Постанова

від 01.04.2014 по справі 921/846/13-г/9

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2014 р. Справа № 921/846/13-г/9

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С. М.

Малех І.Б.

при секретарі судового засідання Борщ І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився.

від відповідача (скаржник) - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін" б/д б/н

на рішення господарського суду Тернопільської області від 29.10.2013 року, суддя - В.Л. Гевко

у справі за № 921/846/13-г/9

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Крам", м. Тернопіль,

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін", м. Тернопіль,

про: стягнення заборгованості в сумі 59 464,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Тернопільської області від 29.10.2013р. у справі № № 921/846/13-г/9 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін", на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крам", 30 572 (тридцять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 94 коп. - основного боргу, 2292 (дві тисячі двісті дев'яносто дві) грн. 97 коп., 917 (дев'ятсот сімнадцять) грн. 82 коп. - 3% річних, 1720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору. В частині стягнення 25 680,41грн., в позові відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову мотивоване тим, що орендар не виконав своїх зобов'язань перед позивачем як орендодавцем за вказаними договорами оренди в частині сплати орендної плати за час користування орендованим майном, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 30572,94 грн., на яку нараховано 3% річних, що є способом захисту майнового права та інтересу. Крім того, суд вважає, що попри те, що сторони в договорі передбачили стягнення штрафу у випадку неоплати у визначений термін плати за користування об'єктом оренди в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, така штрафна санкція виступає пенею, сума якої не повинна перевищувати подвійної облікової ставки НБ України, тому суд першої інстанції, провівши власні розрахунки, вважає правомірним стягнення лише 2292, 97 грн. пені за неоплату у визначений термін плати за користування об'єктом оренди., а решту суми пені розцінює як безпідставно заявлену.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач та ТОВ «ОМА» укладали лише один договір оренди приміщення № 9 від 03.07.2009 року, який продовжено до 31.12.2010 року. Жодних інших договорів оренди між сторонами укладено не було. Крім того, відповідач жодної діяльності не провадить, робітників на підприємстві не має, оплат не проводить та оренду офісу не здійснює, всі його рахунки арештовані. У зв'язку з вищенаведеним, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове рішення про зменшення суми позову до 9870,06 грн.

У своєму письмовому клопотанні від 12.03.2014 року на вимогу ухвали апеляційного господарського суду від 06.02.2014 року відповідач уточнив вимоги апеляційної скарги, просив постановити нове рішення в частині основного боргу в сумі 9870,06 грн. (тобто фактично погодився із сумою основного боргу в цьому розмірі) та в решті рішення господарського суду першої інстанції скасувати.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У призначені судові засідання сторони не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду. Відповідач у своєму клопотанні від 12.03.2014 року просив розглядати справу у відсутності його представника.

Враховуючи строки розгляду справи, а також те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, докази у справі є достатніми для вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглядати спір без участі представників сторін за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 липня 2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Крам" в особі директора Варянка Олексія Семеновича, діючого на підставі Статуту (далі - Орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ома" в особі директора Інкіна Ігоря Володимировича (далі - Орендар, відповідач) укладено договір майнового найму №09 (далі - Договір від 03.07.2009 року), за умовами якого Орендодавець здає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежитлове приміщення (склад) площею 90 м 2 за адресою : м.Тернопіль, вул.Гайова, 31. (п.1.1. Договору від 03.07.2009 року).

За умовами договору приміщення передано в оренду на строк з 03.07.2009р. по 31.12.2009р. Строк передачі майна в оренду по акту прийому-передачі розпочався з 03.07.2009р. і закінчився 04.07.2009р. (п.п.1.2., 1.3. договору).

Орендодавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, надавати в оренду нежитлове складське приміщення, яке числиться на його балансі, а Орендар бере на себе зобов'язання використовувати приміщення по прямому призначенню, визначеному в п.1.1. даного Договору. При цьому, щомісячно перераховує на розрахунковий рахунок Орендодавця або вносить готівкою у касу Орендодавця : до 15-го числа наступного місяця - орендну плату, яка становить 15х90=1350 грн. за перший місяць оренди із врахуванням щомісячного коефіцієнту інфляції (п.3.1. Договору), та протягом 5-ти банківських днів - плату за комунальні та інші послуги згідно пред'явлених Орендодавцем рахунків. (п.3.1.2. договору).

