Рішення

від 01.06.2009 по справі 27/190

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

27/190

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  27/190

01.06.09

За позовом     

Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал»

доЗакритого акціонерного товариства «Діавест+»

простягнення  73 028, 44 грн.

                                    Суддя Дідиченко М.А.    Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:                     

Від позивача:  Панасик О.М. –представник за довіреністю б/н від 11.01.2009 року;

Від відповідача:Зарубін В.Б. –представник за довіреністю б/н від 27.04.2009 року

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Діавест+»про стягнення заборгованості у розмірі 73 028, 44 грн. за договором про співробітництво № SL-997 від 19.03.2008 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 07.04.2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2009 року розгляд справи відкладено до 27.04.2009 року у зв'язку із неявкою представника відповідача.

У судовому засіданні 27.04.2009 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засідання 27.04.2009 року надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що вважає акти № 06-08/802305 від 31.07.2008 року та № 08-08/802305 від 29.08.2008 року, які підписані сторонами, неналежними доказами по справі, оскільки в преамбулі зазначених актів йде посилання не на договір про співробітництво № SL-997 від 19.03.2008 року, який є предметом спору, а на договір № 997 від 29.02.2008 року.

У судовому засіданні 27.04.2009 року оголошено перерву до 18.05.2009 та зобов'язано відповідача надати банківські виписки та пояснення щодо підписаних щоденних актів звірки.

Представники сторін у судовому засіданні 18.05.2009 року подали витребувані судом докази та заявили клопотання про продовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 4 ст. 69 ГПК України за клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

З огляду на вищевикладене, суд задовольнив подане сторонами клопотання про продовження строку вирішення спору.          

У судовому засіданні 18.05.2009 року оголошено перерву до 01.06.2009 року для оголошення повного тексту рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва,  -

В С Т А Н О В И В:

19.03.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал» (надалі - банк) та Закритим акціонерним товариством «Діавест+» (надалі - продавець) був укладений договір про співробітництво № SL-997 (надалі –Договір).

Відповідно до умов Договору, його сторони на принципах рівності та ділового співробітництва домовились про взаємодію, метою якої було збільшення обсягів реалізації товарів продавцем та збільшення обсягів надання банком фізичним особам споживчих кредитів для придбання товарів в магазинах продавця,

Пунктом 2.2.11 Договору встановлено, що за здійснення банком розрахункових операцій при перерахуванні кредитних коштів на користь продавця, продавець щомісячно сплачує банку комісійну винагороду у розмірі 19% (дев'ятнадцять) відсотків від загальної суми (без ПДВ) наданих банком кредитів (а саме кредитних продуктів: «Споживчий кредит 0-0-24 (К)») згідно з договором з метою оплати товарів, яка була перерахована на рахунок продавця протягом календарного місяця.

Відповідно до пункту 2.2.11.1 Договору сплата зазначеної винагороди повинна бути здійснена продавцем не пізніше 10 (десятого) числа кожного календарного місяця, наступного за тим, в якому надавалися кредити (за вказаним кредитним продуктом), на підставі підписаного сторонами акту, який складається за результатами співпраці сторін за результатами календарного місяця.

Додатковою угодою № 4 від 19.03.2008 року до Договору сторонами було уточнено параметри взаєморозрахунків за акційним кредитним продуктом «Споживчий кредит 0-0-24 (К), а саме було встановлено, що:

-          якщо за кредитним продуктом покупцем також був оформлений договір

страхування життя, то розмір винагороди банку складає 15 % (п'ятнадцять відсотків) без

ПДВ, від загальної суми перерахованих банком на рахунок продавця кредитних коштів за акційним кредитним продуктом «споживчий кредит 0-0-24 (К) Акційний», якщо такий кредит передбачав в тому числі оплату ціни договору страхування.

-          якщо за кредитним продуктом покупцю було видано лише кредит на товар, то

розмір винагороди банку складає 19 % (дев'ятнадпять відсотків) без ПДВ, від загальної суми перерахованих банком на рахунок продавця кредитних коштів за акційним кредитним продуктом «Споживчий кредит 0-0-24 (К) Акційний».

Так за результатами співпраці за червень 2008 року продавцем та банком було складено та підписано акт № 06-08/802305 від 31.07.2008 року, яким було зафіксовано, що протягом червня 2008 року при участі продавця та банку було видано 57 кредитів з метою оплати товарів, які були реалізовані продавцем, у загальній сумі перерахованих банком коштів 347 740, 80 грн. за кредитним продуктом «Споживчий кредит «0-0-24(К)», з них:

- у сумі 86 139, 00 грн. за кредитним продуктом банку «Споживчий кредит 0-0-24 (К)», за яким було видано лише кредит на товар;

- у сумі 261 601. 80 грн. за кредитним продуктом банку «Споживчий кредит 0-0-24 (К)», за яким було оформлено договір страхування життя.

Крім цього актом було зафіксовано розмір винагороди, яку повинен був сплатити продавець на користь банку згідно умов Договору, загальна сума якої склала 55 606, 68 грн.

Як було вищезазначено, вказана винагорода повинна була бути сплачена продавцем не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця в якому надавались кредити, тобто не пізніше 10.08.2008 року.

Станом на день подання позовної заяви відповідач не здійснив оплату винагороди по результатам взаємодії за червень 2008 року, зафіксованої у акті № 06-08/802305 від 31.07.2008 року у розмірі 55 606, 68 грн.

Крім того, за результатами співпраці за серпень 2008 року продавцем та банком було складено та підписано акт №08-08/802305 від 29.08.2008 року, яким було зафіксовано, що протягом серпня 2008 року за участю сторін було  видано 16 кредитів з метою оплати товарів, які були реалізовані продавцем, у загальній сумі перерахованих банком коштів 106 296, 00 грн. за кредитним продуктом «Споживчий кредит «0-0-24(К)», з них:

- у сумі 36 934, 00 грн. за кредитним продуктом банку «Споживчий кредит 0-0-24 (К)», за яким було видано лише кредит на товар;

- у сумі 69 362, 00 грн. за кредитним продуктом банку «Споживчий кредит 0-0-24 (К)», за яким було оформлено договір страхування життя.

Крім цього актом було зафіксовано розмір винагороди, яку повинен був сплатити продавець на користь банку згідно умов договору, загальна сума якої склала 17 421, 76 грн.

Як було встановлено судом, вказана винагорода повинна була бути сплачена продавцем не пізніше 10 (десятого) числа наступного місяця в якому надавались кредити, тобто не пізніше 10.09.2008 року.

Станом на день подання позовної заяви відповідач не здійснив оплату винагороди по результатам взаємодії за серпень 2008 року, зафіксованої у акті № 08-08/802305 від 29.08.2008 року у розмірі 17 421, 76 грн.

Отже, розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 73 028, 44 грн.

        Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі –ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання,  враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В своїх запереченнях на позовну заяву відповідач посилається на те, що в преамбулах актів № 06-08/802305 від 31.07.2008 року та № 08-08/802305 від 29.08.2008 року зазначено, що вони укладені згідно договору про співробітництво № 997 від 29.02.2008 року, а не згідно договору про співробітництво № SL-997 від 19.03.2008 року, який є предметом спору по даній справі, а тому акти є неналежними доказами щодо визначення розміру винагороди.

Суд дослідивши зазначені акти, встановив, що посилання на договір про співробітництво № 997 від 29.02.2008 року є лише опискою, яку допустили сторони при складанні актів, оскільки в продовжені преамбул зазначених актів вказано, що акт складений також на підставі Додаткової угоди № 4 до Договору від 19.03.20098 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що договір про співробітництво № SL-997 від 19.03.2008 року містить додаткову угоду № 4 до нього, тоді як на вимогу ухвали суду відповідач не надав договір про співробітництво № 997 від 29.02.2008 року.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що між сторонами існували правовідносини тільки на підставі договору про співробітництво № SL-997 від 19.03.2008 року, а посилання в актах № 06-08/802305 від 31.07.2008 року та № 08-08/802305 від 29.08.2008 року на договір про співробітництво № 997 від 29.02.2008 року є опискою.

Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, п.5 ч.2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у ч.2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті винагороди у сумі 73 028, 44 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, ЦК України, ст. 193 ГК України та  ст.ст. 33, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В :  

1.          Позовні вимоги задовольнити повністю.

     2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Діавест+»(юридична адреса: 03039, м. Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 46/1 літера А; фактична адреса: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 120; код ЄДРПОУ 23585747), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Ренесанс Капітал»(02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 8-б; код ЄДРПОУ 26333064) заборгованість у розмірі  73 028 (сімдесят три тисячі двадцять вісім) грн. 44 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 730 (сімсот тридцять) грн. 28 коп., та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

     3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та  у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                  Дідиченко М.А.