Постанова

від 10.07.2014 по справі 910/17883/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2014 р. Справа№ 910/17883/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від Прокуратури міста Києва: Коваленко О.А.-прокурор відділу;

Від позивача: Федорчук О.В.-представник;

Від відповідача-1: Старик А.М.- представник;

Від відповідача-2: не з"явився;

Від третьої особи:Асіпцова О.В.-представник.

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014

у справі № 910/17883/13 (головуючий суддя Ващенко Т.М.,

судді: Літвінова М.Є, Смирнова Ю.М.)

за позовом Прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах

держави в особі Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації

до 1. Всеукраїнської громадської організації "Розрада"

2. Голосіївської районної в місті Києві ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Управління освіти Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Всеукраїнської громадської організації "Розрада" (далі - відповідач-1) про визнання недійсним Договору № 96-09 від 30.06.2009 та зобов'язання відповідача-1 звільнити та передати за актом приймання-передачі позивачу приміщення у ДНЗ № 92 Голосіївського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Горького, 4.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Заступника прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва у справі №910/17883/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Отрюху Б.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 для розгляду апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва сформовано колегію суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.06.2014.

25.06.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли пояснення по справі та від представника відповідача-1 надійшли заперечення проти апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014 розгляд справи відкладено до 10.07.2014.

09.07.2014 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу; 10.07.2014 надішло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, а саме витягів із Законів України , на які є посилання в апеляційній скарзі.Зазначені витяги були колегією суддів оглянуті та долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.07.2014 представники прокуратури, позивача, відповідача-1 та третьої особи надали свої пояснення по справі.

Представник відповідача -2 в судове засідання не з"явився, причини неявки суду невідомі.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення представника відповідача-2 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-2.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників,що з"явились, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.06.2009 між відповідачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем-1 (далі - Орендар) було укладено Договір оренди № 96-09 нежитлового приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) на підставі розпорядження Голосіївської районної у місті Києві ради від 29.04.2009 № 60 п. 2.3 та ордеру № 126-09 від 30.06.2009 Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальної власністю територіальної громади Голосіївського району міста Києва загальною площею 110,0 кв.м, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Горького,4 на першому поверсі ДНЗ № 92 та використовується для статутної діяльності.

Приміщення по вул.Горького,4 є майном дитячого навчального закладу № 92 Голосіївського району м.Києва, який підпорядкований та знаходиться на балансі Управління освіти Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації,та забезпечує реалізацію прав дітей відповідної території на здобуття дошкільної освіти.

Пунктом 5.1 Договору встановлено строк його дії з 30.06.2009 до 30.05.2012.

В своїй позовній заяві Прокурор Голосіївського району міста Києва наголошує на тому, що предметом Договору є нежитлове приміщення площею 110,00 кв.м., яке перебуває в комунальній власності та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Горького,4. Оскільки відповідно до норм чинного законодавства приміщення навчальних закладів дозволено передавати в оренду лише для провадження освітньої діяльності, а діяльність відповідача не пов'язана з навчально-виховним процесом та наданням освітніх послуг, оспорюваний Договір, на думку прокурора і позивача, підлягає визнанню недійсним,так як укладений з порушенням чинного законодавства. Враховуючи викладене, Прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва за захистом порушених прав та просив суд визнати недійсним Договір оренди № 96-09 нежитлового приміщення та звільнити займане приміщення за адресою: м.Київ, вул.Горького,4.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що за своєю правовою природою вказаний Договір є договором оренди.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Частина 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно ч. 5 ст. 283 Господарського кодексу України визначає, законом може бути встановлено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об'єктом оренди.

Відповідно до абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) не можуть бути об'єктами оренди, зокрема об'єкти державної власності, що мають загально державне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції чинній на момент укладення Договору) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансується з державного бюджету.

Частиною ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 вказаного Закону встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

У відповідності до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.Ці норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Таким чином, враховуючи те, що приміщення, яке передано в оренду, є приміщенням ДНЗ № 92, то можуть передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування діяльності у сфері освіти здійснюється відповідно до спеціальних законів, зокрема, Закону України "Про освіту".