Сторони погодили, що договір є чинним з дати його підписання і діє до моменту заключного розрахунку (п.8. договору).

За спільною згодою сторін, Договір було пролонговано спершу до 15.03.2010 року, а згодом до 31.12.2010р., про що у договорі зроблено відповідні записи завірені підписами керівників сторін і печатками юридичних осіб (а.с.13).

З копії Акту прийому - передачі складського приміщення в оренду, складеного 03.07.2009 року, вбачається здійснення передачі майна - приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Гайова, 31, від орендодавця до орендаря за Договором від 03.07.2009 року (а.с.14).

Також, з матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2011 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОМА" в особі директора Інкіна Ігоря Володимировича було укладено новий договір майнового найму №9 (Договір від 01.01.2011 року), за умовами якого Позивач надав у майновий найм - оренду Відповідачу, як Орендарю, нежитлове складське приміщення площею 90м 2 за адресою : м.Тернопіль, вул. Гайова, 31, строком з 01.01.2011р. по 31.12.2011р.

За орендоване приміщення Відповідач, згідно п.3.1.1договору зобов'язувався до 15 числа кожного місяця вносити орендну плату у сумі 1350,00 грн. виходячи із розрахунку вартості оренди : 15,00 х90м кв. =1350,00 грн. плюс нарахування щомісячного коефіцієнту інфляції.

Слід зазначити, що відповідач у справі ТОВ «Ома» (ідентифікаційний код 31321712; керівник Інкін Ігор Володимирович (а.с.80)) змінило найменування на ТОВ «Аква Клін» (ідентифікаційний код 31321712, керівник Інкін Ігор Володимирович). Доказів зміни організаційно - правової форми відповідачем матеріали справи не містять.

Надалі, 01 липня 2011р. між сторонами : ТОВ "Крам", позивачем, та ТОВ "Аква Клін", відповідачем, було укладено Договір №09 найму (оренди) нежитлового приміщення (Договір від 01.07.2011 року). Згідно договору, позивач надав у тимчасове платне користування (найм) для здійснення підприємницької діяльності (а саме - для розміщення складського приміщення) відповідачу, як Орендарю, нежитлове приміщення за адресою: м.Тернопіль, вул. Гайова, 31, площею 90м2, строком на вісім місяців з 01.05.2011р. по 31.12.2011р.

Згідно ч.3 ст. 631 сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

З копії Акту прийому - передачі майна, складеного 01.05.2011 року, вбачається що ТОВ «Крам» передало ТОВ «Аква Клін» складське приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Гайова, 31, загальною площею 90м2. Акт засвідчено підписами посадових осіб та печатками юридичних осіб (а.с.19).

Таким чином, відносини за Договором від 01.07.2011 року виникли між сторонами з 01.05.2011 року, тобто з моменту передання майна за актом прийому - передачі.

Згідно п.3.1. договору відповідач зобов'язувався, до 1 числа місяця наступного за розрахунковим, вносити орендну плату у сумі 1350,00 грн., виходячи із розрахунку вартості оренди : 15,00 х 90м кв. = 1350,00 грн. плюс нарахування щомісячного коефіцієнту інфляції.

За спільною згодою сторін, позивача та відповідача, дія договору №09 найму (оренди) нежитлового приміщення була пролонгованою на 1 рік часу до 31.12.2012р., про що у договорі зроблено відповідний запис із підписами посадових осіб сторін та завірено печатками (а.с.18, 18 зворот). З 01 січня 2013р. за згодою сторін дію Договору від 01.07.2011 року було припинено.

Заперечення скаржника з того приводу, що між сторонами було укладено лише один Договір майнового найму від 03.07.2009 року, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про визнання укладених договорів майнового найму недійсними.

Враховуючи вищезазначене, слід вважати, що між сторонами виникли правовідносини пов'язані з орендою (наймом), які регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України.

Згідно ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

І змісту ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, як вбачається з вищезазначеного, між сторонами було укладено три письмові Договори найму нежитлового приміщення - від 03.07.2009 року, від 01.01.2011 року та 01.07.2011 року. Останній Договір найму припинив свою дію 31.12.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання за Договорами оренди виконав належним чином, а саме передав за актом прийому-передачі об'єкт оренди (складське приміщення) вартістю 100 тис. грн. в технічно-належному стані у користування відповідачу 03.07.2009р. та 01.05.2011 року, що підтверджують належним чином завірені копії відповідних актів, які підписані представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Зазначене свідчить про те, що Орендодавець в повному обсязі виконав свої зобов'язання за Договором, зокрема за Договором оренди від 01.07.2011 року.

