „Бігтур" був укладений всупереч положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", іншим нормативно-правовим актам - із порушенням підстав та процедури надання відповідачу-1 спірної земельної ділянки.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.12.2013 р. порушено провадження у справі № 911/4591/13 за позовом ПРАТ „Будівельник-14" до ТОВ „Бігтур", Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою та здійснення на ній будівництва, визнання недійсним договору оренди землі і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 26.12.2013 р. Також, даною ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, - ОСОБА_5

10.12.2013 р. до канцелярії суду від позивача, одночасно із позовною заявою, надійшла заява б/н б/д про забезпечення позову, у якій він просить суд вжити заходів до забезпечення позову, а саме заборонити ТОВ „Бігтур" та будь-яким іншим особам використовувати земельну ділянку площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у тому числі здійснювати будь-які підготовчі та будівельні роботи, встановлювати огорожу; заборонити Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області узгоджувати та видавати будь-які дозвільні документи, в тому числі умови, витяги, плани, паспорти, дозволи, погодження, декларації, що пов'язані із будівництвом на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.12.2013 р. за наслідками розгляду відповідної заяви позивача вжито заходів до забезпечення позову, а саме заборонено Департаменту містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області узгоджувати та видавати будь-які дозвільні документи, в тому числі умови, витяги, плани, паспорти, дозволи, погодження, декларації, що пов'язані із будівництвом на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

26.12.2013 р. у судовому засіданні представник відповідача-1 надав документи, витребувані судом, а також відзив б/н від 25.12.2013 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

26.12.2013 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.01.2014 р.

14.01.2014 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення б/н від 13.01.2014 р., що долучені судом до матеріалів справи.

15.01.2014 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 05.02.2014 р.

03.02.2014 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення б/н від 13.01.2014 р., що долучені судом до матеріалів справи.

05.02.2014 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли заперечення б/н від 03.02.2014 р., у яких він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

05.02.2014 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 12.02.2014 р.

12.02.2014 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, документи, витребувані судом, не надав.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням № 152-2 від 21.10.1997 р. „Про розгляд відношення Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14" Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області відмінено рішення міськвиконкому № 33 від 20.02.1996 р. в частині надання міжрайонному бюро управління капітального будівництва Київської облдержадміністрації земельної ділянки площею 4 504 кв.м. і 2096 кв.м. під будівництво НОМЕР_1 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1; вилучено у МБУКБ Облдержадміністрації земельну ділянку площею 4 504 кв.м. і 2 096 кв.м., яка надавалась йому рішенням міськвиконкому № 33 від 20.02.1996 р. під будівництво НОМЕР_1 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1; змінено замовника будівництва НОМЕР_1 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, поклавши його обов'язки на Переяслав-Хмельницьке ВАТ „Будівельник-14"; надано Переяслав-Хмельницькому ВАТ „Будівельник-14" земельну ділянку площею 4 504 кв.м. і 2 096 кв.м. в постійне користування під будівництво НОМЕР_1 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням № 100-25-5 від 21.11.2008 р. „Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо укладання договору оренди земельної ділянки та про затвердження містобудівного обґрунтування будівництва ТОВ „Бігтур" Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області надано дозвіл ТОВ „Бігтур" на розробку технічної

документації із землеустрою щодо укладання договору оренди земельної ділянки площею 7 772, 62 кв.м. для будівництва та обслуговування торгового центру по вул. Б. Хмельницького, 101 в м. Переяславі-Хмельницькому, терміном на 15 років; затверджено містобудівне обґрунтування визначення параметрів окремого об'єкта містобудування - будівництва торгового центру по вул. Б. Хмельницького, 101.

Рішенням № 111-28/2-5 від 24.02.2009 р. „Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ „Бігтур" Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області затверджено технічну документацію землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ „Бігтур", яка знаходиться в межах м. Переяслава-Хмельницького по вул. Богдана-Хмельницького, 101; передано земельну ділянку площею 0, 7773 га в оренду, терміном на 15 років для будівництва та обслуговування торгового центру (комерційне використання) за адресою: м. Переяслав-Хмельницький вул. Богдана-Хмельницького, 101.

06.04.2009 р., на виконання рішення № 111-28/2-5 від 24.02.2009 р. „Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ТОВ „Бігтур" Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, між відповідачем-2 та відповідачем-1 було укладено договір оренди землі, згідно умов п. 1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгового центру (комерційне використання), яка знаходиться в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області, по вулиці Богдана Хмельницького, 101 (сто один).

Згідно п. 2. договору в оренду надається земельна ділянка загальною площею 7 773, 00 кв.м.

Відповідно до п. 4. договору земельна ділянка надається в оренду для будівництва та обслуговування торгового центру (комерційне використання).

Пунктом 8. договору визначено строк його дії, згідно якого договір укладено на 15 (п'ятнадцять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно п. 16. договору цільове призначення земельної ділянки - комерційне.

Пунктом 18. договору передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням технічної документації землеустрою.

Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Переяслав-Хмельицького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за № 125.

06.04.2006 р. вказаний договір було зареєстровано у Київської регіональної філії ДП „Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 040933200039.

09.04.2009 р. вказаний договір було зареєстровано у Виконавчому комітеті Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 575.

