Рішення

від 10.04.2014 по справі 910/17883/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17883/13 10.04.14

За позовом Прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

До 1. Всеукраїнської громадської організації "Розрада"

2. Голосіївської районної в місті Києві ради

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація

Про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Літвінова М.Є.

Смирнова Ю.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Демиденко Л.В. посвідчення № 004625 від 20.09.12.

Від позивача: Федорчук О.В. представник за довіреністю № 2813 від 07.11.13.

Від відповідача-1: Старик А.М. представник за довіреністю № 29/1 від 10.12.13.

Від відповідача-2: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач) до Всеукраїнської громадської організації "Розрада" (далі - відповідач-1) про визнання недійсним Договору № 96-09 від 30.06.09. та зобов'язання відповідача-1 звільнити та передати за актом приймання-передачі позивачу приміщення у ДНЗ № 92 Голосіївського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Горького, 4.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди № 96/09 від 30.06.09., укладено з порушенням приписів ст. 63 Закону України "Про освіту".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.13. порушено провадження у справі № 910/17883/13, розгляд справи призначено на 15.10.13.

В судовому засіданні 15.10.13. представнкиом відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому протии позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

За результатами судового засідання 15.10.13. на підставі ст. 24 ГПК України залучено до участі у справі № 910/17883/13 в якості відповідача-2 - Голосіївську районну в місті Києві раду (далі - відповідач-2), розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 19.11.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

19.11.13. прокуратурою та позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/17883/13 призначено до розгляду на 17.12.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.13. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 16.01.14.

За результатами судового засідання 16.01.14. ухвалою суду на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі № 910/17883/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію (далі - третя особа), на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 30.01.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.14. за заявою прокуратури на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/17883/13 на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 30.01.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 30.01.14. визначений склад колегії суддів у справі № 910/17883/13: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Трофименко Т.Ю., суддя Смирнова Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.14. вищевказаною колегією суддів дану справу прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 04.03.14.

Розпорядженням Заступника голови Господарського суду міста Києва від 04.03.14. справу № 910/17883/13 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Літвінова М.Є., суддя Смирнова Ю.М., якою ухвалою від 04.03.14. дану справу прийнято до свого провадження.

04.03.14. представник третьої особи через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 04.03.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 10.04.14.

В судовому засіданні 10.04.14. представником прокуратури підтримано свої позовні вимоги, представником позивача підтримано позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 10.04.14. проти позову заперечував.

Представники відповідача-2 та третьої особи в судове засідання 10.04.14. не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Зважаючи на те, що неявка зазначених представників учасників судового процесу не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/17883/13.

В судовому засіданні 10.04.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, прокурор Голосіївського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії.

30.06.09. між відповідачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем-1 (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 96-09 нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) на підставі розпорядження Голосіївської районної у місті Києві ради від 29.04.09. № 60 п. 2.3 та ордеру № 126-09 від 30.06.09. Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальної власністю територіальної громади Голосіївського району міста Києва загальною площею 110,0 кв.м, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького,4 на першому поверсі ДНЗ № 92 та використовується для статутної діяльності.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 5.1 з 30.06.09. до 30.05.12.

Спір у справі стосується дійсності Договору оренди.

Прокурор вказує, що особа, яка визначена орендарем за Договором оренди використовує спірні приміщення навчального закладу для діяльності, не пов'язаної з наданням послуг у сфері освіти.

Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.01. та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Оскільки приміщення, яке передано в оренду є приміщенням ДНЗ № 92, то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Далі варто звернути увагу на те, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування діяльності у сфері освіти здійснюється відповідно до спеціальних законів, зокрема, Закону України "Про освіту".

При цьому, відповідно до пункту 5 статті 18 Закону України "Про освіту" діяльність навчальних закладів розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються для статутної діяльності відповідача-1.

При цьому, відповідач-1 є некомерційною громадською організацією , яка у відповідності, зокрема, до п. п. 2.1, 2.2.1, 2.2.4 Статуту впроваджує соціально-психологічні знання в життя людей, здійснює культурно-просвітницьку діяльність та реалізує навчальні програми для населення з метою подолання домашнього насильства, жорсткого поводження з дітьми та торгівлі людьми.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (ч. 5 ст. 1 вказаного Закону).

Таким чином, відповідач-1 здійснює діяльність, пов'язану з навчально-виховним процесом.

Крім того, з угоди про спільну діяльність Орендаря та Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 08.01.14. вбачається, що сторонами за вказаним договором вирішено об'єднати зусилля з метою надання допомоги сім'ям, які знаходяться у складних життєвих обставинах, прийомним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу.

Отже, з огляду на все викладене вище відсутнє порушення приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на викладене вище у суду відсутні підстави для визнання Договору недійсним.

Оскільки вимога про зобов'язання відповідача-1 вчинити дії є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено, то суд відмовляє в задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача-1 звільнити та передати за актом приймання-передачі позивачу приміщення у ДНЗ № 92 Голосіївського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Горького, 4.

В силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Згідно з п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації і стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, б. 118-б; ідентифікаційний код 37479398) в доход Державного бюджету України 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.04.14.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя М.Є. Літвінова

Суддя Ю.М. Смирнова