Постанова

від 02.04.2014 по справі 51/405

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа№ 51/405

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Чорної Л.В.

при секретарі судового засідання - Дмитрина Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013р. (повний текст підписано - 09.09.2013р.)

у справі №51/405 (головуючий суддя - Босий В.П., судді - Бойко Р.В., Літвінова М.Є.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Травертин"

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" (надалі - "Товариство") про розірвання договору оренди земельної ділянки від 25.11.2005 р. № 75-6-00251, укладеного між сторонами та про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку площею, 0,41 га вартістю 696 723, 49 грн. по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем власних зобов'язання за договором оренди земельної ділянки, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 15.11.2005 р. за №75-6-00251, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для розірвання такого договору та зобов'язання відповідача повернути Київській міській раді отриману земельну ділянку площею 0,41 га, яка розташована за адресою: вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі м. Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 р. у справі №51/405, позовні вимоги задоволено повністю, розірвано договір оренди земельної ділянки № 75-6-00251 від 25.11.2005 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" та Київською міською радою, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" передати Київській міській раді по акту прийому-передачі земельну ділянку площею, 0,41 га по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.02.2013 р. рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2011 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2012 р. у справі №51/405 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі № 51/405 у задоволенні позовну відмовлено повністю.

Стягнуто з Київської міської ради (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883131) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 941 (дев'ятсот сорок одна) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посилання відповідача лише на факт відсутності завершеної забудови земельної ділянки протягом строку встановленого умовами договору оренди земельної ділянки не може свідчити про істотне порушення умов договору оренди земельної ділянки та відповідно не може бути підставою для розірвання зазначеного договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 року у справі № 51/405 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 08.11.2013р. порушено апеляційне провадження.

В судовому засіданні 20.11.2013р. оголошено перерву до 15.01.2014р.

У зв'язку з обставинами передбаченими законодавством України склад колегії суддів неодноразово змінювався.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р., враховуючи вихід головуючого судді Тищенко О.В. із відпустки, сформовано склад колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2014р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі.

В судове засідання 05.03.2014р. представники позивача не з'явилися.

Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 05.03.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.04.2014р.

02.04.2014 року через відділ документального забезпечення роботи Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про відвід складу суду.

За клопотанням представника відповідача фіксація судових засідань здійснювалась за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство спеціалізованого суду"

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 року заявнику було відмовлено в задоволенні заяви про відвід складу суду.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 р. у справі № 51/405 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 04.09.2013 р. у справі № 51/405.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції 19.07.2005 р. Київською міською радою було прийнято рішення №831/3406 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва"відповідно до якого відповідачу передано вищевказану земельну ділянку площею 0, 41 га у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

09.11.2005 р. на виконання вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - "Договір оренди"), за умовами якого позивач на підставі рішення Київської міської ради № 831/3406 від 09.11.2005 р. за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в оренду земельну ділянку по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва площею 4 095 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями строком на 15 років. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 25.11.205 р. за № 75-6-00251 у книзі записів держаної реєстрації договорів.

Згідно п. 8.4 Договору оренди відповідач зобов'язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки у строк, встановлений договором та після підписання договору та акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, використовувати земельну ділянку відповідно до його цільового призначення.

Пунктом 11.4 Договору оренди передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача у разі порушення строків забудови земельної ділянки, встановлених п. 8.4 договору.

Відповідно до п. 11.5 Договору оренди він може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених у п.п. 5,1, 8.4 договору.

У відповідності до положень п. 12.2 Договору у разі невиконання відповідачем умов цього договору та обов'язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

21.09.2011 р. Головним управлінням земельних ресурсів здійснено обстеження земельної ділянки по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва площею 4 095 кв.м., за результатами якої складного акт № 663/08.

Вказаним актом встановлено, що на земельній ділянці знаходяться багаторічні зелені насадження (дерева), споруди дитячого майданчика та металеві гаражі, земельна ділянка не обгороджена парканом та за призначенням, вказаним у договорі оренди не використовується.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку прокурора, підстав для розірвання Договору з підстав невиконання відповідачем покладених на нього згідно Договору обов'язків.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

У відповідності до ст. 13 Конституції України земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шлейфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У силу ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно приписів ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно пункту другого статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

Як вбачається з матеріалів справи рішення Київської міської ради №831/3406 від 19.07.2005 р. "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва" відповідачу було передано вищевказану земельну ділянку у довгострокову оренду строком на 15 років.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі рішення Київської міської ради №831/3406 від 19.07.2005 р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Травертин" (орендар) 09.11.2005р. укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 13.04.2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 25.11.2005 р. 75-6-00251 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п 5.1. договору відповідач був зобов'язаний приступити до використання земельної ділянки у строк, встановлений договором та після підписання договору та акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, використовувати земельну ділянку відповідно до його цільового призначення.

