Ухвала

від 02.04.2014 по справі 2а-5013/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 876/6796/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

представників сторін Козицької Р.І., Івашківа Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Аутпост-4» до управління пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про застосування фінансових санкцій,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Аутпост-4» ( далі ПП «Аутпост-4» ) звернулось з адміністративним позовом у Львівський окружний адміністративний суд до управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про визнання незаконною та скасування вимоги № Ю-1119 від 01.12.2011 року про сплату боргу та рішень № 3345 та №3346 від 14.12.2011 року про застосування фінансових санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акта перевірки, на підставі якого винесені оскаржувані вимога та рішення, є безпідставними, суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на суми винагород фізичним особам за надання послуг за договорами цивільно-правового характеру не нараховуються і не сплачуються.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2013 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова про сплату боргу Ю-1119 від 01.12.2011 року та рішення управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова № 3345 від 14.12.2011 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчисленого та не сплаченого страхового внеску.

З висновками суду першої інстанції не погодилося управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова, котре у апеляційній скарзі зазначає про порушення позивачем вимог п.1ст.14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та вимог Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», якими передбачено обов'язок працедавця нараховувати та сплачувати внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від суми витрат на оплату праці осіб, які працюють на підставі цивільно-правових угод. Просить скасувати постанову суду першої інстанції , а в задоволенні позовних вимог ПП «Аутпост-4» відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Судом першої інстанції встановлено, що управлінням Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова проведена перевірка приватного підприємства «Аутпост-4» щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів та достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 04.07.2005 року по 30.11.2011 року, про що складено відповідний акт. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 6 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, а саме, несплата страхових внесків на винагороди особам, які виконували роботи за цивільно-правовими угодами. 01.12.2011 року відповідачем виставлено позивачу вимогу про сплату боргу № Ю-1119 в розмірі 284335,44 гривень і прийняте рішення № 3346 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, яким на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 115 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають мiж суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсiйного страхування. Дiя iнших нормативно-правових aктів на цi правовiдносини може поширюватись лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частинi, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осiб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, перелiк платникiв страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованостi за цими внесками.

Згідно з п. 1 ст. 11 цього ж Закону загальнообов'язковому державному пенсiйному страхуванню пiдлягають особи, якi працюють на пiдприємствах, в установах, органiзацiях, створених вiдповiдно до законодавства України, незалежно вiд форми власностi, виду діяльності та господарювання, у фiлiях, представництвах, вiддiленнях, в об'єднаннях громадян, у фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi та iнших осiб (включаючи юридичних та фiзичних осiб - суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi, якi обрали особливий спосiб оподаткування (фiксований податок, єдиний податок, фiксований сiльськогосподарський податок, придбали спецiальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на iнших умовах, передбачених законодавством або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Страхувальниками цих осiб відповідно до п. 1 ст. 14 цього ж Закону є їх роботодавцi, якi вiдповiдно до частини 1 статтi 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов'язанi на пiдставі пункту 6 частини 2 статтi 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати i сплачувати в установленi строки та в повному обсязi cтpaxoвi внески.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем здійснене донарахування страхових внесків на винагороди за цивільно-правовими договорами про надання послуг фізичними особами, якi не перебувають у штаті підприємства. Зі змісту приєднаних до матеріалів справи копій угод про надання послуг, актів про надання послуг та з висновків, викладених в акті перевірки №247 від 30.11.2011 року вбачається, що фізичні особи, з якими позивач укладав цивільно-правові угоди, надавали йому послуги, а не виконували роботи чи працювали на підставі трудової угоди (контракту), а тому приписи ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до вказаних правовідносин не застосовуються.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим і повністю з ним погоджується з врахуванням наступного.

За змістом статті 1 Закону № 1058-IV (в його редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 зазначеного Закону загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, які виконують роботи на підприємствах за договорами цивільно-правового характеру.

Страхувальниками, згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV, є роботодавці, зокрема, підприємства, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Статті 15, 17 Закону № 1058-IV передбачають, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону і вони зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Страхові внески до солідарної системи нараховуються ( ч.1 ст.19 ), зокрема, для роботодавця, на виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Розділом XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що страхові внески, що перераховуються до солідарної системи сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і у порядку, визначених цим Законом та в розмірах, передбачених Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 400/97-ВР) для відповідних платників збору.

Статтею 1 Закону № 400/97-ВР (в його редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік осіб, що є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Зокрема, відповідно до пункту 1 статті першої цього Закону, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи. Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону, об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають, зокрема, винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.

Зі змісту пункту 1 частини першої статті 11 Закону № 1058-IV та пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР вбачається, що основною умовою обов'язкового державного пенсійного страхування для громадян, які працюють на підприємстві за договорами цивільно-правового характеру, є виконання певних робіт.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

При цьому, для того щоб правильно визначити правову конструкцію, яку слід застосовувати для врегулювання даних правовідносин, необхідно чітко розмежовувати поняття робіт та послуг. Характерною ознакою послуг є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача. Предметом підрядних відносин може бути як створювана річ, так і обробка, переробка, ремонт вже існуючої речі.

Виходячи з вищевикладеного та дослідивши належним чином усі матеріали справи, колегія суддів вважає, що укладені підприємством договори, які були предметом перевірки управлінням Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова, за своїм змістом, характером та правовою природою є договорами про надання послуг, а тому сплачені за ними суми винагород не є об'єктом оподаткування відповідно до пункту 1 статті 2 Закону № 400/97-ВР.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач при проведенні перевірки неправильно визначив правову природу укладених ПП «Аутпост-1» із фізичними особами цивільно-правових договорів про надання послуг, а також неправомірно донарахував фонд оплати праці та страхові внески на виплату винагород фізичним особам за цими договорами є об'єктивним та обґрунтованим.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на неналежне документальне оформлення даного порушення в акті, оскільки в акті не зазначено, які саме особи працювали у позивача на підставі цивільно-правових договорів, їх кількість; не додано копій угод із цими працівниками, не зроблено їх аналіз. Також не надано розрахунок нарахованого управлінням Пенсійного фонду України єдиного внеску і документів, на підставі яких такий розрахунок був зроблений.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановлені обставини справи і ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м.Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року у справі № 2а-5013/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич

Ухвала складена в повному обсязі 07.04.2014 року.