09.04.2009 р. між відповідачем-2 та відповідачем-1 було підписано акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування торгового центру (комерційне використання), яка знаходиться в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області, по вулиці Богдана Хмельницького, 101 (сто один), загальною площею 7 773, 00 кв.м.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві, крім інших вимог, просить суд визнати недійсним договір оренди землі від 06.04.2009 р., укладений між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області та ТОВ „Бігтур".

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Згідно ч. 1, 2, 5 ст. 116 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок;

надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 141 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Пунктом 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 677 , (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин), передбачено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли:

земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення;

земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення;

земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів).

Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 1 Закону України „Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 13 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст. 14 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Статтею 15 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є:

об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

умови збереження стану об'єкта оренди;

умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

відповідальність сторін;

умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно ст. 16 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.

Статтею 17 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

Статтею 18 цього ж закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 цього ж кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Пунктом 2.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам визначено статтею 123 ЗК України.

Статтею 92 ЗК передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (див. резолютивну частину Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005).

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід враховувати, що земельні ділянки із земель державної або комунальної власності надаються у постійне користування безоплатно у порядку відведення. Право постійного користування земельними ділянками посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Абзацами 1, 2 п. 2.8. цієї ж постанови передбачено, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.24. цієї ж постанови передбачено, що для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгового центру (комерційне використання), яка знаходиться в місті Переяслав-Хмельницькому Київської області, по вулиці Богдана Хмельницького, 101 (сто один), загальною площею 7 773, 00 кв.м., що є предметом спірного договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-1, станом на момент його укладення була і є частинами земельних ділянок площею 4 504, 00 к.м. та 2 096, 00 кв.м., наданих позивачу у постійне користування під будівництво НОМЕР_1 квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1, згідно рішенням № 152-2 від 21.10.1997 р. „Про розгляд відношення Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14" Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що оспорюваний договір оренди землі був укладений між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області та ТОВ „Бігтур" із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", та інших нормативно-правових актів України - без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку із зміною її меж та цільового призначення, та без припинення права позивача на оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою і відміною (скасування) відповідного рішення про її передачу у постійне користування в інтересах позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, спірний договір оренди землі від 06.04.2009 р. був укладений між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області та ТОВ „Бігтур" із порушенням положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", та інших нормативно-правових актів України - без складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку із зміною її меж та цільового призначення, та без припинення права позивача на оформлення права постійного користування спірною земельною ділянкою і відміною (скасування) відповідного рішення про її передачу у постійне користування в інтересах позивача, а тому позовна вимога позивача до відповідачів про визнання його недійсним, є законною і обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 4 504, 00 кв.м. та 2 096, 00 кв.м. для будівництва НОМЕР_1-квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1.

Що стосується вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 цього ж кодексу (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували видачу йому державного акту на посвідчення права постійного користування земельними ділянками, що є предметом рішення № 152-2 від 21.10.1997 р. „Про розгляд відношення Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14" Виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області, і встановлення відповідними землевпорядними організаціями меж таких земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Отже, враховуючи вищевикладене та те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, після прийняття Виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області рішення № 152-2 від 21.10.1997 р. „Про розгляд відношення Відкритого акціонерного товариства „Будівельник-14" позивачу не видавався державний акт на посвідчення права постійного користування земельними ділянками, що є предметом зазначеного рішення, і не встановлювались відповідними землевпорядними організаціями межі таких земельних ділянок в натурі (на місцевості), а тому суд вважає, що у позивача не виникло право користування на вищевказані земельні ділянки на підставі та у порядку, визначеними положеннями ст. ст. ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р., то відповідно неможливим у такому випадку є захист вказаного права позивача у судовому порядку, а тому позовна вимога позивача до відповідачів про визнання права постійного користування спірними земельними ділянками, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Також, позивач у позовній заяві просить суд визнати відсутнім у ТОВ „Бігтур" права користування земельною ділянкою площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування горгівельного центру, та визнати відсутнім у ТОВ „Бігтур" права здійснення будівництва на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Що стосується вказаних позовних вимог позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Отже, із аналізу вищевказаних норм вбачається, що визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права користування земельною ділянкою площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування горгівельного центру, та визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права здійснення будівництва на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не відповідають встановленим законодавством України способам захисту прав і інтересів.

Отже, враховуючи те, що, як було встановлено судом у процесі розгляду справи, позивачем при зверненні до відповідачів із позовом в суд в частині позовних вимог про визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права користування земельною ділянкою площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування горгівельного центру, та визнання відсутнім у ТОВ „Бігтур" права здійснення будівництва на земельній ділянці площею 0, 7773 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, не вірно обрано спосіб захисту свого права, а тому позовні вимоги позивача до відповідачів про визнання відсутнім права користування земельною ділянкою та здійснення на ній будівництва, є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 06.04.2009 р., укладений між Переяслав-Хмельницькою міською радою Київської області (ідентифікаційний код 04054978) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Бігтур" (ідентифікаційний код 35481190).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Бігтур" (ідентифікаційний код 35481190), Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області (ідентифікаційний код 04054978) на користь Приватного акціонерного товариства „Будівельник-14" (ідентифікаційний код 06728228) судові витрати 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 (нуль) коп. судового збору.

4. Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

24 березня 2014 р.