Постанова

від 29.07.2014 по справі 51/405

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2014 року Справа № 51/405

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І. за участю представників: прокурораКузнецова Ю.В., посв. № 023135 позивачане з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належно) відповідачане з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлений належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 у справі№ 51/405 Господарського суду міста Києва за позовомЗаступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Травертин" пророзірвання договору оренди та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки на вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва, укладеного Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Травертин", зареєстрованого у книзі записів державної реєстрації договорів 25.11.2005 № 75-6-00251, та про зобов'язання відповідача повернути позивачу земельну ділянку площею 0,41 га, вартістю 696723,49 грн., яка розташована на вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва. Позов вмотивовано наявністю передбачених договором підстав для його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця через порушення відповідачем обумовленого договором оренди земельної ділянки обов'язку завершити забудову орендованої земельної ділянки у встановлений строк, приписами статей 24, 25, 32, 34 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що відсутні обумовлені законодавством підстави для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки в судовому порядку; орендар приступив до використання земельної ділянки в установленому порядку.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 (судді: Босий В.П., Бойко Р.В., Літвінова М.Є.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 (судді: Тищенко О.В. - головуючий, Тарасенко К.В., Чорна Л.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його відповідність обставинам справи та чинному законодавству.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Заступник прокурора міста Києва подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Касаційну скаргу вмотивовано невідповідністю висновків судових рішень викладеним у них обставинам справи, неправильно застосовано статтю 651 Цивільного кодексу України, статтю 32 Закону України "Про оренду землі", статтю 43 Господарського процесуального кодексу України; спір розглянуто з підстав, які прокурором не наводилися, натомість поза увагою судів залишилися дійсні підстави, з яких подано позов; не враховано, що докази виконання відповідачем передбаченого договором обов'язку відсутні.

Відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги, вказуючи на законність та обґрунтованість судових рішень.

Представники позивача та відповідача не скористалися правом на участь у судовому засіданні, призначеному на 29.07.2014.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.07.2005 Київська міська рада прийняла рішення № 831/3406 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями на вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва", відповідно до якого відповідачу передано вищевказану земельну ділянку площею 0,41 га у довгострокову оренду на 15 років за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

На виконання вказаного рішення 09.11.2005 Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Травертин" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач на підставі рішення Київської міської ради № 831/3406 від 09.11.2005 за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а відповідач прийняти в оренду земельну ділянку по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва площею 4095 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями строком на 15 років. Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Петровою Т.М. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 25.11.2005 за № 75-6-00251 у книзі записів держаної реєстрації договорів.

У відповідності до п 5.1. договору відповідач був зобов'язаний приступити до використання земельної ділянки у строк, встановлений договором та після підписання договору та акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, використовувати земельну ділянку відповідно до його цільового призначення.

Згідно з пунктом 8.4 Договору оренди відповідач зобов'язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки у строк, встановлений договором та після підписання договору та акту приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; завершити забудову земельної ділянки не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору, використовувати земельну ділянку відповідно до його цільового призначення.

Пунктом 11.4 Договору оренди передбачено, що договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою позивача у разі порушення строків забудови земельної ділянки, встановлених пунктом 8.4 договору. Відповідно до пункту 11.5 Договору оренди він може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених у пунктах 5.1, 8.4 договору.

Судами також встановлено, що 21.09.2011 Головним управлінням земельних ресурсів здійснено обстеження земельної ділянки по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі міста Києва площею 4095 кв.м., за результатами чого складено акт № 663/08. Вказаним актом встановлено, що на земельній ділянці знаходяться багаторічні зелені насадження (дерева), споруди дитячого майданчика та металеві гаражі, земельна ділянка не обгороджена парканом та за призначенням, вказаним у договорі оренди не використовується.

Судами з'ясовано, що відповідач на протязі дії укладеного договору вчиняв всі дії, необхідні для складення і затвердження проектної документації, початку та здійснення будівництва, передбаченого договором оренди земельної ділянки від 09.11.2005, отримав від головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища затвердження архітектурно-планувального завдання № 08-0037 на проектування будівництва житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими і прибудованими нежитловими приміщеннями по вул. Тулузи, 6-д у Святошинському районі м. Києва, виконує належним чином власні зобов'язання за договором оренди земельної ділянки в частині здійснення орендних платежів, що підтверджується листом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 25009/10/15-345 від 26.12.2011.