Пунктом 12.2 Договору оренди передбачено, що у разі невиконання орендарем умов цього договору та обов'язків, передбачених законодавством України, договір може бути достроково розірваний.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для звернення до суду прокурора з позовною вимогою про розірвання договору оренди стали обставини встановленні актом обстеження земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів № 663/08 від 21.09.2011 р. у відповідності до якого, спірна земельна ділянка не використовується Товариством за призначенням, встановленим рішенням Київської міської ради №831/3406 від 19.07.2005 р. та Договором оренди.

Судова колегія зазначає, що порядок набуття та припинення прав на земельні ділянки визначається Земельним Кодексом України, за приписами статей 93, 124, 125 якого (у відповідній редакції на час звернення з позовом) правом оренди земельної ділянки є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, що виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

За статтею 31 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції на час звернення з позовом) договір оренди може припинятися за наведених у ній підстав (закінчення строку оренди, викупу земельної ділянки для суспільних потреб, поєднання власника земельної ділянки та орендаря в одній особі, смерті фізичної особи-орендаря, його засудження до позбавлення волі, ліквідації юридичної особи-орендаря, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем), а також в інших випадках, передбачених законом. Також договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір може бути розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

За приписами частини 1 статті 32 цього Закону, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Отже, законодавець визначив, що змінити або розірвати договір, якщо згода сторін про це не досягнута, можна на вимогу зацікавленої сторони лише у судовому порядку і лише при наявності певних підстав. Такими підставами, відповідно до ч. 2 даної статті може бути 1) істотне порушення договору другою стороною та 2) інші випадки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У відповідності до положень викладених у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" в п.п. 2.20-2.22, підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не, наприклад невикористання землі для забудови протягом трьох років підряд. Якщо підставою розірвання договору землі визначається невиконання орендарем обов'язку здати певний об'єкт в експлуатацію, то слід виходити з положень Закону України "Про основи містобудування", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011) і відповідних обставин, які впливають або могли вплинути на строки будівництва. Суди мають з'ясувати у чому полягає шкода, завдана органу місцевого самоврядування, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак, чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання.

Пунктом а частини 1 статті 143 Земельного кодексу України передбачено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Натомість судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач - ТОВ " БК Травентин" під час дії договору, укладеного між ним та Київською міською радою, вчиняв всі дії, необхідні для складення і затвердження проектної документації, початку та здійснення будівництва, передбаченого договором оренди земельної ділянки від 09.11.2005р., отримав від головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища затвердження архітектурно-планувального завдання №08-0037 на проектування будівництва житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі м. Києва, виконує належним чином власні зобов'язання за договором оренди земельної ділянки в частині здійснення орендних платежів, що підтверджується листом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва №25009/10/15-345 від 26.12.2011 р, що в свою чергу у сукупності з викладеними вище обставинами справи унеможливлює розірвання договору оренди в односторонньому порядку лише з мотивів несвоєчасного виконання договірних зобов'язань щодо забудови орендованої території.

Аналогічна правова позиція була висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 21.08.2012 року у справі № 5011-9/223-2012.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем усіх необхідних умов передбачених договором оренди земельної ділянки, та у відповідності до чинного законодавства здійснення ним необхідних дій для її забудови, відповідного забезпечення умов щодо її цільового використання та недоведеність відповідачем наявності правових підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки.

Отже таким чином беручи до уваги те, що позивач дотримується всіх необхідних умов передбачених договором оренди земельної ділянки, здійснює комплекс необхідних дій для її забудови, а будь-яких інших доказів, які б свідчили про порушення відповідачем інших умов договору оренди земельної ділянки матеріали справи не містять і відповідачем суду не надано, колегія суддів вважає що позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути Київській міській раді отриману земельну ділянку задоволенню не підлягає.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Киэва від 04.09.2013 року у справі № 51/405 - без змін.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) в дохід державного бюджету України 470,50 грн. (чотириста сімдесят гривень 50 коп.) - судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Матеріали справи № 51/405 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

Л.В. Чорна