Згідно поданого відповідачем розрахунку за період дії Договорів найму, ним відповідачу нараховувалася орендна плата щомісячно, починаючи з липня 2009 року по грудень 2011 року.

Проте відповідач лише частково виконував свої зобов'язання з оплати за найм майна. Відповідачем оплачено 35450, 0 грн., що підтверджується наданим розрахунком та довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» про поступлення коштів на розрахунковий рахунок позивача від ТОВ «Аква Клін»та ТОВ «ОМА» за період з 03.07.2009 року по 19.09.2013 року, призначенні платежів - «за оренду складу» (а.с.65).

Листом вих.№1 від 01.12.2012р. ТОВ "Аква Клін" гарантував ТОВ "Крам" оплату заборгованості за надані послуги до 01.12.2012р. (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, після цього відповідачем у 2012 році здійснено 3 платежі (платіжне доручення № 409 від 04.01.2012 року, № 113 від 20.06.2012 року, № 22.06.2012 року) згідно рахунку № 2294 від 08.11.2011 року.

Відповідач як орендар не виконав своїх зобов'язань перед позивачем у повному обсязі у встановлені строки за вказаними договорами оренди в частині сплати орендної плати за час користування орендованим майном, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у розмірі 30 572,94 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана позивачем на адресу відповідача претензія вих.№01/2013 від 05.04.2013р. про сплату заборгованості, в сумі 30 572,94 грн., залишена останнім без відповіді та задоволення.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що Орендар, станом на час розгляду справи, залишок заборгованості по орендній платі в розмірі 30 572,94 грн., в т.ч. ПДВ., своєчасно не сплатив, у зв'язку з чим порушив взяті на себе зобов'язання за договорами.

Відповідачем не долучено жодних доказів на спростування факту існування вищезазначеної заборгованості за оренду майна за вище укладеними Договорами. Апеляційний господарський суд не бере до уваги акт звіряння розрахунків, наданий відповідачем в суді апеляційної інстанції, з тих підстав, що такий складений в односторонньому порядку та підписаний лише відповідачем.

Станом на момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили сплату відповідачем вищевказаного боргу.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відтак, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порушене право позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Крам" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін" - 30572,94 грн. основної заборгованості по орендній платі.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з простроченням відповідача з останнього підлягають до стягнення 917 грн. 82 коп. - 0,3% річних.

Щодо стягнення заявленого позивачем штрафу, то слід зазначити наступне.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Позивач у позовній заяві просив стягнути з відповідача штрафні санкції у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення згідно п. 4.1. Договору за період з 01.07.2012 року по 30.12.2012 року у розмірі 27973,38 грн. Однак, позивач не зазначив згідно якого саме Договору ним було обраховано такі штрафні санкції.

Як вбачається з матеріалів справи, сплату штрафу у розмірі 0,5 % передбачено п. 4.1 Договору майнового найму від 03.07.2009 року та Договору від 01.01.2011 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем у позовній заяві такі Договори втратили чинність у зв'язку з прийняттям нового Договору. Так, між сторонами 01.07.2011 року було укладено новий Договір найму (оренди) нежитлового приміщення № 9 пунктом 3.2. якого передбачено, що при неоплаті у визначений термін плати за користування об'єктом оренди, наймач сплачує на користь наймодавця штраф в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також відшкодовує в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання завдані цим збитки.

При цьому, суд першої інстанції, оцінюючи правову природу пені (стягується у відсотковому відношенні за кожен день прострочки), визначену ст. 549 ЦК України, вважає, що умовами Договорів насправді передбачено застосування неустойки у виді пені, а позивачем заявлено до стягнення 27 973,38 грн. пені, нарахованої у розмірі 0,5% від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочки.

Апеляційний господарський суд, враховуючи матеріали справи та норми чинного законодавства України, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сторонами у Договорі № 9 від 01.07.2011 року невірно визначено вид штрафних санкцій -штраф, та натомість ними фактично погоджено застосування пені у випадку порушення зобов'язання, зважаючи на правову природу та ознаки пені як виду штрафних санкцій.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд також погоджується і з висновком господарського суду першої інстанції про необхідність застосування в даному випадку при обчисленні розміру пені саме подвійної облікової ставки НБ України, оскільки позивачем пеня була обрахована з перевищенням вказаної ставки.

Відповідно до ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Частиною 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права (постанова Пленуму Верховного суду України від 6.11.2013 року у справі № 6-116цс13).

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (постанова Пленуму Верховного суду України від 6.11.2013 року у справі № 6-116цс13).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. (п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Позивачем заявлено до стягнення штрафні санкції (пеню) за період з 01.07.12 року до 30.12.2012 року, тобто після сплати відповідачем у червні 2012 року останнього платежу на найм майна.

З матеріалів справи вбачається, що позивач (кредитор) звернувся до господарського суду з позовом - 14.08.2013 року. Відтак, стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, тобто період нарахування неустойки повинен починатися відповідно з 14.08.2012 року. А оскільки позивачем заявлено про стягнення неустойки до 30.12.2012 року, то господарський суд не вправі вийти за межі такого терміну при обрахуванні пені.

Таким чином, правильним періодом для стягнення пені в даному випадку слід вважати період з 14.08.2012 року по 30.12.2012 року (139 днів). Відтак, апеляційний господарський суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок пені, вважає, що загальна сума пені за договором у даній справі складає 1741,66 грн. та підлягає до стягнення з відповідача.

У свою чергу, суд першої інстанції прийшов до неправильного висновку про те, що за прострочення платежу за договором з відповідача слід стягнути пеню в розмірі 2292 грн. 97 коп. за період з 01.07.2012р. по 30.12.2012р., а в частині стягнення 25680,41 грн. відмовити.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог позивача про стягнення пені в розмірі 551,31 грн. слід скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача пені в розмірі 1741,66 грн. та про відмову у стягненні 26231,72 грн.

Також, при обґрунтуванні своїх висновків у даній справі суд першої інстанції зазначив, що між сторонами виникли правовідносини пов'язані з орендою (наймом), які регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України. Проте у мотивувальній частині рішення покликається на статтю 19 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" («орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності»).

Однак в матеріалах справи відсутні докази того, що орендоване майно належить до об'єктів комунального чи державного майна», а відтак дія такого Закону не може поширюватися на правовідносини у даній справі.

Крім того, у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Судом першої інстанції у резолютивній частині не було зазначено виду стягуваних сум (пені) у зазначеному розмірі 2292 грн. 97 коп.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без урахування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Натомість, суд першої інстанції, задоволивши частину позовних вимог, при винесенні рішення не здійснив пропорційного розподілу судового збору між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак враховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, апеляційний господарський суд здійснює перерозподіл судових витрат у даній справі.

Отже, враховуючи розмір задоволених позовних вимог згідно висновку суду апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача слід пропорційно стягнути 961,53 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. Судовий збір, сплачений за розгляд апеляційної скарги, слід залишити на скаржнику.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін" б/д - задоволити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 29.10.2013р. у справі № 921/846/13-г/9 в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 551,31 - скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін", вул. Симоненка, 10/89, м. Тернопіль, 46016 (ідент. код 31321712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крам", вул. Гайова, 31, м. Тернопіль, 46000 (ідент. код 01554350) - 1741,66 грн. (тисяча сімсот сорок одна гривня шістдесят шість копійок) - пені. В частині стягнення пені в розмірі 26231,72 грн. відмовити.

Пункти 2, 3 рішення господарського суду Тернопільської області від 29.10.2013р. у справі № 921/846/13-г/9 викласти у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аква Клін", вул. Симоненка, 10/89, м. Тернопіль, 46016 (ідент. код 31321712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Крам", вул. Гайова, 31, м. Тернопіль, 46000 (ідент. код 01554350) - 30 572 (тридцять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 94 коп. - основного боргу, 1741,66 грн. (тисяча сімсот сорок одна гривня шістдесят шість копійок) - пені, 917 (дев'ятсот сімнадцять) грн. 82 коп. - 3% річних, 961,53 грн. (дев'ятсот шістдесят одна гривня п'ятдесят три копійки) судового збору. В частині стягнення 26231,72 грн. в позові відмовити».

В решті рішення залишити без змін.

Місцевому господарському суду видати відповідний наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 04.04.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Малех І.Б.