Постанова

від 10.04.2014 по справі 911/1408/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р. Справа№ 911/1408/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: Мартюшенко С.В. - представник за довіреністю,

від відповідача: Назаров Н.А. - представник за довіреністю,

від третіх осіб: представники не з'явилися.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ»

на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2013р.

у справі №911/1408/13 (суддя Бабкіної В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ»

до Публічного акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод»

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держкомзему у Васильківському районі Київської області

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1.ОСОБА_11, 2.ОСОБА_12, 3.ОСОБА_13, 4.ОСОБА_14, 5.ОСОБА_15, 6.ОСОБА_16, 7.ОСОБА_17

про визнання права користування земельними ділянками.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "САВХОЗ" (далі - позивач звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Саливонківський цукровий завод" (далі - відповідач) про визнання права користування земельними ділянками згідно договорів оренди від 27.04.2006р., укладених позивачем з громадянами ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 (треті особи 2-7).

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.11.2013р. у справі №911/1408/13 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 28.11.2013р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Відповідач та треті особи не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду). Однак, треті особи наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану скаргу за відсутності представників третіх осіб.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.04.2006р. між ТОВ "Савхоз", як орендарем, та третіми особами 2-7, як орендодавцями, були укладені договори оренди земельних ділянок згідно умов яких орендодавці надають в оренду, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельних ділянок розташованих на території Пінчуківської сільської ради (село Пінчуки Васильківського району Київської області).

З зазначених договорів вбачається, що земельні ділянки належать фізичним особам на підставі Державного акту на право приватної власності.

Зазначені договори оренди земельних ділянок були зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Васильківському районі Київської області 17.08.2006р.

Факт приймання-передачі земельних ділянок підтверджується актами приймання-передачі, копії долучено до матеріалів справи.

Пунктом 2.1 договорів передбачено, що строк дії цього договору встановлено з моменту його укладення (п. 10.3) до 31 грудня 2010 року включно.

Після закінчення строку договору договір кожного разу вважається продовженим на той самий строк, якщо обидві сторони не виявили бажання припинити його дію (п. 2.2 договорів).

Як зазначає позивач, після закінчення строку дії договорів оренди земельної ділянки від третіх осіб 2-7 не надходили листи-повідомлення про відмову про продовження дії договорів оренди земельної ділянки.

Позивач наголошує, що правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму зазначені в ст. 764 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Отже, на переконання позивача, треті особи 2-8, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, погодились на продовження дії договорів оренди земельної ділянки на новий строк на тих самих умовах, а саме - до 31 січня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, в 2011р. між третіми особами 2-7 та ПАТ "Саливонківський цукровий завод" були укладені нові договори оренди спірних земельних ділянок, які зареєстровані у Держкомзему у Васильківському районі Київської області.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що на даний час існують по 2 договори оренди одних і тих самих земельних ділянок, укладені між ТОВ "САВХОЗ" і третіми особами 2-7, та укладені між ПАТ "Саливонківський цукровий завод" і третіми особами 2-7, відтак порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання за ним права користування земельними ділянками, які надані останньому у користування третіми особами 2-7 на підставі договорів оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

При цьому порушені права землекористувачів підлягають захисту способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України, з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Так, згідно з частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У відповідності до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, використання та розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Поряд з цим слід зазначити, що згідно з приписами ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України та ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, що регулює оренду землі, є Закон України "Про оренду землі", частиною першою статті 2 якого встановлено, що відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону).

Згідно із ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ст.18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації.

У відповідності до ст.31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на час закінчення дії договорів, укладених між позивачем та третіми особами 2-7) передбачала, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Таким чином, наведені норми Закону не визначають автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише встановлюють переважне право добросовісного орендаря на поновлення договору, причому таке право може бути реалізоване перед іншими претендентами на земельну ділянку за інших рівних з ними умов.

Згідно із п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (зі змінами та доповненнями), судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011 р.) до статті 33 Закону України "Про оренду землі", судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України "Про оренду землі" не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі.

Також у п. 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору.

В матеріалах справи відсутні повідомлення з боку ТОВ "Савхоз" про намір подальшого користування земельними ділянками на умовах оренди.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем чи третіми особами 2-7 надавалися до Держкомзему у Васильківському районі Київської області відомості щодо внесення змін до укладених з позивачем договорів оренди в частини строку їх дії.

Натомість судом встановлено, що в 2011р. між третіми особами 2-7 та відповідачем були укладені нові договори оренди спірних земельних ділянок, які зареєстровані у Держкомзему у Васильківському районі Київської області.

Відповідно до ст. 373 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

У відповідності до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи, укладені у 2011 році між власниками земельних ділянок - третіми особами 2-7 та відповідачем договори оренди земельних ділянок зареєстровані в Управлінні Держкомзему у Васильківському районі Київської області і на даний час є чинними.

Позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено суду наявності у нього на даний час права користуватися спірними земельними ділянками, оскільки договори оренди, укладені позивачем з третіми особами 2-7 припинили свою дію 31.12.2010 р. та не були поновлені у встановленому порядку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18.03.2014р. у справі №911/1549/13.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САВХОЗ» на рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2013р. у справі №911/1408/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.11.2013 року у справі №911/1408/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1408/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 14.04.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді О.М. Гаврилюк

М.Л. Яковлєв