При цьому, відповідно до пункту 5 статті 18 Закону України "Про освіту" діяльність навчальних закладів розпочинається за наявності ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації. Ліцензія видається у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту Договору вбачається, що орендовані за спірним Договором приміщення використовуються для статутної діяльності відповідача-1.

При цьому, відповідач-1 є некомерційною громадською організацією, яка у відповідності, зокрема, до п. п. 2.1, 2.2.1, 2.2.4 Статуту впроваджує соціально-психологічні знання в життя людей, здійснює культурно-просвітницьку діяльність та реалізує навчальні програми для населення з метою подолання домашнього насильства, жорсткого поводження з дітьми та торгівлі людьми.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про громадські об'єднання", громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (ч. 5 ст. 1 вказаного Закону).

Таким чином, відповідач-1 здійснює діяльність, в тому числі пов'язану з навчально-виховним процесом.

Крім того, з угоди про спільну діяльність Орендаря та Голосіївського районного в місті Києві центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 08.01.2014 вбачається, що сторонами за вказаним договором вирішено об'єднати зусилля з метою надання допомоги сім'ям, які знаходяться у складних життєвих обставинах, прийомним сім'ям, дитячим будинкам сімейного типу.

Сторонами по справі не заперечувалось, що відповідачем-1 впродовж всього строку дії оренди здійснювались заходи, зокрема на прохання Голосіївської райдержадміністрації, щодо надання психологічної допомоги дітям та здійснення інших вищезазначених напрямів статутної діяльності.

В своїй апеляційній скарзі апелянт наголошує на тому, що необґрунтованим є посилання відповідача-1 на вищенаведену спільну угоду про спільну діяльність, укладену між відповідачем -1 та Голосіївським районним в місті Києві центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, як на доказ здійснення відповідачем діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, оскільки вказана угода укладена після закінчення строку дії спірного Договору.

Зазначене твердження колегією суддів приймається з огляду на те, що ч.2 ст.17 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Крім того, з листа Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 03.07.2014 за № 10.-1268/14-81, поданого представником відповідача-1 через відділ документального забезпечення суду 09.07.2014 вбачається, що ВГО «Розрада» є професійним центром практичної психології, спеціалісти якого,зокрема, дитячі психологи постійно надають психологічну допомогу дітям та їх батькам, систематично проводять тренінги для батьків, голів батьківських комітетів, шкільних психологів, соціальних працівників, держслужбовців щодо проблем виховання дітей, захисту їх прав, реабілітації дітей, які пережили шок, травму чи стрес.З огляду на вказане, представництвом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини підтримується ініціатива Центру «Розрада» щодо реалізації проекту «Діти в умовах психосоціальної кризи в Україні», який спрямований на створення умов для підвищення ефективності психосоціального реагування на проблеми, з якими зіткнулися діти Укпраїни.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст. 63 Закону України "Про освіту".

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України), а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.13. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

З огляду на викладене вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання Договору недійсним.

Крім того, відповідно до Переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 05.11.1991 № 311 дошкільні виховні та позашкільні навчально-виховні заклади, середні загальноосвітні навчально-виховні заклади, педагогічні училища, школи-інтернати, міжшкільні навчально-виробничі комбінати перейшли до комунальної власності.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на підставі розпорядження Голосіївської районної в місті Києві Ради від 29.04.2009 №60 п.2.3 укладено Договір № 96-09 від 30.06.2009 «Про оренду нежитлового приміщення».

Враховуючи взаємопов"язаність наведеного розпорядження з оспорюваним договором, останній не може визнавитись недійсним без визнання недійсним цього розпорядження.

Доказів щодо визнання недійсним розпорядження Голосіївської районної в місті Києві Ради від 29.04.2009 №60 матеріали справи не містять.

Жодних доказів, які б свідчили про здійснення ВГО "Розрада" діяльності всупереч вимогам чинного законодавства матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що вимога про зобов'язання відповідача-1 вчинити дії є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено, колегія суддів відмовляє в задоволенні вимоги про зобов'язання відповідача-1 звільнити та передати за актом приймання-передачі позивачу приміщення у ДНЗ № 92 Голосіївського району міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Горького, 4.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те,що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 по справі № 910/17883/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17883/13 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко