Рішення

від 20.03.2014 по справі 2-7987/11

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 2-7987/2011

2/201/12/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді - Башмакова Є.А.,

при секретарі - Улановському М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору недійсним -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2010 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору недійсним. В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що 22 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за № 2518 в реєстрі нотаріальних дій. Предметом даного договору виступало нерухоме майно, яке знаходиться в іпотеці в позивача ,а саме будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які складаються з: будівля автосалону (літ. Ж-1), загальною площею 1104,7 кв.м., будівлі охорони (літ. З, І), шлагбауми № 5, № 6, хвіртка №7, огорожа №8, огорожа №9, сходи № 10, підпірна стіна № 11, інформаційні щити № 12-20, мостіння І, ІІ. Право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно підтверджує рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2009 року. ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 є майновими поручителями перед позивачем згідно договору іпотеки від 28 серпня 2008 року, укладеного між сторонами з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Автопарк люкс» по кредитному договору № 32-08В від 24 серпня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за № 3914. Враховуючи вищезазначені обставини, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати укладений між відповідачами договір купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи ОСОБА_5 вважав позов таким, що не підлягає задоволенню.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, про причину неявки суду не повідомили.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та вивчивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 22 червня 2009 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі автосалону (літ. Ж-1), загальною площею 1104,7 кв.м., будівлі охорони (літ. З, І), шлагбаумів № 5, № 6, хвіртки №7, огорожі №8, огорожі №9, сходів № 10, підпірної стіна № 11, інформаційних щитів № 12-20, мостінь І, ІІ (а.с. 16, 1 том).

Відповідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2009 року за ОСОБА_1 визнано право власності на нерухоме майно: будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі автосалону (літ. Ж-1), загальною площею 1104,7 кв.м., будівлі охорони (літ. З, І), шлагбаумів № 5, № 6, хвіртки №7, огорожі №8, огорожі №9, сходів № 10, підпірної стіна № 11, інформаційних щитів № 12-20, мостінь І, ІІ (а.с. 18-19).

22 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 був укладений договір купівлі продажу нерухомого майна (а.с. 140, 1 том), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до іпотечного договору від 28 серпня 2008 року (а.с. 14-15, 1 том) треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 є майновими поручителям товариства з обмеженою відповідальністю «Автопарк люкс», яким з позивачем було укладено кредитний договір № 32/08В від 28 серпня 2008 року (а.с. 8-11, 1 том). Предметом іпотечного договору є будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що складається з будівлі автосалону (літ. Ж-1), загальною площею 1104,7 кв.м., будівлі охорони (літ. З, І), шлагбаумів № 5, № 6, хвіртки №7, огорожі №8, огорожі №9, сходів № 10, підпірної стіна № 11, інформаційних щитів № 12-20, мостіння І, ІІ.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2011 року позовні вимоги були задоволені.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2011 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2011 року скасовано.

02 лютого 2011 року в судовому засіданні представником Єрьоміної О.В. було подано позовну заяву в порядку ст. 34 ЦПК України, в якій просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також визнати за нею право власності на ? частку нерухомого майна - будівля автосалону, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2014 року провадження у справі за позовом Єрьоміної О.В. до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності закрито.

Правовідносини, які виникли між сторонами по даній цивільній справі врегульовані нормами ЦК України, умовами іпотечного договору від 28 серпня 2008 року та договору купівлі-продажу від 22 вересня 2009 року.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України, якщо зміст правочину суперечить Цивільному Кодексу іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, він може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 1,3,4,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України та відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосування наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до п. 18 постанови № 9 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року правочинами, що порушує публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При такому положенні, укладений між відповідачами договір купівлі-продажу не має вище перелічених цілій, а тому вважати його таким, що порушує публічний порядок та як наслідок застосовувати наслідки недійсного правочину суд вважає неможливим.

Спірний договір законний, при його укладанні не були порушені вимоги закону, його сторони бажали укладення саме цього договору, розуміли значення своїх дій, не діяли під впливом омани, а отже немає і підстав для визнання вказаного договору недійсним.

Стаття 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Оспорюваний правочин відповідає і цим вимогам закону, як уже було зазначено, пройшов відповідну реєстрацію, передбачену для нього.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 22 вересня 2009 року не суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, оскільки передбачений цим законодавством. Всі сторони цього правочину є дієздатними особами, жодних відомостей щодо позбавлення або обмеження дієздатності будь-кого з них у суду не має, сторонами про такі обставини не повідомлялось, в матеріалах справи такі відомості відсутні. Договір було укладені в письмовій формі, тобто при його укладанні було дотримано форму встановлену законом для вчинення подібних правочинів. Також правочин був спрямований на настання реальних наслідків, оскільки в результаті його укладання настали реальні наслідки у вигляді зміни власника майна, що було предметом купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, крім вказаних в договорі кредиту та договорі іпотеки сторін, а позивач цього не довів, сторони самі погодилися на всі умови договорів і добровільно підписали їх, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим відмовити у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору недійсним.

Приймаючи до уваги результат розгляду даної цивільної справи, відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати позивачеві не відшкодовуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 626, 638, 655, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання договору недійсним - відмовити

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Є.А. Башмаков