Відтак, суди дійшли висновків про дотримання відповідачем усіх необхідних умов, передбачених договором оренди земельної ділянки, та у відповідності до чинного законодавства здійснення ним необхідних дій для її забудови, відповідного забезпечення умов щодо її цільового використання, що у сукупності з викладеними вище обставинами справи унеможливлює розірвання договору оренди в односторонньому порядку лише з мотивів несвоєчасного виконання договірних зобов'язань щодо забудови орендованої території та про недоведеність позивачем наявності правових підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає предмет та підстави поданого позову; господарському суду не надано права виходити за межі предмету та підстав поданого позову, крім випадків, наведених у статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

За висновками, викладеними у постанові суду апеляційної інстанції та у рішенні місцевого господарського суду, спір про розірвання договору виник у зв'язку із наявністю, на думку прокурора, підстав для розірвання Договору з підстав невиконання відповідачем покладених на нього згідно Договору обов'язків, а саме не завершення забудови земельної ділянки у строки, визначені договором.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендою землі у відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статей 13, 16 Закону України "Про оренду землі" за договором оренди орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства; укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин. За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради - сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Наслідком укладення договору оренди є набуття орендарем права користування земельною ділянкою на умовах оренди (стаття 125 Земельного кодексу України); підстави та порядок припинення існуючих прав на землю регламентовано главою 22 Земельного кодексу України.

За статтею 31 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції на час звернення з позовом) договір оренди може припинятися за наведених у ній підстав (закінчення строку оренди, викупу земельної ділянки для суспільних потреб, поєднання власника земельної ділянки та орендаря в одній особі, смерті фізичної особи-орендаря, його засудження до позбавлення волі, ліквідації юридичної особи-орендаря, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем), а також в інших випадках, передбачених законом. Також відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути розірваний в судовому порядку в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підстави розірвання договору оренди в судовому порядку за ініціативою однієї зі сторін визначено також статтями 651 та 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позов про розірвання договору оренди земельної ділянки подано відповідно до змісту частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" та частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України та вмотивовано наявністю обумовленого договором оренди земельної ділянки випадку для розірвання договору в судовому порядку за ініціативою однієї зі сторін - невиконання або неналежного виконання відповідачем обов'язків, визначених у пунктах 5.1, 8.4 договору.

Разом з тим, для настання наслідків, визначених пунктами 11.4 та 11.5 договору, умовами зазначеного договору передбачено не судовий порядок, а інший, спеціальний спосіб.

Наявність права на припинення дії договору, у інший спосіб, ніж в межах судового вирішення спору, не позбавляє сторону права звернутися до суду з вимогою розірвати договір з огляду на невиконання стороною своїх зобов'язань; натомість відповідний судовий спір вирішується із застосуванням наведених вище положень законодавства щодо критерію істотності порушених умов договору, що зумовлює для позивача необхідність довести, чого саме його було значною мірою позбавлено через порушення відповідного зобов'язання.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За статтями 525, 526, 610 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Враховуючи, що підставою розірвання договору землі визначено невиконання орендарем обов'язку здати певний об'єкт в експлуатацію, суди попередніх інстанцій вірно вказали про необхідність позивачу довести, у чому полягає шкода, завдана органу місцевого самоврядування, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак, чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання, та з'ясували, що відповідач дотримується всіх необхідних умов, передбачених договором оренди земельної ділянки, здійснює комплекс необхідних дій для її забудови, а будь-яких інших доказів, які б свідчили про порушення відповідачем інших умов договору оренди земельної ділянки матеріали справи не містять і відповідачем суду не надано.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування у даній справі для судового вирішення спору передбачених умовами договору підстав для спеціальних позасудових наслідків порушення зобов'язання, суперечать приписам статті 651 Цивільного кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; вірно застосували норми чинного законодавства, внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги не спростовують достовірно встановлені судами на підставі належних та допустимих доказів обставини справи, а відтак і правомірне застосування судами вище вказаних норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 у справі № 51/405 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2013 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач